За ред. канд. техн. наук О. В. Мельникова

РЕЦЕНЗЕНТИ:

О. М. Величко д-р техн. наук, проф.,

Вид.-полігр. ін-т Нац. техн. ун-ту «Київ, політех. ін-т»

М. С. Антоник канд. техн. наук, директор Львів, полігр. коледжу

Ю. Ц. Жидецький канд. пед. наук, зав. каф. педагогіки і соц. роботи Львів, держ. ун-ту внутр. справ

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист № 1.4/18-Г-994 від 07.05.2008р.)

ISBN 978-966-322-190-8

© Д. В. Василишин,

О. М. Василишин, 2011

ЗМІСТ

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО НАБОРНУ СПРАВУ ТА ДРУКАРСЬКІ ШРИФТИ 13

ТИПОМЕТРИЧНІ СИСТЕМИ 14

ДРУКАРСЬКІ ШРИФТИ 14

НО НО НО НО НО НО 21

ТЕХНОЛОГІЧНІ СХЕМИ НАБОРНОГО ПРОЦЕСУ 25

РОЗМЕЖУВАННЯ ФУНКЦІЙ НАБОРУ І ВЕРСТКИ 31

ПРАВИЛА НАБОРУ ПРОСТОГО (СУЦІЛЬНОГО) ТЕКСТУ 49

ВИДИ ТЕКСТОВИХ ОРИГІНАЛІВ І ВИМОГИ до них 49

ВИДИ НАБОРУ (СКЛАДАННЯ) 36

‘ '*>- й І,¹;" 42

ТЕХНІЧНІ І ГРАМАТИЧНІ ПРАВИЛА НАБОРУ ОСНОВНОГО ТЕКСТУ 45

ПРАВИЛА НАБОРУ УСКЛАДНЕНОГО ТЕКСТУ 56

ПРИЙОМИ ВИДІЛЕНЬ У ТЕКСТІ 56

-Г £ / ({ І п к 110

Е^+Е^-Е^ 111

/ я ш її: § ff ш § § і 112

^Й.,^Т£Х_Ц. КОл ^в^^тТ,^Млхт 118

^сньсо-о: | ^{3 33} 121

лк. 146

НАРОДНЕ СЛОВО 239

ЦЛРОД№ 244

З

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО НАБОРНУ СПРАВУ ТА ДРУКАРСЬКІ ШРИФТИ 13

ТИПОМЕТРИЧНІ СИСТЕМИ 14

ДРУКАРСЬКІ ШРИФТИ 14

НО НО НО НО НО НО 21

ТЕХНОЛОГІЧНІ СХЕМИ НАБОРНОГО ПРОЦЕСУ 25

РОЗМЕЖУВАННЯ ФУНКЦІЙ НАБОРУ І ВЕРСТКИ 31

ПРАВИЛА НАБОРУ ПРОСТОГО (СУЦІЛЬНОГО) ТЕКСТУ 49

ВИДИ ТЕКСТОВИХ ОРИГІНАЛІВ І ВИМОГИ до них 49

ВИДИ НАБОРУ (СКЛАДАННЯ) 36

‘ '*>- й І,¹;" 42

ТЕХНІЧНІ І ГРАМАТИЧНІ ПРАВИЛА НАБОРУ ОСНОВНОГО ТЕКСТУ 45

ПРАВИЛА НАБОРУ УСКЛАДНЕНОГО ТЕКСТУ 56

ПРИЙОМИ ВИДІЛЕНЬ У ТЕКСТІ 56

-Г £ / ({ І п к 110

Е^+Е^-Е^ 111

/ я ш її: § ff ш § § і 112

^Й.,^Т£Х_Ц. КОл ^в^^тТ,^Млхт 118

^сньсо-о: | ^{3 33} 121

лк. 146

НАРОДНЕ СЛОВО 239

ЦЛРОД№ 244

Виготовлення оригінап-макета — складний процес, одним з головних виконавців якого є верстальник. Завдання сучасного верстальника виконати і відтворити на папері завдання автора, редактора, художнього редактора, технічного редактора та коректора. Йому достатньо знати правила верстки і вільно володіти навиками роботи у програмі верстки. Але останнім часом одній лкщині доводиться суміщати різні функції: верстальника, художнього і тех­нічного редакторів, тому потрібні глибокі знання поліграфічних процесів.

За останні роки багато людей, що не мають жодного відношення до видав­ничої справи, поверхнево вивчивши лише програму верстки (як правило, це PageMaker та InDesiqn), почали «верстати» книги. Як наслідок на книжкових полицях з’явилась велика кількість книг поганої, з точки зору поліграфії, якості.

Можна досконало знати програму верстки, але, не знаючи основ видавничої справи, неможливо грамотно зверстати книгу, особливо складну, з великою кількістю різних одиниць тексту, таких як виноски, таблиці, формули, покажчики тощо. Наглядні в цьому випадку деякі посібники з видавничих систем, де автори зі знанням справи описують програму, але при цьому надають приклади з помилками поліграфічного оформлення.

У даний час багато навчальних закладів готують операторів комп’ю­терного набору та операторів комп’ютерної верстки. Для покращення якості поліграфічної продукції потрібно, щоб оператори комп’ютерного набору обо­в’язково вивчали правила набору, а поліграфісти (набірники-верстальники) — вивчали технічні правила набору та верстки, вдосконалювали свої знання і навички, розвивали свій художній смак, відмінно знали вироблені багато­віковим досвідом основні принципи оформлення поліграфічної продукції. Адже вона вимагає, щоб у її створенні брали участь талант, майстерність і натхнення.

ТЕХНОЛОГІЯ

НАБОРУ

Двері у храм істини вілчинені лише дл* тих, хто шукає знання.

Іван Федоров

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО НАБОРНУ СПРАВУ ТА ДРУКАРСЬКІ ШРИФТИ

Більше як 350 років ручний набір був єдиним способом, що використовувався у типографіях. Шрифти зберігались у ящиках, які називали шрифт-касами (розміри стандартної шрифт-каси — 870 х 440 мм з глибиною комірок 30 мм). Каса мала 95 комірок і більше

30. різних розмірів з урахуванням частоти вживання букв і знаків. Прописні (великі) літери знаходились у правій частині каси; цифри, деякі рядкові (малі) літери і знаки — у лівій; більшість рядкових букв розміщались у центрі каси, а внизу — дрібний пробільний матеріал і розділові знаки. Каса була розрахована на 13 тис. літер (маса її зі шрифтом складала 28 кг).

Розміри комірок і розкладка літер у стандартній шрифт-касі були виготовлені з урахуванням повторюваності і частоти поєднання букв і знаків для складання тексту.

Для найбільш уживаних рядкових (малих) літер (о, е, и, а, т, н, р, с) відводились більші комірки, що знаходились у центрі каси ближче до складача (з них найбільша комірка в касі була відведена для букви о).

Комірки каси були розташовані по лінії найзручнішого руху складача, що сприяв ритмічності рухів при складанні тексту. Завдяки невеликим розмірам каси складач швидко і легко діставав потрібні знаки навіть з найвіддаленіших комірок.

Основними інструментами ручного складача були: верстатка (прямокутна металева пластина з трьома бортиками, з яких лівий — рухомий, що дає змогу встановлювати потрібний формат рядків), шило та пінцет (для виправлення помилок у наборі), складальні лінійки (металева пластина, мідна або цинкова, з виступами на кінцях, які називають вушками), куток (цинкова пластина з двома дерев’яними чи металевими бортиками, розташованими під прямим кутом, для складання тексту невеликого формату), гранка (металева пластина з трьома бортиками, для складання форм більших форматів),

оригіналотримач (для закріплення оригіналу і зручності його читання у процесі складання тексту).

При ручному складанні складач розташовував літеру за літерою у верстатці. Заповнивши верстатку, набір виставляли на куток чи гран­ку. Коли на гранку було виставлено шість-дев’ять верстаток набору, утворювався стовпець у 60-90 рядків. Такий стовпець рядків друкар­ського набору довільної форми називали гранкою набору, яку необхідно було зв’язати, щоб запобігти розсипанню набору при його зберіганні і переміщенні на інші операції. Набір зв’язували конопляним шпагатом.

Зберігали гранки набору у металевих гранко-реалах (мали вигляд шафки з відкритою передньою стінкою). Бокові стінки всередині були обладнані металевими планками, по яких всувалися гранки з набором.

ТИПОМЕТРИЧНІ СИСТЕМИ

У комп’ютерній технології набору і верстки використовується англо-американська система мір (СІ):

Дюйм (іп) 1 дюйм 72 пункти = 6 пік = 25,4 мм

Піка (рі) 1 піка = 1 /16 дюйма =12 пунктів = 4,22 мм

Пункт (пт) 1 пункт =1/12 піки = 1/72 дюйма 0,35 мм

Раніше видані Технологічні інструкції з наборних процесів (1963, 1969, 1983 рр.), Збірник стандартів з видавничої справи (1998 р.), Гігієнічні вимоги до книжкових видань та інші нормативні матеріали використовують типографську систему мір Дідо, основними одини­цями якої є:

Дюйм (французький) 1 дюйм = 72 п. = 2,71 см = 27,1 мм Пункт (п.) 1 пункт = 1/72 дюйма = 0,3759 мм

(заокруглено 0,376 дш)

Квадрат 1 квадрат = 48 пунктів = 18,048 мм

(заокруглено 18 мм)

Цицеро 1 цицеро = 12 пунктів = 4,512 мм

(заокруглено 4,5 мм)

Оскільки вищевказані технічні нормативи трактуються в системі Дідо, для дотримання нормативних вимог до комп’ютерного набору в системі СІ потрібно користуватись перевідними співвідношеннями (табл. 1).

СПІВВІДНОШЕННЯ ТИПОМЕТРИЧНИХ СИСТЕМ

Таблиця І

Переведення мір системи Дідо в міри аигло-американської системи і метричної системи

Система Дідо			Англо-американська система		Метрична система
Квадрати	Цицеро	Пункти	Роїшв (пт)	Ріса-роіпІ5	Міліметри	Сантиметри
		1	1,07		0,376
		2	2,14		0,75
		3	3,21		1,13
’'.1		4	4,28		1,50
		5	5,35		1,88
%		6	6,42		2,25
		7	7,49		2,63
	7,	8	8,56		3,01
		9	9,63		3,38
		10	10,70		3,76
		11	11,77	1	4,14
	1	12	12,84	1-1	4,51
		14	14,98	1-3	5,26
	1'/,	16	17,12	1-5	6,01
		18	19,25	1-7	6,77
		20	21,39	1-9	7,52
%	2	24	25,63	2-2	9,02
V,	3	36	38,51	3-3	13,53	1,35
1	4	48	51,35	4-3	18,04	1,80
1‘/ч	5	60	64,18	5-4	22,55	2,26
172	6	72	77,02	6-5	27,10	2,71
IV.	7	84	89,86	7-6	31,58	3,16
2	8	96	102,29	8-7	36,09	3,61
2 '/4	9	108	115,53	9-8	40,60	4,06
2Чг	10	120	128,37	10-8	45,11	4,51
27,	11	132	141,20	11-9	49,62	4,96
3	12	144	154,04	12-10	54,13	5,41
3'/4	13	156	166,88	13-11	58,64	5,86
3'/,	14	168	179,71	15	63,15	6,32
37,	15	180	192,55	16-1	67,66	6,77
4	16	192	206,39	17-1	72,17	7,22
5	20	240	256,73	21-5	90,22	9,02
6	24	288	308,08	25-8	108,26	10,83
7	28	336	359,43	29-11	126,30	12,63
8	32	384	410,77	34-3	144,35	14,44
9	36	432	462,12	38-6	162,39	16,24
10	40	480	513,47	42-9	180,43	18,04

Окрім вказаних одиниць виміру, в комп’ютерному наборі викори­стовується відносна одиниця — шпація, що характеризує горизон­тальний розмір шрифту (не плутати з пробільним матеріалом у мета­левому наборі). Ця одиниця має три градації:

1. Кегельна шпація приблизно дорівнює розміру шрифту (кеглю) чи ширині прописної (великої) букви М.

2. Півкегельна шпація складає 0,5 розміру шрифту чи ширину прописної букви N.

3. Тонка шпація складає 0,25 розміру шрифту чи ширину рядкової (малої) букви /.

Дрібні шрифти і пробіли вимірюють у пунктах, великі — у квад­ратах; формат рядків вимірюють у квадратах або цицеро (12 п.), розмір полос — у квадратах.

Для вимірювань на коректурних відбитках (визначення кілько­сті рядків набору, вимірювання формату набору, ілюстрацій, а також переведення одних типометричних одиниць в інші й у метричні оди­ниці) користувалися типометричною лінійкою —рядкоміром (рис. 1).

На лицьовому боці лінійки вздовж верхнього краю нанесена типометрична шкала, градуйована на квадрати з розбивкою на цицеро (12 п.) і нонпарель (6 п.), а вздовж нижнього краю — метрична шкала (сантиметри і міліметри).

Рис. 1. Рядкомір

На звороті лінійки вздовж верхнього краю нанесена шкала петиту (8 п.), а вздовж нижнього — шкала корпусу (10 п.). Довжина шкал лінійки 30 см, або 16 кв. 30 п.

Нульові точки усіх шкал розміщені на одній лінії, і тому за допо­могою рядкоміра можна одні типометричні одиниці переводити в інші, а також у метричні одиниці і навпаки.

ДРУКАРСЬКІ ШРИФТИ

Текст у книзі відтворюється за допомогою шрифту. Вибір шрифту суттєво впливає і на легкість у читанні книги, і на її художнє оформ­лення, і на її вартість.

Комп 'ютерні шрифти — це сукупність графічних символів, що зберігаються в пам’яті комп’ютера у вигляді растрових точок чи векторних зображень. Растрові шрифти не можна форматувати і змінювати накреслення, тому цей тип шрифтів використовують не часто. Векторні шрифти зберігаються у вигляді набору мате­матичних виразів, що описують спосіб побудови кожного символу. Вони легко масштабуються і змінюють своє накреслення. Для екрану і принтера використовується один і той же шрифт. Ці закодовані символи виводяться на екран монітора, а потім на носій (папір, плівку, друкарську форму).

При роботі на типографському обладнанні ми спостерігаємо, як проходить машинний вивід шрифтів. Формат PostScript зламав зв’язки, які існували між наборними машинами і шрифтами, що відповідали їм. Сьогодні шрифти мають функціонувати на найрізноманітніших екранах моніторів, принтерах і фотоавтоматах та бездоганно поєднува­тись з різними програмами.

З розвитком PostScript-технології з’явився великий вибір гарнітур (комплект друкарських шрифтів однакового за характером малюнка, але різних за накресленням і кеглем), і кількість їх постійно збіль­шується. Тому шрифти потрібно вибирати за характером видання. Гарнітури повинні не тільки відповідати типу видання, але й гармонійно поєднуватись між собою.

Типографські шрифти, з огляду на їх велике значення для оформ­лення і виготовлення книг та інших видань, стандартизовані.

Шрифт — накреслення, написання літер. У поліграфії у більш вузькому розумінні шрифтом називають комплект літер, необхідних для поліграфічного відтворення певного алфавіту, цифр і знаків. Текст книг, газет, журналів відтворюється шрифтами різних рисунків, харак­терних для тієї чи іншої системи письма.

Залежно від графічної основи друкарські шрифти поділяють на три великі групи:

2. 17

   Технологи

1. Шрифти на кириличній графічній основі створені за допо­могою слов’янського алфавіту — кирилиці ¹. Першою друкованою книгою, складеною кириличним шрифтом, був виданий у Кракові в 1491 р. «Октоих» видавця Швайпольта Феоля (Фіоля), німця родом із Франконії.

Кирилиця обслуговує більш як 50 мов, серед яких: білоруська, болгарська, македонська, російська, сербська, українська. Окрім того, в період Радянського Союзу в 30-х роках XX ст. на кирилицю було переведено багато народів Кавказу, Середньої Азії, Сибіру і Далекого Сходу, які до того або не мали своєї писемності, або використовували інші алфавіти (латинський, арабський). І хоч у кінці XX ст., після розвалу Радянського Союзу і світової системи соціалізму, Азербай­джан і Молдова, що стали незалежними, знову змінили кириличну писемність на латинську, а ще ряд держав планують відмовитись від кирилиці (Туркменія, Узбекистан, Монголія), все одно кирилиця зали­шається одним з найпоширеніших видів алфавітного письма.

2. Шрифти на латинській графічній основі створені за допомогою латинського алфавіту. Доповнення окремих акцентова­них і особливих знаків до нього дає змогу набирати тексти на бага­тьох іноземних мовах (англійській, французькій, німецькій, іспансь­кій, чеській, литовській, латишській, естонській) більшості народів Західної Європи, Америки, Австралії, деяких народів Азії, Африки.

3. Шрифти особливих графічних основ відрізняються спеціальними графемами знаків. Використовуються при наборі текстів на мовах арабських країн, деяких країн Азії (Індія, Китай, Японія). Зокрема, шрифтами особливих графічних основ набирають тексти на вірменській, грузинській, грецькій мовах.

Кількість знаків у тому чи іншому алфавіті визначається специ­фікою мови. У виданнях українською чи російською мовами часто використовують букви латинського і грецького алфавітів, переважно у технічній, науковій і навчальній літературі для позначення різних величин і символів.

Друкарські шрифти виготовляли у вигляді окремих літер.

Приблизно в 1440 р. карбувальник золотих монет Іоганн Генс- флейш цур Ладен, відомий також під іменем Гутенберг, винайшов процес лиття пересувних друкарських літер. Саме Гутенбергу і його винахідницькому таланту маємо завдячувати за розробку принципів гравіювання пуансона, набору з усім необхідним обладнанням, а також за процес складання друкарських сторінок із окремих літер, які відтворювались за допомогою ручного друкарського преса, який він також винайшов.

Незважаючи на стрімкий прогрес в індустрії друкування, аж до XX століття практично не було реальної альтернативи традиційному друкарському пресу й окремим пересувним знакам.

Стандартизація шрифтів. Для зручності користування всі друкарські шрифти об’єднані в ГОСТ 3489.1 «Шрифти типографские (на русской и латинской графических основах). Группировка. Индексация. Линия шрифта. Емкость», який регламентує групування шрифтів, їх індексацію, вимоги до лінії шрифту. Діючий стандарт вклю­чає всі різновиди шрифтів, окрім картографічних, палітурних, спеціаль­них, декоративних та імітаційних, що мають обмежене застосування.

ВИДИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ШРИФТІВ

Залежно від особливостей художньої побудови наборні шрифти поділяють на групи, що мають дві ознаки:

1. Контраст шрифту, тобто співвідношення товщини з’єдну­вальних й основних штрихів. Існують різко-, помірно- і малоконтрастні групи, а також шрифти з відсутністю контрасту.

2. Форму засічок (горизонтальне закінчення основних штрихів літер). Існують групи шрифтів з тонкими, потовщеними, трикутними, прямокутними засічками, а також без засічок.

Найзручніші для читання шрифти — це помірно контрастні і малоконтрастні. Усі стандартні шрифти класифікують за трьома основними ознаками: рисунком, накресленням вічка і розміром.

Класифікація шрифтів за рисунком. Шрифти залежно від характеру їх графічної побудови (контрастності, наявності і форми засічок) поділяють на шість основних і одну додаткову групи.

1. Група рубаних шрифтів об’єднує шрифти, що немають засічок і контрасту між основними і сполучними штрихами (рис. 2, а).

2. Група шрифтів з ледь наміченими засічками —об’єднує шрифти з дещо потовщеними кінцями вертикальних штрихів (подібно до засічок) (рис. 2, б).

3. Група медієвальних ¹ шрифтів об’єднує шрифти з помірним контрастом штрихів і короткими засічками, що наближаються до трикутника (рис. 2, в).

4. Група звичайних шрифтів об’єднує шрифти з контрастними штрихами і довгими тонкими засічками, що сполучаються з основними штрихами під прямим кутом, інколи — з незначним заокругленням (рис. 2, г).

5. Група брускових шрифтів об’єднує шрифти з малоконтраст- ними штрихами та довгими потовщеними засічками прямокутної форми, що сполучаються з основними штрихами під прямим кутом або з незначним заокругленням (рис. 2, д).

6. Група нових малоконтрастних шрифтів об’єднує шрифти з довгими потовщеними засічками, що за формою наближаються до прямокутника та сполучаються з основними штрихами з плавним заокругленням (рис. 2, е).

НО НО НО НО НО НО

Рис. 2. Основні групи друкарських шрифтів:

а — рубані; б — з ледь наміченими засічками; в — медіевальні; г — звичайні; д — брускові; е — малоконтрастні

7. У додаткову групу об’єднані шрифти, що за своєю побудо­вою і характером рисунка дуже відрізняються від шести основ­них груп.

Залежно від того, як і де використовують шрифти, існує рисунок знаків оптимального розміру для конкретної мети: текстовий, акцидентний чи плакатний. Текст набирають шрифтом малого кегля — ріст прописних букв приблизно 2,5 мм. У газетних і книжко­вих текстах використовують кеглі від 7 до 12 п. Текст у рекламі і кореспонденціях набирають зазвичай шрифтом більшого кегля.

У середині кожної групи друкарські шрифти поділяють на гарні­тури. Гарнітурою називають комплект друкарських шрифтів однакового за характером рисунка, але різних за накресленням і кеглем.

Кожна гарнітура шрифту має свою назву. Походження назв гар­нітур різне. Більшість гарнітур має декілька накреслень і укомп­лектована шрифтами різних кеглів.

Класифікація шрифтів за накресленням вічка. Кожне графічне видозмінення вічка шрифту, що входить до складу гарнітури, називається накресленням. Шрифти однієї гарнітури можуть мати різні накреслення, які розрізняють за:

• положенням вічка (нахилом основних штрихів): прямі, похилі і курсивні. У шрифтів прямого накреслення основні штрихи розміщені вертикально, у курсивного і похилого накреслень основні штрихи мають нахил вправо приблизно на 15°. Різниця між курсивним і похилим накресленням полягає у тому, що малі букви курсивного накреслення мають форму рукописного шрифту, а малі букви похилого накреслення — форму прямого;

• насиченістю вічка (відношенням товщини основного штриха до внутрішньобуквеного просвіту): світлі, напівжирні і жирні;

• шириною вічка: вузькі, нормальні, широкі.

Класифікація шрифтів за розмірами. Шрифти однієї гарні­тури та накреслення мають різні розміри (кеглі), які позначаються у пунктах і квадратах (або його частках). Шрифти кеглів 3-48 п. мають свої умовні назви, але у поліграфії переважно використову­ються назви шрифтів до кегля 20 п. Це пояснюється тим, що шрифти малих кеглів вживають часто і назви їх передаються поліграфістами, з покоління в покоління. Тому частіше можна прочитати і почути не «кегль 6 п.», а «нонпарель», не «кегль 8 п.», а «петит», не «кегль 10 п.», а «корпус» тощо (табл. 2).

Кегль — вертикальний розмір шрифту, що включає висоту вічка разом із заплечиками.

Таблиця 2

Назви та еквіваленти кеглів шрифту в системах СІ і Дідо

Назва шрифту	Пункти Дідо	Міжнародна система (СП	Походження назви шрифту
	(п.)	Кегль, пт
Брильянт	3	3'/4	Brillant (фр.) — блискучий
Діамант	4	47«	Diamant (фр.) — алмаз
Перл	5	5‘/4	Perle (фр.) — перлина
Нонпарель	6		Nonpareille (фр.) — незрівнянна
Міньйон	7		Mignon (фр.) — малесенький
Петит	8	8 '/2	Petit (фр.) — маленький
Боргес	9	9V4	Borghese (італ.) — міський
Корпус	10	11	«Corpus juris civilis» (лат.) — основа
Цицеро	12	13	Cicero (лат.) — шрифтом такого розміру вперше було надруковано (1467) «Листи» Ціцерона (звідки й назва)
Мітель	14	15	Mittel (нім.) — середній між цицеро і терцією
Терція	16	17	Tertia (лат.) — третя
Подвійний Боргес	18	19	Textum (лат.) — шрифтом цього кегля був набраний текст біблії Гутенберга
Текст	20	217,
Подвійний цицеро	24	257j
Малий канон	36	387,
Канон	42	45	canwn (грец.) — правило, норма
Великий канон	48	517,

Примітки: 1. Еквіваленти шрифтів подано із заокругленням до '/, пт, так як у текстовому режимі можна вводити кеглі шрифту, кратні 0,5. Наприклад, у Word можна встановити кеглі 10; 10,5 чи 11 п., але не 10,75 п.

2. Пункт в ангпо-американській системі (пт) на 7 % менший від пункту в системі Дідо (п.). Тому розмір кириличного аналога кегля шрифту, виражений у пунктах (п.), більший від американського на '/, п. (для кепіів 3-9 п.), на 1 п. (для кешів 10—18 п.), на 1'/;П. (для кегля 20 п.), на 24_г пт (для кешя 36 п.) і на 3‘/₂ п. (для великих кешів 42-48 п).

Заплечики — пробільні місця зверху і знизу головки літери, що служать для утворення пробілів між рядками (інтерліньяжу) і розміщення виносних елементів малих букв (б, д, р, ф, ц, щ, у), що виступають за верхню чи звисають за нижню лінії шрифту. В прописних буквах і цифрах верхні заплечики відсутні. Пробільні місця з боків вічка називають апрошами. Вони утворюють пробіли між буквами.

Вічко літери у межах одного й того ж кегля шрифту, але різної гарнітури може мати різні розміри.

