З М І С Т

Вступ…..…………….………….…………………………....……...4

Розділ І. Професійно-творчі вміння спеціалістів ………………..8

1.1. Психологічна та педагогічна науки про творчі вміння

спеціаліста та їх формування у вищій школі…..………….…8

1.2. Характеристика професійно-творчих умінь педагогів ........21

Розділ ІІ. Шляхи формування професійно-творчих умінь

студентів………………………………………………………44

2.1. Особливості сучасних особистісно зорієнтованих

концепцій та технологій навчання як чинника оптимального формування і розвитку професійно-

творчих умінь майбутніх спеціалістів ..................................44

2.2. Концептуальні засади евристично-модульного

навчання як основного чинника формування

професійно-творчих умінь студентів.………………………64

2.3. Загальна характеристика модифікованого варіанту

евристично-модульної технології навчання як

провідного чинника формування професійно-творчих

умінь студентів………………………………………………..79

2.4. Організація евристичної діяльності студентів

педагогічного університету на спонукально-

мотиваційному етапі евристично-модульної

технології навчання…….……………………………...…..…93

2.5. Організація евристичної діяльності студентів під час

первинного засвоєння та поглиблення теоретичного

матеріалу з фундаментальних та спеціальних

дисциплін……………………………………………………100

2.6. Організація практичних робіт евристичного характеру

з метою формування професійно-творчих умінь

студентів ………………………………………………........119

2.7. Організація самостійних евристичних та творчих робіт

завершеного характеру для відпрацювання та

вдосконалення професійно-творчих умінь студентів…....140

Література………………………………………………….…….151

Вступ

Закон України “Про вищу освіту” визначає зміст вищої освіти як спричинена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства.

Галузеві стандарти вищої педагогічної освіти України передбачають освітні та кваліфікаційні вимоги до випускників вищих навчальних закладів у вигляді переліку вмінь вирішувати професійні задачі діяльності.

Питання організації та управління процесом формування професійних і професійно-творчих умінь майбутніх педагогів в умовах інноваційної діяльності в педагогічних університетах стоїть особливо гостро. Це обумовлено декількома причинами: а) необхідністю виконання вимог Національної доктрини розвитку освіти щодо забезпечення умов для творчої самореалізації особистості студента; б) необхідністю подолання суперечності між вимогами галузевих стандартів освіти щодо підготовки фахівця, здатного вирішувати складні професійні задачі діяльності, і недостатньою розробкою науково-методичних основ системи їх підготовки, включаючи науково обґрунтовану діагностику конкретних педагогічних процесів; в) тенденціями переносу суттєвого акценту у навчанні на самостійну роботу того, хто навчається, що викликає необхідність змінювати сам підхід до організації навчання, шукати нові підходи до підготовки кваліфікованих фахівців не тільки з точки зору їх професійної обізнаності, а й з точки зору їхньої оперативної адаптації до постійних змін у соціально-економічній сфері суспільства, до прискорення темпів науково-технічного прогресу, до необхідності постійно оновлювати та розширювати власні знання та уміння, щоб відповідати цим зростаючим вимогам; д) розширенням міжнародних зв’язків, що призвело до розширення ринку праці, роботи значної кількості випускників за кордоном і, відповідно, зростанням вимог до їх підготовки.

