10, 24 Вересня о 18 год.

Художній керівник театру — народний артист України Федір Стригун

Рис. 36. Індивідуальна афіша нннннн ннннн нннннн ннн

НН Н НННН НННН ННН НННННН ННН ННН ННННН НННННН

V

ННННН НН НН Н НННН НННН ННННН НННН ННННННН НННН НН

Рис. 38. Діагонально розта­шований головний рядок

МІНІСТЕРСТВО КУЖТУГМ І ТУРИІНУ УКРАЇНИ

нацоналлй .усмтий утКыой ^лмапічиЯ ТЕАТР імені Мерії ІлмькялецькеІ

РЕПЕРТУАР и> січсиь 211• раку

"';"САВА ЧАЛИЙ її¹ — .Тпагції ш і чістні*-

""'“ШІИ ВДОВИЧКА

„ ц _м Камелії ні З лі

"7* ДЕРЖАВНА ЗРАДА <

■ І І.М Сои и а 2 частини •.Страны

ХЕЛЕШИ мщщ _{м їщ} і 11.00 Комедії *■ з дії

Каса прайме і 1 І до 19 гол.

Рис. 37. Репертуарна афіша

СТРИЙСЬКИЙ ПАРК

*світі#

НННН ннн ннн ннн ннн ннн ннн ннн ннн ннн НН НН

НННННН ННННН НННННННН НННННННН Н НННННН НННН НННН ННН НННН ННН НННННН ННННН НННН НННН ннннн ннн НН ннн ннн

Рис. 39. Головні рядки розташований овалом

ннн нннннн нннн ннннн

НН ННННННН ННН НННННН

ннннн нннн ннннн нннн нннн ннннн

ЛЬВІВСЬКА ФІЛАРМОНІЯ 5 червня о 20^м

КОНЦЕРТ

ННН НННН НННН НННН

СОФІЯ РОТАРУ

НННН ННН ННН ННН ННН ннн ннн ННН ННН ННН НН НН ннн ннннн НННН НННН НННН ннн НННН ннн ННН НН ННННН НННН НННН НН

НН ННН ННН

НННННННННН

КОНЦЕРТ

ВИСТУПАЮТЬ

НННН нн ннн ннн нннннн нннн нн ннн ннннннннн нннннннннн ннннн ннннн нннннннннн

Рис. 40. Виділення ГОЛОВНОГО рядка — прізвище артиста

Рис. 41. Виділення головного рядка — слова «Концерт»

Не варто використовувати в одній композиції набір по центральній осі та діагональний рядок. Якщо головний рядок набраний овалом, останній текст розташовують по центральній осі (рис. 39).

Концертні афіші трохи відрізняються від театральних і кіноафіш тим, що у них зазвичай виділяють прізвище виконавця чи виконавців (рис. 40), назву заходу чи тільки слово «Концерт», а останній текст набирають дрібнішим шрифтом (рис. 41). Якщо набирають афішу- анонс про гастролі артистів, колективу театру, тоді на першому місці стоять імена артистів чи назва колективу.

В афішах масових заходів, як правило, основним виділенням потрібно вважати назву цього заходу, а весь інший текст підпоряд­ковується виділеному слову.

Назву театру, цирку, кінотеатру чи іншої організації в афішах ставлять у спеціально відведених місцях. Найбільш поширені — початок (головка) афіші. Часто назва театру супроводжується його емблемою. Емблему зазвичай ставлять у лівому верхньому куті чи по центру першого рядка назви (головки).

При композиційній побудові афіш особливу увагу приділяють правильному використанню пробілів для їх виразного сприймання.

Треба враховувати при наборі афіш, що не завжди вигідно задруковувати всю площу аркуша, виділяючи великими шрифтами більшу частину тексту, оскільки головні рядки можуть залишитись недостатньо виділеними. Окрім цього, якщо врахувати кількість афіш, що розклеєні на рекламних дошках, то безліч їх мають малі поля і всі афіші зливаються в один загальний фон. Якщо серед таких афіш буде наклеєна афіша, що має великі поля, то текст, незважаючи на мілкіший шрифт, різко виділятиметься із загальної маси.