Усі шрифти умовно поділені на п’ять груп:

• текстові (світлі рядкові);

• видільні (курсив, напівжирний, напівжирний курсив);

• титульні (заголовні),

• акцидентні;

• афішно-плакатні.

Вимоги до друкарських шрифтів мають виробничий, технічний, художній, економічний та гігієнічний характер. Однак для будь-якого шрифту, який застосовують для набору тексту, можна виділити три основні вимоги, згідно з якими шрифт повинен бути легким для чи­тання, економічним, естетичним.

Легкість читання шрифту характеризується швидкістю сприймання і простотою читання як окремих знаків і слів, так і тексту в цілому, а також правильністю розуміння прочитаного. На легкість читання шрифту впливає багато об’єктивних факторів і перш за все гарнітура, кегль і накреслення шрифту, довжина рядка, міжрядкові і буквені пробіли, розміри полів, колір паперу і фарби, спосіб друку.

На легкість читання впливають і суб’єктивні фактори, такі, як ква­ліфікація і професія читача, його вік, ступінь втомленості, правильність освітлення. Найлегше читаються прямі шрифти, що мають нескладний рисунок, нормальне вічко (висота якого дещо перевищує його ширину), помірний контраст штрихів, короткі засічки нескладної форми.

Економічність шрифту визначають два показники: ширина вічка даної гарнітури і рисунок шрифту, який при широкому і чіткому вічку дає змогу набирати текст меншим кеглем. При меншій ширині шрифту можна не тільки збільшити кількість знаків на аркуші, але й зменшити обсяг видання та витрати паперу.

Естетичність шрифту характеризується відповідністю рисунка шрифту, призначеного для певного видання, до його змісту, від чого значною мірою залежить загальне враження від прочитаного і сила впливу друкованого слова на читача.

Крім цього, рисунок шрифту повинен відповідати ще й графіч­ному характеру ілюстрацій.

Установлені загальні для всіх видів друку виробничо-технічні вимоги до рисунка шрифту, згідно з якими він повинен: 1) бути макси­мально виразним і розкритим; 2) мати короткі засічки з достатнім просвітом між ними; 3) не мати надзвичайно тонких ліній у сполучних

штрихах і засічках; 4) не мати вузьких просвітів і дрібних деталей, які прилягають близько до штрихів.

На сьогодні існує велика кількість комп’ютерних шрифтів. За останні

ЗО років споживачі не відчули суттєвих змін. Як правило, інформація подасться удрукованому вигляді й переважно на папері. Нововведенням є те, що в наш час текстова інформація також з’являється на екранах дисплеїв. Інформація такого роду подана електронним способом, тому вона змінна, а не фіксована, і її не можна потримати в руках.

Окрім цього, не змінились і загальні вимоги до типографіки. Шрифт має бути читабельним, особливо гарнітури для набору тексту. Зручність читання тісно пов’язана з якістю шрифту — в цьому сенсі, що нечитабельний шрифт ніби позбавлений знаку якості. Початкове завдання шрифту — передавати інформацію. Шрифт тим кращий, чим успішніше він справляється з цим завданням. Зручність читання зумовлена не тільки оптимальними формами знака і гармонічною збалансованістю тексту, а й досвід і підготовка читача також відігра­ють вирішальну роль.

Суспільство може бути зацікавлене, з метою прискорення інфор­маційного обміну в тому, щоб всі тексти набирали одним шрифтом. На щастя, шанс реалізації цього наміру невеликий. Навпаки, шрифтове різноманіття відображає оригінальність, індивідуальність і радість життя. Накінець, шрифт передає не тільки інформацію у прямому сенсі передачі даних, а також настрій та образний ефект.

Щоб створити книгу, всі її елементи й отримати видання, що допомагає донести до читача замисел видавництва, працювати з яким читачу було б зручно і легко, потрібно знати методи, які використо­вують для підготовки видання до друку.

ТЕХНОЛОГІЧНІ СХЕМИ НАБОРНОГО ПРОЦЕСУ

До додрукарських процесів відносять набір тексту, виготовлення ілюстрацій, набір таблиць, формул, акциденції. Коли всі складові комп’ютерного набору готові, то їх передають на верстку. Ці операції виконують у видавництві. У певних видавництвах технологічний процес організовується по-різному. Інколи в одному видавництві, залежно від характеру видань, можуть застосовувати різні варіанти технологічних схем.

Важливо правильно підготувити оригінали до здачі в набір. Головне завдання підготовки — перевірити відповідність оригіналів тексту, таблиць, формул, ілюстрацій та підписів до них, визначити всі види складності і розподілити оригінал для набору.

При ручному та машинному наборі набір, верстку та читку і правку коректури проводили у топографії. Видавництва створювали макети і проводили видавничу читку коректури. Зараз всю додрукар­ську підготовку видання проводить видавництво, а у друкарні дру­кують видання з готових форм та виконують всі палітурні процеси.

Існують три види технологічного процесу виготовлення набору: гранковий, безгранковий і по оригінал-макету.

Гранковий метод (схема 1). При підготовці видання цим методом видавництво чи автор, набравши розмічений технічним редактором ори­гінал, отримує гранки ' текстів, формул, таблиць, ілюстрацій та інших елементів. Потім зі всього набору та ілюстрацій роблять відбитки.

У видавництві з цих відбитків має бути виготовлений виклейний макет (гранковий, що відтворює у всіх деталях майбутню книгу). Від­повідно до макету потрібно зверстати, тобто розмістити посторінково набрані й ілюстративні елементи. Особливість гранкового методу видання є у тому, що проводять верстку відповідно з макетом, виго­товленим у видавництві з відбитків гранок.

Після отримання прочитаних «гранок» виправляють помилки і передають на верстку, тобто формування полос майбутнього ви­дання — найвідповідальніший додрукарський процес. При верстці роблять усі необхідні відбивки рубрик, формул, таблиць від тексту, встановлюють на свої місця ілюстрації і підписи до них, колонцифри, колонтитули, норми та сигатури, всі титульні елементи.

Зі зверстаних полос знову отримують пробні відбитки і дають читати автору, коректору, редактору. Часто буває, що після читання зверстаних полос потрібно виправляти помилки, а інколи й робити переверстку. Виправлені полоси потрібно роздрукувати і передати коректору на звірку.

Після читання звірки видавництво зазвичай підписує видання «виправити до друку». Виправивши допущені помилки роздруковують пробний відбиток на «зведення», тобто проводять контрольне читання, виправляють, якщо є, помилки і підписане видання до друку готують на видрук на папір чи плівки.

Технологічний процес при гранковому методі значно продовжує терміни проходження видань у видавництві через читання і виправ­лення коректури ще до початку верстки.

Переважаючим методом виготовлення книжково-журнальних видань є так званий безгранковий метод з одною-двома коректурами у видавництві, але для окремих видань і тепер є читання видавничої коректури тексту.

Основну частину видань, як було уже сказано, верстають по безгранковому методу, тобто перші пробні відбитки видруковують на читання коректури уже зі зверстаних полос, і тоді відпадає ціла група операцій, що значно спрощує схему і скорочує виробничий цикл виготовленнянабору.

Безгранковий метод видання полягав у тому, що гранки читали тільки у типографії, а у видавництво як першу коректуру відсилали відбитки у зверстаних аркушах. Переваги безгранкового метода у тому, що кіль­кість коректурних операцій зменшується, скорочується у зв’язку з цим ангорська правка, тобто процес виробництва прискорюється і спрощується. При безгранковому методі розмітка оригіналу технічним редакторої має бути докладнішою. Цей метод відрізняється від гранкового тим, що по розміченому видавничому оригіналу набирають гранки тексту та інші елементи видання, готують ілюстрації і верстальник самостійно верстає видання, дотримуючись тих вказівок, що подані при розмітці оригіналу. У цьому випадку верстальнику приходиться виконувати те, що нагадує роботу технічного редактора при виготовленні макету з гранок.

З кожної полоси зверстаного видання роблять пробні відбитки і направляють на коректуру, де верстку читають коректор і редактор, вносять необхідні виправлення, а потім примірник верстки, підписа­ний редактором і коректором поступає до технічного редактора, який виконавши всі необхідні операції повертає коректуру для виправлення.

На схемі 2 показаний один з можливих варіантів безгранкового процесу виготовлення продукції.

Залежно від виробничих умов у процесі верстки та правки можуть бути різні зміни.

Всі недоліки при верстці повністю ліквідовуються при наявності оригінал-макета з порядковим і полосним збігом оригіналу і набору.

Оригінал-макет. Видання книг по оригінал-макету — це найдосконаліший спосіб випуску друкованої продукції. Видавництво готує для набору, верстки і друкування оригінал, кожна сторінка якого точно відтворює полосу майбутньої книги: у ній стільки ж рядків, скільки буде в сторінці книги, в кожному рядку — стільки ж знаків. Точно позначено місце розташування заголовків і підзаголовків, вка­зані відбивки від попереднього і наступного текстів. Якщо видання вміщує ілюстрації — рисунки, схеми, креслення, фотографії, карти, то в оригінал-макеті вказуються розміри і точне місце, куди їх потрібно заверстати; мають бути точно вказані місця розташування таблиць, формул, розраховані всі оборки (обтікання текстом). Окрім цього, при цьому методі роблять подробнішу, чим при інших методах видання, розмітку шрифтів. Одним словом, оригінал-макет точно відтворює майбутню книгу. Отримавши розмічений видавничий оригінал, проводять набір і верстку. Верстку уважно читають коректори, потім виправляють всі помилки і друкують видання.

Оригінал-макет створює необхідні умови для організації пото­кового виробництва з розподіленням замовлень на дрібні самостійні одиниці (полоси, друкарські аркуші) чи на робочі комплекти, що вмі­щують чотири полоси книжкового формату.

При роботі по оригінал-макету й організації потокового вироб­ництва суттєво змінюється зміст операцій опрацювання набору, що неохідно для забезпечення можливості їх синхронізації, тобто до точної і взаємної відповідності (схема 3).

Всі технологічні схеми складені для складних видів видань.Чим простіший характер набору і чим вище степінь його механізації, тим більше спрощуються схеми.

Ознайомлення з методами підготовки видання дає можливість уявити, як пов’язані між собою видавничі операції, які необхідні для підготовки майбутнього видання до друку.

Незалежно від методу підготовки видання до друку, характер і послідовність операцій майже не змінюється — так само проходить набір та верстка. Відрізняється тільки характер правки.

Завдання видавництва на всіх етапах підготувати видання до друку відповідно з видавничим оригіналом і його розміткою, а також відповідно з вимогами технічних правил набору і верстки, інших нормативних документів (стандартів, ТУ).

Схема І

СХЕМА технологічного процесу випуску видань гранковим методом

Схема 2

СХЕМА технологічного процесу випуску видань безгранковим методом

Схема З

СХЕМА технологічного процесу набору і верстки по оригінал-макету

ЗО

РОЗМЕЖУВАННЯ ФУНКЦІЙ НАБОРУ І ВЕРСТКИ

У комп’ютерній технології існує достатньо чітке розмежування функцій набору і верстки, яке закладено у самих програмних засо­бах — текстовому процесорі і верстальній програмі (табл. 3).

Текстовий процесор призначений для створення текстового матеріалу з абзацною розбивкою і первинними елементами форматування тексту. Спеціальні застосування використовуються для набору таблиць і формул. Видавнича система орієнтована на типографське відтворення набраного тексту спільно з графікою за допомогою імпортування і розташування текстових і графічних файлів у заданому форматі. У зв’язку з розмежу­ванням функцій, властивих комп’ютерній технології, суттєво спрощуються правила набору, які звільнюються від регулювання пробілів, виключки рядків та інших операцій, пов’язаних з точним розташуванням елементів набору та їх остаточним форматуванням. Усі ці операції здійснюються на стадії верстки з урахуванням специфіки видавничого оформлення книжкових, журнальних і газетних видань.

Таблиця З

Фунції набору

Розмежування функцій набору і верстки

Фунції верстки

Символи тексту та

Правила правопису Незмінні міжслівні пробіли Вставка додаткових символів

Рядки набору і Постійний міжслівний пробіл для даного кегля шрифту Зміна міжслівного пробілу пропорційно до кегля

Автоматичний перенос рядків по словах Вимушений перенос рядка Груба внключка

Недопустимість ручних переносів по складах

Установка заборони на переноси їх накреслення

Задания параметрів форматування символів Регулювання міжсимвольних пробілів Регулювання ширини символів переноси

Налаштування міжслівних пробілів залеж­но від формату рядка Автоматична виключка рядків Прийменники і сполучники у кінці і середині речення при переносі Встановлення зони переносу Виконання ручних і дискреційних переносів

Перенос за словником і алгоритмом Недопустимість декількох переносів підряд

Рядки набору і переноси

Ввід признаку кінця абзацу Задання абзацних відступів Задання міжрядкових інтервалів (інтерліньяжу)

Створення пробілів між абзацами Вирівнювання абзаців Створення пронумерованих списків- переліків

• Задання параметрів форматування абзаців

• Форматування абзаців за допомогою стилів

• Виключка тексту

• Контроль «розріджених» і «ущільнених» рядків

• Зміна інтерліньяжу

• Контроль кінцевих і початкових «висячих» рядків, недопущення коридорів

• Оформлення кінцевих рядків

Продовження табл. З

Фунції набору

Фунції верстки

числа і скорочення

— Розбивка деяких знаків і чисел тонкими шпаціями

Знаки,

■ Дотримання правил відбивок: розділових знаків, дефіса, тире, лапок і дужок; знаків номера, параграфа, процента і проміле; знаків градуса, мінути, секунди і позначення шкали; багатозначних чисел, чисел з нарощу­ваннями, одиницями виміру і матема­тичними знаками Шрифтове оформлення скорочень Дотримання правил відбивок скорочень

Заголовки (рубрики)

Розділення заголовків на рядки Оформлення заголовків набраних упідбір

• Присвоєння стилів заголовкам

• Заголовки на початку полоси

• Заголовки всередині тексту

• Міжслівні пробіли в заголовках

• Розташування спеціальних рубрик

Вірші

• Набір початкових рядків Перенос слів у рядках

  Розташування строф на полосі

• Відбивка рубрик

• Перенесення строф з полоси на полосу

• Верстка вірша всередині прозового тексту Драматичні твори

Дотримання правил набору імен дійо- І — Дотримання правил верстки імен дійо­вих осіб, реплік, ремарок | вих осіб, реплік, ремарок

Текстова полоса

• Текстова полоса формується на етапі верстки

  Задання параметрів сторінки

• Спуск у початкових полосах

• Оформлення кінцевої полоси Колонцифри, колонтитули, сигнатура, норма

• Установка колонцифр, колонтитулів, сигнатури і норми роблять на етапі верстки

  Розташування й оформлення колонцифр і колонтитулів на полосі

• Розташування сигнатури і норми на полосі

• Таблиці

  Текст таблиці набирають за правилами

  Шрифтове оформлення сигнатури і норми

виводи

• Розташування таблиць і виводів

• Відбивка таблиць і виводів від тексту

• Клаптикові таблиці (з оборками)

• Поперечні, полосні і розгорнуті таблиці Формульний набір

Внутрітекстові формули й експлікації І — Розташування в тексті формул і групи Формульний набір — за спеціальними І формул виключених окремими рядками правилами

• Варіанти верстки ілюстрацій і підписів до них

Набір підписів до ілюстрацій Компоновка тексту й ілюстрацій з підпи­сами проводиться на етапі верстки

Ілюстрації і підписи до них

ПРАВИЛА НАБОРУ ПРОСТОГО (СУЦІЛЬНОГО) ТЕКСТУ

ВИДИ ТЕКСТОВИХ ОРИГІНАЛІВ І ВИМОГИ до них

Оригіналом називають вичитаний, відредагований, технічно опрацьований для поліграфічного відтворення і затверджений всіма відповідальними особами видавництва чи організації рукопис. Однак поняття «оригінал» ширше чим рукопис, оскільки до першого зазвичай відносять окрім текстових оригіналів ще й оригінали оформлення.

У поліграфії оригіналом називають текстовий або ірафічний матеріал (рукопис, малюнок, креслення, фото), з яких засобами полі­графічної техніки відтворюється друковане видання.

Текстові видавничі оригінали в основному діляться на чотири види: машинописний оригінал; оригінал, віддрукований типографським способом; рукописний оригінал; машинописний оригінал-макет.

Машинописний оригінал — це віддрукований на друкарсько- пишучій машинці (комп’ютері) текст рукопису з висотою шрифту рядкових букв не менше 2 мм (кегль 14 п.) чорним кольором.

Оригінал друкують на одному боці аркуша білого паперу форма­том А4 (210 х 297 мм).

Поля на сторінці оригіналу повинні мати такі розміри: ліве не менше 20 мм, праве — 10 мм, верхнє — 20 мм, нижнє — не менше 25 мм. Розміри лівого і нижнього полів залежать від встановлених довжини рядка і кількості рядків на сторінці оригіналу, але не менше 20 мм. На одній повноформатній сторінці оригіналу повинно вміщуватись 28-30 рядків тексту по 60-65 знаків у рядку, включаючи міжслівні пробіли і пробіли у кінцевих і абзацних рядках, тобто сторінка оригіналу повинна нараховувати 1800 знаків. В оригіналі не повинно бути більше 5 помилок на сторінку (виправлення роблять чорнилом темного кольору).

У машинописний оригінал допускається вписувати від руки букви, знаки і символи, які відсутні на клавіатурі друкарських машинок чи

33

З Технологи

комп’ютера, а також усі формули, статистичні таблиці. Усі рукописні вставки виконують чорнилом темного кольору чітким почерком.

Сторінки оригіналу мають бути пронумеровані наскрізь від пер­шої (титульної) до останньої арабськими цифрами. На титульній сто­рінці вказують загальне число сторінок (наприклад 1-230), яке обво­дять кружечком.

Оригінал, віддрукований друкарським способом — це зазвичай попереднє видання, розрізане на окремі сторінки, які наклеєні на стандартні аркуші паперу з одного боку. Такий оригінал може бути суцільним або з частково вміщеним машинописним текстом.

Рукописний оригінал допускається для видань на мовах особли­вих графічних основ, що не мають алфавітів на друкарсько-пишучих машинках, частково для складних словникових, мовознавчих, формупь- них текстів, складних табличних матеріалів.

Машинописний оригінал-макет — це видавничий оригінал, розрахований так, що у ньому всі рядки за кількістю знаків і сторінки за кількістю рядків, а також рисунки за площею збігаються з рядками, сторінками і рисунками майбутнього видання. У свою чергу оригінал- макети можна поділити на такі види:

• віддруковані на звичайній друкарській машинці канцеляр­ського типу;

• набрані на комп’ютері і віддруковані на принтері.

Оригінал-макет — це оригінал набраний на комп’ютері, який під­писують у видавництві до набору чи верстки та друку і відправляють у друкарню. Застосування оригінал-макета виключає коректурний обмін між видавництвом і друкарнею, завдяки чому майже вдвічі скорочується термін виготовлення видання.

Розмітка текстових оригіналів. Видавничий оригінал повинен мати розмітку всіх складових його частин з точною вказівкою особли­востей набору і верстки. Чітка та виразна розмітка оригіналу дає змогу складачу і верстальнику швидко зрозуміти всі вимоги видавництва.

Розміткою оригіналу у видавництві займається технічний редак­тор, який у процесі роботи застосовує певну систему умовних позна­чень і скорочень термінів, а також деякі коректурні знаки. Назви гарнітур, а також інші назви і терміни вказують скорочено.

Усі зауваження і вказівки в оригіналі технічний редактор робить чорнилом і обводить кружечком (щоб не сплутати з поправками у тексті).

На полі першої сторінки оригіналу технічний редактор вказує кількість сторінок основного тексту, формат, кегль, гарнітуру шрифту, розмір абзацного відступу, кількість рядків у полосі.

Коректурними знаками вказують виключну рядків і відбивку їх від тексту. Усі текстові виділювання помічають відповідними знаками у тексті, розшифровуючи на полях.

Читання оригіналу. Однією з головних умов для успішного набору тексту є правильне і швидке читання оригіналу. При читанні оригіналу голова і корпус оператора комп’ютерного набору мають бути повернуті трохи вліво; прочитаний відрізок тексту повинен зорово і логічно запам’ятовуватись. Завжди треба намагатися прочитати і запам’ятати цілу фразу або можливо більшу кількість слів разом з розділовими знаками, щоб рідше заглядати в оригінал. Звичайно, уміння запам’ятовувати більшу кількість тексту набувається тільки тренуванням пам’яті, але треба добиватися такого уміння з перших днів роботи, оскільки звички читати по одному слову позбутися майже неможливо.

Якщо оператор комп’ютерного набору запам’ятає сім-вісім слів, а потім кожний раз буде відшукувати місце в оригіналі, то продуктив­ність його праці буде невелика. Тому завжди рекомендується кори­стуватися оригіналотримачем, старатися при запам’ятовуванні тексту запам’ятати і його місце в оригіналі.

Для успішного читання оригіналу необхідно:

• тренувати пам’ять так, щоб запам’ятовувати прочинані в оригіналі слова і речення, поки не буде набране ціле речення;

• любити читати, мати культуру читання;

• працювати в тиші, щоб увага оператора комп’ютерного набору не відволікалася від зорового і логічного запам’ятовування прочи­таного відрізка тексту.

За своєю будовою (з точки зору оформлення) текст може бути простим і ускладненим (змішаним). У простому тексті рядки побу­довані за одним шаблоном — мають однакову довжину, надруковані в основному одним шрифтом (хуцожні твори у прозі). До ускладнених видів відносять ті тексти, рядки яких будуються за особливою фор­мою чи друкуються декількома шрифтами.

Існує ряд вимог до оформлення простого й ускладненого текстів, дотримання яких полегшує читання.

ВИДИ НАБОРУ (СКЛАДАННЯ)

Набір (складання) — це процес формування текстової друкар­ської форми із букв, знаків, пробілів і лінійок. Набір буває — текстовий, табличний, формульний, акцидентний тощо.

Текстовий (рис. З, а) — суцільний текст, текст з виділеннями, вірші і драматичні твори, тексти іноземними мовами, словники, каталоги.

1. Група рубанні (иеконтрастннх) шрифтів об'єднує шрифти, по не мають засічок і конт­расту між основними і сполучними птрніамн До неї подіть дев'яті гарнітур: Рубана, Жур­нальна рубана, Букварна, Древні, Гцепі руба­ка. Плакатна, Агат, Кузрашевська словникові рубані, Кудркшеясьва енаеклоледична рубані.

2. Група шрифтів і ледь наміченими засіч­ками— об'єднує шрифти і дещо потовщеними кінцями вертикальних штрихів (подібно до засі­чок). До неї входять дві гарнітури: Акцидентна Тслінгатера і Жовтнева.

3. Група мелісвальних* шрифтів об'єднує шрифти і помірним кокірастом штрихів і »арот­іним засічками, що наближаються до трикутника. До неї входять п'ять гж^мггур Літературна, Еанвн- воаська, Заголовочна газетна. Лазурсьвогс, Ладога

4. Група звичайних шрифтів об'єднує шриф­ти з контрастними штрихами і довгими тонкими засічками, що сполучаються і основними штриха­ми під прямим кутом, інкояи — з незначним за- крутлеяиам. До неї входять сім гарнітур: Зви- чаЯяа. Звичайна нова, Єлизаветинсьіа. Північні, Еодоиі книжкова, Кузаяана, Байконур.

Таблиця—цифровий, текстовий або змішаний матеріал ївслсннй у колонки (гріфа), шо роз­діляються лінійками. Колонки мають заголовні дані і відділені лінійками по вертикалі.

Таблиця складається з кількох чястин: uaа- іагимолмаї частими, «а^ояошяо! (глмашяи) і іяостолсі частини (.х*іся). Кожна з иих поділяється на ряд елементі я:

• нумераційний заголовок

• тематичний заголовок

• заголовна частина (головка)

• горизонтальні радки граф

• вертикальні графи (прографка)

• боковнв

	Кегль шрифт*			П.
	£	8	10	12 І ,щщ
Ручний	MO	0,92	1.50	1.98
Лінотипний	), 51	D ,90	1.4«	1,91 Мав
Комп'ютерний	1,64	і » .V.	■ .42	1 ,8 4

а

6

T. КРАЙНІКОВА

КОРЕКТУРА

У всіх вкладках потрібко, щоб середина знака •сігма» (внутрішній гострий кут) розташовують точно по середині лінії формули.

Е fE jZ

В одній формулі асі знати мігмам повинні бути однаковими по кеглю, ЯКИЙ СКЛКДЯМТЬ ПО ВИСОТІ найбільшого елемента формули. Середина знакв •еігма» має знаходитись на середній лінії формули.

X - V .і. <2- + І) + Г іі-'.ї-

*" J І М <1

Пібключтни до приставних знаків називають умовні значки меншого кагля, які астяилялюються япритул иад і ПІД приставними знаками для визначенні границь лідсумояування.

‘ '*>- й І,¹;"

Правила складанні формул ЗІ зиапаии інтеграла водібні до прааил складання il сігмою.

в г

Рис. 3. Види набору: а — текстовий; б — табличний; в — формульний; г — акцидентний

ТЕХНІЧНІ І ГРАМАТИЧНІ ПРАВИЛА НАБОРУ ОСНОВНОГО ТЕКСТУ

Табличний (рис. З, б) — книжково-журнальні таблиці та виводи (типографський термін — текстові чи цифрові колонки розділені пробілами), проформи (зразки бланків чи таблиць для складання документів обліку і звітності) і прографки (основні відомості таблиці), канцелярські таблиці.

Формульний (рис. З, в) — математичні і хімічні формули.

