2. Основні документи про права людини

Після розгрому фашизму держави, що перемогли у Другій світовій ві­йні, заради укріплення миру і безпеки, розвитку співпраці між державами утворили у 1945 році Організацію Об’єднаних Націй (ООН). За три роки по тому, 10 грудня 1948 року, Генеральна Асамблея ООН ухвалила один з найважливіших документів в історії людства — Загальну декларацію прав людини.

Загальна декларація прав людини

Загальна декларація прав людини складається з преамбули і 30 статей. Принциповою засадою цього документа є рівність правового статусу людей. Усі люди, зазначається у ст. 1 Декларації, народжуються вільними і рів­ними у своїй гідності та правах. Загальна декларація прав людини визна­чила громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права, які належать кожній людині.

Громадянські (особисті) права — це право на життя, на свободу, на фі­зичну недоторканність, вибір місця проживання та ін.

Політичні права — це права на участь у керуванні державою. Серед них можна назвати: право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо, а також через вільно обраних представників; право мати однаковий доступ до державної служби у своїй країні та ін.

Економічні права — пов’язані з власністю, можливістю вільної діяльності у галузі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів та послуг. Серед них можна назвати право бути власником майна, право володіти майном як одноосібно, так і спільно з іншими та ін.

Соціальні права — стосуються галузі найманої праці. Серед них право на працю, на вільний вибір професії, на гідні умови праці та на захист від безробіття, право на справедливу оплату праці та ін.

Культурні права — пов’язані з можливістю вільного доступу людини до духовних і матеріальних цінностей, що створені людством. Се­ред них — право брати участь у культурному житті суспільства, насолоджуватися мистецтвом, розвивати науковий прогрес і ко­ристуватися його благами та ін.

Закріплюючи права людини в різних сферах її життя, Декларація про­голошує, що природні права людини є невід’ємними і належать кожному від народження. Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гід­ності та правах. Вони наділені розумом і совістю.

Кожна людина повинна мати всі права і свободи, що проголошені Декларацією, без будь-якого винятку, незалежно від раси, кольору шкі­ри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового чи будь-якого іншого статусу.

Будь-яке обмеження прав і свобод можливе тільки на підставі закону, що прийнятий з метою забезпечення належного визнання прав і свобод інших людей, задоволення справедливих вимог моралі, громадського по­рядку і загального добробуту у демократичному суспільстві.

Окрім прав і свобод, Декларація закріплює положення про те, що кож­на людина має обов’язки перед суспільством, в якому тільки й можливий вільний розвиток її особистості, кожний має поводитися щодо інших людей у дусі братерства.

У подальшому були прийняті інші документи, присвячені правам людини: Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Факультативний Протокол до нього (цей документ установив можливість звертатися зі скар­гами про порушення прав до Комітету у справах людини при ООН). Усі ці документи разом складають Хартію прав людини, або Міжнародний Білль про права людини.

Міжнародне право також захищає інтереси і права дітей. У Загальній декларації прав людини звертається увага на необхідність особливого за­хисту прав дитини.

Особливі права дитини — це права «росту», що випливають з її фізич­ної, розумової та духовної незрілості. Дитині набагато складніше відстояти свої права, і дорослі повинні допомогти їй у цьому. Однією з міжнародних організацій захисту прав та інтересів ди¹ тини є Дитячий фонд ООН (м. Женева). Україна стала членом Дитячого фонду ООН у 1985 році.

Конвенція про права дитини

20 листопада 1989 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвен­цію про права дитини — документ, що має обов’язковий характер для держав, які її підписали. У цьому документі проголошено поважне став­лення до будь-якої дитини, необхідність створення всіх умов для її освіти, виховання, розвитку. Окремо наголошується про необхідність вживання можливих заходів для того, аби діти до 15 років не брали безпосередньої участі у воєнних діях.

Конвенція про права дитини базується на новому розумінні становища дітей у суспільстві не як майбутніх дорослих, а як рівноправних учасників суспільного життя. У цьому документі закладено також важливий прин­цип: дитина має право знати свої права.

Згідно зі ст. 1 Конвенції дитиною вважається кожна людина до досяг­нення нею 18-річного віку. Кожна дитина, незалежно від раси, статі, мови, релігії, національності, майнового стану, стану здоров’я, має рівні з усіма іншими дітьми права на життя, ім’я, набуття громадянства, на піклування з боку її батьків. Діти повинні бути вільними у виборі релігії і друзів до тих пір, поки це не завдає шкоди правам і свободам інших дітей.

Перелік прав, визнаних для дитини в Конвенції, охоплює громадян­ські, соціальні, політичні й культурні права. У документі не зазначені еко­номічні права, бо визнано, що дитина повинна вчитись, а не працювати. У ній зазначені також права для дітей-інвалідів.