Тема №2: «Державне регулювання сільського господарства»

1. Поняття, принципи, форми і методи державного регулювання сільського господарства

Державно-правове регулювання сільського господарства стано­вить собою сукупність заходів щодо визначення системи органів державного управління в аграрній сфері, прийняття й виконання аграрно-правових актів, закріплення певних повноважень цих ор­ганів.

Державне регулювання має на меті досягнення сільським госпо­дарством максимальної ефективності для задоволення попиту на­селення на продукти харчування, сировину й продовольство рос­линного і тваринного походження.

Суб'єктами державного управління агропромисловим комплек­сом є органи державного управління, які здійснюють державно-правове регулювання сільським господарством, забезпечують до­держання аграрного законодавства, управління підлеглими струк­турами.

Об'єктами державно-правового регулювання є матеріальні засо­би й форми ведення сільськогосподарського виробництва . (рослинництво, тваринництво, садів­ництво, городництво).

До прин­ципів дер­жав­но­го ре­гу­лю­ван­ня аг­рар­но­го сек­то­ру еконо­міки на­ле­жать як за­гальні, так і спеціальні прин­ци­пи. Перші передбаче­ні Кон­сти­туцією України, яка га­ран­тує право влас­ності Українсь­ко­го на­ро­ду на землю, її надра, ат­мо­сферне повітря, водні та інші при­родні ре­сур­си, які зна­хо­дять­ся в межах те­ри­торії України (ст. 13); право кож­ного володіти, ко­ри­сту­ва­ти­ся і роз­по­ряд­жа­ти­ся своєю власністю, ре­зультатами своєї інте­лек­ту­аль­ної, твор­чої діяль­ності (ст. 41); право кож­ного на підприємни­ць­ку діяльність, не за­бо­ро­не­ну за­ко­ном (ст. 42) тощо.

Крім того, ГК України визна­чає такі прин­ци­пи, як за­без­пе­чен­ня дер­жа­вою: за­хи­сту кон­ку­ренції у підприємни­цькій діяль­ності; еколо­гічної без­пе­ки та підт­ри­ман­ня еко­логічної рівно­ва­ги на те­ри­торії Украї­ни; на­леж­них, без­печ­них і здо­ро­вих умов праці, за­хи­сту прав спожива­чів (ст. 5); еко­номічної ба­га­то­манітності та рівного за­хи­сту дер­жа­вою усіх суб'єктів гос­по­да­рю­ван­ня; вільно­го руху капіталів, товарів та по­слуг на те­ри­торії України; об­ме­жен­ня дер­жав­но­го ре­гу­лю­ван­ня еконо­мічних про­цесів у зв'язку з необхідністю за­без­пе­чен­ня соціальної спря­мованості еко­номіки, доб­ро­совісної кон­ку­ренції у підприємництві; за­хисту національ­но­го то­ва­ро­ви­роб­ни­ка; за­бо­ро­ни неза­кон­но­го втру­чан­ня органів дер­жав­ної влади та органів місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня, їх поса­дових осіб у гос­по­дарські відно­си­ни (ст. 6).

До інших можна відне­сти: пріори­тетність соціаль­но­го роз­вит­ку села; взаємозв'язок еко­номічних і соціаль­них ці­лей сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств; вільний вибір сільськогоспо­дарськими то­ва­ро­ви­роб­ни­ка­ми форм влас­ності і на­прямів тру­до­вої та гос­по­дарсь­кої діяль­ності (ст. 15 За­ко­ну України «Про пріори­тетність соціаль­но­го роз­вит­ку села та аг­ро­про­ми­сло­во­го ком­плек­су в народно­му гос­по­дарстві»); рівність суб'єктів гос­по­да­рю­ван­ня на селі, а також й їх рівні мож­ли­вості у до­ступі до дер­жав­ної фінан­со­вої підт­рим­ки; не­втручання органів ви­ко­нав­чої влади у вибір форм гос­по­да­рю­ван­ня та гос­по­дарсь­ку діяльність суб'єктів підприємництва (ч. З ст. 2 За­ко­ну України «Про сти­му­лю­ван­ня роз­вит­ку сільсь­ко­го гос­по­дар­ства на пе­ріод 2001-​2004 років»); пріори­тетність ви­ко­ри­стан­ня зе­мель сільсько­господарського при­зна­чен­ня для ви­роб­ництва сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, що без­по­се­ред­ньо закріплено в Зе­мель­но­му ко­дексі України.

Форми безпосередньо відображають дії державних органів щодо регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств, їх структуру  та   основи   реалізації   ними   своїх   функцій.

За своїм змістом і спрямованістю форми регулювання різнома­нітні.    Доцільно    дотримуватись    такої    класифікації:     правотворча, правозастосовна,   правоохоронна,   організаційна   .

Усі форми діяльності органів державного регулювання в галузі сільського господарства взаємозалежні. Тому тільки їх комплексне використання дає змогу оптимально розв'язати завдання, які вини­кають перед сільськогосподарським товаровиробником, раціональ­но   застосовувати   наявні   юридичні   засоби.

Правотворчу діяльність — здійснюють уповноважені органи держави, законодавчої і виконавчої влади щодо видання відповід­них   правових  актів   з   питань   сільського   господарства.

Правотворчість суб'єктів державного регулювання полягає в розробці, обговоренні і прийнятті законодавчих та інших норма­тивних   актів.

Стаття 92 Конституції України констатує, що лише законами визначаються основи використання природних ресурсів, основи соціального захисту, регулювання праці, правові основи і гарантії підприємництва та ін. Суб'єктами правотворчості також є органи виконавчої   влади.