Акцидентний (рис. З, г) — книжково-журнальна акциденція (обкладинки, титульні сторінки, заставки, кінцівки, книжкові оголо­шення), акциденція малих форм (фірмові бланки, посвідчення, запро­шення, буклети, програми, візитні картки, грамоти), афішно-плакатна акциденція (афіші, плакати, оголошення).

ТЕХНІЧНІ І ГРАМАТИЧНІ ПРАВИЛА НАБОРУ ОСНОВНОГО ТЕКСТУ

Основним текстом називають текст, якому належить головна роль у розкритті змісту книги. Перед набором основного тексту необхідно вибрати гарнітуру і кегль шрифту з переліку, що пропонує програма. Ввід тексту здійснюється у межах полоси (сторінки), що визнача­ється встановленням розмірів сторінки і величиною полів.

Стандартним міжслівним пробілом є півкегельна шпація. Він збе­рігається постійним при наборі шрифтом одного кегля. При різних кеглях у рядку пробіли змінюються пропорційно до кегля. Міжслівні пробіли не можуть бути змінені у процесі набору і залежать лише від гарнітури і кегля шрифту. Для щільнішого набору може бути викори­станий автоматичний кернінг (зміна міжсимвольної відстані у парах чи послідовності виділених символів), без кернінга, з кернінгом.

Якщо, відповідно з розміткою оригіналу, потрібно змінити стиль символів (гарнітуру, кепіь, накреслення шрифту), то необхідно скори­статись панеллю інструментів Форматування.

Допускається використання дробних кеглів, кратних 0,5 п.

Шрифтові виділювання (курсивом, напівжирним) виконуються шрифтами тієї ж гарнітури, що й основний текст. Розділові знаки, що стоять за виділеною частиною тексту, набирають основним шрифтом.

Додаткові символи, які відсутні на клавіатурі, зберігаються у вставках, подібно до гарнітури шрифтів. Виклик гарнітури символів

і вставка у текст необхідного символу в текстовому редакторі Word виконується командою Вставка.

При наборі текст поділяють на абзаци. Закінчення абзацу і його відбивку виконують за допомогою клавіші Enter.

1. Сигналом, що показує початок абзацу, є невеликий, але помітний відступ. Абзацні відступи мають бути однакові в усьому виданні. Крім смислового значення, абзацні відступи і кінцеві рядки мають значення важливих елементів оформлення книги. Найопти- мальніший абзацний відступ — коли створений ним пробіл з враху­ванням інтерліньяжу і заплечиків літер має квадратну форму. Тому розмір абзацного відступу встановлюють залежно від формату на­бору: при форматі набору до 5 кв. — одна кегельна (»5 мм), від 5'/₄ до 6‘/₂ кв. — півтори кегельних (7 мм) і при форматі набору більше 6 /₂ — дві кегельних шпації (9 мм).

Єдиний характер оформлення видання вимагає безумовного вирівнювання всіх абзацних відступів у виданні незалежно від того, яким кеглем набраний текст.

2. При наборі з абзацними відступами кінцевий рядок абзацу має перевищувати розмір абзацного відступу не менше ніж у 1,5 раза чи бути повним. Якщо за особливою вказівкою текст набирають без абзацних відступів, кінцевий рядок абзацу повинен бути не менше

2. кегельних шрифту і коротшим за повні рядки не менше ніж на '/₂ кв. (9 мм). Якщо у кінцевому рядку залишається менше п’яти букв або не можна зробити правильний перенос, необхідно ввігнати букви, які залишились, чи вигнати ціле слово з попередніх рядків.

Прийоми «вгонки» (вгонка — зменшення пробілів між словами в абзаці для ліквідовування кінцевого рядка) і «вигонки» (вигонка — збільшення пробілів між словами в абзаці для утворення нового рядка) кінцевих рядків використовують при верстанні, коли виникає необ­хідність зменшити чи збільшити кількість рядків на полосі.

3. При наборі окремих частин тексту з втяжками (відступами) розмір втяжки має бути більшим за абзацний відступ на значення, кратне кеглю чи цицеро.

4. Пробіли між словами у межах кожного рядка повинні бути рівномірними. Недопустимі ані дуже вузькі пробіли, при яких слова зливаються, ані дуже широкі, при яких текст здається розірваним, — в обох випадках читання затрудняється. Оптимальний міжслівний пробіл повинен дорівнювати півкегельній шрифту, яким набирають текст. При наборі на великий формат міжслівні пробіли у книжкових і журнальних виданнях допускаються у межах від '/₄ до ³/₄ кегельної. У текстовій полосі не допускаються «коридори», тобто збіг пробілів між словами по вертикалі чи діагоналі у трьох і більше суміжних рядках.

Коридорами не є вертикальні пробіли у переліках та інших текстах типу виводів, наприклад:

Розділ 1. Набір суцільного тексту.

Розділ 2. Набір змішаного тексту.

Розділ 3. Верстка ускладненого тексту.

Навпаки, у таких випадках вирівнювання пробілів обов’язкове. «Коридори» і «східці» утворюються в наборі тоді, коли в рядках дуже збільшені міжслівні пробіли і набагато рідше у щільному наборі.

5. При наборі тексту не допускається заміна одних знаків іншими, подібними за накресленням. Наприклад, не можна замінювати букву

0. нулем (0), знак градуса (°), — дробовим нулем (°) тощо.

6. Міжрядковий інтервал (інтерліньяж) за замовчуванням вста­новлюється одинарним (приблизно 120 % від кегля шрифту). Можна встановити полуторний, подвійний чи будь-який бажаний інтервал. Міжрядковий інтервал при кеглі 10 п:

• одинарний — 12 п.

• полуторний — 18 п.

• подвійний — 24 п.

7. Всі рядки на полосі, за винятком початкових (абзацних) і кін­цевих рядків абзацу, повинні мати однакову довжину, тобто повинні бути відформатовані (виключені) на однаковий формат (за шириною). Завдяки цьому книжкова полоса (сторінка) сприймається як прямокутна

0. справляє враження впорядкованої, що, безперечно полегшує читання.

ПРАВИЛА ПЕРЕНОСУ СЛІВ

Якщо набраний рядок не може бути закінчений повним словом, частину слова переносять в інший рядок. Знак переносу — дефіс (-) — завжди ставлять у кінці рядка впритул до останньої літери слова, що розділене, і на початку наступного рядка не повторюють, у тому числі і тоді, коли перенос роблять на дефісі складних слів, наприклад: морально-етичний, оригінал-макет, Києво-Печерська Лавра.

Переноси утруднюють читання, погіршують вигляд правого краю полос, але на жаль, є неминучими. Завжди потрібно прагнути до набору без переносів і не допускати більше трьох-чотирьох переносів підряд. Особливо незручні для читання переноси з непарної полоси на парну, в цих випадках, щоб прочитати закінчення слова, потрібно перегорнути сторінку. Тому при верстанні переноси в кінці непарних полос ліквідовують «вгонкою» чи «вигонкою» рядків.

1. Автоматичний перенос рядка у межах абзацу здійснюється цілими словами. При короткому рядку в колонці можливий ручний вимушений перенос рядка, але без розбивки на склади. Попередня (груба) автоматична виключка за форматом рядка здійснюється за рахунок регулювання величини міжслівних пробілів. Не допускаються дуже розріджені рядки при виключці за форматом. Потрібно робити ручний вимушений перенос, якщо наступне слово дуже довге.

При наборі тексту слова по складах переносити не потрібно, так як при верстанні перенесене слово змінює своє розташування у рядку. Розставляння переносів вручну допустиме лише на етапі заключ­ної верстки.

Разом з цим рекомендується ставити так звані дискреційні (м’які) переноси, а також заборону на переноси. При внесенні знака м’якого переносу чи знака заборони переносу зовнішній вигляд тексту не повинен змінюватися.

Дискреційний перенос складних слів (м’який перенос) розбиває слова на склади, і намічає можливі місця переносу в кінці рядка у процесі верстання.

2. При верстанні тексту дотримуються всіх граматичних пра­вил переносу слів. Згідно з загальними правилами слова з одного рядка в другий переносять по складах: аб- зац, важ- ко, слів- це.

3. Не допускаються переноси, які можуть перекрутити чи спотво­рити значення слова, призвести до неблагозвуччя або двозмістовних тлумачень, що відволікає читача від правильного сприймання змісту: бри- гади у полі, проце- дура виконання, про- раб на будові та ін.

4. При переносі на місці двох однакових приголосних, як правило, одну з них залишають у попередньому рядку: первин- ний, бан- ний, волос- ся.

5. При переносі складного слова, коли друга частина починається двома однаковими приголосними, їх не розривають: ново- введений.

6. Односкладові префікси перед наступним приголосним кореня при переносі не розривають: без- надійний (а не бе- знадійний), від­давна (а не ві- ддавна), роз- зява (а не ро- ззява).

7. Не можна розривати при переносі сполучений йо, бд, дж, дз, які позначають один звук. Якщо дж і дз не становлять одного звука, вони можуть розділятися при переносі. Це буває, коли д належить до префікса, а ж або з — до кореня: під- живлений (а не пі- дживлений), над- заплавний (а не на- дзаплавний).

8. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюють від попередньої букви: кур’- єр, луб’- яний, слизь- ко, саль- це.

9. При переносі складних слів не можна залишати в поперед­ньому рядку початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато- струнний (а не баготос- трунний), восьми- класник (а не восьмий- ласник).

10. Не можна розривати переносом абревіатури набрані вели­кими буквами і великими у комбінації з малими або цифрами: РайВНО, ТОВ, СДПУ, ВПУ, СПЛм. Львова, ЛАЗ-105, Н-140.

Всі скорочення (буквені абревіатури) такого виду набирають пря­мим шрифтом без крапок і без розбивки між буквами і знаками.

11. У книжкових виданнях при переносі з одного рядка в інший не можна відривати прізвища від ініціалів, один ініціал від іншого або інші умовні скорочення від власних імен: М.Г. Борецький, п. Романи- шин, акад. Павлов, м. Львів, пл. Свободи.

12. У книжкових виданнях не можна залишати в кінці рядка прий­менники і сполучники, якими починається речення; їх слід переносити в наступний рядок. Також не бажано залишати в кінці рядка одно- буквені прийменники і сполучники, що стоять у середині речення. У газетних і журнальних виданнях при наборі на формат до 3 '/ кв. це допустимо.

13. Не можна розділяти переносом умовні скорочення типу

і т. д., і m. п., та ін„ д-р, л-ра, госп-во, вид-во; їх слід повністю переносити в наступний рядок або залишати в попередньому.

14. Не можна розділяти переносом цифри, що утворюють одне число (25 638). У випадку необхідності можуть бути розділені числа, з’єднані тире або трьома крапками (15-35 мм, 2008-2010 роки, 75... 100 г), причому знак тире (три крапки) залишають у попередньому рядку, не повторюючи його у наступному.

15. Не можна відривати скорочені назви одиниць фізичних величин від цифр (1000 г), до яких вони належать. Якщо назви одиниць подають повністю, то їх можна переносити: 1991 рік, 500 гек- тарів.

16. У складних словах поділ на склади зберігається для кожної основи. Так можна перенести північно-захід-ний, музич-но-дра- матичний. Не розбивають переносом односкладові частини складно- скороченого слова (правильно спец-одяг, парт-орг, але не спе-цодяг, пар-торг).

17. Не можна відривати при переносі з одного рядка в інший цифри, букви з крапкою або дужкою (при переліках) від наступного за ним слова.

18. Не можна розривати при перенесенні з одного рядка в інший знаки і позначення (№, §, % та ін.) від цифр, що йдуть за ними, наприклад: № 58, § 45, ЗО %, 32 °С. °С від цифр відбивають на 2 п.

19. Не можна відривати при перенесенні з одного рядка в інший прийменник, яким починається речення (після крапки, двокрапки, крапки з комою чи інших рівносильних знаків), від наступного слова, наприклад: У день, При дорозі, За хатою. Потрібно також старатись не залишати в кінці рядка прийменники і сполучники з одної букви, якщо вони і не стоять на початку речення.

20. При наборі тексту книжкових видань на формат до 5 кв. допускається не більше п’яти переносів підряд; на формат більше 5 кв. — не більше чотирьох переносів підряд. У журнальних, газетних інформаційних виданнях та виданнях оперативної поліграфії допуска­ється не більше восьми переносів підряд.

21. Не рекомендується закінчувати кілька рядків підряд крапкою, комою, тире, крапкою з комою, двокрапкою, апострофом, якщо ці знаки разом з дефісом збігаються у п’яти і більше суміжних рядках набору.

НАБІР ЗНАКІВ І ЦИФР

Розділові знаки (крапка, кома, двокрапка, крапка з комою, три крапки (точкування), окличний знак і знак питання) ставлять впритул до попередніх слів. Після розділових знаків обов’язково

потрібно ставити пробіли.

1. Крапку ставлять у кінці речення, а також як знак скоро­чення. У заголовках і підзаголовках, виключених окремим рядком (також у всіх титульних елементах), крапку в кінці фраз не ставлять.

2. Кому ставлять всередині речень відповідно з граматич­ними правилами, а також у десяткових дробах для відокремлення цілої частини від дробової.

3. Крапку з комою і двокрапку ставлять усередині речень. Від попереднього слова знаки не відбивають, а від наступного відбивають на звичайний пробіл.

4. Три крапки (точкування) застосовують як розділовий знак для означення незакінченої думки, а в математичному наборі у значенні «і так дальше». Інколи три крапки ставлять разом зі знаками оклику (!) чи запитання (?). У всіх випадках до точкування входять тільки три крапки разом з крапками вказаних знаків (тобто, після знака ставиться тільки дві крапки: ... !.. ?..). Першу крапку від тексту не відбивають, крапки між собою не розбивають. Після точкування, якщо у цьому ж рядку продовжується текст, ставлять звичайний міжслівний пробіл, який може бути дещо більшим за інші, тобто його збільшують у першу чергу, а зменшують в останню (Ти не скажеш... ось хто скаже,...). Три крапки на початку речення або цитати не відбивають від наступного слова (...кожен із людей, які записують поезії...).

5. Знаки оклику і запитання ставлять у кінці ре­чень, а інколи в дужках у середині речень. Знаки у кінці речень відбивають на 2 п. при наборі шрифтами кегля 10 і 12 п. Відбивка від наступних слів звичайна.

6. JI а п к и в усьому виданні повинні бути одного рисунка. Застосовують їх двох видів, так звані лапки звичайні у вигляді ком („ — Alt 0132, “ — Alt 0147) або у вигляді ялиночок (« — Alt 0171,» — Alt 0187). Якщо всередині тексту, взятого в лапки, окремі слова також взяті у лапки, весь уривок треба брати в лапки основного (для даного видання) рисунка, а окремі слова всередині — в лапки іншого рисунка. Лапки не можна відбивати від взятих у них слів. Якщо взятий у лапки текст набирають курсивом чи напівжирним, то слід застосовувати лапки такого ж накреслення. Призначення лапок — виділити слова прямої мови, а також слова, що застосовують в іронічному чи пере­носному значеннях.

7. Дужки у простому тексті застосовують тільки круглі. У дужки беруть вступні слова, пояснення і доповнення до основного тексту. Від слів, що стоять за дужками, відбивають звичайним між- слівним пробілом, а від слів, взятих у дужки, не відбивають навіть у тексті, набраному врозрядку. Перед словами, взятими в дужки, можуть бути розділові знаки: оклику, запитання і точкування (Добре тату... (І веселенька шасть у хату)), інші знаки (крапка, кома, двокрапка, крапка з комою, тире), завжди виносять за дужку, що закривається, і від неї не відбивають. Якщо вираз, взятий у дужки, закінчується крапкою, це не заважає поставити потрібний знак, наприклад (у кв.). Якщо у тексті є посилання на джерело (літературу), найчастіше у наукових текстах, то порядковий номер літератури (цифру) беруть у квадратні дужки [8].

Якщо текст у дужках виділений іншим накресленням шрифту, то і дужки повинні бути того ж накреслення, а коли виділяється тільки частина слова або частина тексту, то дужки повинні бути основного накреслення. Перед дужками і після обов’язково потрібно ставити пробіл. Дужки, що стоять одна за одною, не розбивають пробілом.

8. Знаки виноски (цифри або зірочки) в основному тексті відбивають на 2 п. від слова, до якого вони відносяться, але не від наступної крапки або коми (Ми вкупочці колись росли ',). Якщо знак виноски відноситься до слова, що стоїть у дужках, його ставлять після слова перед дужкою (літера *). Коли знак виноски стосу­ється всього речення, що закінчується крапкою, його ставлять перед крапкою, а коли закінчується речення знаком питання, окличним знаком

1. трьома крапками (точкуванням), то знак виноски ставлять після цих розділових знаків (... Що він їхав в Переяслав, Москві прися­гати!..* ). У тексті самої виноски знаки (‘, *) відбивають від тексту на півкегельну ( Іван Мазепа — був гетьманом...).

9. Знаки номера і параграфа відбивають від цифр, що стоять за ними, на півкегельну (Ctrl+Shift+N), причому ця відбивка не змінюється при форматуванні (виключці) рядка. Здвоєні знаки номерів і параграфів один від одного не відбивають.

10. Знаки процента (відсотка) (%), проміле (%о) застосо­вують тільки з числами, до яких вони відносяться. Можна набирати 5 %, але не можна п’ять %. Як виняток, знак відсотка без цифр можна застосувати в заголовках таблиць і виводів (у %). Знак відсотка відбивають від цифр, до яких вони відносяться, на нерозривний пробіл

2. п. (Ctrl+Shift+пробіл) — у TR Word та (Ctrl+Shift+T) — у видавничій системі PageMaker. Відбивка знаків % і %о на півкегельну завелика. Від наступного тексту знаки відбивають звичайним міжслівним пробілом. Якщо знак відноситься до декількох чисел у перерахуваннях, його ставлять лише з останнім числом, наприклад, у 5, 10, 12 %, а не 5 %, 10 %, 12 %. Те ж відноситься і до знака %о, що інколи застосовується.

11. Знаки градуса, мінути, секунди, що означають одиниці плос­кого кута, не відбивають від чисел, до яких вони відносяться, а від наступних чисел — на 2 п., причому ця відбивка не змінюється при форматуванні рядка (20° 35' 50").

12. Знак градуса від скорочених позначень температурних шкал Цельсія (°С), Ренкіна (°К), Фаренгейта (°Р) не відбивають, а від чисел, що означають практичну температуру, відбивають на 2 п.: (ЗО °С, 20 °К, 45 °Р).

13. Багатозначні числа (від п’яти знаків і більше), що набирають арабськими цифрами, розбивають на класи по три цифри (рахунок справа наліво) і відбивають на 2 пункти (1 452 555). Розбивку на класи не роблять для десяткових дробів, позначень номерів стандартів: 1,23565, № 245164, ДСТУ 24998-05. Крапку в пробілах між цифро­вими групами багатозначного числа ставити не можна.

14. Десяткові частини у дробах відокремлюють комою (0,9 книжки на душу населення).

15. Прості дроби від цілого числа не відбивають (2⁴/₇, 47₆).

16. У марках машин, верстатів, апаратів, різних пристроїв цифру, що стоїть перед буквами, не відбивають (ЗРК, 2НФА), а цифру після букв — набирають через дефіс без відбивки (НВК-2, ФТ-41П).

17. Знаки плюс, мінус і плюс-мінус у тексті перед цифрами не від­бивають: +20°, -5°, ±0,5°.

18. Щоб зазначити відмінкове закінчення порядкового числівника, позначеного арабськими цифрами, через дефіс до нього набирають одну чи дві кінцеві літери. Одну літеру, — якщо передостанній звук відмінкового закінчення голосний (п ’ятий — 5-й), дві — якщо при­голосний (п ’ятого — 5-го).

Якщо декілька (більше трьох) порядкових числівників стоять один за одним, відмінкові закічення ставлять біля останнього числа (З, 5, 7,10-й ряди).

Не можна відривати й переносити відмінкові закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс: 5-го, 8-му, 9-й.

Не застосовують відмінкові закінчення для порядкових числів­ників, що стоять після іменників, до яких вони відносяться (на с. 35, у розділі 7), для кількісних числівників з іменниками (на 20 сто­рінках, а не на 20-ти сторінках), при римських цифрах і у датах (24 серпня 2007 р., а не 24-го). Відмінкові закінчення можна

додавати до кількісних числівників, які набули значення іменників (процес 5-ти; знак 4-х).

Якщо слово рік чи назва місяця пропущені, або їх поставлено перед числом, чи окремо від числа позначено іншим словом, то відмінкові закінчення рекомендується нарощувати: у січні, числа 20-го; рік 2008-й; настав 2010-й; концерт перенесли з 15 липня на 25-те; 20-го ж серпня.

У публіцистичних і художніх текстах треба надавати перевагу літерній формі написання порядкових числівників: у двадцять першому столітті; в сороковому році.

19. Століття позначають здебільшого римськими цифрами, до яких закінчення не ставлять (XXI ст.).

Римські цифри мають сім основних знаків I, V, X, L, С, D, М, риски над цифрою збільшують їх значення у 1000 разів, наприклад, X означає 10 000.

Римськими цифрами позначають номери виборних органів, спортивних змагань, цифрові позначення в іменах імператорів, королів, позначення кварталів року тощо: Карл XII, XXII Олімпійські ігри, III—IV квартали.

20. Числа з буквами, позначені арабськими або римськими ци­фрами, та числа, розділені крапками, набирають без відбивок (За, IVb, 1.3.12).

21. При наборі номерів телефонів знак № не ставлять. Цифри — справа наліво — через кожні дві цифри розбивають дефісами чи про­міжками. Якщо остання (перша в записі) цифра залишається непарною, то її можна приєднати до двох наступних (252-04-09,222 58 48).

У записах номерів міжміських, мобільних телефонів дефіси ставлять між 8, кодом, а далі, відповідно до вищевикладеного правила, номером (056-778-27-03; 097 41022 30; +3-8-095-546-65-75).

22. Числа обов’язково треба набирати літерами тоді, коли:

• однозначні числа стоять у непрямому відмінку (Клас обладнали п'ятьма комп’ютерами)',

• збіг декількох чисел у цифровій формі може ускладнити чи­тання (Ми замовили п’ять 30-місних автобусів)',

• з кількісного числівника починається речення (П’ять ком­п’ютерів закупимо вже сьогодні).

23. Цифрову форму чисел рекомендують застосовувати тоді, коли:

• однозначні цілі числа (навіть у непрямих відмінках) стоять у ряді з дво- й багатозначними: після серії з 5, 7 і 12 вправ;

• однозначні цілі числа утворюють сполучення з одиницями фізичних величин, грошовими одиницями тощо: маса 7 кг, ціна 25 грн.

• у наукових та ділових текстах: перевиконання завдання на 3%.

24. Рекомендовано таке написання дат і періодів:

• період, обмежений двома роками або роком і десятиріччям: у 2005-2010 рр., анеу 2005-10рр. Останню форму написання можна використовувати тільки в довідкових виданнях, які вимагають особли­вої компактності.

Усі види некалендарних років, які починаються в одному році, а закінчуються в іншому, пишуть так: у 2009/10 навчальному році.

СКОРОЧЕННЯ У ТЕКСТІ

У художній літературі скорочення не допускаються. У науковій, технічній і довідковій літературі, в підручниках, словниках і бібліо­графічних вказівниках різні скорочення зустрічаємо дуже часто, зазвичай порядок їх набору обумовлений загальнопринятими стан­дартами (ДСТУ 3582-97, ГОСТ 7.12-93). У довідкових виданнях і наукових роботах інколи встановлюється особлива система скоро­чень для окремого видання. У всіх випадках надзвичайно важливо, щоб в одній книзі система скорочень була єдиною.

Скорочення в тексті можна розділити на декілька груп.

1. Скорочення повних найменувань і марок на перші букви слів (абревіатури). Такі скорочені словосполучення набираються тільки із прописних букв і під час читання вимовляються у скороченій формі: ККД (ка ка де) коефіцієнт корисної дії, ПДВ (пе де ве) податок на додану вартість тощо.

2. Скорочення у вигляді складних слів, які складаються з пов­ного слова зі скороченим словом чи з двох (декількох) скорочених слів, наприклад, спецодяг, профспілки, колгосп, завком, набирають як звичайні слова, світлим шрифтом в основному тексті, курсивом чи напівжирним у відповідних видільних текстах. При цьому ці ско­рочення відміняються й узгоджуються з іншими словами за родом скороченого слова (наприклад, колгосп домігся, а не домоглося).

3. Скороченнярозд., гл., п., табл., рис. від слів «розділ», «глава», «пункт», «таблиця», «рисунок» вживають тільки з цифрами або літерами. Ця вимога не стосується скорочень див. та порів. від слів «дивись» та «порівняй». Після зазначених скорочень ставлять крапку.

У скороченнях слів та виразів за початковими літерами (б. — бувший, р. — рік, і т. д. — і так далі) та за частинами слів (див. — дивись, центр. — центральний) ставлять крапку. У скороченнях за деякими характерними буквами слів (СПб — Санкт-Петербург), а також за початковими та кінцевими літерами, якщо викинуто сере­дину слова, замінену дефісом, крапку не ставлять: (ін-т — інститут, ф-ка — фабрика, вид-во — видавництво).

4. Прізвище з повними ініціалами набирають із двома проміж­ками— Шевченко Т. Г.

5. Скорочення від слів «пан», «пані» не рекомендується вживати на початку речення (щоб не виникла ілюзія ініціала), а також у випадках підкреслено шанобливого звертання до людини:

Шановна пані Тетяно! Маємо честь запросити Вас...

...І там ми зустріли п. Михайла, який передав коректуру книжки.