Аналіз досліджуваної проблеми привів до теоретико-методологічного осмислення поняття “професійно-творчі вміння” майбутнього педагога. Базовими для розробки досліджуваної проблеми формування професійно-творчих умінь студентів педагогічних університетів у навчальній діяльності стали роботи філософів, педагогів і психологів з питань: творчості, яка розглядається як синтез різних форм діяльності з метою створення нових якостей матеріального і духовного буття (А.Маслоу, А.Спіркін, К.Роджерс, Е.Фромм), як найважливіший механізм розвитку самого творця (К.Абульханова, А.Брушлинський, А.Матюшкін, М.Поташник, С.Сисоєва, В.Сухомлинський та ін.), як результат пізнавально-творчої діяльності (Ш.Амонашвілі, Ю.Бабанський, Л.Виготський, В.Давидов, В.Кан-Калік, Ю.Кулюткін, М.Лазарєв, І.Лернер, О.Леонтьєв, В.Лозова, А.Лук, М.Нікандров, В.Паламарчук, С.Рубінштейн, М.Скаткін, В.Сухомлинський, Г.Щукіна та ін.); виявлення й розвитку творчого потенціалу особистості (Д.Богоявленська, В.Дружиніна, М.Левитов, А.Матюшкін, К.Платонов, С.Рубінштейн, М.Станкін, Б.Теплов, В.Шадріков); формування професійних та професійно-творчих умінь як найважливішого засобу успішної діяльності, показника професійної майстерності майбутнього фахівця (В.Андреєв, В.Загвязинський, І.Зязюн, В.Кан-Калік, І.Лернер, Є.Мілерян, В.Онищук, А.Петровський, К.Платонов, В.Романенко, Г.Романова, Н.Тарасевич, О.Щербаков, Г.Щукіна та ін.).

У наукових дослідженнях професійні та професійно-творчі

вміння фахівців визначаються як найважливіший засіб свідомої, цілеспрямованої виробничої творчої діяльності, показник професійної майстерності людини, проте проблема формування професійно-творчих умінь майбутніх педагогів досліджена недостатньо.

Враховуючи, що вміння формуються за допомогою діяльності, зокрема учіння, види та зміст умінь обумовлюють зміст навчання (у вигляді змістових модулів освітньо-професійних програм підготовки фахівців), а також вибір тих чи інших форм, методів та засобів навчання.

Методологічну й теоретичну основу дослідження становлять фундаментальні положення, що стосуються: ідей філософської антропології про потужний творчий потенціал особистості, можливості і чинники її самореалізації (А.Маслоу, К.Роджерс, Е.Фромм); теорії зворотної аферентації П.Анохіна як психолого-педагогічної основи організації пізнавально-творчої діяльності студентів; принципів психолого-педагогічної науки про діяльнісну сутність особистості, її активну роль в оволодінні професійними знаннями, вміннями і навичками (Л.Виготський, В.Давидов, Г.Костюк, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн та ін.); способів мотиваційної, операційної та рефлексивної діяльності учнів і студентів (К.Абульханова, В.Алфімов, Ш.Амонашвілі, К.Інгенкамп, О.Леонтьєв, О.Матюшкін); формування пізнавально-творчої діяльності учнів і студентів (В.Андреєв, Ю.Бабанський, В.Беспалько, Ю.Кулюткін, І.Лернер, В.Лозова, М.Махмутов, В.Паламарчук, О.Попова, О.Савченко, М.Скаткін, Г.Щукіна та ін.); особистісно зорієнтованих педагогічних технологій (О.Євдокимов, І.Зязюн, І.Лернер, В.Лозова, І.Підласий, О.Пєхота, Є.Полат, І.Прокопенко, Г.Селевко, В.Сєриков, С.Сисоєва, А.Хуторський та ін.); модульного навчання та його можливостей в інноваційній освіті, зокрема інтеграції його з евристичним навчанням (А.Алексюк, М.Лазарєв, Г.Рассел, І.Сенновський, П.Сікорський, П.Третьяков, А.Фурман, П.Юцявічене); сутності, змісту й специфіки евристичного навчання (В.Андреєв, В.Воронін, П.Каптерєв, Б.Коротяєв, Ю.Кулюткін, В.Пушкін, А.Хуторський та ін); формування професійних та професійно-творчих умінь і навичок (А.Бойко, С.Гончаренко, В.Дружиніна, К.Платонов, Г.Селевко, Н.Тарасевич, В.Шадріков та ін.).

