Лекція 3 Філософія науки Література

1. Зарубіжна філософія ХХ ст.. – К., 1993.

2. Ильин И.П. Постмодернизм: от истоков до конца столетия. – М., 1998.

3. Лук’янець В.С., Соболь О.М. Філософський постмодерн. – К., 1998.

4. Лешкевич Т.Г. Философия науки: традиции и новации: Учебное пособие для вузов. М., 2001.

5. Малахів В.С. До характеристики герменевтики як способу філософування // Філос. та соціол. Думка. – 1991. № 6.

6. Реале Дж., Ати сери Д. Западня философия от истоков до наших дней. – СПб. 1998.

7. Современная западня философия. Словарь. – М., 1991.

8. Татаркевич В. Історія філософії. Т.3. – Л., 1999.

9. Філософія: Навч. посібник // Бичко І.В. та ін. Вид. 2-ге. – К., 1994.

10. Хюбшер А. Мыслители нашего времени: справочник по философии Запада ХХ века. – М., 1994.

11. Черній А.М., Чекаль Л.А., Причепій Є.М. Філософія. – К., 2003.

Зміст лекції

1. Поняття сцієнтизму та анти сцієнтизму.

Бурхливий розвиток наукових знань в кінці ХІХ – поч. XX в. привів до спроби проголошення науки вищою цінністю людської цивілізації. Сцієнтизм, новий науковий світогляд, розглядав науку як культурно-світоглядний зразок і пропонує застосовувати наукові цінності та методи практично у всіх галузях людського знання та освоєння світу. Прихильники сцієнтизму вітають досягнення науково-технічного прогресу і вірять у безмежні можливості науки, зокрема вони переконані, що вона може вирішити усі проблеми людського існування.

Одночасно зі сцієнтизмом виникла і його антитеза - антисцієнтизм, який стояв на прямо протилежних позиція, і вимагав обмеження експансії науки й повернення до традиційних цінностей і способів діяльності. Анти сцієнтизм вказує на обмеженість науково-технічного прогресу та можливості науки як такої у вишенні нагальних проблем людини, адже незважаючи на численні успіхи науки, людство не стало щасливіше стоїть перед небезпеками, джерелом яких стала сама наука і її досягнення. Найбільшими представниками антисцієнтизму були С.Кьєркегор, який протиставляє науку вірі, Г.Маркузе у концепції одномірної людини (наука обмежує багатоманітність проявів людини), Б.Рассел у пізній своїй діяльності, М.Огарьов характеризує недоліки науки, П.Юркевич стверджує другорядну роль науки щодо вищих духовних сутностей, М.Бердяєв, Л.Шестов, С.Франк показують неспроможність науки пояснити велику кількість явищ дійсності тощо

В свою чергу сцієнтизм формував основні філософські засади науки.

Сцієнтизм не був однорідним, він виразився у таких напрямках як:

• дерший позитивізм;

• другий позитивізм;

• непозитивізм;

• Постпозитивізм;

• Марбурзька школа неокантіанства;

2. Загальна характеристика та основні ідеї „першої” та „другої” хвилі позитивізму.Заснував позитивізм є О.Конт (1798-1857) своєю працею „Курс позитивної філософії” (1830-1842). Згодом ідеї вченого були підхоплені Дж.Міллем та Г.Спенсером, які поділяли думки про те, що справжнє знання може бути тільки науковим; відповідно, і філософія справді може бути вартою чогось лише за умови, що вона також стане науковою, тобто органічно увійде у сукупність наук. Для цього необхідно змінити предмет та методи філософії.

Вчені переконанні, що предметом філософії може бути науковчення, яке чітко визначає особливості та сутність науки, свідомо розробляє методологію наукового пізнання, а головне філософія не повинна своїми методами докорінно відрізнятися від інших наук; щонайменше вони повинні бути такими ж точними та піддаватися перевірці.

Основні ідеї позитивізму можна узагальнити відповідним чином:

• заперечення метафізики, яка шукає першооснови, адже справжня наука не виходить за сферу фактів;

• не існує меж науковому пізнанню , а наука є всемогутньою;

• суспільство також підлягає науковому пізнанню (наука про суспільство соціологія;

• розвиток науки, техніки та соціології є запорукою суспільного розвитку.

Подальша криза механіцизму та традиційної гносеології призвела до виникнення „другої хвилі” позитивізму, найвизначнішими представниками якої стали Е.Мах та Р.Авенаріус, які рухаючись у руслі позитивізму (вважаючи, що філософія є наукою про наукове знання) фактично звели філософію до методології наукового пізнання. Висхідною точкою пізнання вважалися не факти, а „нейтральні відчуття, однак згодом ця думка була повністю спростованою.

До безперечних досягнень другого позитивізму можна віднести:

• обґрунтування кантівської думки про те, що об’єкт не існує без суб’єкта та опосередкований його пізнавальними можливостями;

• аналіз пізнання з т.з. „економії мислення” (внаслідок систематизації, типологізації та схематизації наука спрощує дійсність для більш ефективного її пояснення; у сучасній науці це логічність та простота гіпотез);

• критика абсолютизму класичної механіки.