6. Після скорочень назв грошових одиниць крапку не ставлять, наприклад: дол — долар; грн — гривня; крб — карбованець.

20 млр дол; 1000 грн; 10 тис крб.

7. Скорочення слів, утворені викиданням голосних млн, млрд набирають без крапки у називному відмінку (5 млн осіб у день користуються метро), а у непрямих відмінках — з крапками (бригада операторів комп’ютерного набору виконала набір 25 млн. знаків).

8. Усередині подвоєного однолітерного графічного скорочення крапку як знак скорочення не ставлять (його пишуть разом, а відбивку і крапку ставлять після другої букви) (рр. — роки).

9. Скорочення найменувань, різних одиниць виміру набирають різними типами шрифтів. Скорочені позначення всіх метричних мір набирають кириличним курсивом чи латинським прямим без крапок, наприклад: м км т кт мл г ті ц.

10. Скорочення, що складаються із двох слів мають крапку тільки після першого слова, наприклад: куб. м кв. мм

11. Всі похідні метричних мір набирають також курсивом без крапок через навскісну лінію чи без неї, наприклад км/с, кгм.

12. Скорочення, що мають подвійні позначення, в підручниках набирають зазвичай двома словами (5 кв. м), а в технічній літературі

3. верхніми індексами (5 м¹). Скорочення мір вживаються тільки після чисел чи позначень до формул (р — різниця в лш). Не можна набирати: об’єм вимірюється вл/³, площа вимірюється в кв. м, потрібно: об’єм вимірюється в кубічних метрах, площа вимірюється в квадратних метрах.

13. Після математичних символів у тексті назву метричних мір треба набирати повністю хметрів, а тонн, а не хм, а т.

14. Скорочення електричних одиниць набирають латинським чи кириличним курсивом без крапок, наприклад, а (ампер), и' (ват), ф (фарада), кет (кіловат).

15. Скорочення найменувань одиниць тиску, сили, роботи, енергії, а також теплових і світлових одиниць набирають кириличним курсивом без крапок, наприклад, атм (атмосфера), кал (калорія), г-мол (грам- молекула), лм (люмен), лк (люкс) тощо.

16. Складні умовні скорочення при цифрових позначеннях набирають кириличним прямим без крапок, наприклад, 960 об/хв, 110 уд/с. Але якщо в такому скороченні є позначення метричних мір, їх бажано повністю набирати курсивом, наприклад, 0,5 м³/хв.

У всіх випадках скорочення відбивають від цифр та розбивають між собою півкегельною, якщо між ними немає крапки чи іншого знака (36 а; 60 кв. км: і т. д.).

Індекси від скорочень ніколи не відбивають (м², см³).

17. Під час скорочення слова треба зважати на те, щоб частина слова, яка залишається:

• дозволяла легко й безпомилково відновити повне слово, напр. філос., філол., а не філ. тощо;

• закінчувалася на приголосний (окрім однолітерних скорочень), напр, архіт., а не архіте.\ див., а не диви\

• на збігу в кінці двох однакових приголосних закінчувалася на одному з них, напр, осін., а не осінн. (від осінній), від., а не відд. (відділ);

• на збігу в кінці декількох різних приголосних закінчувалася на останньому з них, напр, геогр., а не геог. (географічний); безкошт., а не безкош. (безкоштовно).

При переході на міжнародну систему позначення вимірювання не дотримуються правил виділення скорочень курсивом всіх метрич­них мір, найменувань одиниць тиску, сили, роботи, енергії, а також теплових і світлових одиниць, що погіршує вигляд тексту (полос).

4. Технологія 40

УЖИВАННЯ СЛІВ З ПРИЙМЕННИКАМИ:

по, при, у—в, з, із, зі, зо ТА СПОЛУЧНИКАМИ: і, й

Найбільше помилок у мові спричиняє незнання особливостей ужи­вання конструкцій з прийменником по, відтворення в українській мові аналогічних російських конструкцій. Прийменник по в українській мові вживається з місцевим і родовим відмінками на позначення:

• розміру, рівня, поширення дії до якоїсь межі (тихе світло місяця заграло по верхах дубів, а далі розлилося по лісі, по ярах, по долинах; йому море по коліна; набрав води по вінця)^-,

• мети дії (По двору ходить, як зоря сходить; По дрова пішла — золота внесла; По воду пішла — мед-вина внесла; Ходять по вулицях, виспівуючи веснянки; Лесик звернутися по допомогу)',

• предмета, на який скерована дія (вдарив по руці; вони вда­ряли по сухих стеблах);

• місця дії (плавай, плавай лебедонько, по синьому морю; по всій долині розцвіли нарциси; а по той бік тину спалахнуло полум ’я);

• галузі, виду чи сфери діяльності людини, колективу (по копійці заробляла, копу назбирала; до Петра приїхали товариші по службі);

• певної кількості осіб, предметів, дій (по тридцять учнів у класі; по три сім % по чотири живуть в одній хаті; з них звисало по дві посріблені китиці; обидві стіни лісу по боках дороги ставали вищі).

Прийменник при в українській мові вживається на позначення:

• особи чи предмета, біля яких хтось є (при боці понад обніж­ком простяглася довга смуга вівса; при мені; при поясі; кущ калини при дорозі);

• предмета, включеного до складу чогось; місця, установи (При потребі її використовували як стіл; При вході на ліщиновому гачку висіло соснове відерце; комісія при Президентові України);

• дії, одночасно з якою відбувається інша дія (Він робив добро людям, при цьому не забуваючи про себе).

У вживається для уникнення збігу приголосних, важких для вимови:

• між приголосними (Шуміли колись у наших лісах крони секвой);

• на початку речення перед приголосним (У кожній місцевості — своє неповторне оздоблення);

• незалежно від закінчення попереднього слова перед наступ­ними в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв (вклоняються у відповідь; виготовлено у формах; прийшла у Львівську філармонію; в гостях у свого товариша).

В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

• між голосними (...майже в усіх традиційних обрядах)-,

• на початку речення перед голосними (В умовах гірського життя при різному кліматі...);

• після голосного перед більшістю приголосних, крім в, ф, льв, св, тв, хв (мова в даному випадку...).

Прийменники з - із - зі (зрідка зо) чергуються на тій же підставі, що й в — у.

З уживається:

• перед голосним на початку слова незалежно від паузи та закін­чення попереднього слова (з усієї України; цілувались, обнімались з усієї сили);

• перед приголосним (крім с, ш) чи перед сполученням приго­лосних, якщо попереднє слово закінчується голосним (Все це вдало контактує з довкіллям; братайтеся з нами, з нами козаками);

• на початку речення, після паузи (3 усіх плавнів особливо знаменитим був Великий Луг);

Із уживається переважно між свистячими і шиплячими звуками (позначеними літерами з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних із цими звуками (знайшли вихід із цієї ситуації; із заходу майже над самою землею сунули хмари; із шапки).

Зі вживається перед сполученням двох і більше приголосних початку слова,'зокрема, коли початковими виступають літери з, с, ш, щ та ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: зустріч зі Штефаном закінчилась; зі стелі звисала велика порце­лянова лампа.

Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди вживається при числівниках два, три (зрідка з числівником п ’ять), а також може вживатися із займенником мною: зо три гектари поля; зо мною простояв цілий вечір; але зі стріхи капало.

Сполучник і та початковий ненаголошений і чергуються з й у тих самих позиціях, що й у - в.

І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

• між приголосними (йшли до вдів та сиріт і гуртом оброб­ляли їхні ниви);

• після приголосного або після па^ _{що ца письмі позначена} розділовим знаком, перед словами з поча^^ _{приголосним (0стап} стояв мовчки, і Тарас вирішив почату _першиму

• на початку речення (І, може, п_Ри^ _цю . _б ^

И уживається, щоб уникнути збігу ^г0^_осних.

• між голосними (Тетяна й Ольга

• ^після голосного перед приголосним '_{Щитяці ймолод}. _{йоголіта )}

Чергування і-й не відбувається:

• в разі зіставлення понять (Біле і _Чорнеу

• перед словами, що починають^ _на ^ .. _{ю я щ} і Юлія; Олеся і Єгор; Ярина і Иосиф)\

• після паузи (на письмі-після р_{0зділового знака) ( д} виплекані татовими руками, і калину, Чекану маминою любов’ю).

ПРАВИЛА НАПИСАННЯ ЕУ^_{Н тд НАЗВ}

1. Європейські, американські, австр^-^ _{подвійні) ійні} імена набирають з великої літери кожне, _{>1езважаючи на те> чи є між} ними дефіс, чи немає: Вільям Нанн ЛІпск^_{& ШтерДенніс Штчелл} Жан-Жак Руссо, Жан-Луї Панне.

2. Якщо імена набирають через деф^ _{то він зберігається} і _між ініціалами: Ж.-Ж. Руссо.

3. Китайські власні імена складаю^ _{з даох частиН; к}

з яких набирають з великої літери; дефіс у_{Середині другої частини не} ставлять: Цзян Цземінь, Мао Цзеоун, с_яотн

4. В’єтнамські, корейські власні імен* _{набиракщ>ся як правило>} з трьох частин, кожна з яких пишеться з *_{еликої букви; дефісів між} ними не ставлять: Кім Ір Сен, Лі Сун ^_ек ^_юн ^

5. Артаклі, прийменники, частки еон'_да ^ ^ ^ ^ ^ дю, ла, ле, фон в європейських прізвищ _{та іменах набирають} зрадкової(малоі) літери й окремо від інших _{%стин;Людвігвш Бетховен} Карл фон Осецький, Леонардо да Втчі, _{Дідерік дан дер Ваальс}

6. Зазначені артаклі, прийменники, ча^_{ки набираю1ъ}

з прописної

літери, якщо вони злились з іншою части_{Ною прізвища в одне слово} (пишуться разом чи через дефіс) або у _мові__{джерелі пишухься} з великої літери: Дюбуа, Ларошфуко, Ш^_{рдь Де Костер}

7. Скорочена частка Де (де) в західн^_{европейських прізвищах} приєднується до іншої частини прізвища _{чи імені через апостроф:} Герард д’Хуфт, Жанна Д’Арк, Д’Анкос _{Еден Карре}

ПРАВИЛА НАПИСАННЯ ІМЕН ТА НАЗВ

8. Частки Сан-, Сен-, Сент- перед європейськими прізвищами набирають з прописної літери й приєднуються дефісом: Антуан де Сент-Екзюпері, Сен-Жюст, Сан-Мартін.

9. Службові слова всередині складних географічних назв набирають з рядкової літери й приєднують двома дефісами: Ріо-де- Жанейро, Ростов-на-Дону, Микільське-на-Дніпрі.

10. Назви середніх навчальних закладів неодиничного характеру набирають з рядкової літери: медичне училище № 1. Проте, якщо до складу назви входить слово, що вказує на одиничний характер навчального закладу, то цю назву треба набирати з прописної літери: Музичне училище ім. М. В. Лисенка.

11. У словосполученнях, що складаються з родової назви й назви у лапках, з прописної літери набирають тільки назву в лапках: журнал «Дзвін», стадіон «Україна», фабрика «Прогрес».

12. Неповну назву, яка змінює повну, набирають з прописної літери: Театр опери і балету замість Львівський національний академіч­ний театр опери і балету ім. С. Крушельницької.

13. Назви зарубіжних фірм, компаній, концернів, банків тощо транскрибують українськими літерами й беруть у лапки. З прописної (великої) літери в цих назвах набирають перше слово в лапках і власні імена: компанія «Дженерал моторе», фірма «Соні». Назви у вигляді літературної абревіатури в лапки не беруть: фірма МББ.

14. У назвах творів, журналів, газет з прописної літери набирають перше слово в лапках: поема «Чорнобильськамадонна», газета «Львів­ський кур’єр», журнал «Слово і час», фільм «Хрещений батько».

15. У заголовку художнього твору з двох назв, поєднаних сполуч­ником або (чи), другі лапки ставлять тільки після другої назви, а перша назва від другої (перед сполучником) відокремлюється комою. Перше слово в обох назвах набирають з прописної літери: «Іронія долі, або З легким паром»; «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно».

16. Назви культових книг набирають без лапок з прописної літери: Апостол, Біблія, Свангіліє, Часослов, Коран.

17. Серійні назви машин у вигляді літерних абревіатур, поєднаних з номерами чи без них, не беруть у лапки: Ан-70, КрАЗ, МАЗ-500.

18. Займенники Ви і Ваш набирають з прописної літери як форму ввічливого звертання до однієї людини в офіційних стосунках та в особистих листах. У звертаннях до декількох осіб ці займенники набирають з рядкової (малої) літери.

ПРАВИЛА ВЖИВАННЯ ДЕФІСА І ТИРЕ

На відміну від лінгвістики, де всього два види риски — дефіс (-) і тире (—) — у сучасній поліграфії їх три: дефіс (-), коротке тире (мінус -) і довге тире ( ).

Перший тип — це всім відомий дефіс, що вживається в основ­ному в словах типу «як-небудь», «будь-що», у складних словах (Ріо- де-Жанейро, Гуляй-Поле) тощо, а також як знак переносу Цей знак набирають разом з попередніми і наступними знаками, за винятком таких випадків, як, наприклад, «радіо- і телеапаратура», де його засто­совують разом з пробілом справа (так званий висячий дефіс). Дефіс застосовують і при наборі телефонних номерів, де він служить розді­лювачем для кращого читання і запам’ятовування. Цей знак також використовують при написанні імен сайтів і поштових адрес у Internet.

Другий тип — це довге тире. Величина його дорівнює кеглю шрифту (у Windows — лівий Alt + 0151 на цифровій клавіатурі). Тире на початку абзацного відступу повинно бути відбито від наступного тексту півкегельною (у Word — Shift + Ctrl + два пробіли, у РМ — Shift + Ctrl + N). Всередині тексту тире відбивається на два пункти (у Word — Shift + Ctrl + пробіл, уРМ — Shift + Ctrl+ Т анпі.) Тире у пря­мій мові на початку абзацу відбивають справа на півкегельну. Абзац- ний відступ перед тире ставлять такого ж розміру, як і у всьому тексті.

Довге тире вживається у:

• бібліографічних описах джерел (між назвою видання й місцем видання; роком випуску й кількістю сторінок тощо), наприклад:

Капелюшний А. О. Практична стилістика української мови [Текст] :

навч. посібник. — Львів : Паіс, 2001. — 224 с. — 300 пр.

• таблицях і виводах — у разі відсутності певних даних;

• покажчиках — на позначення повтору слів;

• діалогах перед репліками;

• складних і простих реченнях як відповідний розділовий знак.

Третій тип — коротке тире. Цей знак тире треба ставити:

• як знак мінуса;

• між цифрами і словами — при позначенні інтервалів;

• у деяких випадках у заголовках — з метою зробити конструк­цію компакгнішою.

Коротке тире набирають без відбивки між словами в значенні «від—до», наприклад, (поїзд Ростов-на-Дону-Київ» і між цифрами в значенні «від-до» (1972-2010 pp., С. 28-55).

ПРАВИЛА НАБОРУ УСКЛАДНЕНОГО ТЕКСТУ

Окрім простого тексту, який набирають прямим світлим (нор­мальним) є тексти інших видів. Кожне видання у цій чи іншій мірі вміщує окремі деталі, набір яких має свої специфічні особливості.

Ускладненим (змішаним) називають текст, який включає в себе ряд елементів, для набору яких необхідні додаткові виділення, шрифти інших кеглів та гарнітур, спеціальні знаки — математичні, букви інших алфавітів.

Всі додаткові пояснення, уточнення, приклади, описання дослідів та інші частини тексту, в яких висловлюються подробиці, що допов­нюють основний текст, називають додатковими текстами.

Додаткові тексти можуть займати досить значне місце у: деяких підручниках додаткові тексти займають цілі сторінки, зміст яких доз­воляє глибше вивчати курс; деяких бібліографічних виданнях додаткові тексти, які коротко висловлюють зміст книг, можуть займати місця більше, ніж основний текст.

Для виділювання окремих термінів, положень, правил, висновків у тексті застосовують різні прийоми виділювань. їх можна поділити натри основні групи: шрифтові, пробільно-композиційні та графічні.

ПРИЙОМИ ВИДІЛЕНЬ У ТЕКСТІ

ШРИФТОВІ ВИДІЛЕННЯ

Шрифтові виділення застосовують для виділювання окремих слів і речень шрифтами інших накреслень, але тих самих гарнітури і кегля, що ними набирають основний текст: світлим курсивом, напів­жирним прямим, папівжирним курсивом, рідше жирним прямим (шри­фтами іншої гарнітури, шрифтами більшого або меншого кегля, рідше своїм прописним і капітельним шрифтами).

Світлим курсивом виділяють терміни, власні імена, визначення, інтонаційно-логічні посилення в тексті. Завдяки похилому накрес­ленню він добре виділяється на фоні прямого шрифту.

Напівжирним прямим шрифтом виділяють основні правила і визначення, які потрібно особливо виділити чи коли у виданні вже використані інші засоби виділення.

Напівжирним курсивом виділяють окремі слова, частини слів і букви у світлому курсиві чи особливо важливі частини тексту (основні правила у підручниках).

Шрифтом іншої гарнітури виділяють переважно цілі рядки абзацу, коли напівжирний шрифт своєї гарнітури є недостатнім.

Шрифтом меншого кегля виділяють цілі рядки і самостійні абзаци тексту (цитати, примітки, виноски, приклади, додаткові тексти), з відповідною відбивкою.

Інколи окремі слова виділяють шрифтом меншого чи більшого кегля В середині рядка ОСНОВНОГО тексту. Меншим кеглем виділяють додаткові пояснення, більшим — зростання посилення інтонації. Слова, набрані меншим чи більшим кеглем, вирівнюють за нижньою лінією шрифту основного тексту.

ПРОПИСНИМ ШРИФТОМ виділяють слова на початку абзацу

з ініціалами у словниках, енциклопедіях, імена дійових осіб у п’єсах. Великими шрифтами набирають оголошення, лозунги, плакати.

капітельний шрифт для виділення окремих слів у тексті також застосовують не часто. Його інколи використовують тільки у науковій літературі, складаючи власні імена, латинські терміни чи колонтитули.

Капітель — друкарські літери, які мають обриси прописних (великих), а розміри — рядкових (малих) букв шрифту.

Набір тексту посередині (по центру). По центру виключають рубрики, формули, рядки виводів і таблиць, підписи під рисунками, режисерські ремарки у драматичних творах тощо. Якщо по центру має бути набраний текст, що займає декілька рядків, це означає, що посередині формату треба виключити тільки останній кінцевий рядок, а попередні рядки мають бути повними.

У всіх випадках при наборі тексту видільним шрифтом застосовують розділові знаки і дужки цього ж видільного шрифту. При виділенні шрифтом частини слова чи окремих слів розділові знаки, що стоять за ними, набирають шрифтом основного тексту (прямим світлим).

ПРОБІЛЬНО-КОМПОЗИЦІЙНІ ВИДІЛЕННЯ

Пробільно-композиційні виділення — це набір окремих слів чи груп слів у розрядку, набір частин тексту з відступами (втяжками)

з одного чи з двох боків, відокремлення (відбивка) частин тексту про­білами.

Розрядкою виділяють зазвичай окремі слова. При наборі слів у розрядку між буквами проставляють тонкі шпації, розмір яких залежить від кегля шрифту: при наборі кеглем 8-12 п. проставляють шпації в 2 п. (Shift + Ctrl + Т). Шпації також проставляють між виділеними словами, на початку і в кінці їх, щоб вони не зливалися з невиділеним текстом. Знаки дефіса і тире, а також усі цифри, що стоять у середині тексту, набраного в розрядку, відбивають на розмір розрядки.

Відступами (втяжками) виділяють окремі рядки чи абзаци (цитати, примітки, визначення), які набирають на менший формат порівняно з форматом основного тексту. Розмір втяжки залежить від типу оформлення видання, який визначається видавництвом. Втяжка має перевищу­вати абзацний відступ не менше ніж на одну кегельну.

Якщо в тексті, що набирають з втяжкою, є абзацний відступ, його зберігають таким же, як і в основному тексті.

Для відокремлення окремих абзаців чи цілих уривків від основ­ного тексту застосовують білі рядки в межах кегля основного шриф­ту (Enter).

Графічні виділення. Сюди відносяться підкреслювання окре­мих слів і фраз лінійками, виділення окремих частин тексту відкре­слюванням вертикальними лінійками, рамками й орнаментами.

Пі пкпеслюванням виділяють окремі слова, реченння чи рядки.

Відкреслюванням вертикальними лініями виділяють правила і приклади, що вимагають вивчення. Такі лінії в межах формату полоси посилюють виділення тексту з втяжкою і під­креслюють межі полоси набору, зберігаючи її чітку прямокутність. Лінії можна ставити зліва, справа чи з двох боків. Якщо лінії ставлять з одного боку, то формат тесту, що виділяють, зменшують на

12. п., якщо з двох боків — то на 24 п.

Рамками виділяють особливо важливі частини тексту (основні правила у підручниках), імітації різних документів. Рамки сприйма­ються як один з найактивніших прийомів графічного виділення.

■ Тенакль — це підставка для закріплення сторінок оригіналу,”1 а візорій — рухома вилка, за допомогою якої притискають оригінал '

І до тенаклю і вказують на рядок, що його набирають. <

І 1

Елементами орнаменту (+»*♦•♦•>♦#■•*© тощо) виділяють також окремі абзаци чи цілі уривки. Цим акцентують увагу читача на цю частину тексту.

Надзвичайно важливо, щоб у всій книзі були дотримані однаковий характер виділень в однотипних частинах тексту і загальна єдність художнього оформлення видання.

В основному тексті книги зустрічаються допоміжні (дрібні) ча­стини тексту.

НАБІР ДОПОМІЖНИХ ЧАСТИН ТЕКСТУ

НАБІР ПРИСВЯТ

Присвятою (посвятою) називають напис на початку книги, в якій автор вказує особу чи групу осіб, яким дане видання посвячу­ється.

Якщо текст посвяти належить до всієї книги, то її зазвичай роз­ташовують на окремій непарній полосі після титулу, у верхній її частині (зі спуском 1-2 кв.) з відступом справа на '/—1'/ кв., чи інколи на оптичній середині полоси. У деяких випадках посвяту заверстують на першій текстовій полосі у рахунок спуску, але обов’язково над всіма рубриками і текстом твору. Якщо посвята належить до окремого твору (вірша, повісті) — то розташовують перед цим твором.

Присвяти набирають на менший формат. Якщо присвяту розташовують на окремій полосі, її набирають видільним шрифтом, частіше курсивом того ж кегля, що й основний текст (якщо на спусковій полосі — на кегль менше). Після тексту присвяти крапку не ставлять.

Світлій пам 'яті Володимира Івасюка присвячується

НАБІР ЕПІГРАФІВ

Епіграф — це зазвичай цитата з відомого твору (інколи віршо­ваного), яка виражає основну думку книги або розділу.

Епіграфи завжди набирають на менший формат від основного тексту (від ■/, до ²/₃ основного формату) і шрифтом цієї ж гарнітури і накреслення, що й основний текст, але меншого кегля.

Епіграф до всієї книги зазвичай розташовують на окремій непарній полосі чи на першій спусковій полосі над першим заголовком і його текстом у рахунок спуску: над таким епіграфом може бути тільки графічна заставка. Епіграфи до окремих частин чи глав розташовують під назвами цих частин з достатньою відбивкою від рубрик і від тексту (як правило, не менше 20 п. над епіграфом і 12 п. під ним).

Епіграфи встановлюють у правий край формату видання, з вик- лючкою рядків за форматом чи лівому краю (вірші). Розмір абзацного відступу в епіграфах зберігають таким, як і в основному тексті. Вір­шовані епіграфи набирають за правилами набору віршів:

В той час була честь і слава,

Войсковая справа,

Сама себе на сміх не давала,

Неприятеля під ноги топтала.

Народна дума

Текст епіграфа у лапки не беруть. Після епіграфа ставлять такий самий розділовий знак, що й у тексті джерела (крапку, знак оклику, питання або три крапки (точкування) — коли речення не закінчене).

Епіграфи відбивають від заголовків і тексту рівномірно в межах двох рядків основного тексту.

Підпис під епіграфом — посилання на джерело (прізвище автора чи заголовок твору) набирають частіше курсивом, рідше — прямим у розрядку чи напівжирним шрифтом без дужок і крапки на кінці. Підпис набирають в окремий рядок і виключають у правий край чи з відступом від правого краю епіграфа на 1-1 'А кегельної.

Якщо в епіграфі є іншомовний текс з перекладом, їх набирають різними шрифтами, частіше всього іншомовний текст курсивом, а переклад прямим.

НАБІР ПРИМІТОК

Примітки — це форма роз’яснення окремих слів, фраз і абзаців чи доповнення їх допоміжними даними. Примітки можна розта­шовувати в середині тексту в дужках, під абзацом тексту, до якого вони відносяться, внизу полоси, у кінці глави, розділу, а також за основ­ним текстом.

Примітки, що поміщають у середині тексту в дужках, називають поясненням, внизу полоси — виноскою, під абзацом тексту — вну- трітекстовими, у кінці книги — затекстовими.

Пояснення — це короткі попутні зауваження і роз’яснення автора (переклад слова, лаконічне тлумачення терміна), які набирають шрифтом того ж кегля, гарнітури і накреслення, що й основний текст,

і беруть у дужки.

Виноски — це доповнення чи пояснення до основного тексту, які розташовують внизу полоси окремо від основного тексту чи у кінці книги. У тих місцях тексту, до яких відносяться виноски, ставлять знак виноски. Виноски завжди набирають шрифтом цієї ж гарнітури, що й основний текст, але меншого кегля. Так, при основному кеглі 11 п. виноски набирають кеглем 9 п., при основному кеглі 10 п. — петитом (8 п), при основному кеглі 8 п. — петитом (8 п.) чи нонпареллю (6 п.).