Правозастосовна діяльність дістає своє юридичне відображення в виданні правових актів індивідуального характеру, які містять державно-владні розпорядження стосовно суб'єктивних прав і юридичних обов'язків різних органів, посадових осіб, суб'єктів сільськогосподарського виробництва. Конкретність таких розпо-ряджень виявляється в тому, що: вони персоніфіковані, тобто їхнім адресатом є певна особа; за їхньою допомогою вирішуються інди­відуальні питання, які виникають у сфері державного регулювання; вони є юридичними фактами, що зумовлюють виникнення кон­кретних відносин .

Правоохоронна діяльність, будучи важливою формою держав­ного регулювання, знаходить вияв у перевірці відповідності всієї фактичної діяльності нормам права, в обстоюванні загальнодер­жавних інтересів, прав сільськогосподарських виробників, праців­ників галузі. Необхідність правоохоронної діяльності пояснюється наявними   фактами   порушення   правових  норм. Порушення можуть бути активної або пасивної форми.

У своїй правоохоронній діяльності, органи державного регулю­вання здійснюють державний контроль за використанням земель, правильною експлуатацією машинно-трактор ного парку, застосу-ванням інших матеріально-технічних засобів, вживають заходів щодо охорони природи, раціонального використання зрошуваль­них, обводнювальних та інших меліоративних споруджень, охоро­ни поверхневих і підземних вод, полезахисних лісонасаджень, по­сівів, дотримання правил утримання тварин. Вищі органи держави скасовують або припиняють незаконні акти інших суб'єктів дер­жавного   регулювання.

Метою організаційної діяльності державних органів у сільсько­му господарстві є забезпечення чіткої, максимально ефективної ді­яльності цієї галузі й міцно пов'язаних із нею інших галузей АПК. Природно, що для функціонування сільського господарства велике значення мають зміст і сутність організаційних дій усіх систем ор­ганів законодавчої і виконавчої влади. Організаційними формами державного регулювання сільського господарства є — роз'яснення змісту нормативних актів; проведення службових нарад; складання інструктивних  листів,   узагальнень  тощо.

В науковому розумінні метод є сукупністю однорідних засобів,* при­йомів, які застосовуються систематично під час реалізації функцій державного    регулювання.

Усі методи державного регулювання сільським господарством традиційно поділяються на загальні і спеціальні . До загальних вар­то віднести економічні й адміністративні. Вони реалізуються на всіх рівнях державного регулювання, спрямовані безпосередньо на виробництво сільськогосподарської продукції, можуть застосовува­тися до   кожного   об'єкта  управління.

Спеціальні методи є складовою загальних методів, що їх кон­кретизують загальні методи, і разом з іншими методами сприяють здійсненню   загального   регулювання   сільського   господарства.

Найважливішим серед методів державного регулювання сіль­ського господарства є: переконання, дозволяння, метод прямих вказівок,   адміністративний,   економічний,   метод рекомендацій.

Метод переконання становить комплекс виховних, роз'ясню­вальних і заохочувальних дій, які здійснюються з метою забезпе­чення високої організованості й дисципліни, сумлінного виконан­ня  та дотримання   соціальних  і  технічних  норм.

Метод дозволяння. Основа його — посилення самостійності в діяльності господарств, значне підви­щення кваліфікованості кадрів, зростання активності сільськогос­подарських виробників в управлінні виробництвом. Застосовуючи метод дозволу, державні органи надають право сільськогосподар­ським   підприємствам   самим   вирішувати  те  чи  інше   питання.

Метод прямих вказівок полягає у підготовці актів, в яких виз­начається конкретне поводження, що не допускає будь-яких відхи­лень, і якими керується суб'єкт у своїй господарсько-виробничій діяльності.

У державному регулюванні сільського господарства застосову­ється також метод рекомендацій. Він полягає в тому, що державні органи пропонують той чи інший варіант рішення, а господарства самі визначають його прийнятність. Рекомендації, на відміну від обов'язкових розпоряджень, виконуються на принципово нових за­садах   внаслідок   своєї  авторитетності   й   наукової   обґрунтованості.

Особливість рекомендаційної норми поля гає в тому, що вона не має обов'язкового характеру.

Адміністративний і економічний методи є основними в діяль­ності державних органів, що регулюють сільське господарство.

Адміністративні методи державного регулювання — способи і прийоми впливу на керуючу й керовану системи, їх окремі елемен­ти із використанням відносин субп ід рядності. Особливість цих ме­тодів полягає в тому, що за їх допомогою здійснюється прямий вплив на керований об'єкт; визначаються найближчі завдання ос­таннього, порядок і терміни їх виконання, ресурси й умови роботи керованого   об'єкта.

Якщо економічні методи спонукають діяти у певному напрямі, то адміністративні змушують до цього. Накази, завдання, постано­ви, розпорядження, вказівки характеризуються обов'язковістю ви-конання. Невиконання їх розглядається як пряме порушення дис­ципліни і супроводжується накладенням на виконавця відповідно­го стягнення.

Економічними методами можна вважати таку сукупність засобів впливу, яка ґрунтується на застосуванні системи економічних сти­мулів (оплата праці, преміювання, ціна, собівартість, госпрозраху­нок, прибуток, рентабельність, кредит тощо), які сприяють матері­альній зацікавленості й передбачають матеріальну відповідальність управлінських  працівників   і  колективів.

У сучасних умовах економічні методи є найбільш дієвими засо­бами впливу на об'єкти державного регулювання, тому що їхнє зас­тосування дозволяє створювати економічні умови, що підштовху­ють сільськогосподарських виробників діяти в напрямі, потрібно­му суспільству, вирішувати ті чи інші питання відповідно до загаль­нодержавних і особистих інтересів. Вони дають змогу зберегти вільний   вибір   поводження.