Лекція 2 генеза науки література

1. Бернал Дж. Наука в истории общества. М., 1956.

2. Гайденко П. П. Эволюция понятия науки (XVII — XVIII вв.). М., 1987.

3. Гайденко П. П. Эволюция понятия науки. Становление и развитие первых научных программ. М, 1980.

4. Гачев Г. Д. Наука и национальные культуры (гуманитарный комментарий к естествознанию). Ростов н/Д, 1992.

5. Ильин В.В. Философия и история науки. М._, 2006.

6. Косарева Л. М. Социокультурный генезис науки: философский аспект проблемы. М., 1989.

7. Кузнецова Н. И. Наука в ее истории. М., 1982.

8. Купцов В.И., Девятова С.В. Естествознание в контексте мировой истории. М., 2003.

9. Лебедев С. А. Современная философия науки. М., 2007.

10. Ольшки Л. История научной литературы на новых языках. Т. 1-3., М, 1933-1934.

11. Принципы историографии естествознания. М., 1993.

12. Степин В.С. Философия науки. Общие проблемы. М., 2006.

Зміст лекції

Аналіз розвитку науки це проблема, що пов’язана з дослідженням передумов наукового способу дослідження. Ці передумови складаються в культурі у вигляді певних мислинневих засад, що згодом дозволяють виникнути науковому методу. У зв’язку з цим, для наукових знань у древніх культурах прийнято застосовувати термін „протонаука”. Це пов’язано з тим, що наявні у стародавніх цивілізація знання не відповідали основним критеріям, які в сукупності характеризують сучасну нам науку. Такі явища відомі в історії Єгипту, Месопотамії, Індії та Китаю. Варто зазначити, що знання, які тут продукувалися були тісно пов’язані з практичними технічними потребами суспільства. Дуже часто ці знання мали сакральний характер і були надбанням лише певного клану, касти, і передавалися лише посвяченим, або від батьків до дітей.

Особливістю східної протонауки було те, що:

• процес зміни та розвитку знання відбувався стихійно, а прийняття знання відбувалося прямим включенням людини у суспільну діяльність;

• відсутність фундаментальності, яка пов’язана виключно з вирішенням практичних завдань;

• давньосхідна протонаука не була раціональною, адже тут перевага віддавалася не раціональній аргументації, а суспільному авторитету;

• протонаука не була систематичною та не мала теоретичних обґрунтувань наявних знань.

Тобто, давньосхідна культура, незважаючи на успіхи у практичній діяльності, все ж таки ще не виробила тих способів пізнання, що спираються на дискурсивне мислення, яке і лежить в основі сучасних раціональних та наукових знань.

Справжньою колискою науки стала культура Античної Греції, культура якої в період розквіту (6-4 ст. до н.е.) і породила науку.

Головною соціальною передумовою виникнення науки у Стародавній Греції була форма демократичної організації суспільства, яка давала змогу

• приймати участь у громадському житті суспільства, головні засади якого не були (як на Сході) божественним даром, а мали статус таких, що обговорюються;

• давала можливість творчої реалізації особистості (всі суспільні та інтелектуальні положення підлягали обговоренню та критиці, внаслідок чого росла майстерність аргументації. Як наслідок, істина була не продуктом віри, а раціонального доведення, що й стало основою продукування знання в цілому).

• використання праці рабів звільняло вільних громадян від матеріального виробництва, та відкривало можливості для інтелектуальної діяльності та формування абстрактно-споглядального відношення до дійсності. Внаслідок цього для греків було характерним розрізнення знань (мистецтв), які поділялися на теоретичні та практичні (або „техне”) ремесла.