Текст виноски набирають з абзацного відступу, який дорівнює абзацу основного тексту ¹, потім ставлять знак виноски — зірочки (*) чи цифри на верхню лінію (') як в основному тексті, але меншого кегля, що відбивають від тексту на півкегельну. Текст виноски починають з прописної букви і закінчують крапкою.

Коли є декілька виносок на полосі їх зазвичай набирають окремими рядками з дотриманням розрядів цифр і вирівнюванням зірочок по останній за рахунок збільшення абзацного відступу.

Деколи короткі виноски набирають упідбір, при цьому між ними ставлять тире, і відбивають з двох боків на 2 п.

¹ ДАЛО. Справа 88. —¹ Там само. —⁵ ДАЛО. Справа 90.

У виносках часто вказують, ким зроблена примітка. Такі вказівки набирають упідбір до тексту виноски зазвичай курсивом у квадратних дужках, наприклад: [Авт.].

Виноски розташовують внизу полоси до тексту, до якого вони відносяться, з дотриманням суміщення верстки, тобто кегль виноски

1. розмір відбивки мають складати величину кратну кегля шрифту основного тексту.

Книга спогадів Михайла Григоровича з’явилась вже після смерті — у 2000 році

Безперечним фахівцем життя і творчості В. Івасюк серед журналістів є Іван Лепша. Журналіст особисто був знайомий з Володимиром та його родиною. Разом із батьком композитора² зібрав і записав чимало спогадів про автора «Червоної рути» і «Водограю» та ще понад ста пісень. Відтак ініціював проведення фестивалю «Червона рута», присвяченого пам’яті Володимира Івасюка.

1. Івасюк М. Монолог перед обличчям сина. — Чернівці : Золоті литаври, 2000.— 205 с.

^а Лепша 1. Життя і смерть Володимира Івасюка // Військо України. —1994. — Вип. 6.

Перед першою виноскою внизу полоси ставлять тонку лінійку довжиною в 1 кв. (18 мм), яку встановлюють зліва.

Набирають виноски, які розміщені в кінці книги, з урахуванням вирівнювання цифр — знаків виноски — в межах однієї сторінки. Інколи затекстові примітки (виноски у кінці книги) розбивають на глави, розділи. Окрім того, зазвичай у виносках у кінці книги за знаком виноски повторяють слово, до якого виноска відноситься. Набирають курсивом чи врозрядку і відбивають тире від поясню­вального тексту.

Деколи короткі виноски в кінці книги набирають у дві колонки, дотримуючись при цьому всіх перерахованих правил.

Знак виноски відбивають від тексту, до якого він відноситься, на

2. п. Від подальшого тексту відбивають звичайним міжслівним пробілом. Якщо знак виноски є поряд з розділовим знаком, то його ставлять перед розділовим знаком, наприклад: набір набір *. набір²: набір **—

Якщо знак виноски відноситься до виразу в дужках, його потрібно ставити всередині дужок: Навчання (в єврейському ліцеї') прово­дилось виключно румунською...

Рахунок виносок ведеться для кожної полоси окремо. Для примі­ток, які розташовують у кінці книги, нумерація знаків виноски наскрізна у всьому виданні. Якщо є примітки в кінці книги і виноски на окремих полосах, зазвичай виноски позначають зірочками, а примітки в кінці книги — цифрами на верхню лінію. Знаками виноски до цифр, формул і в таблицях, як правило, ставлять зірочки.

Виноски на неповній кінцевій полосі заверстують унизу.

Внутрітекстові примітки є звичайним додатковим текстом, що відрізняється тільки наявним словом «Примітка» на початку. Зміст приміток часто такий, як і виносок — роз’яснити текст, але оскільки їх набирають безпосередньо за текстом, до якого вони відносяться, знаків виноски не потрібно.

Внутрітекстові примітки найчастіше застосовують в офіційних виданнях: інструкціях, постановах, довідниках.

Примітки в тексті набирають шрифтом основного тексту з втяж­кою з одного боку, чи шрифтом меншого кегля, ніж основний текст, на повний формат з відбивками зверху і знизу в межах кегля основного шрифту—зверху на 4 п., а знизу — на 6 п. (при основному кеглі 10 п.). Примітки, набрані шрифтом основного кегля з втяжкою, від тексту не відбивають. Розмір абзацного відступу в примітках збері­гається таким, що й в основному тексті.

У виданнях середнього і великого форматів примітки найчастіше набирають шрифтом меншого кегля. Перед текстом примітки набирають слово «Примітка», яке виділяють світлим курсивом чи розрядкою, інколи — напівжирним прямим шрифтом.

Слово «Примітка» набирають з абзацу з великої букви і з крап­кою на кінці. Текст примітки набирають упідбір:

Примітка. При виготовленні друкарських форм на полімерній основі у спеціальних експонувапьних установках для виготовлення фото- та друкарських форм формат може бути довільним.

Якщо приміток підряд є декілька, їх нумерують арабськими цифрами і набирають без повторення слова «Примітка» одним із трьох способів:

1. Текст першої примітки набирають упідбір зі словом «При­мітки» з двокрапкою на кінці, а наступні — з абзацного відступу з великої букви (найпоширеніший спосіб):

Примітки: 1. Ціни вказані для нового обладнання.

2. Додатково потрібно близько 68-80 год. для підготовки формного циліндра і приблизно 6,0-10,5 год. для підготовки на поверхні формного циліндра робочого шару («мідної сорочки») для безпосереднього виготовлення друкарської форми.

2. Слово «Примітки» набирають в окремий рядок з абзацно­го відступу або від лівого краю, а текст кожної примітки — з абзац­ного відступу з вирівнюванням цифр:

Примітки:

1. Важливий елемент для друкування етикеткової та пакувальної продукції.

2. Швидкість друку не менше 160 м/хв і ширина задрукованого матеріалу не менше 60 см.

3. Усі примітки набирають упідбір (особливо в компактних ви­даннях), перед кожним порядковим номером (крім першого) ставлять тире чи інший графічний знак, а самі номери виділяють напівжир­ними шрифтами:

Примітки: 1. Мірою, яка визначає якість відбитків, є пито­мий тиск. — 2. Питомий тиск друкування залежить від типу та складу декеля офсетного циліндра.

В офіційних документах для кращого графічного виділення кожної примітки слово «Примітка» можна повторювати:

Примітка І. Це перша робота Володимира Івасюка на вірш письменника Степана Пушика.

Примітка 2. Назву «Я піду в далекі гори» пісні «Мила моя» дав сам Володимир, коли переробив її текст.

Шрифтом кегля основного тексту набирають примітки в настін­них виданнях (наприклад, у правилах внутрішнього розпорядку) для більшої наочності, а також у малоформатних виданнях, де весь текст набирають кеглем 8 п., але примітки набирають з втяжкою.

Втяжка повинна перевищувати абзацний відступ не менше ніж на одну кегельну, щоб лівий край примітки не зливався по вертикалі з абзацним рядком наступного тексту:

6. Останній рядок непарної полоси, як правило, не треба закінчувати знаком переносу при будь-якому виді набору.

Примітка. Якщо виконання цього правила може

викликати порушення інших правил верстання, то рядок зі

знаком переносу може бути залишений у кінці полоси.

6. Не можна починати верстання полоси «висячим» неповним кінцевим рядком, а закінчувати полосу— абзацним рядком.

автора без сполучника й наводять з початку речення, її починають з великої літери.

Незабутній Максим Тадейович Рильський згадував: «Усе моє свідоме життя слово „Саксаганський“ було для мене символом високої майстерності».

Цитату на початку речення набирають з великої букви, навіть якщо у першоджерелі це не початок речення. При цьому після лапок замість пропущених слів ставлять три крапки, наприклад:

Ось що можна прочитати у характеристиці на учня 10 класу Кіцманьської середньої школи Івасюка Володимира Михайловича:

«...Захоплюється живописом. Його малюнки відзначені на шкільному конкурсі в числі кращих. Захоплюється фотосправою, для школи виконував різні доручення...»

Цитату в середині речення набирають з малої букви, якщо вона включена в текст як складова частина речення і навіть тоді, коли у першоджерелі її перше слово починається з великої букви.

Автор зазначає, що емоційно-інтелектуальне життя поетеси було надзвичайно багате, що «знала вона й вагання, і сумніви, і розпач, і зневіру — ніщо людське не було їй чуже».

Цитату після двокрапки набирають з великої букви, якщо в ци­тованому тексті нею починається речення. Якщо після двокрапки ставлять лапки, далі на місці пропущеного тексту — три крапки і перше слово цитати набирають з малої букви:

Ще Р. Кент писав колись: «...вища мета, якій служить мистецт­во,— сприяти тому, щоб люди глибше розуміли життя і більше його любили...».

У середині цитати чи слідом за нею можуть розміщатися примітки автора чи редактора, які беруть у круглі дужки. Текст примітки набирають з малої букви «своїм» шрифтом, який супроводжується ініціалами імені і прізвища цитуючого чи скороченим словом Ред., яке виділяють курсивом, відділяючи його від тексту примітки комою і тире:

«Історія покликала вас (письменників, — Ред.) до створення нового життя...»

чи у квадратні дужки, якщо такого посилання немає, наприклад:

«...Нема сумніву, що він [Т. Г. Шевченко] створив нашу поетичну, нашу літературну мову...».

Якщо слова цитуючого введено в текст цитати на місці її розриву після коми, крапки з комою, двокрапки і тире, то їх відділяють з обох боків комою і тире:

«Я собі ніколи не пробачу однієї речі, — згадував В. Стріхович, — Володя, записавши свої фонограми, просив накласти на них його голос.

Через певний час казав їх розмагнітити. Я робив. Якби ж тоді знати!..

Так зникло багато пісень у його виконанні, яких світ більше ніколи не почує...».

На місці розриву цитати після крапки, знаків питання й оклику, а також після точкування перед словами цитуючого ставлять: після крапки — кому і тире, після знаків оклику, питання і трьох крапок — тире, а після них крапку і тире (якщо друга частина цитати починається з великої букви) чи кому і тире (якщо з малої).

Декілька невеликих цитат, що відносяться до одного тексту, набирають упідбір, відділяючи їх одну від одної крапкою з комою, і кожну з них набирають з великої букви.

Молодша сестра Оксана згадує, що захоплювався брат модним нині дайвінгом і підводним мисливством «Часом по три-чотири години ми проводили під водою; Він і мене вчив стріляти, розповідав, як правильно тримати гарпун...»

Коли цитата закінчується крапкою, цю крапку ставлять після лапок. Знаки оклику, питання і три крапки ставлять перед лапками, що закриваються, якщо вони належать тільки до цитати, і після лапок, якщо вони належать до всього речення разом із включеною цитатою.

«Дивна річ, — говорив митець, — нас вважають музикальною нацією.... Але яка ж благородна, висока мета для таланту!».

Окремими абзацами набирають багаторядкові і багатоабзацні цитати, коли потрібно підкреслити їх особливу важливість і виділити з основного тексту, щоб читач не губив орієнтації, де закінчується цитата. Такі цитати набирають шрифтом меншого кегля на повний формат чи шрифтом основного тексту, але з втяжкою, причому втяжка має перевищувати абзацний відступ основного тексту не менше ніж на одну кегельну (СЫ+БЬ+М) шпацію.

Втяжкою переважно виділяють цитати, які не перевищують сторінки видання, а меншим кеглем — коли цитата займає більше сторінки. Розмір абзацного відступу в цитатах роблять таким самим, що й в основному тексті.

Цитати окремими рядками набирають у лапках чи без них. Не заключають у лапки цитату, коли перед нею текст попереджує, що далі йде цитата, або за цитатою йде вказівка на джерело. Також не беруть у лапки віршованих цитат, якщо їх набирають з виключкою посередині формату.

Якщо вказівка на автора чи на джерело цитати йде безпосеред­ньо за нею, то її беруть у дужки, причому крапку ставлять після остан­ньої дужки. Не подають повних посилань на джерело цитати у видан­нях для масового читача та підручниках для середніх шкіл.

НАБІР ПЕРЕЛІКІВ

У текстах наукових, технічних, довідкових видань бувають пе­реліки, тобто частини тексту, розбиті на пункти і підпункти, що мають цифрове чи буквене позначення з крапкою, дужкою, тире чи символом.

Переліки набирають трьома основними способами:

• всі пункти впідбір, розділяючи комами чи крапками з комами;

• всі пункти з абзацу, розділяючи комами чи крапками з комами;

• всі пункти з втяжки других рядків, розділяючи комами чи крапками з комами.

Нумерують переліки римськими чи арабськими цифрами з крапкою (І., II., III., 1., 2., 3.,...) чи арабськими цифрами з дужкою [1), 2), 3),...].

Інколи позначають переліки і великими буквами з крапкою (А., Б., В.,... в алфавітному порядку) чи малими з дужкою [ а), б), в),...].

Для виділення переліків (підпунктів) застосовують також різні графічні елементи, але найчастіше — знак тире.

Залежно від структури, обсягу і значення переліки набирають упідбір з текстом або з абзацного відступу. При цьому другий і наступ­ні рядки набирають на повний формат чи з втяжки.

Упідбір з текстом набирають переліки, коли їхніми елементами є окремі слова, невеликі словосполучення, речення, що мають у середині розділові знаки і не потрібно ніякого виділення, а також у компактних виданнях.

Переліки упідбір з текстом нумерують, як правило, арабськими цифрами з дужкою або позначають малими буквами з дужкою. У таких випадках кожний елемент переліку починають з малої букви і відділяють один від одного комою або крапкою з комою.

З абзацного відступу набирають переліки тоді, коли елементи їх включають одне або декілька закінчених речень, а також коли потрібно особливо підкреслити кожний елемент.

Якщо елементи переліку дуже поширені (набираються з декількох закінчених речень), їх нумерують арабськими цифрами з крапкою. При цьому кожний елемент починається з абзацу з великої букви і закін­чується крапкою. Другий і наступні рядки набирають на повний формат:

1. Перевірити надійність встановлення апаратури на робочому столі.

2. Оглянути загальний стан апаратури, перевірити справність електропроводки, з’єднувальних шнурів.

У переліках з коротким текстом другий і наступні рядки набира­ють: або на повний формат, або з втяжкою так щоб номери звисали, а текст усіх рядків починався від однієї вертикалі.

9. Увімкнути апаратуру комп’ютера у послідовності: стабілізатор напруги, дисплей, системний блок.

10. Відрегулювати яскравість свічення екрана дисплея, фокусування, контрастність.

11. При виявленні будь-яких несправностей роботу не розпочинати, повідомити про це керівника.

При наборі переліків вирівнюють розряди чисел. При цьому найдовший порядковий номер набирають з нормальним абзацним відступом, а перед коротшими номерами абзацний відступ збільшують на півкегельну. Після цифри і крапки текст відбивають також на пів- кегельну і цей пробіл не змінюється при форматуванні тексту.

Якщо елементів підпунктів багато, доцільно виділити знаком тире: 1. Порядок увімкнення комп’ютера:

• увімкнути стабілізатор напруги;

• увімкнути системний блок;

• увімкнути монітор.

• увімкнути принтер (при необхідності);

НАБІР ТЕКСТУ З ІНІЦІАЛЬНИМИ ЛІТЕРАМИ

Своєрідним видом рубрікації є заголовна буква, що складається шрифтом значно більшого кегля, спеціальним орнаментованим знаком, чи ілюстрованої букви. Такі букви у поліграфії називають ініціалом, які приставляють до тексту на початку книги або розділу для підсилення рубрикації і додаткового оформлення книги, полоси.

Ініціали часто оформляють у виданнях художньої, дитячої літе­ратури, збірках віршів, журналах. Ініціали дуже прикрашають видання.

За рисунком ініціали переважно підбирають відповідно до рисунка шрифту основного тексту тієї ж гарнітури, але напівжирного накрес­лення, часто — курсивного. В усіх випадках ініціали мають бути складені згідно з розміткою оригіналу. При цьому слід враховувати, що шрифтові чи ілюстровані ініціали ставлять замість першої букви першого слова тексту. Вони можуть врізатися в текст повністю або частково — тільки нижньою його частиною в перший рядок, а також розташовуватися на полях.

Якщо ініціал розташований вище першого рядка тексту, його вирівнюють по нижній лінії шрифту першого рядка та по лівому краю тексту і не відбивають від слова, яке продовжує ініціал:

Заплечико ініціальної літери після першого рядка більше, ніж літери основного шрифту. При такому оформленні ініціалів збільшується інтерліньяж між рядками.

Яй слова для щирого привіту?

Шукали в радості й, здається, не знайшли.

Хіба не диво цс — з далекого крайсвіту До вас нежданно ми у гості прибули...

Якщо ініціал врізаний у текст повністю (у вигляді «фортки»), його вирівнюють по верхній лінії шрифту першого рядка і лівому краю тексту і не відбивають від слова, що продовжує ініціал. Від- бивка ініціала від наступних рядків, набраних втяжкою, має дорів­нювати півкегельній:

Т/Т)тик Васько сидів на підлозі біля комода і ловив мух. А на комоді, з самого краю, лежав капелюх. І ось Васько побачив, що одна муха сіла на капелюх.

Інколи слово, що починається ініціалом, набирають прописними буквами. У цьому випадку ініціал вирівнюють по верхній лінії шрифту великих букв першого слова:

ОДЕЖА у всіх запорожців була по ранжиру однакова й одного кольору: жупан, зверху черкеска з вильотами, штани саєтові із дорогого англійського сукна, чоботи-сап’янці, пояс шалевий і шапка кабардинка кругла...

Якщо перший рядок після ініціала має починатися абзацним відступом, то відступ не роблять, щоб ініціал був закритий текстом.

НАБІР ЗАГОЛОВКІВ ТА ПІДЗАГОЛОВКІВ

Усі види заголовків та підзаголовків називають рубриками, а всю систему заголовків — рубрикацією.

У сучасних виданнях система рубрикації зазвичай будується на основі шрифтів одної гарнітури, але різних накреслень і кеглів. Текст книги ділиться на частини, розділи, параграфи, пункти, які пов’язані між собою. Заголовки можуть бути першого, другого і третього ступенів підрядності. Заголовки першого ступеня (частини або розділи) набира­ють більшими шрифтами; заголовки другого ступеня (розділи) —мен­шими шрифтами; заголовки третього ступеня (параграфи, пункти) — меншим кеглем чим заголовки першого і другого ступеня. Заголовки одного ступеня завжди набирають однаковим для всього видання шриф­том (за рисунком, накресленням та кеглем).

Заголовки та підзаголовки часто набирають шрифтами тієї ж гарнітури, що й основний текст, але різних накреслень і кеглів, залежно від значення заголовка і кількості рядків у ньому. Однієї гарнітури дотримуються переважно в книжкових виданнях; у журналах та газетах допускається вільніше поєднання гарнітур.

У заголовках існує така підпорядкованість: менший кегль підпоряд­ковується більшому, рядковий шрифт — прописному, текст без розрядки

текстові в розрядку, прямий — курсиву, світлий — напівжирному, напівжирний — жирному. При основному тексті, набраному шрифтом кегля 10 чи 8 п., заголовки можуть бути набрані шрифтами в кеглях від 24 до 6 п. (частіше всього кеглями 8-12 п.) у таких, наприклад, накресленнях: Рядковим врозрядку

КАПІТЕЛЛЮ

Рядковим курсивом ПРОПИСНИМИ ПРОПИСНИМИ ВРОЗРЯДКУ ПРОПИСНИМИ КУРСИВОМ Рядковим напівжирним Рядковим напівжирним курсивом ПРОПИСНИМИ НАПІВЖИРНИМ ПРОПИСНИМИ НАПІВЖИРНИМ ВРОЗРЯДКУ ПРОПИСНИМИ НАПІВЖИРНИМ КУРСИВОМ Рядковим жирним ПРОПИСНИМИ ЖИРНИМ

За розташуванням у тексті розрізняють декілька основних типів заголовків та підзаголовків.

1. Заголовок на шмуцтитулі — це заголовок, що розміщений на лицьовому боці незадрукованого текстом аркуша (рис. 4, а).

Зазвичай такий прийом використовують у великих за обсягом виданнях, які складаються з кількох творів, або в яких складна вну­трішня конструкція одного твору, поділена на частини, глави, розділи.

Шмуцтитул традиційно подають на правій, непарній, сторінці книж­кового видання. Тому поява його не на своєму місці (на лівій, парній, сторінці) свідчить про непрофесійність верстальника.

Такі заголовки містять один або декілька рядків тексту, інколи — номер розділу. Головні рядки розміщують в оптичній середині полоси, тобто ³/₈ пробілу проставляють над заголовком і ⁵/₈ під ним.

Шрифтова гама та сюжетні ілюстрації шмуцтитулів безумовно мають відповідати єдиному стилю оформлення видання, починаючи з обкладинки та титулу. Нумерацію сторінок (колонцифри, колонти­тули) тут не ставлять.

2. Заголовки «шапкою» — це заголовки, які подають на почат­кових полосах, з певним спуском у верхній частині й віддалені від тексту в рахунок спуску (рис. 4, б). Назву шапки він отримав тому, що собою покриває (вкриває) весь текстовий рядок задрукованої сто­рінки. Якщо назва частини або розділу поміщається у вигляді «шапки», то вона практично заміняє шмуцтитул.

За важливістю наступних фрагментів тексту такі заголовки стоять на другому місці після заголовків на шмуцтитулах. Доціль­ність заголовка шапкою виправдана у виданнях одного твору зі склад­ною рубрикацією.

3. Заголовки врозріз із текстом є меншими за підпорядкуван­ням від заголовків шапкою. Вони набрані окремими рядками і мають декілька варіантів розміщення на полосі:

• посередині формату (рис. 4, в);

• у правий край (рис. 4, г);

• у лівий край (рис. 4, Э).

Такі заголовки зазвичай набирають напівжирними шрифтами і виключають посередині формату, вліво чи вправо з відповідним вирів­нюванням рядків. Заголовки відбивають від основного тексту пробілами.

нннннннннн

ннннннннннннннн

НННННННН НННННННН ннннннНННННННННН нннннннннннннннн

НННННННННННННННН

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

ннннннннннннннннн

нннннннннн

НВННМИПНННІІНІІНН

ннннннниин

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

ннннннннннннннн ннннннннннннннн

ннннннннннннннн

нннннннннннннннн

ннннннннннннннн

■■■■■■■■а

ннннннннннннннн

ннннннннннннннн

нннннннннннннннн

ннннннннннннннн

ннннннннннннннн

ннннннннннннннн

нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн НННННННН нннн н ннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн ннннннннннннн ннн нннннннннннннннн

нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн н ннннннннннннннн нннннннннннннннн ■■■■■■■■■

нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннн нннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн ннннннннннннн ннн ннннннннннннн ннн ааяааанани

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

нннннннннннннннн

ннннн нннннн	■ ■
нн нн нннннн
нннн нн нн н
ННН НННННННН
НННН нн н н нн
НННННННН ннн	■ ■
НННННННН ннн	■ ■■■
ннннннннннн
ннн нннн ннн
ннннннннннн
ннннн нннннн	„
нннннннннннн	■■■■ ■ ■■II
ннннннннннннн

нннннннннннннннн нннннннннннннннн "нввв” ННННННННН нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нннннннннннннннн нянин НННННННННН ""мшГ НННННННННН ^Н ННННКІШ.'ІІІІІ НННННННННННННННН НННННННННННННННН

Рис. 4. Схема розміщення заголовків та підзаголовків у тексті: а — на шмуцтитулі; б — шапкою; в — посередині; г — у правий край; д — у лівий край; е — упідбір з текстом; є — врізні «фортки»; ж — на полях «ліхтариком»

Над заголовками в середині тексту вверху полоси і під заго­ловками внизу полоси має бути не менше чотирьох рядків тексту, а вверху і внизу підзаголовків — не менше трьох рядків тексту.

4. Підзаголовки, набрані упідбір з текстом (рис. 4, є), фактично відкривають абзац, над незначним за обсягом наступним фрагментом тексту, що може складатись з кількох абзаців до кількох сторінок.

Як правило, такі заголовки є частиною основного тексту на початку абзацу і набирають їх шрифтом такого ж самого кегля, як і наступне речення, але видільними шрифтами (світлим рядковим урозрядку, рядковим напівжирним, курсивом світлим або напівжирним, рідше прописним світлим або напівжирним).

Якщо підзаголовок закінчується крапкою, його відбивають на кегельну. Якщо ж текст продовжує думку, розпочату заголовком, то роблять нормальний пробіл.

Рядки підзаголовків, набраних у розрядку, відбивають один від одного на 2 пункти (збільшують інтерліняж між цими рядками). Заверстані рубрики (заголовки або підзаголовки) разом з відбивкою мають бути кратними кеглю основного тексту.

5. Підзаголовки врізні (які обираються текстом) — «фортки» (рис. 4, є), є своєрідним врізуванням в основний текст. «Фортку» розта­шовують з лівого боку полоси. Зверху, знизу і збоку вона закривається рядками основного тексту. При цьому необхідно, щоб зверху і знизу залишалось не менше трьох рядків тексту. Для цього при оборці «форток» скасовують абзацні відступи в рядках, якими обирають під­заголовок, а також у рядку, який закриває його знизу. Ширина «фортки» має бути однаковою у всьому виданні і не перевищувати '/₄ формату набору. «Фортки» набирають шрифтом напівжирного накреслення тієї ж гарнітури, що й основний текст, але на кегль менше. Зазвичай «фортка» містить максимум три-чотири «поверхи», без переносів у словах. Рядки заголовка виключають по середині «фортки». Цей тип заголовка найпоширеніший у навчальних виданнях.

