2. Методичні проблеми дескриптивних моделей.
Описові моделі (дескриптивні) є основними для оцінки фінансового стану підприємства. До них належать вертикальний та горизонтальний аналіз звітності. В основу вертикального аналізу покладено розрахунок відносних величин, які характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників. За допомогою цього аналізу вивчаються структурні зміни у складі господарських коштів і джерел їх покриття.
Горизонтальний аналіз дає змогу виявити тенденції зміни окремих статей або їх груп, які входять до складу бухгалтерської звітності, здійснюючи горизонтальний розрахунок темпів зростання балансових статей за формою 2 „Звіт про фінансові результати”.
До цих моделей відносять також систему аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності, побудову системи звітних балансів і фінансових звітів у різних аналітичних напрямках.
За допомогою коефіцієнтного аналізу вивчають рівень і динаміку відносних показників фінансового стану, які розраховуються як відношення величин балансових статей чи інших абсолютних показників фінансової звітності, порівнюючи їх з базовими даними або нормативними.
Факторний аналіз застосовується для виявлення причин зміни абсолютних і відносних фінансових показників, а також для розрахунку впливу причин (факторів) на зміну фінансового показника, який аналізують.
В основу багатомірного порівняльного аналізу покладено метод евклідових відстаней, який дозволяє враховувати не тільки абсолютні величини показників кожного підприємства, але і ступінь їх близькості (віддаленості) до показників підприємства-еталона. Для цього необхідно координати порівнюваних підприємств зобразити в частках відповідних координат підприємства-еталона, що дорівнюють одиниці.
Класифікація розрізняє неформалізовані і формалізовані методи аналізу. Неформалізовані (евристичні) методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв’язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи: експертних оцінок та сценаріїв, психологічні, морфологічні, порівняння, побудови системи показників, система аналітичних таблиць.
До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладені жорстко формалізовані аналітичні залежності, а саме різниць абсолютних та відносних величин, ланцюгових установок, відсоткових чисел, дисконтування, диференційний, балансовий, логарифмічний, виокремлювання ізольованого впливу факторів, інтегральний, простих та складних відсотків, ін.
3. Побудова системи аналітичних коефіцієнтів, методика їх обчислення і способи оцінки.
Коефіцієнтний метод базується на розрахунку системи коефіцієнтів, що відображають різні аспекти діяльності підприємства і враховують чинники внутрішнього впливу на фінансовий стан підприємства.
Аналіз і оцінювання структури балансу підприємства проводиться за допомогою таких показників:
коефіцієнта поточної ліквідності;
коефіцієнта забезпеченості власними коштами;
коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності.
Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує загальну забезпеченість підприємства оборотними коштами для ведення господарської діяльності та своєчасного погашення термінових зобов’язань підприємства. Коефіцієнт визначається як відношення вартості оборотних засобів до найбільш термінових зобов’язань підприємства у вигляді короткотермінових кредитів банків, короткотермінових позик і різних кредиторських заборгованостей та інших короткотермінових пасивів за формулою:
,
де
– коефіцієнт поточної ліквідності;
–
підсумок
розділу ІІ активу балансу;
–
підсумок розділу
ІІІ активу балансу;
–
підсумок розділу
ІІ пасиву балансу.
Враховуючи ту обставину, що не активи мають однаковий ступінь ліквідності, крім наведеного показника застосовують коефіцієнт швидкої ліквідності (критичної оцінки) – відношення ліквідних активів до короткотермінових зобов’язань.
Коефіцієнт забезпеченості власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стійкості. Він визначається як відношення різниці між обсягом джерел власних коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших поза оборотних активів до фактичної вартості оборотних засобів підприємства у вигляді виробничих засобів, незавершеного виробництва готової продукції, грошових коштів, дебіторських заборгованостей та інших оборотних активів за формулою:
,
де
–
коефіцієнт забезпеченості власними
засобами;
– підсумок розділу
І пасиву балансу;
– підсумок розділу
І активу балансу.
Викликає певну зацікавленість коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, який характеризує наявність реальної можливості підприємства відновити (або втратити) свою платоспроможність протягом певного періоду.