Щоб на чисті поля не наклеювали інші афіші, бажано зробити обрамлення на весь формат аркуша, що, окрім цього, зробить виразні­шим внутрішнє поле афіші і вона стане ще привабливішою.

Трамвайні афіші й оголошення відрізняються форматом. Часто набір їх виконують майже без полів, хоч наявність полів може зробити текст афіші більш помітним, особливо на фоні розклеєних поряд афіш.

Переважну більшість всіх афіш друкують у дві—три фарби, а афіші одного кольору часто друкують кольоровою фарбою, наприклад, синьою, що потрібно враховувати при виборі шрифтів і способів виділення рядків різної значимості.

Плакати відрізняються від афіш своїм призначенням, часто вони мають політичний, агітаційний чи пропагандистський характер, що вміщує в собі тексти документів, правила, інструкції.

Плакати розраховані на триваліший час слугування, ніж афіші. У плакатах основне місце відводиться тексту, набраному мілкими шрифтами кегля 12—16 п. і заверстаному в декілька колонок, зазвичай розділених лінійками. Головним рядком у плакаті є заголовок, який виділяють шрифтом більшого кегля чи іншим кольором, щоб привер­нути увагу. Часто і заголовок, і лінійки між колонками виділяють іншою фарбою. Інколи весь текст плаката обрамляють рамками з лінійок і орнаментів.

Плакати можуть бути текстовими, ілюстрованими та шрифто­вими. Часто такі плакати обрамляють орнаментною чи лінійчатою рамкою. Текст, якщо він набраний крупними шрифтами, а формат плаката невеликий, може бути набраний в одну колонку. Якщо текст набраний порівняно мілкими шрифтами, то його розташовують у дві, три і більше колонок. Колонки тексту можна розділяти лінійками, орнаментами чи просто проміжками (пробілами).

Ілюстрований плакат вміщує зазвичай ілюстрації і підписи до них, що пояснюють зміст. Підписи набирають шрифтами 14-24 п. з чітким вічком часто напівжирним. Краса такого плаката залежить від правильного компонування складових частин — тобто від верстки. Текст, що відноситься до ілюстрацій, треба розташовувати так, щоб він легко читався.

Якщо плакат набраний великими шрифтами в одну колонку, то для окраси тексту можна створити ініціальну літеру. Такі плакати потрібно збагачувати великими полями.

Плакати — наглядні посібники — дуже часто містять у собі декілька надрукованих слів великим кеглем. Так, наприклад, наглядні посібники з граматики української мови друкують у дві фарби

і посилаються на ті чи інші граматичні правила. У таких плакатах одне словф ділиться на дві фарби. Чорною друкують одну частину, а другу частину (префікси, суфікси, закінчення тощо) виділяють іншою фарбою.

Плакати дуже часто є політичними за своїм змістом. Це ж можна сказати про аншлаги і заклики.

Аншлаги (рис. 42) — це плакати невеликого розміру з коротким текстом типу «Не курити», «Вимикайте світло», «Не вмикати, роботи на лінії». Набирають їх чіткими великими шрифтами з виділенням головних рядків.

: НЕ ВМИКАТИ, : ! роботи на лінії !

Рис. 42. Приклад аншлага

Заклики — це короткі лозунги в основному політичного змісту. Набирають їх із дотриманням всіх правил акциденції, використовують рамки з лінійок чи прикрас (рис. 43). Формати зазвичай видовжені. Друкують на папері-стрічці. Тут особливо важливо правильно поділити заклик на рядки і правильно виділити шрифтами (кеглями), а інколи й іншою фарбою. Для набору використовують шрифти кегля 36 п. —

2. кв. напівжирного, а інколи напівжирного курсиву, а також рамки

3. лінійок та орнаментів.

і 1

Справедливість є — і за неї варто боротися ^

Рис. 43. Приклад заклику

Перший (рис. 42) є просто оголошенням, другий (рис. 43) — політичним закликом до дії. Ця різниця за змістом обумовлює оформлення і техніку набору.

В оголошеннях виділяють у першу чергу те, про що оголо­шується, а потім — хто оголошує. Наприклад, при наборі оголошення про прийом у навчальний заклад основні дані — в який навчальний заклад приймають учнів, за якими професіями.