Особливо важливим є здійснення коригувальних дій поліграфічних процесів виробництва для забезпечення випуску продукції необхідної Контроль ^ЯК0СТ1- Доцільно проводити збір та систематизацію якості потокових даних з порушень технології, відхилень від продукції технологічних інструкцій, дефектів та браку в процесах виробництва для систематичного аналізу невідповід­ностей та відхилень. Деякі причини можуть бути очевидні, виходячи із самого характеру та частоти прояву дефектів.

6. Підзаголовки, набрані на полях — боковики або «ліхтарики» (рис. 4, ж). Сама назва вказує, що такий заголовок вміщують збоку тексту, на правому чи лівому полі полоси. Його ще називають заголо­вок на маргіналії (від латинського таг%о — край, межа). Короткі підза­головки інколи не врізають в основний текст, а розміщують на полях видання у вигляді «ліхтарика».

Потреба в таких заголовках виникає коли:

• оформлення видання не передбачає розривання тексту заго­ловками;

• характер видання спонукає до виокремлення таких заголовків із тексту для їх простішого відшукування читачем (наприклад, у довід­никах);

• поле шмуцтитулу чи звичайної полоси, відведене для ілюстра­цій, залишається незаповненим.

Такі заголовки застосовують у виданнях, що мають великі поля.

«Ліхтарики» набирають на формат, який не повинен перевищу­вати ^іи формату основного тексту, рядковим напівжирним шрифтом (рідше курсивом або світлим прописним), але на кегль менше, ніж основ­ний текст, упідбір без абзацу, з вирівнюванням рядків від лівої або правої вертикалі чи виключають по середині свого формату і вста­новлюють на рівні першого рядка тексту, до якого вони відносяться.

Для простої текстової і нескладної змішаної верстки основними технічними документами разом з оперативно- Виділення технічною картою служить специфікація, і макет обкла- " ^те|сс,п динки, титулу і початкової полоси видання. Способи виді­лення визначає видавництво і вказує у специфікації та на відповідних сторінках оригіналу.

«Ліхтарики» на парних сторінках розташовують зліва, а на непар­них — справа від тексту. «Ліхтарик» відбивають від основного тексту не менше ніж на одну кегельну.

Встановлення підзаголовка «ліхтариком» доцільно робити у ви­даннях: подарункового чи поліпшеного характеру з широким форматом полос, що дає можливість нетрадиційно подавати весь заголовковий комплекс; довідкового чи навчального характеру для спрощення пошуку інформації; з переважанням ілюстративного матеріалу для чіткішого виділення заголовків.

Відбивку від тексту простих рубрик (тобто з одним заголовком або підзаголовком), набраних у будь-якій кількості рядків, роблять з розрахунком, щоб пробіл над рубрикою був у півтора рази більше, чим під рубрикою. Якщо текст у кінцевому рядку абзацу перед рубри­кою не доходить до її лівого краю, такий рядок при розрахунку відби- вок рахується за пробільний.

Для заголовків та підзаголовків потрібно створити відповідні стилі та дотримуватись їх, оскільки недотримання стилів може призвести до перекручень сталевої єдності шрифтового оформлення чи порушень підпорядкованості рубрик у виданні.

ТЕХНІЧНІ ПРАВИЛА НАБОРУ ЗАГОЛОВКІВ

1. При наборі заголовків між словами проставляють нормальний пробіл (півкегельну), який під час виключки рядка не змінюється.

2. У дво- і багаторядкових заголовках кожний рядок має мати смислове значення:

Неправильно ПОНЯТТЯ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ Правильно ПОНЯТТЯ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

3. Рядок заголовка не можна закінчувати прийменником, сполучником або прислівником — їх потрібно перенести у наступ­ний рядок.

4. Переноси в заголовках не допускаються, за винятком багато­рядкових, які набирають упідбір на повний формат, а також врізних підзаголовків («форток»),

5. При наборі заголовків прописним шрифтом кегля 16 п. і більше міжбуквені пробіли вирівнюють для забезпечення їхньої зорової рівномірності.

6. Довгі рядки заголовків повинні мати пробіли з обох боків не менше кегельної.

7. У кінці заголовків, виключених в окремі рядки, крапок не ставлять, за винятком видань для дітей молодшого віку.

НАБІР ВІРШОВАНИХ ТЕКСТІВ

Слово «вірш» — походить від латинського слова versus, що озна­чає рядок, а також віршем називають цілий поетичний рядок. Вірші відрізняються від прози поділом мови на повторювані ритмічні відрізки, які впливають на їх графічну форму. До віршованих творів відносять: пісні, байки, поеми, балади, думи тощо.

Віршований текст складається з окремих рядків, які будуються на ритмічному чергуванні наголошених і ненаголошених складів. Залежно від кількості ритмічних одиниць (стоп) рядки бувають різної довжини. Віршем називають також окремий рядок вірша.

Стопою називають повторювальну групу складів і рядків, до якої входить один наголошений склад і один або два ненаголошених.

З певної кількості рядків, що римуються в різних поєднаннях, утво­рюється найбільша ритмічна одиниця — строфа. Строфою назива­ють групу віршованих рядків, що мають логічну закінчену думку і певний рядок римування. Строфи можуть мати від двох і більше ряд­ків. У піснях строфи називають куплетами.

Формат набору віршів залежить від формату видання, варіанта його оформлення і довжини віршованих рядків.

Довжина рядків віршів, як правило, завжди менша від формату видання, тому віршовані тексти розміщують посередині формату полоси книги, колонки, газети, журналу. Оскільки вірші мають рядки різної довжини, їх потрібно розмістити так, щоб текст графічно знахо­дився посередині полоси з вирівнюванням по лівому краю.

Якщо встановити формат набору вірша за найдовшим рядком, виключивши його посередині формату полоси, то всі рядки помі­стяться без переносів, але текст вірша практично буде зміщений вліво від центральної осі. При цьому лівий край полоси буде перевантажений текстом, а правий — буде мати велике поле. Тому фотмат набору доцільно визначати за рядком середньої довжини. Для цього перед початком набору потрібно визначити відступ від лівого краю полоси до початку рядків вірша. Довжина відступу залежить від розміру вірша.

Залежно від ритмічності віршів і варіантів їх побудови розрізняють два типи віошів: класичні і вільні. Класичні вірші характерні тим, що в них кожен римований рядок поміщається в одному друкарському рядку, а римовані рядки вільного вірша розбиваються на кілька дру­карських рядків. У класичних віршах застосовують три основні варі­анти побудови, тобто розміщення рядків, які можна поділити на одно­мірні, двомірні і багатомірні.

До одномірних відносяться вірші написані одним розміром в яких усі рядки мають однакову кількість стоп і починаються від однієї вертикальної межі:

Вишнваночку візьму,

Швидко одягнуся.

Підійду і обніму Я свою матусю

(В. Крищеико)

В одномірних віршах відступ визначають таким чином: спочатку переглядають весь вірш, знаходять середній рядок з групи характерних рядків для даного твору, потім набирають рядок і виключають його посередині формату. Визначають початковий відступ і тоді задають відступ з лівого краю для всього вірша. Початковий відступ задають цілим числом.

До двомірних відносять вірші, написані двома розмірами. В них ритмічно чергуються рядки з різною, але повторюваною, кількістю стоп, і які починаються від двох вертикальних ліній:

Тішся, дитино, поки ще маленька,

Ти ж, бо живеш навесні,

Ще твоя думка літає легенька,

Мрії твої ще у сні.

(Л. Українка)

Усі непарні рядки (довгі) рівняють по лівому краю, а всі парні (короткі) з додатковим відступом. Перший відступ визначають на основі середнього рядка з групи довгих, а другий відступ на основі середнього рядка з групи коротких.

До багатомірних відносять вірші, написані без дотримання суворого чергування розмірності рядків. У них бувають рядки з різною кількістю стоп, і які можуть починатися від трьох і більше верти­кальних ліній:

Гриз кістку сірий вовк та нею й подавився:

• Ой лишенько!.. Ой пропаду!..—

На сю біду Летів від конопель Носатий журавель Та біля вовка зупинився.

(Я. Жарко)

Такий варіант побудови віршів характерний для байок. У багато- мірних віршах можуть бути різні відступи залежно від кількості різних за довжиною рядків.

У багатомірних віршах для кожного розміру рядків повинен бути свій відступ, який визначається по групах рядків різної довжини. Кожен наступний відступ не повинен відрізнятися від попереднього більше, ніж на одну кегельну. У таких випадках визначають початковий відступ для найдовших і найкоротших рядків, а потім через одну-дві кегельних встановлюють проміжні відступи. При наборі вірша для всіх рядків з однаковою кількістю стоп роблять однакові відступи.

До вільних (або акцентованих^ віршів, які відрізняються від тра­диційно побудованих класичних, відносять поезії В. Маяковського, П. Тичини та інших поетів, які ввели в графіку віршованих творів прийоми різних виділень, серед яких графічне акцентування (наголошення) рядків. У вільних віршах найпоширеніші три варіанти, кожен з яких розрахований на різну тривалість пауз між частинами рядків. Це східчасті, прапорні і змішані вірші.

До східчастих відносять вірші, в яких кожен віршовий рядок поді­ляється на декілька частин (тактів). Частини віршового рядка розміщують «східцями» в декількох рядках, залежно від акценту, який надає автор.

При такому варіанті побудови всі віршові рядки починаються від однієї вертикалі, а кожна частина (такт) — з нового рядка і вирів­нюється за кінцем попереднього.

О, панно Інно,

панноІнно!

Я — сам.

Вікно.

Сніги...

Сестру

я Вашу

так любив —

Дитинно,

злотоцінно.

(П. Тичина)

Для східчастих віршів початковий відступ визначають по довжи­ні середнього рядка, хоч він і розташований у декількох рядках. Для цього усі відрізки набирають в один рядок без пробілів між ними, виключають у лівий край і величину пробілу, що залишився в рядку вірша, ділять пополам. Початковий відступ задають цілим числом. Наприклад, після набраного тексту в рядку залишилось 43 мм пробілу, то 20 мм задаємо перед текстом вірша, а 23 мм — після.

Розмітку східчастих віршів не роблять, а на першій спусковій сторінці оригіналу вказують, що їх слід набирати вирівнюючи по кінцю попереднього рядка.

У змішаних віршах початковий відступ визначають аналогічно зі східчастими.

До прапорних відносять вірші, аналогічні східчастим, в яких усі рядки і частини (такт) незалежно від довжини починаються від однієї вертикалі: Разом із веснами духом воскреснемо,

А як воскреснем духом, братове,

То заживемо, то не помремо —

Буде і жито, буде і слово.

Шлях торуємо не злом,

А добром і ласкою —

Озовися ж, горличко,

Прилітай же, ластівко!

(Вільям Лігостов)

Такий варіант побудови вірша називається прапорним (контури строфи нагадують форму прапора). Для прапорних віршів початковий відступ визначають так само, як і для звичайних одномірних віршів. При розмітці віршованих текстів в оригіналі вказують формат набору, розмір відступу від лівого краю полоси (для одномірних віршів), розмір першого і другого відступів (для двомірних) і розмір кожного відступу (для багатомірних).

По одній вертикалі виключають також текст білих віршів, що мають різну довжину рядків, які не римуються та не поділяються на строфи. їх часто застосовують у віршованих драматичних творах.

Все ж, ця осінь моя,

Хоч холодна і мокра,

Хоч зриває листочки Із пожовклих дерев.

Все ж, ця осінь моя,

Бо чия ж може бути?

Осінь зраджених снів й хризантем.

(Р. Сіромський)

У змішаних віршах зустрічаються і прапорний, і східчастий варі­анти побудови:

Літери подібні до зерняток,

Дошка — мов чорнозем за селом,

А сіяч — маленький, смаглюватий —

Завтрашній поет

чи агроном.

(Е. Огнєцвєт)

Вірші можна набирати різними гарнітурами шрифту і різними кеглями (відповідно до розмітки оригіналу), як правило прямим накресленням. Якщо вірш вміщено посеред прозового тексту, то його набирають на кегль (2 п.) менше від основного тексту. Якщо текст набраний кеглем 11 п., то віршований уривок набирають кеглем 9 п. У цьому випадку вірш відбивають приблизно на кегль основного шрифту видання.

Відділення строф. Вірші, розбиті на строфи, мають різні варіанти розділення строф між собою. Інколи набирають кожну строфу з абзацного відступу (1 чи 1,5 кегельних), але не менше 1 кегельної.

Записано це на папері,

Печать потвердила той зміст,

Що син Жидецького Валерій —

Потомственний поліграфіст...

А як на ноги вже зіп’явся І зліз із материних рук,

Опанувати зразу взявся Високий і глибокий друк.

Найчастіше строфи розділяють між собою «білими» рядками, тобто пробілами на кегль шрифту (Enter), яким набирають вірш

А у дитячому садочку

Він до друкарства так прилип —

Тихенько сяде у куточку І конструює лінотип.

А потім надійшла вже черга Сягнути до глибин-основ,

Учити мову Гутенберга У восьму школу він пішов.

У компактних виданнях строфи не відбивають одну від одної, а набирають з втяжкою через строфу. Розмір втяжки має перевищу­вати абзацний відступ (якщо він є) не менше чим на кегельну і не може бути менше однієї кегельної. Наведено приклад набору з втяжкою других строф на 2 кегельні.

У келіях Ставропігії Пройшов Валерій перший гарт, Здобув ази поліграфії І до УПІ взяв добрий старт.

О дні студенства незабутні!

По них і досі в серці щем.

Не прикривавсь Він в інституті Відомим батьківським плечем. У навчанні не знав утоми,

До знань дорогу торував,

Тому відразу по дипломі Викладачем Валерій став.

Коли вірші набирають у дві колонки, всі правила розташування віршів посередині формату залишаються незмінними, але розрахунок ведуть на ширину одної колонки. Тільки при непарному числі строф останню розташовують по центру обох колонок.

Не любить ледарів Валерій, Бо трудиться щоденно сам І відчиня невтомно двері Студентам у науки храм.

Він вміє вчитися і вчити,

Тому зробить багато встиг: Статей Його — не полічити,

А ще ж дванадцять мудрих книг.

Валерій дружить із прогресом, Щодня щось нове відкрива

І, хоч давно Він вже професор, На лаврах все ж не почива...

М. Старовойт

У деяких випадках між строфами ставлять зірочки (одна, дві чи три в ряд) чи цифри (римські, арабські) — які виключені точно посе­редині формату і відбиті від рядків тексту.

Цифрами виділяють строфи, якщо вони є закінченим мініатюрним твором, наприклад, чотири вірші—рубаї, що набирають з однієї строфи і не мають заголовків.

У поемах поділяють на розділи вірш цифрами (римськими або арабськими). Коротенькі народні пісні різного змісту, наприклад, частівки, куплети (строфи) і коломийки, переважно відокремлюють зірочками (рідше кружечками або цифрами).

Переноси у віршах допускаються тільки цілими словами з утво­ренням нових рядків, причому перенесені слова виключають двояко: з вирівнюванням по правому краю з відповідним відступом справа, що дорівнює початковому відступу, наприклад:

Люлю, люлю, дитиночко

в новій колисочці,

Спи щаслива, не докучай

своїй матіночці.

Або з вирівнюванням перенесених слів по вибраній лівій осі, напр.:

Ой спи, дитя без повитгя, я тебе

колишу,

А як заснеш, дитиночко, трошки тебе лишу.

При перенесенні слів завжди треба робити смислову розбивку (як це зроблено у першому прикладі) і не допускати переносів слів після прийменників і сполучників. Із двох наведених прикладів пере­несення слів кращим слід признати перший, так як набір має акурат­ніший вигляд, вирівняний і зліва і справа.

У східчастих віршах, щоб уникнути переносів, можна зменшити відступ зліва для окремих частин віршового рядка.

В компактних виданнях допускаються в окремих випадках так звані підрядкові («підвальчики») і надрядкові («горища») переноси. Слова чи частини слів, які не вміщаються у формат, можуть бути перенесені у вільне місце нижнього чи верхнього рядка з квадратною дужкою на початку, наприклад:

І от же: не в чесних вояцьких боях,

Де крові без міри лилося [ руках,

Не в лядських лукавих зрадливих Не в герцях з татарами в чистих Йому умирать довелося. [ степах

При цьому між основним текстом і перенесеним словом повинна бути відстань не менше кегельної. Квадратна дужка відбивається від перенесеної частини слова на 2 п.

Якщо вірш має дуже довгі рядки, які не вміщаються у заданий формат, їх інколи поділяють на два рядки. При цьому другий рядок починається з малої букви. Цей поділ не є акцентованим, а формаль­ним переносом, наприклад:

На горі Яворині сплять сини України, їх приспали гранати в сорокових роках.

У віршованих творах заголовки набирають переважно вели­кими буквами «свого» шрифту чи на кегль більше. Рідше заголовки набирають напівжирним рядковим чи прописним шрифтом. Короткі заголовки можна набирати у розрядку від 2 п. до півкегельної залежно від довжини рядка і формату вірша.

У деяких невеликих віршах (часто в сонетах) замість заголовка, ставлять три зірочки. Зірочки можуть мати такі комбінації: їх відбивають одну від одної на півкегельну і виключають посередині формату видання (рідше від лівої осі) і розміщують ближче до вірша, до якого вони відносяться.

У збірниках та журналах прізвища авторів зазвичай вміщують над заголовком вірша. Набирають світлим врозрядку чи курсивом (рядковим чи прописним) переважно кешем основного шрифту, рідше в лівий, чи від лівої осі на рівні заголовка залежно від технічного оформ­лення видання. Від заголовка прізвище автора відбивають пробілом найчастіше на кегль шрифту, яким набирають вірш. Якщо прізвище автора вміщено під віршем, його виключають у правий край і найча­стіше виділяють курсивом, рідше напівжирним чи розрядкою.

Коли прізвища автора і перекладача вміщено під віршем, прізвище автора виключають вправо, а прізвище перекладача — вліво.

Інколи під віршем поміщають дату і місяць написання. Ці відо­мості виключають у лівий край і виділяють курсивом, розрядкою чи меншим кеглем, відбиваючи на кегль шрифту від основного тексту:

Розплелася густа коса Аж до пояса,

Розкрилися перси-гори,

Хвилі серед моря;

Засіяли карі очі,

Зорі серед ночі,

Білі руки простягайся —

Так би й обвилися Кругом стану. І в подушку Холодну впилися,

Та й заклякли, та й замерзли,

З плачем рознялися.

18 моя 1844, С-Петербург

(Тарас Шевченко)

Акровірш (акростих) — вірш, написаний так, що початкові букви рядків, прочитані згори вниз, утворюють слово чи речення. Найчастіше це ім’я або прізище особи, якій цей вірш присвячено, або ж тема вірша чи відповідь на загадку, запитання, поставлене у творі, просто жарт.

Такі вірші набирають від лівої осі, світлим прямим шрифтом,

а початкові букви рядків виділяють напівжирним шрифтом:

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж земний в чужині рай. їм красить все їх рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без батьківщини.

(М. Чернявський)

Набір пісень. Більшість пісень складається з кількох куплетів (строф) і приспіву, який повторюється після кожного куплета. Приспівом також можуть бути рядки, які повторюються у кінці куплетів.

Куплети пісень переважно складаються з двох або чотирьох рядків, які між собою римуються. Якщо в куплеті пісні приспівом є останній рядок (який повторюється), то в кінці нього з відбивною на півкегельну набирають у круглих дужках цифру 2, що означає «двічі». Цифру від дужок не відбивають і набирають тим самим шрифтом та кешем, що й текст пісні: Коли поїзд у даль загуркоче,

Пригадаються знову мені Дзвін гітари і місячні ночі,

Поцілунки гарячі твої. (2)

Якщо в куплеті пісні приспівом служать два останніх рядки, що повторюються, то в кінці їх з відбивною на півкегельну ставлять фігурну дужку на розмір двох рядків вушками до тексту. Після дужки з відбивкою на 2 п. набирають світлим курсивом слово «Двічі», яке виключають посередині дужки.

Повіяв вітер степовий,

Трава ся похилила,

Впав в бою січовий стрілець, і „ . . тт- } Двічі

Дівчина затужила. )

У компактних виданнях пісні набирають шрифтом кегля 8-9 п., в академічних та інших виданнях — кеглем 10-11 п.

Рядки пісні набирають від лівої осі, як в одномірних віршах. Куплети відділяють пробілом на кегль шрифту.

Заголовки у піснях набирають своїм прямим прописним світлим чи напівжирним шрифтом цієї ж гарнітури, що й основний текст, але на кегель менше.

ТЕХНІЧНІ ПРАВИЛА НАБОРУ ВІРШІВ

1. Кожен рядок у віршах класичного типу зазвичай набирають з великої букви незалежно від того, чи закінчене речення в попередньому рядку. Перший рядок віршованого твору і перші рядки строф набирають без абзацного відступу (якщо немає спеціальних вказівок в оригіналі).

2. Пробіли між словами повинні дорівнювати півкегельній (став­лять звичайні з клавіатури). Збільшення чи зменшення пробілів допус­кається лише тоді, коли потрібно ліквідувати «коридор» чи вмістити рядок у заданий формат. Зміна розміру пробілів між словами допус­кається в межах, передбачених загальними правилами.

3. У віршах не допускаються скорочення, крім тих, які зроблені автором і є складовою частиною тексту. Якщо у віршах є числівники, то їх у віршах набирають словами, а не цифрами. Між рядками заголовків, що набрані прописними літерами, інтерліньяж має бути збільшений на 2 п. Якщо вірш складається більше чим з одного куплета, їх відбивають пустими рядками чи встановлюють задані інтервали.

Лапки, тире, три крапки не рекомендується виносити за ліву лінію тексту вірша (якщо немає спеціальних вказівок в оригіналі).

Правильно Неправильно

І тихо спитався з козацтва один: І тихо спитався з козацтва один:

«Чи, батьку, не час нам додому?» «Чи, батьку, не час нам додому?»

Але не відмовив нічого їм він, Але не відмовив нічого їм він,

І знову всі їдуть ще кілька хвилин, — І знову всі їдуть ще кілька хвилин, —

Він знову нічого нікому. Він знову нічого нікому.

5. Якщо рядки віршованого тексту набирають з відступами різних розмірів, різниця в ширині відступів має бути не менше кегельної. Якщо за вказівкою в оригіналі групи рядків віршованого твору розмі­щують «східцями», то перші рядки груп набирають від однієї вертикалі, а в межах групи кожний наступний рядок виключають від тієї вертикалі, на якій закінчився попередній рядок.

5. Переноси у віршах допускаються лише тоді, коли навіть при зменшенні пробілів між словами рядок не вміщується у заданий формат. При цьому переносять тільки цілі слова разом зі сполучни­ками, прийменниками і частками не, ні, які виключають окремим рядком у правий край (якщо немає інших вказівок в оригіналі).

6. Якщо віршований текст має великий обсяг і до нього додають коментарі та примітки, то вірші нумерують. Зазвичай номер простав­ляють над кожним п’ятим віршем. Утім, нумерацію віршів можна вести і з врахуванням кожного вірша, наприклад, у творах давньої літератури.

Цифру набирають дрібним кеглем. Після неї крапку не ставлять. При одноколонковому наборі цифру виключають вліво, а при двоколон- ковому вліво виключають над лівою колонкою, а вправо — над правою.

Аналогічно до нумерації віршів набирають і нумерацію строф.

6

А в Римі свято.

Велике свято! Тиск народу...

7

Непевне видумали свято

Патриції-аристократи...

8

Перед Нероном

Перед Юпітером новим...

(Т. Шевченко)

Пряму мову, що стоїть усередині віршорядка, переносять у на­ступний рядок. А якщо пряма мова стоїть на початку віршорядка, то тоді, з наступного рядка набирають слова автора.

• Що на світі наймиліше? —

Раз мати спитала.

• Ви, дорога наша мамо,—

Діточки сказали.

(Олена Грицай)

Частину діалогу, що складає один віршорядок, набирають одним із способів: або в одному рядку, або другу частину репліки переносять у наступний рядок. Між частинами обов’язково ставлять тире.

• Весна, весна — днем красна,

Що ти нам, весно, принесла?

• Я вам принесла літечко Ще й зеленеє житечко...

НАБІР ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ

Драматичними творами називають тексти, написані у формі діалогу, тобто розмови між двома чи декількома особами, а також монологу — мови актора, зверненої до себе чи до глядачів.

До драматичних творів можна віднести не тільки п’єси (драми, комедії, трагедії, водевілі, скетчі, сценарії), — твори будь-якого жанру, написані для вистави на сцені, але й стенографічні звіти, будь-які діалоги з позначенням дійових осіб перед початком кожного вислов­лювання, інтерв’ю (розмови журналістів з політичними діячами, праців­никами науки, мистецтва).

Драматичні твори можуть бути прозовими чи віршованими, що, відповідно, впливає на характер оформлення видання і порядок його набору.

Загалом можна сказати, що при наборі драматичних творів, напи­саних прозою, слід дотримуватись усіх правил набору ускладненого тексту з виділеннями, а для віршованих — усіх правил віршів. Однак є цілий ряд особливостей набору драматичних творів — досить складна система рубрикації; розбивка всього тексту на окремі вислов­лювання; особливі типи допоміжних текстів.

Текст драматичного твору поділяється на дії чи акти, — найбільші частини п’єси. Кожна дія може включати в себе одну чи декілька картин чи сцен — частин п’єси, що виконуються на сцені, або яв — найменших частин п’єси, де змінюється тільки склад дійових осіб.

