Георг вільгельм фрідрих гегель. Лекції з філософії історії.

Всесвітня історія направляється зі Сходу на Захід, тому що Європа є безумовно кінець всесвітньої історії, а Азія її початок. Для всесвітньої історії існує Схід хбф'еопчзн1, тому що Схід для себе є щось зовсім відносне; адже хоча земля є кулю, однак історія не описує кола довкола нього, а, навпаки, у неї є певний Схід, і цей Схід є Азія. Тут сходить зовнішнє фізичне сонце, а на Заході воно заходить: але зате на Заході сходить внутрішнє сонце самосвідомості, яка поширює більш піднесене сяйво. Всесвітня історія є дисциплинуювання неприборканої природньої волі й піднесення її до загальності й до суб'єктивної волі. Схід знав і знає тільки, що один вільний, грецький і римський світ знає, що деякі вільні, германський мир знає, що все вільні. Отже, перша форма, яку ми бачимо у всесвітній історії, є деспотизм, друга – демократія й аристократія, третя – монархія.

Для розуміння цього розподілу слід помітити, що держава є загальне духовне життя, до якого індивідууми ставляться з довір'ям і звикають від народження й у якій виражаються їхня сутність і їх діяльність. Тому насамперед має значення те, чи виявляється їх дійсне життя далекої рефлексії звичкою до цієї єдності або індивідууми є мислячими особистостями й для себе існуючими суб'єктами. Щодо цього слід відрізняти субстанціальну волю від суб'єктивної волі. Субстанціальна воля є в собі сущий розум волі, який потім розбудовується в державі. Але при цьому визначенні розуму ще не існує власного розуміння й власного бажання, тобто суб'єктивної волі, яка визначає себе лише в індивідуумові й означає рефлексію індивідуума в його совісті. При лише субстанціальній волі приписання й закони є чимсь таким, що в собі й для себе нерухоме, чому суб'єкти цілком підкоряються. Немає потреби в тому, щоб ці закони відповідали власній волі індивідуумів. При такому положенні суб'єкти виявляються подібними з дітьми, які без власної волі й без власного розуміння коряться батькам. Але як тільки з'являється суб'єктивна воля й людей сходить від зовнішньої дійсності до свого духу, виникає протилежність, що виражається в рефлексії, яка містить у собі заперечення дійсності. Адже вже в самому видаленні від сьогодення полягає протилежність, однієї стороною якої є бог, божественне, а іншої – суб'єкт як особливе. У безпосередній свідомості Сходу те й інше неподільно. Субстанціальне відрізняється й від одиничного, але ця протилежність ще не виражена в дусі.

Отже, ми повинні почати зі Сходу. В основі цього світу лежить безпосередня свідомість, субстанціальна духовність, до якої суб'єктивна воля ставиться насамперед як віра, довіра, покора. У державному житті ми знаходимо там здійснену розумну волю, яка розбудовується, не переходячи в собі в суб'єктивну волю. Це – дитячий вік історії. Субстанціальні форми утворюють пишні, стрункі будинки східних держав, у яких виявляються в наявності всі розумні визначення, але так, що суб'єкти залишаються лише чимсь несуттєвим. Вони обертаються навколо центру, а саме навколо володаря, який стоїть на чолі держави, як патріарх, а не як деспот у змісті Римської імперії.

Потім з юнацьким віком можна зрівняти грецький світ, тому що в ньому формуються індивідуальності. Це є другий головний принцип всесвітньої історії. Як і в Азії, принципом є моральний початок; але цей початок та моральність, яка відбита в індивідуальності й, отже, означає вільне бажання індивідуума. Отже, тут відбувається комбінація моральної й суб'єктивної волі або існує царство прекрасної волі, тому що ідея сполучається із пластичною формою: вона ще не існує абстрактно для себе, з одного боку, але безпосередньо сполучається з дійсним, подібно тому як у прекрасному художньому творі почуттєве має відбиток духовного і є його вираженням. Отже, це царство є дійсною гармонією, миром прелестнейшего, але минущого або досить короткочасного розквіту; ця наївна моральність, ще не моральність, але індивідуальна воля суб'єкта, дотримується безпосереднього звичаю й звички до дотримання справедливості й законів.

Третій момент є царство абстрактної загальності: це – римська держава, важка робота віку змужнілості історії. Адже вік змужнілості характеризується не підпорядкуванням сваволі пана й не власною прекрасною сваволею, але служить загальної мети, причому індивідуум зникає й досягає своєї особистої мети лише в загальній меті. Держава починає абстрактно відокремлюватися й звертатися в мету, у досягненні якої й індивідууми беруть участь, але не загальне й не конкретне. А саме вільні індивідууми приносяться в жертву суворим вимогам мети, досягненню якої вони повинні присвячувати себе в цім служінні тому, що саме є абстрактно загальним. Римська держава вже не є царство індивідуумів, як їм було місто Афіни. Тут уже немає веселості й життєрадісності, але є важка й стомлююча праця.

Таким чином, відбувається внутрішнє духовне примирення, а саме завдяки тому, що індивідуальна особистість очищається й перетворює, піднімаючись до загальності до в собі й для себе загальної суб'єктивності, до божественної особистості. У такий спосіб вищезгаданому лише світському царству протистоїть духовне царство, царство суб'єктивності знаючого себе й притім знаючого себе у своїй сутності справжнього духу.

Потім завдяки цьому наступає четвертий момент всесвітньої історії: германська держава; при порівнянні з віками людини воно відповідало б старечому віку. Природній старечий вік є слабістю, але старечий вік духу виявляється його повною зрілістю, у якій він вертається до єдності, але як дух. Ця держава починається із примирення, що відбувався в християнстві; але тепер воно відбулося в собі, а тому воно, власне кажучи, починається з дивовижної протилежності духовного, релігійного принципу й самої варварської дійсності. Адже спочатку сам дух як свідомість внутрішнього світу, ще абстрактний, внаслідок цього у світському житті панують брутальність і сваволя.

1. Що є початком всесвітньої історії, а що є її кінцем?

2. Яке відношення має всесвітня історія до природної і суб’єктивної волі?

3. Які форми можна побачити у світовій історії?

4. Як визначається держава відносно до духовного життя?

5. Можна ль розрізнити субстанціональну волю від суб’єктивної, і у чому їх суперечність?

6. Що є підставою історії Сходу, і які відношення субстанціональної та суб’єктивної волі у неї?

7. Що є принципом і початком грецького світу, і у чому своєрідність відношень моральної та суб’єктивної воль?

8. Завдяки чому у Римської державі є духовне примирення?

9. З чого починається германська держава, і чого вона досягає?

Гегель Г.В.Ф. Лекції по філософії історії.Спб.: Наука, 1993, 2000.-480с. С.57-480.

Розподіл історії ................................................ 147