Вся афішно-плакатна продукція призначена для розклеювання і ніколи не має зворотної сторони (одностороння). Афіші великого формату набирають частинами, причому особливу увагу потрібно приділяти точному збігу окремих частин.

В акцидентному наборі, як і в заголовках, текст треба ділити на окремі рядки за смисловим значенням. Цього правила треба дотри­муватися за всіх умов.

КОРЕКТУРА ТА КОРЕКТУРНІ ЗНАКИ

ВИХІДНІ ПОНЯТТЯ КОРЕКТУРИ

Коректура — це певною мірою мистецтво випускати книгу без помилок. Поняття коректура дуже широке. Воно відображає як процес роботи, так і її об’єкт. Коректор вичитує оригінал або звіряє відбитки з оригіналом, виконує коректуру. Він читає текст, помічає коректурними знаками помилки, які буде виправляти верстальник. Тож коректура це скоріше творчий процес виявляння і виправляння помилок у тексті.

Одночасно коректурою називається і сам об’єкт роботи, тобто те з чим працює коректор: оригінал, коректурні відбитки. Також коректурою можемо назвати текст, будь-яке зображення, що подано на папері, плівці чи в електронному вигляді і призначено для читання коректором з метою виявлення і виправлення помилок.

Як правило, коректор працює з відбитком з друкарської форми чи сторінкою оригінал-макета, а також сторінкою машинописного чи набраного на ПК тексту. Коректор відноситься до категорії спеціа­лістів видавництва, редакції журналу, газети, типографії, поліграфічного салону. Основне завдання коректора — виявлення і виправлення помилок у тексті, поданому на папері, плівці, на екрані ПК.

Вичитування — це закінчення редакційної підготовки оригіналу до верстки. Якщо автор подав свою роботу в машинописному вигляді, то після вичитування текст оригіналу набирають на комп’ютері, потім коректор виконує читання-звіряння набраного тексту з текстом авторського оригіналу. Після цього набраний текст, що вичитав коректор, передають на верстку.

При читанні очі рухаються стрибками. Досвідчений коректор з великим стажем роботи вміє керувати стрибками, роблячи їх часті­шими і ритмічнішими. Це необхідно виробити кожному коректору, так

як він повинен читати слова по буквах, зауважуючи кожну букву, кожен знак. Очі коректора здійснюють стрибки набагато частіше, ніж очі звичайного читача. Як не парадоксально звучить, але перше завдання коректора-початківця — навчитися читати по складах. Для цього довгий час треба читати у сповільненому темпі і водити по рядку пальцем чи олівцем.

Кожну коректуру треба читати двічі. Повторні читання застере­жуть від пропусків синтаксичних, стилістичних чи інших помилок. Досвідчений коректор вміє, здійснюючи побуквений контроль, зауважувати й інші помилки.

При роботі на ПК об’єктом роботи коректора є виведений на папір файл (декілька файлів, електронний документ), тобто паперовий відбиток з набору, що призначений для читання, виявляння і виправ­ляння помилок з допомогою коректурних знаків. Проте і до виведеного на папір електронного документа, і до коректурного відбитка, зробле­ного в друкарні, вимоги однакові:

• хороша якість паперу (гладенький, білий);

• хороша якість відбитка (фарба нанесена рівномірно, змазані чи непродруковані букви недопустимі);

• комплектність (наскрізна нумерація і наявність всіх коректур­них відбитків).

При читанні першої коректури перед коректором стоять наступні завдання:

• звіряння тексту коректури з текстом оригіналу;

• перевірка набору і верстки на відповідність технічних правил;

• виявляння і виправляння орфографічних, пунктуаційних та інших помилок;

• уніфікація однотипних елементів тексту;

• перевірка оформлення і наповнення титульних аркушів, обкладинки вихідними даними відповідно до стандартів з видавничої справи;

• перевірка оформлення апарату видання відповідно до стандартів з видавничої справи;

• виявляння і виправляння помилок, пропущених в оригіналі.