Коефіцієнт відновлення платоспроможності визначається як сума фактичного значення поточної ліквідності на кінець звітного періоду і змін значення його між кінцем та початком звітного періоду у перерахунку на встановлений період відновлення (втрати) платоспроможності за формулою:
,
де
– фактичне значення
коефіцієнта поточної ліквідності (
);
– встановлений
період відновлення (втрати) платоспроможності
підприємства в місяцях;
– звітний період
у місяцях;
– значення коефіцієнта поточної ліквідності на початку звітного періоду;
– нормативне
значення коефіцієнта поточної ліквідності
(
=
2).
При аналізі пасивів доцільно розглянути зміни у співвідношенні власного капіталу та залучених коштів, які відбулися протягом даного періоду. Такий аналіз дає можливість оцінити роботу підприємства з кредитними ресурсами, з власними джерелами фінансування.
Для глибшого оцінювання необхідно використати ряд додаткових показників, згрупувавши їх таким чином:
показники ліквідності;
показники фінансової стійкості;
показники ефективності виробництва.
Так, показники
ліквідності дають можливість визначити
здатність підприємства сплатити свої
короткотермінові зобов’язання. На
відміну від розглянутого коефіцієнта
поточної ліквідності, що заходиться,
згідно із стандартами, між 1,0 та 2,0, є
різновиди цього показника, що характеризують
активи за ступенем їхньої ліквідності.
Зокрема, коефіцієнт швидкої ліквідності
або „критичної оцінки”(
)
розкриває відношення найбільш ліквідної
частини оборотних засобів до поточних
зобов’язань. Розрахунки цього показника
зумовлені різною ліквідністю окремих
категорій оборотних засобів; якщо
грошові кошти можуть бути безпосереднім
джерелом виплати поточних зобов’язань,
то запаси можуть бути використані лише
після реалізації, що передбачає наявність
у покупця грошових коштів:
=
.
Найбільш ліквідними
статтями оборотних засобів є грошові
кошти, що знаходяться на рахунках у
банку та у касі, а також у вигляді цінних
паперів. Коефіцієнт абсолютної ліквідності
(
)
є найбільш виразним критерієм
платоспроможності та обчислюється за
формулою:
=
.
Вважається, що значення цього коефіцієнта не має бути нижчим 0,2.
Погіршення фінансового стану підприємства супроводжується „проїданням” власного капіталу, зниженням фінансової міцності підприємства, здатності маневрувати власними засобами, забезпечувати безперебійний процес підприємницької діяльності. Фінансова стійкість підприємства характеризується двома групами показників:
показниками, які характеризують співвідношення власних та залучених коштів (коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт залучених коштів, коефіцієнт покриття інвестицій);
показниками, які характеризують співвідношення власних та залучених коштів (коефіцієнт забезпеченості матеріально-виробничих запасів власними оборотними засобами, коефіцієнт маневреності власних оборотних засобів, коефіцієнт маневреності функціонального капіталу);
показниками, які характеризують стан основних засобів (індекс постійного активу, коефіцієнт реальної вартості майна, коефіцієнт нагромадження амортизації, коефіцієнт співвідношення поточних активів та нерухомості).
Кожен із наведених
коефіцієнтів має свої кількісні значення,
а у деяких випадках – похідні коефіцієнти.
Зокрема, один із наведених показників
є коефіцієнт автономії (
),
що показує незалежність підприємства
від позичкового капіталу:
=
.
Для цього коефіцієнта бажано, щоб він не перевищував за своєю величиною 50%. У такому випадку це дає впевненість кредиторам у можливості компенсації позичкового капіталу власністю підприємства.
При визначенні стійкості роботи підприємства розрізняють такі рівні фінансової міцності:
абсолютна стійкість;
нормальна стійкість;
нестабільний фінансовий стан, при якому зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення власних засобів, а також за рахунок залучення довгострокових пасивів;
кризовий фінансовий стан, при якому грошові засоби, короткотермінові цінні папери та дебіторська заборгованість не покривають його кредиторської заборгованості та прострочених позик.
За кризового і нестабільного фінансового стану стійкість може бути відновлена шляхом обґрунтованого зниження запасів і витрат.