Нами науково обґрунтовано процес формування професійно-творчих умінь майбутніх педагогів як цілісного, пізнавально-творчого, завершеного процесу в інноваційному просторі евристично-модульної технології навчання.

Монографію підготовлено на основі довгострокового педагогічного дослідження, під час якого основним чинником формування професійно-творчих умінь студентів визначено сучасні особистісно зорієнтовані концепції та технології навчання. Зокрема, оптимальною інноваційною технологією представлено модифікований варіант інтегрованої евристично-модульної технології, в основі якої знаходиться каркас модульного навчання, а зміст наповнюється різноманітними видами евристичної та творчої діяльності.

Побудована нами дидактична модель евристично-модульної технології, відповідно до основних принципів модульного навчання та механізмів творчої діяльності, передбачає необхідні послідовні етапи розвивальної взаємодії викладача та студентів, що включають реальну єдність мотиваційної, операційної та рефлексивної складових діяльності.

Така інтеграція дала можливість поєднати протилежності за інструментальним потенціалом підходи до навчальної діяльності – творчий і технологічний.

У монографії розкриваються основні дидактичні можливості інтегрованої евристично-модульної технології навчання, які сприяють формуванню ПТУ, а саме: а) створення дидактичних умов для творчості і творчої взаємодії студентів і викладача; б) збільшення обсягу самостійної творчої діяльності в навчальному процесі; в) ґрунтовна опора на евристичне мислення студентів та їхній життєвий досвід; д) посилення мотивації до пізнавально-творчої діяльності студентів за допомогою різних способів, зокрема трансляції власного творчого досвіду викладача і студентів; ж) забезпечення не тільки творчого, але й завершеного характеру діяльності з обов’язковим з’ясуванням якості досягнутого результату у вигляді сформованих ПТУ; з) застосування критеріально-діагностичного та рівневого підходу для визначення сформованості професійно-творчих умінь студентів.

У процесі роботи над монографією здійснювався акцент, головним чином, на дотримання принципу зв’язку професійної підготовки майбутніх педагогів з практикою організації навчально-виховної роботи в школі.

Р о з д і л I

Професійно-творчі вміння спеціалістів

1.1. Психологічна та педагогічна науки про творчі вміння спеціаліста та їх формування у вищій школі

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про різний підхід авторів до визначення понять: “уміння”, “професійні вміння”, “професійно-творчі вміння”.

Філософський словник трактує вміння – як сплав навичок та знань, що визначає чіткість виконання будь-якої діяльності, це – засіб застосування засвоєних знань на практиці, це значно складніше утворення освіти, ніж навички або знання, взяті окремо [118, с. 405].

У психологічній науці існує два аспекти застосування поняття “уміння” – операційний і діяльнісний. Перший пов’язують з умінням виконувати дії, операції (Б. Ашмарін, Є. Гур’янов, А. Пуні, П. Рудик); інший, більш поширений – діяльнісний підхід до визначення цього поняття, ґрунтується на можливості виконання певної діяльності. У цій площині аналізу особливої цінності набувають праці О. Бойко, Б. Ломова, Є. Мілеряна, О. Петровського. Слід також зазначити, що незважаючи на велику кількість існуючих визначень поняття “уміння”, існує єдність науковців (Л. Виготський, П. Гальперін, М. Данилов, О. Леонтьєв, О. Савченко та ін.) у тому, що вміння є продуктом свідомої діяльності, здатністю людини продуктивно, свідомо здійснювати певну діяльність шляхом творчого використання знань у звичайних чи нових умовах.

Психологічний словник дає таке пояснення цього поняття: “Уміння – проміжний етап оволодіння новим способом дії, що спирається на яке-небудь правило (знання) і відповідно правильному використанню цих знань в процесі вирішення певного класу завдань, але ще не сформований на рівні навички. Загальними умовами, які забезпечують найбільшу ефективність становлення вмінь, є розуміння суб’єктом узагальненого правила та зворотний зв’язок в процесі вирішення завдань”[89, с. 196-197].