Перша коректура — це процес звіряння зверстаних коректур­них відбитків з оригіналом. Коректор виявляє помилки, помічає їх коректурними знаками, вказує, які виправлення потрібно буде зробити верстальнику. Але тільки читання недостатньо. Потрібно ще виконати контрольне читання для того, щоб прослідкувати за уніфікацією елементів текстів, що повторюються, правильністю зв’язку бібліографічних посилань з текстом, нумерацією таблиць, рисунків, формул, перевірити зміст. У цей же час над своїми екземплярами коректурних відбитків працюють редактор і автор. Якщо в коректора є якісь неясності, він погоджує питання з редак­тором і автором. Зводить редакторську й авторську правку у свій примірник коректурних відбитків, який знову потрапляє до вер­стальника для виправлення виявлених помилок.

Завдання коректора — звірити текст коректури з текстом ори­гіналу, виявити невідповідність і виправити його. Спочатку він читає фразу (частину фрази) в оригіналі, запам’ятовує її. Потім читає цю ж фразу в коректурі. Текст коректури має точно відповідати тексту оригіналу. Проте, якщо в оригіналі є помилки, то їх, звичайно, не можна повторювати в коректурі. Таке читання називається звірянням. Його можна виконувати коректору самостійно чи в підчитування.

Читання-звіряння коректури самостійно. Коректор кладе оригінал на пюпітр зліва від себе. Коректуру — справа. На сторінці оригіналу, в тому місці, де в даний момент коректор читає фразу, лежить лінійка, яку він переміщує при читанні. По сторінці коректури коректор водить олівцем чи ручкою. Правку олівцем вносити не можна. За традицією, що склалась, виправлення олівцем не враховуються верстальником. Правку можна вносити тільки чорнилом синього чи фіолетового кольорів. Червоним кольором вносити виправлення не можна, так як від червоного у верстальника швидко втомлюються очі. Запитання потрібно ставити на полях олівцем і одночасно запису­вати на аркуші паперу.

Читання-звіряння коректури в підчитування. Коректору допомагає підчитувач. Він сидить поряд чи за сусіднім столом. Перед ним оригінал. У руках олівець, щоби відмічати місце, де буце зроблена зупинка для виправлення помилки. Коректор читає вголос коректуру, підчитувач уважно слідкує за текстом в оригіналі. Багато помилок (рядкова чи прописна літера, розділові знаки...) коректор виправляє сам. Якщо ж зустрічаються помилки всупереч оригіналу (заміна слова, пропуск...), то його зупиняє підчитувач і читає правильно слово, чи у складних випадках показує оригінал.

Є чотири технічних прийоми, що дозволяють підстрахувати себе від помилок. Перший — попередньо ознайомитись з коректурою, яку потрібно буде звіряти з оригіналом. Оскільки помилки найчастіше бувають у наукових термінах, прізвищах та ініціалах, датах, то корисно буде виписати ці елементи тексту на окремий аркуш паперу і при читанні звіряти ці записи. Другий прийом — читати з олівцем (ручкою), тобто коли коректор звіряє коректуру з оригіналом, він обов’язково має «водити» олівцем по рядку. Третій — сповільнити темп читання-звіряння. Старатися читати по складах. Четвертий прийом — контрольне читання (наскрізне). Оригінал у цей час не потрібний, але завжди має бути поряд, тому що можуть з’явитись запитання, відповіді на які можуть знайтись в оригіналі.

При роботі над другою коректурою перед коректором постають наступні завдання:

• звіряння виправляння;

• звіряння переходів з полоси на полосу;

• перевірка технічних правил набору і верстки;

• правила оформлення і наповнення апарата видання відповідно зі стандартами з видавничої справи;

• контрольне читання і виявляння помилок, допущених на попередніх стадіях.

Для підвищення ефективності потрібно виконувати ці операції у даній послідовності:

• перевірка комплектності першої і другої коректур;

• звіряння виправляння;

• звіряння переходів з полоси на полосу;

• контрольне читання;

• поверхневий перегляд.

Зведення виправлення. Ще один етап роботи над першою коректурою — зведення виправлення. Один примірник коректури поступає для читання коректору, другий — автору, третій — редак­тору. Кожний вносить виправлення. Потім коректор отримує автор­ський і редакторський примірники і всі виправлення вносить у свій примірник корекіури.