Драматичні твори складаються з таких частин:

• переліку дійових осіб;

• рубрик — заголовків, які вказують на номер дії, яви, картини, сцени;

• імен дійових осіб;

• реплік — тексту, який висловлюють дійові особи;

• ремарок — пояснень автора до тексту п’єси.

Перелік дійових осіб. На початку п’єси чи дії вміщують пере­лік дійових осіб. Зазвичай перелік вміщують на окремій полосі, але залежно від загального плану оформлення й обсягу видання він може знаходитись на звороті титульного аркуша чи шмуцтитулу. Перелік дійових осіб можна набирати двома способами:

• в одну колонку посередині полоси, якщо перелік дійових осіб супроводжується їхньою докладною характеристикою:

ДІЙОВІ ОСОБИ

Мина Мазайло — дрібний міщанин, що виступає проти всього українського, зрікся свого прізвища, й обрав інше — Мазснін.

Мазайлиха — Килина, — дружина Мини.

Р и н а — Мокрина Мазайло, — дочка Мини.

М о к і й — син Мини, який горнеться до українства, і тому став ворогом у своїй родині

Уля Розсоха — подругаРини.

Тьотя Мотя — Мотрона Розторгуєва — рідна сестра Килини, — велико­державна шовіністка.

• у дві колонки, якщо дійових осіб у п’єсі багато і їхня характе­ристика коротка чи зовсім відсутня.

ДІЙОВІ ОСОБИ

Брідуазон. Дубль-Мен. Судовий пристав. Бартоло.

Фігаро.

Сюзанна.

Граф.

Лакей.

Рубрику «Дійові особи» набирають шрифтом на кегль менше від основного тексту зазвичай світлим прописним (у розрядку чи без неї), рідше — прописним курсивом, який виключають посередині формату і після заголовка двокрапку не ставлять.

Перелік дійових осіб набирають шрифтом на кегль менше за основний текст п’єси і виключають від лівої вертикалі, тобто ім’я, по батькові, прізвище чи назва дійової особи починається з нового рядка. Якщо дійова особа має поширену характеристику, текст переносять у наступний рядок, але з втяжкою других рядків не менше однієї кегельної.

Імена дійових осіб у переліку, так само як і в основному тексті п ’єси, виділяють частіше розрядкою, світлим прописним чи напівжирним рядковим, а характеристики до них набирають світлим рядковим шриф­том упідбір. При цьому характеристику від імені дійової особи відділя­ють комою чи тире і в кінці тексту ставлять крапку. Якщо замість харак­теристики подається тільки вік дійової особи, його відділяють комою.

У загальний перелік поміщають також колективні дійові особи («Селяни», «Робітники», «Депутати» тощо), якщо вони мають репліки у тексті. Колективних дійових осіб — статистів, які виконують друго­рядні ролі без слів, поміщають під переліком упідбір на повний формат

без абзацу; останній короткий рядок виключають посередині формату чи в лівий край. їх виділяють частіше розрядкою.

Рубрики в драматичних творах, що позначають дії, картини, сцени та яви, нумерують словесно чи графічно. У творах літературної класики нумераційні заголовки не уніфікують — залишають авторськими. Як і у всіх рубриках, ніякі скорочення не роблять і після заголовків крапку не ставлять. Нумерація дій і яв має бути уніфікованою, наприклад: Правильно Неправильно

Дія перша Перша картина

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО НАБОРНУ СПРАВУ ТА ДРУКАРСЬКІ ШРИФТИ 13

ТИПОМЕТРИЧНІ СИСТЕМИ 14

ДРУКАРСЬКІ ШРИФТИ 14

НО НО НО НО НО НО 21

ТЕХНОЛОГІЧНІ СХЕМИ НАБОРНОГО ПРОЦЕСУ 25

РОЗМЕЖУВАННЯ ФУНКЦІЙ НАБОРУ І ВЕРСТКИ 31

ПРАВИЛА НАБОРУ ПРОСТОГО (СУЦІЛЬНОГО) ТЕКСТУ 49

ВИДИ ТЕКСТОВИХ ОРИГІНАЛІВ І ВИМОГИ до них 49

ВИДИ НАБОРУ (СКЛАДАННЯ) 36

‘ '*>- й І,¹;" 42

ТЕХНІЧНІ І ГРАМАТИЧНІ ПРАВИЛА НАБОРУ ОСНОВНОГО ТЕКСТУ 45

ПРАВИЛА НАБОРУ УСКЛАДНЕНОГО ТЕКСТУ 56

ПРИЙОМИ ВИДІЛЕНЬ У ТЕКСТІ 56

-Г £ / ({ І п к 110

Е^+Е^-Е^ 111

/ я ш її: § ff ш § § і 112

^Й.,^Т£Х_Ц. КОл ^в^^тТ,^Млхт 118

^сньсо-о: | ^{3 33} 121

лк. 146

НАРОДНЕ СЛОВО 239

ЦЛРОД№ 244

Картина І Перша картина

Ява І Ява перша

Номер дії чи акту набирають, зазвичай, словом чи римською цифрою. Нумерація картин буває наскрізно через всі дії або в кожній дії окремо, номери також набирають словами, римськими чи араб­ськими цифрами. Яви і сцени нумерують для кожної картини (дії) окремо і номери їх набирають словами чи цифрами.

Підпорядкування заголовків зазвичай виражається пониженням кегля, чи інколи й переходом з прописного на рядковий у розрядку.

ДІЯ ПЕРША КАРТИНА ПЕРША Ява перша

Рубрики, що вміщують слово «Дія» чи «Акт», набирають шриф­том того ж кегля, що й основний текст, чи на кегль більше світлим прописним прямим чи курсивом або напівжирним прописним.

ДІЯ ПЕРША

ПЕРША ДІЯ АКТ І

ПЕРШИЙ АКТ

Підзаголовки, що вміщують слово «Картина», «Сцена», «Ява», набирають на кегль менше за основний текст.

Імена дійових осіб. У прозових драматичних творах імена дійових осіб набирають, як правило, упідбір до тексту реплік, шрифтом світлим рядковим у розрядку, світлим прописним, напівжирним рядковим чи прописним. Після імені дійової особи перед реплікою ставлять крапку.

Відповідно до тексту реплік імена дійових осіб у прозових дра­матичних творах можна набирати двома способами:

• упідбір до тексту реплік з абзацного відступу, а наступні рядки — у край формату;

• упідбір до тексту реплік без абзацного відступу, а наступні рядки — з втяжкою не менше однієї кегельної.

Перший спосіб найпоширеніший, оскільки він економічний, особ­ливо коли репліки вміщують багато рядків тексту. Другий спосіб засто­совують коли в п’єсі є багато коротких рядків.

У віршованих драматичних творах імена дійових осіб виді­ляють такими ж шрифтами, як і в прозових, але частіше світлим прописним чи напівжирним рядковим. Виділяти розрядкою не бажано, оскільки вона губиться серед рядків віршованого тексту. Імена дійових осіб виключають окремими рядками переважно посе­редині формату без крапок на кінці та відбивають зверху і знизу в межах кегля основного шрифту. Відбивка зверху має бути більшою, ніж знизу.

Якщо поряд з іменем дійової особи стоїть ремарка, то виключку на середину здійснюють відповідно до загальної довжини рядка.

Імена дійових осіб іноді виключають окремими рядками в лівий край полоси без крапок, що дає змогу краще сприймати віршований текст. Такий варіант економічніший, оскільки імена дійових осіб можна зовсім не відбивати чи давати незначну відбивку.

Репліки — слова, які вимовляють дійові особи, є основним текстом драматичного твору. Найчастіше репліку набирають з абзацу. Якщо в п’єсі є багато коротких реплік, то всі репліки виключають від лівої вертикалі з втяжкою наступних рядків. Репліки набирають шрифтом прямого світлого накреслення переважно основним кеглем. Кожній репліці передує ім’я дійової особи.

У тексті реплік цифри набирають словами, абревіатури — так, як їх вимовляють (ем-те-ес [МТС], те-о-ве [ТОВ], ен-де-пе [НДП]). Скорочувати слова у репліках не дозволяється.

Якщо репліка у прозовому драматичному творі розривається режисерською ремаркою, то продовження репліки після ремарки набирають від лівого краю (якщо ім’я дійової особи починалось з абзацу):

Фігаро. Ви зовсім не жалієте, докторе, бідних тварин... так... немовби це люди

Доктор розлючений.

Ви гніваєтесь, докторе? Що ж, коли люди вашого стану завжди такі немилосердні. «Щоб не любить, невже портібна лютість?»

(П'ер Огюстен де Бомарше)

У цьому випадку ремарку відбивають від тексту на 2-4 пункти зверху і знизу однаково.

У віршованих драматичних творах репліки, що складають один віршовий рядок, розміщують східцями (наступна частина рядка починається на рівні кінця попередньої).

Розділові знаки в тексті реплік ставлять так само, як і в звичайних текстах. Єдина особливість — це набір так званих колективних реплік, коли під назвою колективної дійової особи типу «Селяни», «Депутати», «Голоси» поміщають декілька висловлювань різних людей. Кожну репліку (окрім першої) у прозовому драматичному творі починають з тире, як і у прямій мові, вирівнюючи його по першій букві першої репліки. Тире відбивають від тексту півкегельною:

Голоси. Щасти тобі, Назаре, до молодої дійти!

• Весілля відгуляти!

• Щастя й долю мати!

(І. Франко)

Ремарки — це авторські пояснення в тексті драматичного твору, що містять стислу характеристику обставин дії, зовнішності та поведінки дійових осіб. Ремарки є допоміжним текстом. Вони бувають двох видів: режисерські (зовнішні) й акторські (внутрішні).

Режисерські ремарки вказують на обстановку на сцені, місце і час дії, які в даний момент не говорять. їх набирають світлим прямим шрифтом на кегль менше основного тексту, без абзацу. Останній рядок ремарки виключають посередині формату (рідше у лівий край) і в кінці ставлять крапку. Коли в режисерській ремарці, якою почина­ється дія чи картина, є імена і назви дійових осіб, їх виділяють розрядкою:

ДІЯ ДРУГА ЯВА ШОСТА

Г р а ф и н я сідає в крісло. Сюзанна стає за нею.

Судді встають і починають тихо радитись.

У режисерських ремарках також виділяють імена дійових осіб, які з’являються на сцені:

Входять Лакей і Граф. На порозі з’явився Б а з і л і о.

Якщо дійових осіб, що входять на сцену, декілька і вони не позна­чені власними іменами, то виділяють числівник та іменник:

До залу входять два лакеї.

У віршованих драматичних творах режисерські ремарки наби­рають так само, як і в прозових.

Акторські ремарки пояснюють текст, інтонацію голосу і дії персонажів у даний момент. У прозових п’єсах акторські ремарки набирають упідбір з текстом реплік світлим курсивом у дужках кеглем основного тексту. Ремарку, що стоїть після назви дійової особи, набирають з малої букви, а крапку ставлять після дужки перед реплікою:

Фігаро (якийсь час дивиться на графа, що замислився).

Це все, що було завгодно вашій вельможності?..

Ремарку, яка знаходиться в середині або в кінці репліки, набирають з великої букви в дужках:

Сюзанна. Мого сьогоднішнього коханця? А що ж на це скаже завтра мій чоловік? (Фігаро цілує її). Ну от! І що ж тепер?

Якщо ж ремарка знаходиться в середині репліки і в середині речення (коли автор показує в якомусь місці речення на зміну інтонації або дію дійової особи), її набирають з малої букви без крапки у кінці. При цьому розділові знаки в репліці залишаються на своїх місцях або можуть бути перенесені за ремарку:

Принц. Пригадую собі, що в цю пору (зиркає на годин­ник), якраз у цю пору побожне дівча щоранку ходить слухати месу до домініканського костьолу.

У віршованих п’єсах акторські ремарки набирають шрифтом того ж кегля, що й основний текст, чи на кегль менше рядковим світлим курсивом або світлим прямим у дужках і розміщують переважно окремими рядками з виключкою посередині формату, щоб не пору­шувати форми вірша.

Акторську ремарку, що йде після назви дійової особи, набирають з малої букви в дужках без крапки і розміщують під назвою дійової особи. Ремарку від дійової особи і репліки відбивають у межах кегля основного тексту, при цьому пробіл зверху повинен бути меншим, ніж знизу.

Фауст

(виходить із палацу полапки, тримаючись одвірків)

Яка то втіха — чути брязк лопат!

Юрба, моїм покірна цілям...

Мефістофель

(набік)

Шкода, старий, твоїх старань,

Шкода тих насипів і гатей!..

Інколи з метою економії місця акторські ремарки, набирають курсивом разом з назвами дійових осіб з виключкою посередині формату.

Мефістофель (набік)

Шкода, старий, твоїх старань,...

Ремарку в середині або в кінці репліки набирають як і у прозових п’єсах, але виключають посередині формату, рідше в лівий край, чи вставляють у рядок самого тексту (переважно у компактних виданнях):

Митрофан Хіба не знаєш, дядько мій Придбав усі споруди

Оцеї шахти, що закрита. Тут і буде (показує)

Не ресторан, а чудо!

Танцюльки до півночі, повна воля,

Кохання полум’яне! (Поважно йде).

Крім п’єс до драматичних творів відносяться сценарії, інтер’ю, а також будь-які діалоги — розмови між двома або кількома особами.

Мова персонажа в літературному творі називається прямою мо­вою, яка відтворюється дослівно із збереженням змісту і граматичних особливостей. Пряму мову в текст часто вводить авторська мова за допомогою тире і лапок. Письменник вказує, кому належить вислов­лювання, обставини, за яких воно сказане, дії, якими супроводжується. Пряма мова може передаватися на письмі двома способами: в один

рядок упідбір з текстом без абзацу і так, що репліка кожної дійової особи починається з нового рядка, абзацу.

Коли пряма мова йде впідбір без абзацу, а слова автора стоять перед прямою мовою і вказують, кому вона належить, після них став­лять двокрапку, а пряму мову беруть у лапки:

Як висунув я голову з-за перелазу, вона скрикнула: «Прийшов! Прийшов!» — підбігла до мене вхопила мене на руки, понесла через двір

і посадила в кружок вечеряти, сказавши: «Сідай вечерять, прибпуцо!»

(Виїмок з повісті «Княгиня»)

Коли кілька реплік прямої мови йдуть упідбір без вказівок, кому вони належать, то кожну з них беруть у лапки, а між репліками став­лять тире:

«Соломіє!.. Чи ти здуріла?». — «Може й здуріла...» —

«Чисто парубок... Куди й по що?» — «За Дунай, у Січ із тобою... Приймаєш товариша чи не приймаєш ?.»

(М. Коцюбинський)

У діалогах, як правило, замість лапок ставлять тире. Кожну репліку починають з нового рядка, а розділові знаки ставлять так само, як і при прямій мові упідбір.

Діалоги набирають з абзацу і перед кожною реплікою ставлять тире, яке відбивають півкегельною. Цей пробіл не можна змінювати при форматуванні (виключці) рядка. Кожну репліку набирають з великої букви і в кінці ставлять відповідний розділовий знак:

Хлопчик спинився на хвилю, але як тільки мачуха пішла, він не видержав і прибіг до Катрі.

• Сестричко.

• Що?

• Я побіжу трохи на потічок! Там такі гарні камінчики!..

• Іди, іди, я вже докінчую грядку, то сама подвір’я замету

і принесу води. А не гайся довгенько, бо голодний підеш спати, не буде вечері.

(Катя Гриневичева)

Техніка набору драматичних творів не дуже відрізняється від набору текстів з виділеннями і віршів. Особливу увагу потрібно звернути на однотипність оформлення всіх елементів драматичного твору в усьому виданні.

НАБІР ЗМІСТІВ

Змістом називають перелік назв частин, розділів, параграфів та інших рубрик із вказівкою номерів сторінок, на яких вони розміщені. З допомогою змісту читач може швидко ознайомитись із складом і змістом книги, а також знайти потрібну йому частину тексту.

Зміст можна розміщати у кінці чи на початку видання, залежно від типу видання, його обсягу й умов користування книгою. На початку книги зміст рекомендують розташовувати в науковій, довід­ковій та навчальній літературі, а також у виданнях великого обсягу. В кінці видання зміст розташовують у художній та дитячій літературі.

Бувають видання і без змісту. Це видання невеликого обсягу з двома-трьома рубриками або зовсім без них, чи видання, що мають рубрики однієї ступені і велику кількість дрібних підзаголовків (слов­ники, енциклопедії).

За формою зміст є виводом, що складається із заголовкового рядка «Зміст», боковика — тексту з крапками і цифрової колонки — покажчика сторінок.

Головні особливості набору змістів полягають у наступному:

• наявність різних накреслень шрифтів, зазвичай світлого, курсивного і напівжирного;

• велика кількість різних відступів і втяжок, обов’язково однакових для рядків одного значення;

• необхідність вирівнювання розрядів цифр арабських і рим­ських, які є номерами глав, параграфів;

• наявність рядів крапок, що відокремлюють кінець тексту в кожній позиції від цифр і необхідність їх вирівнювання по ветрикалі.

Оформлення змістів може бути найрізноманітнішим і насиченість його текстом також змінюється в широких межах.

У технічних і наукових виданнях змісти бувають дуже поширеними і великими. Коли зміст насичений текстом, має складну побудову і займає декілька сторінок, його набирають на формат видання. Най­частіше змісти набирають шрифтом тієї ж гарнітури, що й основний текст видання, але на кегль менше.

Слово «Зміст» зазвичай набирають своїм шрифтом світлим про­писним у розрядку чи без неї з виключкою по центру. Рідше виділяють

курсивом світлим прописним чи напівжирним прямим. Інколи допускається більший кегль шрифту.

Основною частиною змісту є боковик, тобто текст, набраний від лівого краю. Довжину рядка боковика визначають за тим номером сторінки, який вміщує найбільшу кількість знаків з врахуванням пробілу між першою цифрою й останньою буквою тексту боковика і крапкою. Причому пробіл між ними повинен бути не менше однієї кегельної. Неповні рядки боковика заповняють крапками, які вирівнюють по вертикалі і горизонталі. По вертикалі крапки вирівнюють, збільшуючи пробіл між останнім словом і першою крапкою.

Перенесені рядки виключають вліво з відступом від 1 кегельної до Чі кв. залежно від формату набору. Цифри, які вказують номери сторінок, набирають тим самим шрифтом, що й текст змісту. Цифри виключають по розрядах: одиниці під одиницями, десятки під десят­ками тощо. Якщо у змісті дві рубрики відносяться до однієї сторінки, то повторюється номер сторінки.

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО НАБОРНУ СПРАВУ ТА ДРУКАРСЬКІ ШРИФТИ 13

ТИПОМЕТРИЧНІ СИСТЕМИ 14

ДРУКАРСЬКІ ШРИФТИ 14

НО НО НО НО НО НО 21

ТЕХНОЛОГІЧНІ СХЕМИ НАБОРНОГО ПРОЦЕСУ 25

РОЗМЕЖУВАННЯ ФУНКЦІЙ НАБОРУ І ВЕРСТКИ 31

ПРАВИЛА НАБОРУ ПРОСТОГО (СУЦІЛЬНОГО) ТЕКСТУ 49

ВИДИ ТЕКСТОВИХ ОРИГІНАЛІВ І ВИМОГИ до них 49

ВИДИ НАБОРУ (СКЛАДАННЯ) 36

‘ '*>- й І,¹;" 42

ТЕХНІЧНІ І ГРАМАТИЧНІ ПРАВИЛА НАБОРУ ОСНОВНОГО ТЕКСТУ 45

ПРАВИЛА НАБОРУ УСКЛАДНЕНОГО ТЕКСТУ 56

ПРИЙОМИ ВИДІЛЕНЬ У ТЕКСТІ 56

-Г £ / ({ І п к 110

Е^+Е^-Е^ 111

/ я ш її: § ff ш § § і 112

^Й.,^Т£Х_Ц. КОл ^в^^тТ,^Млхт 118

^сньсо-о: | ^{3 33} 121

лк. 146

НАРОДНЕ СЛОВО 239

ЦЛРОД№ 244

Оформлення змісту, в якому рубрики зв’язуються з колонкою цифр за допомогою крапок, найбільш традиційне. Інколи зміст оформляють без крапок, але це допускається тільки при нескладній системі рубрикації і невеликій відстані між рубриками і колонкою цифр.

Невеликі змісти, а також змісти з короткими рядками наби­рають на менший формат. У деяких виданнях зміст має тільки номери глав чи розділів. Такий зміст можна набирати на формат 3-4 кв. Зазвичай слова «Розділ» не повторюють, а заміняють лап­ками, наприклад:

ЗМІСТ

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО НАБОРНУ СПРАВУ ТА ДРУКАРСЬКІ ШРИФТИ 13

ТИПОМЕТРИЧНІ СИСТЕМИ 14

ДРУКАРСЬКІ ШРИФТИ 14

НО НО НО НО НО НО 21

ТЕХНОЛОГІЧНІ СХЕМИ НАБОРНОГО ПРОЦЕСУ 25

РОЗМЕЖУВАННЯ ФУНКЦІЙ НАБОРУ І ВЕРСТКИ 31

ПРАВИЛА НАБОРУ ПРОСТОГО (СУЦІЛЬНОГО) ТЕКСТУ 49

ВИДИ ТЕКСТОВИХ ОРИГІНАЛІВ І ВИМОГИ до них 49

ВИДИ НАБОРУ (СКЛАДАННЯ) 36

‘ '*>- й І,¹;" 42

ТЕХНІЧНІ І ГРАМАТИЧНІ ПРАВИЛА НАБОРУ ОСНОВНОГО ТЕКСТУ 45

ПРАВИЛА НАБОРУ УСКЛАДНЕНОГО ТЕКСТУ 56

ПРИЙОМИ ВИДІЛЕНЬ У ТЕКСТІ 56

-Г £ / ({ І п к 110

Е^+Е^-Е^ 111

/ я ш її: § ff ш § § і 112

^Й.,^Т£Х_Ц. КОл ^в^^тТ,^Млхт 118

^сньсо-о: | ^{3 33} 121

лк. 146

НАРОДНЕ СЛОВО 239

ЦЛРОД№ 244

НАБІР МАТЕМАТИЧНИХ ФОРМУЛ

Формулою називають математичний вираз, у якому за допомогою символів, цифр і спеціальних знаків у короткій умовній формі записані зв’язки

і співвідношення між відповідними величинами (математичні формули).

Основним рядком формули називають центральний рядок, в яко­му, як правило, разміщаються основні знаки математичних дій і спів­відношень, а також головні ділильні лінійки. Середньою лінією формули називають лінію, яка проходить через середину кегля основного рядка без врахування можливих індексів, показників, і підключок.

Ділильними лінійками в формулах називають горизонтальні лі­нійки, які застосовують для вказання на математичну дію — ділення.

Чисельником називають математичне вираження, яке розміщене над ділильною лінійкою, знаменником—математичне вираження під лінійкою. У багаторядкових формулах можливе розміщення в чи­сельнику і знаменнику дробового вираження із своїми ділильними лінійками.

За складністю набору формули поділяють на:

• прості формули, які не мають підключок (не рахуючи індек­сів) і приставних знаків;

• ускладнені формули з окремими підключками, одним-двома приставними знаками, надрядковими знаками;

• складні формули з підключкою індексів до індексів, з одно­часним застосуванням різних приставних знаків різних кеглів, з підключками до приставних знаків.

Формули можна набирати безпосередньо в рядках тексту з відбив- кою від тексту на півкегельну чи кегельну з двох сторін; переважно формули виділяють у вигляді окремих рядків, виключених по центру, а деколи і вкрай, з відбивкою від тексту по вертикалі в межах до кегельної; короткі формули деколи розміщують по декілька в одному рядку з розбивкою між ними на одну чи три кегельних; формули набрані у вигляді вивода, розміщують окремими рядками чи по декілька стовпців (наприклад, у задачах з арифметики).

Формули складаються з символів (а, Ь, с, сі...), коефіцієнтів (2, З, 5...), індексів і показникиів степенів (²,³,²²), суб- і супраіндексів (індекси до індексів), знаків математичних дій у співвідношенні (=, +,-), дробові лінійки, а також лінійки в ролі математичних позначень, так звані приставні знаки (знаки більшого кегля, надрядкові знаки, розділові

4л cos а = — х ’ + —In -v/s in в.

2. 2

4 — коефіцієнт; х — символ; cos — скорочене позначення тригонометричної функції косинус; а — символ (грецька буква «альфа»); =—математичний знак рівності;

³/₂ — дробовий вираз; х — символ; ^J — надрядковий індекс;

— підрядковий індекс; + — математичний знак; 1/2 — дробовий вираз, коефіцієнт; In — скорочене математичне позначення (натуральний логарифм); V—математичний приставний знак (корінь); sin — скорочене позначення тригонометричної функції синус; р — грецька буква «бета»

знаки, математичні скорочення (sin, cos) і скорочення значення оди­ниць виміру, а також нумерація формул).

Символами називають будь-яке буквене значення, яке входить до складу формули. Математичні символи зазвичай складаються з одної букви латинського, грецького чи іншого алфавітів. У однорядко­вих формулах символи набирають кеглем основного тексту, а у дво-

і багаторядкових — на кегль менше. Символи, що стоять поряд один від одного не відділяють.

(abcy= abcabcabc = (ааа) (ЬЬЬ) (ссс).

Символи в математичних формулах набирають латинським кур­сивом; символи, позначені грецькими і готичним алфавітом, матема­тичні скорочення— прямим шрифтом (утому числі індекси і показники).