Психологи стверджують, що вміння – це використання суб’єктом наявних знань і навичок для вибору і здійснення прийомів дії відповідно до поставленої мети. І далі зазначають, що сформоване вміння може стати власністю особистості і умовою набуття нових знань, умінь і навичок, тобто показником інтелектуального розвитку особистості. Уміння є найважливішим засобом успішної діяльності, показником професійної майстерності людини [30, с. 29].

На відміну від навичок, які забезпечують виконання діяльності в незмінних умовах, уміння характеризуються варіативною адекватністю способів досягнення цілей по відношенню до умов діяльності, що змінюються. Останнє, з точки зору психологів, можливе тому, що вміння забезпечуються синтезом особистісних якостей (мисленних, чуттєвих, вольових) і є засобом свідомої, цілеспрямованої виробничої творчої діяльності.

Як вказує В.Онищук, уміння у своїй основі є творчими діями. Вони не можуть бути автоматизованими, тому що відображають готовність людини до прийняття рішень і їх реалізації в умовах, які постійно змінюються. Уміння передбачає використання раніше набутого досвіду, певних знань, без останніх немає умінь. Уміння включають в себе екстеріоризацію – втілення знань у фізичну або розумову дію [29, с. 81].

І. Лернер вважає, що вміння – це спосіб дій, які складаються із упорядкованого ряду операцій, які мають загальну мету та засвоєних до ступеня готовності застосовувати їх у варіативних ситуаціях. Уміння можуть бути засвоєні на різних ступенях досконалості і завжди контролюються свідомістю [55, с. 33].

Г.Щукіна відносить уміння до операцій інтелектуальної власності, вона вважає їх істотною ознакою узагальнень, внаслідок чого вони реалізуються у змінених і різноманітних ситуаціях [131].

Найважливішим параметром уміння виступає його практично спрямований характер.

К.Платонов визначає вміння як “здібність людини виконувати якусь діяльність або дію на основі раніше отриманого досвіду” і говорить про спеціальні “здібності формувати уміння”. Автор підкреслює, що “психологічною основою умінь є розуміння співвідношення між ціллю діяльності, умовами і способами її виконання” [78, с. 280]. Автор також зауважує, що вміння є результатом педагогічної роботи з учнем і вихованцем. У їх структуру, водночас зі знаннями і навичками, входить творче мислення, яке є основою творчої діяльності і визначає майстерність [79, с. 81].

Дослідник Н.Недодатко уточнює категорію “уміння” як систему узгоджених дій, спрямованих на досягнення мети, що формується і проявляється в діяльності [67, с. 6].

Засвоєні знання, на думку багатьох авторів, служать основою умінь.

У дослідженні Є.Мілеряна вміння визначаються як “заснована на знаннях і навичках діяльність людини, що дає можливість успішно досягти свідомо поставленої мети діяльності в мінливих умовах її протікання”. Уміння – це знання в дії. [61, с. 58]. Автор вказує на залежність між знаннями, навичками і вміннями.

Педагогіка трактує “уміння” як спосіб виконання (С. Гончаренко, І. Лернер), дію (Н. Баранник), здатність (В. Онищук), можливість (А.Усова, А.Бобров) особистості. Дослідники виходять із різних поглядів на природу вмінь, визначаючи їх сутність, але всі вони єдині у тому, що вміння формуються у процесі певної діяльності.

Г. Гончаренко в Українському педагогічному словнику 1997 року видання теж визначає вміння як засвоєний суб’єктом спосіб виконання дії, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок .

А.Петровський під умінням розуміє “...використання знань і навичок для вибору і здійснення прийомів, дій відповідно до висунутої мети”, що спирається на володінні складною системою психічних і практичних дій на основі знань і навичок, які вже сформовані 71, с. 115-116.

Узагальнена характеристика різних тлумачень творчих умінь представлена в табл. 1.

Таблиця 1.