Може з’явитись запитання: «Для чого автору і редактору читати коректуру, якщо це обов’язок коректора?». Проте автор, читаючи коректуру, виконує саме свою роботу, яку ні коректор, ні редактор за

нього виконати не можуть. Редактор також виконує саме свою роботу. Він не зобов’язаний виконувати побуквений контроль тексту і багато іншого, що повинен виконувати тільки коректор, але він відповідає за стиль, композицію видання, ідейний зміст. Побуквений контроль — це те, що відрізняє коректорське читання від редакторського й авторського.

Звіряння виправлення. Другу коректуру ще називають зві­рянням. Читання другої коректури полягає в тому, щоб звірити, чи всі виправлення коректора, що читав першу коректуру, враховані верстальником. Чи вірно зрозумів верстальник вказівки коректора. Друга коректура — це завершальний етап, на якому коректор звіряє виправлення і переходи зі сторінки на сторінку, виконує контрольне читання. Контрольне читання — це дуже важливий етап коректор­ської роботи. Він повинен дуже уважно прочитати текст коректури, виявляючи помилки, які раніше не були зауважені. Ще раз перевірити уніфікацію однотипних елементів тексту, нумерацію таблиць, рисунків, бібліографічних виносок і приміток, їх поєднання з текстом. Після цього коректурні відбитки підписують до друку, і, як правило, вже виготовляють плівки, призначені для друкування тиражу.

Варто врахувати, що один і той же коректор не повинен читати і першу, і другу коректуру. Контрольні читання краще виконувати цьому коректору, який раніше з цим текстом не працював. При повторному читанні тільки-що прочитаної коректури, коректор не може виявити більш ніж 80 % ним же пропущених помилок. Під час контрольного читання коректор здійснює контроль над технічними правилами набору і верстки.

Поверхневий перегляд. Крім цього, на останній стадії роботи над коректурою доцільно здійснити «вертикальний» перегляд. Поверхнево переглядаючи коректуру, коректор особливу увагу звертає на однотипність оформлення рисунків, таблиць, розташування формул та їх нумерацію. Перевіряє колонтитули, однотипність набору заго­ловків, розділів, параграфів, тип прийнятих скорочень, звіряє зміст із заголовками в тексті, нумерацію сторінок.

Комп’ютерний набір і верстка значно полегшили весь виробничий цикл роботи з коректурою. Всю додрукарську роботу виконують у видавництві, у типографії тількі друкують тираж, виконують палітурні роботи.

Для виправлення помилок у коректурних відбитках застосовують спеціальні коректурні знаки, затверджені стандартом (ГОСТ 16347).

Коректурні знаки — це умовні позначення, які допомагають виправляти помилки на коректурному відбитку і в набраному тексті.

Коректурні знаки, які використовують коректори, редактори, автори для виправлення помилок у коректурних відбитках, повинні бути зрозумілими всім, хто буде виправляти по цих знаках помилки. Отже, коректурні знаки повинні бути єдиними для всіх видавництв і поліграфічних підприємств.

За своїм призначенням коректурні знаки поділено на шість груп:

1. Знаки заміни, викидання і вставляння.

2. Знаки переставляння друкувальних елементів.

3. Знаки зміни пробілів.

4. Знаки абзацного відступу, виключки посередині, шрифтових виділювань і змін.

5. Знаки виправлення технічних дефектів набору і натиску.

6. Знак скасування зробленого натиску.

Застосування коректурних знаків. При чиганні коректури найчастіше використовують знаки першої групи, бо заміна, викидання та вставляння пропущених букв, слів, фраз — найпоширеніше явище в коректурі.

Усі виправлення в коректурі роблять переважно темним чорнилом. Більшість коректурних знаків ставлять попарно: один у рядку, а дру­гий — на полі з виправленою помилкою на рівні цього рядка.

При одноколонковому наборі форматом менше 7 кв. (120 мм) коректурні знаки з виправляннями виносять тільки на праве поле відбитка, а при форматі 7 кв. і більше допускається виносити на праве і ліве поля. У цьому випадку коректурний відбиток уявно ділять по вертикалі наполовину. Всі помилки лівої половини виносять на ліве поле, правої — на праве поле.

