39,41. Термінологія як система. Термін та його ознаки

Якщо слово стає "засобом логічного визначен­ня, тоді воно - науковий термін".

Класичною працею, яка поклала початок глибокого опрацювання тер­міна, його ознак, системності термінології тощо, є монографія Д. С. Лотте "Основи побудови науково-технічної термінології. Питання теорії і методи­ки", де він окреслив такі вимоги до терміна і термінології, як систематичність термінології, незалежність терміна від контексту, абсолютна і відносна одно­значність терміна, співвідношення між значенням терміна в цілому і значен­ням його складових, точність термінології та лаконічність терміна. Уче­ний також уважає, що найбільш поширеним способом творення науково-технічних термінів є зміна значення загальновживаного слова, і виокремлює такі типи цього процесу: І) уточнення значення терміна;2) класифікаційна зміна значення терміна;3) зміна значення терміна за аналогією понять;4) зміна значення терміна за суміжністю понять.

На підставі аналізу значної кількості праць вітчизняних та зарубіжних лінгвістів виділяють три найважливіші ознаки, за якими може бути точно визначено поняття "термін": 1) співвідношення терміна і поняття як підстава для створен­ня правильної дефініції терміна і для визначення його місця в системі термінів певної галузі науки; 2) семантична характеристика терміна як специфічної лек­сичної одиниці (однозначність, відсутність емоційно-експресивного та стиліс­тичного забарвлення); 3) структурна характеристика терміна як специфічної лексичної одиниці української літературної мови.

Ознаки терміна: а) співвідносність його з поняттям у системі певної галузі знань, що передбачає і його дефініцію; б) однозначність у межах тієї терміносистеми, в якій він фун­кціонує; в) обмеженість певною сферою вживання; г) відсутність емоційно-експресивного та стилістичного забарвлення - терміном можна назвати слово (чи словосполуку), зміст якого (якої) розкривається вербальною дефініцією (коротке визначення), що є мовним вираженням поняття з певної галузі знання - науки, техніки, мистецтва, соціально-політичного життя".

"Термін - це слово або словосполучен­ня, що виражає чітко окреслене поняття з певної галузі науки, техніки, мис­тецтва, суспільно-політичного життя тощо. Специфіка термінів у тому, що вони однозначні у межах тієї термінологічної системи, в якій уживаються, не зв'язані з контекстом і стилістично нейтральні. Серед термінів є слова, що вживаються лише в спеціальному термінологічному значенні, і слова, які зу­стрічаються в складі термінологічної і загальновживаної лексики".

Суть терміна як одиниці спеціального обмеженого функціонування ви­значається так: 1) системність; 2) наявність визначення; 3) тенденція до одно­значності в межах конкретної системи термінів; 4) відсутність супровідних експресивних значень; 5) стилістична нейтральність.

На відміну від загальновживаних слів, терміни є продуктом вторинної номінації понять, що пов'язане передусім із подвійним баченням світу: зага­льним і науковим . Термін - це слово чи словосполучення, що позначає по­няття певної галузі науки, техніки, мистецтва, основними ознаками якого є системність, відповідність позначуваному поняттю, наявність дефініції, тен­денція до однозначності в межах свого термінологічного поля, тобто термі­нології певної галузі знань, стислість, стилістична нейтральність, точність, висока інформативність .

І. Саєвич визначає такі напрямки, що могли б забезпечити вирішення проблеми дихотомії (поділ на дві частини)"термін - слово":1)використання загальновживаного слова як своєрідного "тла", на якому виявляється специ­фіка терміна;2)термінологізація загальновживаного слова;3)детермінологізація, тобто вихід терміна за межі термінологічного поля і функціонування його в неспеціальних текстах (насамперед - у художній літе­ратурі); 4) інтеграція сфер застосування терміна і виявлення типових його мовленнєвих реалізацій у текстах різних функціональних стилів (з детерміно-логізованого характеру), що сприяє висвітленню конкретної терміносистсми як фрагмента мовної картини світу .

Проте внаслідок ряду вимог, що ставляться до терміна, виникають тру­днощі у віднесенні до термінів або нетермінів слів, що стосуються насампе­ред гуманітарної сфери.

Проте подаючи не в усьому однакові дефініції, майже всі дослідники підкреслюють як найбільш суттєві риси термінів чітку семантичну окресле-ність, точність, однозначність. Точність і моносемія є ідеалом, до якого праг­не термінологія.

Однією із проблем, що порушується в сучасному термінознавстві, є й визначення джерел українського термінотворення. Так, Т. Лещук виокрем­лює п'ять шляхів розбудови української термінології: 1) власномовні лексич­ні ресурси; 2) перейменування наявних позначень; 3) освоєння іншомовних запозичень; 4) перехід в українську мову чужих слів-термінів (безпосередньо чи через інші мови); 5) калькування чужих слів власними мовними ресурса­ми. У своїх дослідженнях науковці підкреслюють, що окремі термінологіч­ні системи мають дуже давню історію формування. "Основою кожної природно сформованої терміносистеми є власне національні слова, що зафіксували колись початкову сходинку в русі пізнавальної думки і стали на певному етапі виражати наукове поняття".

Думку про доісторичні витоки багатьох фахових виразів (прототермінів) висловлює і Т. Кияк, наголошуючи на тому, що хоча такі лексичні оди­ниці ще не були термінами в нинішньому сенсі, проте їх можна вважати яс­кравими свідками й ідентифікаторами епох та етапів становлення людської цивілізації .

Аналізуючи термінологічні системи різних галузей науки, дослідники вирішують проблему формування термінологічних одиниць. Більшість дослід­ників відзначає, що продуктивним способом термінотворення с вживання загальномовної лексики в термінному значенні.

Назви процесових понять належать до тієї групи українських термінів, які активно творяться на національному мовному грунті і навколо яких нев­пинно вирують термінологічні дискусії. Особливо активно поповнювався склад назв опредметнених дій і найменувань ознак за дією, тобто продуктив­ність виявили передусім моделі творення віддієслівних іменників та прикмет­ників .

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточ­не вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього мож­на легко уникнути, якщо вживати терміни лише у тій формі та значенні, які зафіксовані у найновіших словниках.

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія - це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворилися й функціонують у кожній галузі сти­хійно. На відміну від термінології, терміносистема - це опрацьована фахів­цями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й одно­значно відображає систему понять цієї галузі.