При двоколонковому наборі помилки лівої колонки виносять на ліве поле, а правої — на праве; при триколонковому наборі помилки першої колонки виносять на ліве поле, другої і третьої колонок — на праве. Декілька коректурних виправлень, зроблених в одному рядку, повторюють на боковому полі у такій послідовності, що і в рядку, від краю набору до краю поля відбитка.

Різні помилки на одному відбитку позначають різними коректур­ними знаками. Повторювати однакові коректурні знаки на одному відбитку допускається лише при достатньому інтервалі між виправ­леннями (не менше 8-10 рядків).

КОРЕКТУРНІ ЗНАКИ ДЛЯ ВИПРАВЛЕННЯ ТЕКСТОВИХ ОРИГІНАЛІВ

Призначення знаків	Накреслення знаків	Порядок застосування знаків
1.1. Вставити чи замінити букву, цифру, знак	1. Знаки заміни, викидаи ГЛІШГ ІТШІІ ії 110	ня, вставляння Знаком перекреслити замінюва­ний елемент. Знак повторити на полі і право­руч від нього написаний потріб­ний елемент.
1.2. Замінити малу букву ве­ликою чи вели­ку малою		При заміні малої букви на вели­ку чи великої на малу поряд зі знаком заміни, винесеним на поле, ставлять букву з двома рисочка­ми знизу (велика), зверху (мала).
1.3. Замінити декілька знаків, склад, слово, ці­лий рядок інши­ми друкувальни- ми елементами	пишт ншм	Знаком перекреслити непра­вильно набрані букви (слова) чи інші друкувальні елементи, на полі поблизу повторюваного знака вказати правильні.

1.4. Замінити два чи більше рядків тексту (інші дру- кувальні еле­менти)

Знаком перекреслити непра­вильно набраний текст (друку- вальний елемент), на полі поряд з повторним знаком вказують правильний текст (друкувальний елемент).

Якщо бракує місця, коректурний знак разом з правильним текстом пишуть на верхньому чи нижньому полі відбитка.

1.3. Викинути зайві букви, сло­ва, рядки (інші друкувальні еле­менти)

Букви, слова, рядки та інші друкувальні елементи, які по­трібно викинути, перекреслюють знаком, який повторюють на полі і внизу до нього приєднують знак викидання.

Призначення знаків	Накреслення знаків	Порядок застосування знаків
1.6. Всіавиш сло­во, декілька слів (інший друку- вальний еле­мент)	V /О' Л Л.Л _л_	Знак ставлять між словами, де повинна бути зроблена вставка, і справа від повторюваного на полі знака пишуть слово (кілька слів) чи позначають елементи, які потрібно вставити. При великому пропуску роблять посилання на оригінал чи попередню коректуру.
1.7. Вставити ря­док, декілька рядків (інший друкувальний елемент)		Знак ставлять у проміжок між рядками, де повинна бути зроблена вставка, і справа від повторюва­ного на полі знака пишуть текст чи позначають елемент, який потріб­но вставити. При великому про­пуску тексту роблять посилання на оригінал чи попередню коректуру.
1.8. Вставити:	таблицю ілюстрацію О формулу Д НИНПСКУ / /	Знак ставлять у відповідне місце разом з посиланням на номер вставки (таблиці, ілюстрації, фор­мули, виноски) чи сторінки.
1.9. Замінити, вставити тире чи дефіс		При заміні чи вставлянні тире чи дефіса застосовують знаки встав­ляння та заміни. При цьому тире позначають однією довшою рис­кою, а дефіс — двома короткими.
1.10. Замінити лінійку на:	світлу X - напівжирну X X жирну XXX	Лінійку, яку слід замінити, помічають відповідною кількістю хрестиків. На полі нарисувати лінійку і позначити, як і в тексті, знаком заміни.
1.11. Поставити лінійку іншого розміру чи зня­тий	X	На лінійці, яку потрібно заміни­ти чи викинути, ставлять хрестик, а на полі поблизу повтореного хре­стика вказують потрібний розмір лінійки.

Призначення	Накреслення знаків	Порядок застосування знаків
знаків

2. Знаки переставляння друкувальннх елементів

2.1. Поміняти міс­цями сусідні лі­тери, склади, сло­ва, частини тек­сту (інші друку- вальні елементи)	ЯудР П_І 1 1 н		Однією половиною знака охо­пити одну букву, слово чи групу слів, другою половиною другу; знак повторюють на полях.
22. Поставиш сло­ва (інші Друку- вальні елемен­ти) в потрібній послідовності	2 14 3 Г\Г>ГЛҐЛ 12 3 4 оооо		Слова чи інші друкувальні еле­менти зверху охоплюють дужкою і ставлять цифри, що означають порядок, в якому їх слід переста­вити. На полі ставлять цифри над дужками в потрібній послідовності.
2.3. Переставити рядки (інші дру- кувальні елемен­ти) в потрібній послідовності	Э 2 Э 1 Э 4 Э 3		Кожен рядок тексту чи друку- вальний елемент охоплюють дуж­кою, від неї проводять лінію і поряд ставлять цифри, що означають порядок розміщення рядків на полосі. На поле знаки не виносять.
2.4. Переставити з одного в іншу частину тексту літеру, слово, рядок, декілька рядків	Ъ 1° 1		Текст, який потрібно перестави­ти в інший рядок, обводять колом чи овалом, від якого проводять стрілку до місця перестановки. При перестановці друкувального еле­мента на іншу сторінку поряд знака, повтореного на полі, вказують номер сторінки, на яку перестав­ляють друкувальний елемент.
2.5. Переставити один рядок чи декілька сусідніх рядків тексту (інші друкуваль- ні елементи)		]?	Рядки тексту, котрі слід переста­вити, збоку охоплюють дужкою (прямою чи круглою), від якої про­водять стрілку до місця переста­новки. На полі знак не повторюють.
2.6. Посунути елемент вправо, вліво, вгору, вниз до певної межі	п	“<!!>	Межу, до якої слід посунути ря­док чи інший друкувальний еле­мент, позначають лінією зі стріл­кою чи лініями з дужкою (квадрат­ною чи круглою) з «прапорцями», що визначають межу пересування.

Призначення знаків	Накреслення знаків			Порядок застосування знаків
3.1. Збільшити пробіл між сло­вами чи знаками		і,	3. Знаки зміни п	робі лі в Знак ставлять у пробілі, який потрібно збільшити, і повторюють на полі. Якщо потрібно збільшити пробіл на певну кількість пунктів, їх вказують на полі поблизу знака.
32. Зробиш про­біл між слова­ми або знаками	\	)		Знак ставлять між словами чи знаками, де потрібно зробити пробіл. На полі поблизу знака при потребі вказують розмір пробілу в пунктах.
3.3. Зменшити пробіл між сло­вами або знаками	('	> V.	)	Знак ставлять у пробілі, який потрібно зменшити, і повторюють на полі. Якщо потрібно зменшити пробіл на певну кількість пунктів, їх вказують на полі поблизу знака.
3.4. Ліквідувати пробіл між сло­вами або знаками		Т* и		Знак ставлять у пробілі, який потрібно ліквідувати, і повторю­ють на полі.
3.5. Збільшити пробіл між ряд­ками (іншими друкувальними елементами)	у п			Знак ставлять у пробілі, який потрібно збільшити, і на полі не повторюють. При потребі поблизу знака вказують, на скільки збіль­шити пробіл.
3.6. Зменшити пробіл між ряд­ками (іншими друкувальними елементами)	Є 3			Знак ставлять у пробілі, який потрібно зменшити, і на полі не повторюють. При потребі біля зна­ка вказують, на скільки зменшити пробіл.

Призначення знаків	Накреслення знаків	Порядок застосування знаків
3.7. Ліквідувати пробіл між ряд­ками (іншими друкувальними елементами)	Є-З	Знак ставлять у пробілі, який потрібно ліквідувати, і на полі не повторюють.
3.8. Зробити рів­номірну розбив­ку між словами чи знаками	\\\	Знак ставлять у всіх пробілах, шо відхиляються від норми. На полі знак повторюють тричі.