Коефіцієнтами в формулах називають числа, які стоять перед символами. Вони виконують роль одного із співмножників і показують, скільки разів величина позначена символом, приймає участь у розрахунку.

Всі цифри в математичних формулах, у тому числі коефіцієнти, цифрові індекси і показники, як арабські так і римські набирають прямим шрифтом. Скорочення фізичних величин і одиниць виміру набирають кириличним або латинським прямим без крапок; одиниці виміру, які отримали свою назву від прізвищ вчених, починають з прописної букви. Буквені індекси і показники набирають латинським курсивом (крім математичних скорочень) або кириличним прямим. Усі розділові знаки у всіх формулах прямі.

6аЬ; 3ху; 2(х+у), 3ах¹ + Ьс + с = 0.

Знаками математичних дій називають умовні значки, котрі показують, які математичні дії проводяться над символами, у складі формули. Найхарактернішими знаками математичних дій є знаки додавання («+»), віднімання («-»), множення («х») й інші. Знаками математичних співвідношень називають умовні значки, котрі показують, в яких співвідношеннях знаходяться різні формули. Харак­терними знаками співвідношення є знаки дорівнює (=), недорівнює (*), тотожності (г), знаки більше і менше (> і <) та інші.

а²х² - 2а; а₂х³ < (cP + 2а_}) х^А + 1.

Математичні знаки дій і співвідношень у формульному наборі підпорядковуються тим самим правилам, що і при наборі тексту — також обов’язкові відбивки від знаків, які стоять поряд, на 2 п., крім випадків, коли знаки «+, —, х» стоять перед символоми або числом, показуючи його позитивне чи негативне значення, степінь збільшення чи зменшення. Якщо формула не входить у формат рядка, дозволяється, як виняток, уникнути переносу зменшенням відбивок математичних знаків.

Особливим правилом є знак множення — символи і цифри, не розділені знаками, що означає створення цих величин, знак множення просто опускається. Але в ряді випадків знак множення необхідний, причому використовують два знаки — косий хрест («х») і крапка на середню лінію (•). Використання цих знаків обов’язкове в цифрових формулах (наприклад, 3 х 5 х 8=120 або 3 • 5 ■ 8 = 120).

Індексами і показниками у формулах називають умовні знаки меншого кегля, які ставлять до символів і чисел дещо нижче від нижньої лінії шрифту символа (індекси) (a_t, а₂, а_},...) або вище верхньої лінії шрифту символа (показники) а²; Ь^г; 10а*Ь^т. Індекси і показники вказують на різноманітність символів, пояснюють значення символів (F — сила інерції).

Скорочені математичні терміни відбивають з обох боків на 2 п. Показник степені, що стоїть за скороченим терміном, набирають впритул до нього, а відбивають на 2 п. після показника степені.

Математичні знаки (° «градус»,' «мінута», " «секунда») відби­вають від наступного символа чи цифри на 2 п. Дужки відбивають на 2 п. тільки із зовнішнього боку.

5° 3' 5" 2"'; f І' (хг)

Скорочені математичні терміни набирають рядковим світлим прямим шрифтом без крапок:

sin, arc sin, cos, tg, ctg, lim, max

Скорочені позначення одиниць фізичних величин набирають літерами латинського, грецького чи кириличного алфавіту прямим шрифтом без крапок.

Скорочені математичні терміни і слова в індексах набирають прямим шрифтом кегля 6 п. Після скороченого слова в індексі крапку не ставлять. Її ставлять у випадку, якщо в індексі є декілька скороче­них слів, розташованих один за одним. Тоді крапку ставлять після кожного скорочення, за винятком останнього:

а

тах

X

тах пт

Приставними знаками в формулах називають знаки значно більшого кегля, які позначають математичні дії, порядок цих дій чи відповідних співвідношень. Приставні знаки мають пряме світле накреслення.

-Г £ / ({ І п к

Найчастіше використовують такі приставні знаки як: знаки кореня (/ — радикал), сума (£—«сігма»), інтегрування (/ —інтеграл), різного виду дужки та інші.

а , 11 —сова V" І „ г /'(р) .

БІП

т = ±Л ; ї £- = 8,29; х=[^-^ф + с.

2. V 2 ^а„ •> р

(3 з]	2	'5	)
- ах		-аху	-
4		.6

Дужки (круглі, квадратні і фігурні) мають закривати всю формулу за найвищою її частиною.

(а + Ь)’; (а²+дг³)’ у = аЬ

Знаки кореня (V) у формулах, як правило, мають бути набрані кеглем на 2 п. більшим, ніж звичайний кегль підкореневого виразу. Так для однорядкової формули, набраної шрифтом кегля 10 п., необхідний знак кореня кегля 12 п., для дворядкової формули, набраної петитом (8 + 8 + 2 п.) — знак кореня кегля 20 п. Знаки кореня мають бути однаковими у всьому виданні.

уіо² + 2 аЬ + Ь² =_у](а + Ь)¹=а + Ь

Лінія знака кореня має повністю перекривати підкореневий вираз

і може виступати за нього до 2 п. Мінімальна величина лінійки 6 п. Лінійка кореня не впливає на розташування середньої лінії.

Підкореневий вираз від знака ніколи не відбивають. Ділильна лінійка підкореневого виразу, розміщена на середині лінії формули, має дорівнювати лінії кореня, всі інші горизонтальні лінії під знаком кореня повинні бути коротші мінімально на 2 п.

Якщо знак кореня разом з підкореневим виразом беруть у дужки, то дужки по кеппо повинні дорівнювати знаку кореня. У випадку, коли дужки безпосередньо примикають до знака кореня або підкореневого виразу, як виняток її відбивають від нього на 2 п.

\1{р + я){р~ я)² = [а + >](р + я) (р-чі) ■

а + у/а* + Ь² Іа + Ь — с

В одній і тій же формулі можна застосовувати знаки кореня різних кеглів, кожний із яких вибирають тільки залежно від основного кегля підкореневоговиразу.

_ и^ги^ ₊ ^_{а + ь + с + аЬс}

У а- у]а² + Ь² Уа-Ь + с

Знак суми (X) — сігма — грецька пряма — практично є при­ставним знаком, так як завжди повинен бути значно вищого кегля. Єдиний виняток — застосування цього знаку в підключках, коли допускається використовувати знак «сігма» кегля 6 п. для одно­рядкового виразу, набраного шрифтом кегля 6 п.

В однорядкових формулах кегля 8 п. необхідно використовувати знак «сігма» кегля 12 п., в однорядкових формулах, набраним корпусом, — кегля 14 п. чи, як виняток, кегля 10 п. «на повне вічко».

Е^+Е^-Е^

При наборі дворядкових формул петитом використовують знак «сігма» кегля 18 п. Якщо в багаторядковій формулі чисельник і зна­

менник однакові по висоті, знак «сігма», як правило, повинен перекрити всі дроби, якщо чисельник і знаменник різні по висоті, то кегль знака «сігма»» вибирають так, щоб він перекривав менший по висоті вираз (чисельник чи знаменник). У всіх випадках треба середину знака «сігма» (внутрішній гострий кут) розташувати точно по центру лінії формули.

Z.II.+V, 1 Т—\ 1 Г—'

= 2^^U‘ ⁺ 2^^Vr

В одній формулі всі знаки «сігма» мають бути однакового кегля, який набирають по висоті найбільшого елемента формули. Середина знака «сігма» має знаходитись на середній лінії формули.

sin (2m + 1) + 22

sin a

Знак «сігма» відбивають від попередніх і наступних елементів формули на 2 п., на таку ж величину відбивають знаки чи символи, які йдуть за виразом, що знаходиться під знаком «сігма».

Підключками до приставних знаків називають умовні значки меншого кегля, які встановлюються впритул над і під приставними знаками для визначення границь підсумовування. Якщо підключка довша чим знак «сігма», відбивку з обох боків знаку відповідно збільшують, але не більше чим на 8-12 п. (3-4,5 мм).

00 •/■(»*-1) f_\ і.і — І /w-eVt¹¹-“»'''

„ = 1 {П — І) І,г шоо

Правила набору формул зі знаками інтеграла подібні до правил набору із сігмою.

Знаки інтегрування різних типів набирають як приставні символи значно збільшеного кегля у всіх випадках, крім використовування їх у підключках кегля 6 п., а також у чисельниках і знаменни­ках дробів.

/ я ш її: § ff ш § § і

з

Для однорядкових підінтегральних виразів, набраних шрифтом кегля 10 п., — символ інтеграла кегля 16 п., для петитних виразів — кегля 14-16 п., для нонпарелі — кегля 12 п. У багаторядкових

2

формулах символ інтеграла має перекривати всі вирази, а середина символа обов’язково розташовується на середній лінії формули.

Підключки до символів інтегралів зверху і знизу набирають шрифтом кегля 6 п., від символів їх не відбивають і розміщують або посередині заокруглення символу інтеграла, або вправо від символу інтеграла.

Символ інтеграла відбивають від елементів, які стоять поряд, на 2 п., але при великих по довжині підключках відбивку збільшують до цицеро.

Інтеграли, які стоять один за одним, між собою не розбивають.

У деяких формулах, частково у формулах векторної алгебри, застосовують також надрядкові знаки (лінії, дуги, кутові дужки тощо).

Надрядковими знаками у формульному наборі називають допо­міжні умовні знаки, які розміщуються над символами для вказання їх значення.

а = а] + а_у] + а_гк + a_J / + а_сд.

Як правило, гарнітура для формули повинна бути такою, як і для текстової частини видання. Шрифт для однорядкових математичних формул, основних рядків математичних формул має бути того ж кегля, як і текст, до якого відносяться формули. Кегль шрифту багаторядко­вих частин математичних формул знижується на 2 пункти порівнюючи з кеглем основних рядків. Так, при наборі основного тексту корпусом (10 п.) однорядкові формули (й основні рядки баготорядкових математичних формул) набирають також корпусом, а в багаторяд­кових частинах математичних формулах застосовують петит (8 п.); при основному тексті кегля 8 пунктів дворядкові і багаторядкові частини формули набирають нонпареллю. У компактних довідкових виданнях при основному тексті, набраним нонпареллю, формули також набирають нонпареллю.

Математичні скорочення у формулах набирають майже так само як і в тексті, скорочення відбивають від позначення функцій на

2. п. Якщо скорочення мають показник, то його не відбивають від скорочення, а між показником і функцією дається потрібна відбивка. На відміну від текстового набору математичні скорочення разом

3. показником функцій відбивають від попередніх і наступних елементів формули на 2 п.

sin 2а = 2 sin a cos a; sin² а - sin² Я = cos² Я - cos² a.

Якщо до скорочення Lim (межі) необхідна підключка знизу, її набирають кеглем 6 п. без відбивки від скорочення з виключною точно посередині. Якщо підключка ширша ніж саме скорочення, його відбивають від наступних і попередніх елементів на півкегельну.

fix) Ґ(х) _г , , , , lim—— = lim ' ; lim \f(x + 1) -/(.v) = um • - y*r) ■ - v (x) ■ ¹ ' ^J ■

Математичні скорочення набирають прямим світлим шрифтом латинського алфавіту, рядковими буквами, в особливих випадках (за математичним змістом) вони можуть починатися з прописної (Arcsin).

Розділові знаки у формулах. У кінці математичної формули може не бути ніякого розділового знака (якщо текст продовжується). Якщо у тексті перед математичною формулою стоїть двокрапка, наприклад, після слів {у наступному виразі:), то формула має закінчуватися крапкою. Також крапкою закінчується формула, що стоїть у кінці речення, після якої текст починається з прописної літери чи з абзацу. Коли за формулою слідує експлікація — пояснення значення символів — зі словом «де» чи «тут», то після формули ставлять кому. Кому ставлять якщо вона потрібна в тексті. Коми всередині формул бувають при перерахунку символів, наприклад, аргументів однієї функції і т. п. Коми всередині формули не відбивають від попередніх елементів, а відбивають від наступних, наприклад Дх,д>); к(х, е, z, t), але є один обов’язковий виняток — якщо символ має нижній індекс, то кому відбивають від цього індекса на 1 п. (х,, х₂, х₃).

У формулах, за якими слідують інші формули (у тому ж чи наступному рядку), чи якщо йде перерахунок формул ставлять крапку з комою.

/<*)

В описаннях хімічного складу елементів інколи ставлять двокрапку чи крапку з комою. їх не відбивають від попередніх елементів, а від наступних відбивають на півкегельну.

Знак питання у значенні факторіала ¹ виконує роль знака мате­матичної дії, від попереднього елемента його не відбивають, а від наступного відбивають на 3 п.

Розділові знаки у кінці формули розмішують строго по середній лінії формули (крапка і кома на нижній лінії основного рядка) без від- бивки від формули або з відбивкою (з технічних причин) на 2—4 п.

Математичні формули, як правило, нумерують арабськими циф­рами в дужках, інколи до чисел добавляють букви. При нумерації формул по розділах і параграфах номер формули може складатися

з декількох чисел, розділених крапками.

Номер формули набирають шрифтом кегля основного рядка формули, розташовують точно по середній лінії формули і виключають у правий край, тобто наявність номера не впливає на виключку самої формули по цетру чи в лівий край. У формулах, які перенесли в наступний рядок, номер ставлять по середній лінії останньої частини фомули. Якщо номер відноситься до декількох формул, об’єднаних дужкою парантез (фігурною), то його ставлять точно по середині парантезу. В нумерації формул букви набирають прямим шрифтом і від чисел не відбивають. Цифри, розділені крапками, також не потребують ніякої відбивки ні до, ні після крапок.

Переносів у формулах слід уникати, вони згіршують читання формули. Щоб уникнути переносів дозволяється зменшити і навіть повністю знищувати відбивки математичних знаків, в окремих випадках дозволяється навіть зменшувати кегль шрифту порівнюючи з кеглем інших формул у виданні. Але випадки переносів формул бувають дуже часто.

У першу чергу, формулу можна розбити переносом на знаках математичних співвідношень (=, Ф, >, <, <). У другу чергу — на знаках додавання чи віднімання (+, —, ±), а також — на знаках множення чи ділення (х,:). При переносі формули на знаку множення знак крапки на середню лінію (•) заміняють на косий хрест (х). Знак, на якому зроблено перенос, повторяють у кінці першого рядка формули і на початку другого рядка.

Правила набору експлікацій. Експлікаціями (чи леген­дами) у формулах називають тексти, які слідують безпосередньо за формулами, в яких пояснюються позначення символів (а деколи й окремих чисел), що входять у формулу. Зазвичай експлікація починається словами де або тут, за якими слідують символи і пояснення їх значень.

Експлікації чи легенди — пояснення символів, що є у формулі — набирають двома способами:

• усі пояснення символів упідбір. У цьому випадку символ від його опису відокремлюють знаком тире з відбивкою з двох боків по два пункти, пояснення кожного символу закінчують крапкою з комою, після якої ставлять напівкегельну чи навіть кегельну, незмінну при виключці рядків:

Д5_ = 3.

^Й.,^Т£Х_Ц. КОл ^в^^тТ,^Млхт

П_с V'

де £Л^д,’ ХМ*. — сумарні електричні потужності, що викори­стовуються відповідно в компресійних машинах; т — річна трива­лість роботи устаткування; Q — витрата тепла; В -— питомі витрати палива на виробництво електроенергії.

Слово де чи тут завжди набирають з малої літери без абзацу і після нього ніяких розділових знаків не ставлять;

• усі символи набирають окремими рядками з рівнянням всіх тире і початку кожного пояснення. У цьому випадку діють усі перераховані правила, але перед початком набору експлікації визначають відступ

з врахуванням найбільшого по ширині символу і слова де чи тут (це слово, як правило, набирають в одному рядку з першим символом); якщо пояснення символу займає більше ніж один рядок, другі рядки набирають із втяжки, що забезпечує вирівнювання їх відносно початку тексту.

100

.

де — площа вікон;

5 — площа підлоги приміщення; е' — нормоване значення КПО; к — коефіцієнтзапасу.

НАБІР ХІМІЧНИХ ФОРМУЛ

Хімічною формулою називають хімічний вираз, де за допомогою символів, цифр і спеціальних знаків у короткій умовній формі записані зв’язки або склад з’єднань і їх взаємодія між собою.

За складністю набору розрізняють:

• прості однорядкові формули без підключок;

2ИаВг + С1₂ = 2ИаС1 + Вг₂

• прості однорядкові формули з підключками;

(Ц(Щ ї±Си(ОН)_г г=іСи + 20Н

■ ос їді ■ роїчиїи • розчині

• прості структурні формули з горизонтальними, вертикальними і похилими зв’язками;

Н Н —Н О

>НО— І І—НО<

Н Н —Н О

• складні структурні формули з горизонтальними, вертикаль­ними, похилими зв’язками і замкнутими контурами;

Хімічні формули, як і математичні, складаються з коефіцієнтів, символів, знаків зв’язку, індексів, показників тощо.

Символ — буквене скорочене позначення хімічного елемента. Набирають символи світлим прямим шрифтом основного кегля. Символи один від одного не відбивають.

Коефіцієнт — цифра, яка стоїть перед символом. Набирають коефіцієнти прямим світлим зазвичай прописним шрифтом основного кегля. Коефіцієнти від символів не відбивають.

Характерними знаками співвідношення є знаки дорівнює (=), нерівності (*), тотожності (=), знаки більше і менше (< і >) та інші.

Знаками зв ’язку називають умовні значки в хімічних структур­них формулах, що показують, яким чином зв’язані атоми в молекулі, визначеної формулою речовини. Прикладом знаків зв’язків можуть бути:—, =, |, Ц, /, /, \, \, +.

У структурних формулах застосовують знаки зв’язку, які інколи можуть замінятись лінійками, наприклад:

Н Н

І І н—с с с—н

н—н—с—н—н н

Знаки зв’язку можуть утворювати і замкнуті контури, найчастіше шестикутні, наприклад:

œ^{0 сн}з сн₃ сн,

[сн —СН=С—сн₂]₄н або [СН —СН=С—СН₂]Н₆ ,

О

У хімічних формулах цифрові індекси біля символів, що позна­чають елементи, показують кількість атомів у молекулі даної речовини (Н₂С0₄, НИ0₃).

У структурних хімічних формулах особливим чином набирають знаки зв’язку, інколи складові замкнуті контури, в окремих випадках частини структурних формул беруть у рамку з лінійок. Такі рамки набирають зазвичай з пунктирних лінійок під прямими кутами і не відбивають від символів, особливо у випадках, коли символи є части­ною одного з’єднання. Однак з технічних причин можуть допускатися невеликі відбивки. Рамки із пунктирних лінійок у формулі вказують на відщеплення частини з’єднання. Також бувають доповнення хіміч­них формул вказівками на назву з’єднання.

сн —соСоч

| >СаІ=СН—СО—СН+СаСО

^сньсо-о: | ^{3 33}

Всі цифри у хімічних формулах, у тому числі коефіцієнти, цифрові індекси і показники, як арабські, так і римські, набирають прямим

шрифтом. Скорочені позначення фізичних величин і одиниць виміру набирають кириличним чи латинським прямим без крапок; одиниці виміру, що отримали назву від прізвищ вчених, починають з прописної букви. Буквені індекси і показники набирають латинським курсивом чи кириличним прямим. Всі розділові знаки у всіх формулах завжди прямі.

Приставками називають зустрічні в хімічних формулах буквені, цифрові і текстові частини, які є приєднані до основної формули, наприклад ізо-С₄Н₂, транс-С₁ Н_м. Приставки до хімічних формул набирають через дефіс без яких-небудь відбивок. Буквені і текстові приставки набирають курсивом, цифри — завжди прямим. Декілька цифр через коми також не відбивають від дефіса і від формули, після ком відбивають на 2 пункти.

В описаннях хімічного складу елементів можуть бути двокрапка і крапка з комою. Ці знаки також не відбивають від попередніх елементів, а від наступних відбивають на півкегельну. У кінці хімічних формул розділові знаки, як правило, не ставлять.

Індексами і показниками в формульному тексті називають умовні знаки зменшеного кепія, які ставлять біля символів і чисел дещо нижче від нижньої лінії шрифту символа (індекси) або вище верхньої лінії шрифту символа (показники). Індекси і показники служать для вказу­вання на різноманітність символів.

Знаки зв’язку мають бути підключені строго посередині кегля чи ширини літер символів, до яких вони відносяться, причому всякі відбивки знаків зв’язку від символів небажані, але в цей же час лінії зв’язку мають бути зі всіх сторін рівномірно відбиті від символу.

СН —СО—О.

>Са = СН —СО—СН +СаСО СН—СО—СК ³

Якщо у формулу входять тільки горизонтальні знаки зв’язку, то їх не відбивають від символів:

яН С=СН —>(—СН—СН —)

2. 2 2 2 »

У структурних формулах набраних прописними літерами, в яких вертикальні знаки зв’язку підключаються і знизу, нижнє заплечико слугує відбивкою. Для того, щоб краще читалась формула роблять двопунктову відбивку зі всіх боків, крім нижнього, тобто вирівнюють пробіли. Варто пам’ятати, що зв’язки в хімічному з’єднанні підходять тільки до одного із символів, відповідно з його хімічним значенням, тобто не можна розташовувати знак зв’язку по центру усієї формули, а необхідно строго керуватися оригіналом. Якщо ж у формулі, що набирають шрифтом кегля 10 п. є вертикальні і похилі знаки зв’язку, то їх набирають за такими ж правилами.

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО НАБОРНУ СПРАВУ ТА ДРУКАРСЬКІ ШРИФТИ 13

ТИПОМЕТРИЧНІ СИСТЕМИ 14

ДРУКАРСЬКІ ШРИФТИ 14

НО НО НО НО НО НО 21

ТЕХНОЛОГІЧНІ СХЕМИ НАБОРНОГО ПРОЦЕСУ 25

РОЗМЕЖУВАННЯ ФУНКЦІЙ НАБОРУ І ВЕРСТКИ 31

ПРАВИЛА НАБОРУ ПРОСТОГО (СУЦІЛЬНОГО) ТЕКСТУ 49

ВИДИ ТЕКСТОВИХ ОРИГІНАЛІВ І ВИМОГИ до них 49

ВИДИ НАБОРУ (СКЛАДАННЯ) 36

‘ '*>- й І,¹;" 42

ТЕХНІЧНІ І ГРАМАТИЧНІ ПРАВИЛА НАБОРУ ОСНОВНОГО ТЕКСТУ 45

ПРАВИЛА НАБОРУ УСКЛАДНЕНОГО ТЕКСТУ 56

ПРИЙОМИ ВИДІЛЕНЬ У ТЕКСТІ 56

-Г £ / ({ І п к 110

Е^+Е^-Е^ 111

/ я ш її: § ff ш § § і 112

^Й.,^Т£Х_Ц. КОл ^в^^тТ,^Млхт 118

^сньсо-о: | ^{3 33} 121

лк. 146

НАРОДНЕ СЛОВО 239

ЦЛРОД№ 244

Останнє правило не застосовується для формул, що набирають петитом чи нонпареллю, тому що при цьому не можна домогтися рівності відбивок. Завжди потрібно вирівнювати знаки зв’язку в одній формулі як вертикально, так і горизонтально. Всі знаки зв’язку в фор­мулі мають бути однаковими по довжині.

Знаки подвійних і потрійних зв’язків потрібно приставляти до символів так, щоб всі штрихи підходили впритул до символів.

^н>^с\ /^сн- сн, сн,

/ \ ^{1 1}

^Н2^С <jj—сн=сн—С=СН—СН=СН—ОСН—СН₂ОН

^н>^с\ /С-сн₃ сн₂

Для знаків позитивних зарядів застосовують плюс і крапку на верхню лінію (+; ’)> Для знаків від’ємних зарядів — мінус і штрих ( ;'), крім того, іноді необхідні цифрові коефіцієнти (наприклад,⁵⁺). Знаки зарядів від символів не відбивають і між собою не розбива­ють (наприклад, Н+, 0+++, Р0₄^1_). Іноді допускають набір знаків зарядів «на відльоті» після нижнього індексу, якщо він складається

з однієї цифри.

НР0₄—^>Н⁺+Р04^_-‘

ВаОІГ<-Ва" + ОН'

До складних структурних формул відносять формули, що не мо­жуть бути набрані окремими рядками. Так, зокрема, зустрічаються формули, в яких окремі частини підключаються між рядками інших частин, приєднуючись навскісними знаками зв’язку.

0	0	о	0
//	//	//	//
с + н —	с + н —	с + н —	с
\	\	\	\
н	н	н	н

Н

Структурні формули завжди потрібно набирати так, щоб їх однорідні частини і знаки зв’язку розташовувались по можливості симетрично. Однак симетрію тут розуміють тільки відносно набору знаків зв’язку, це не завжди відноситься до набору складених символів, так як знаки зв’язку завжди підключаються лише до одного символа (відповідно з хімічною природою сполучення).

Горизонтальні та вертикальні знаки зв’язку вирівнюють по певній лінії, також треба вирівнювати по вертикалі чи горизонталі знаки навскісних зв’язків.

лН.С⁼СН,—>

<— сн—сн.

СН.

я /

сн.

Замкнуті контури можуть бути вертикальними і горизонтальними,

із символами, що знаходяться на периферії кільця чи ж такими, що розривають кільце.

Замкнуті контури повинні бути набрані так, щоб між зв’язками не було розривів, щоб у подвійних зв’язках другі лінії розміщувалися усередині контуру і знаки зв’язків, що примикають до контуру, підхо­дили точно до його кутів.

сн

сн

НС

СН

н,х-< >-

У хімічних формулах бувають підключки, розташовані над стрілками, що вказують напрям реакцій. Такі підключки набирають шрифтом кегля 6 п., розташовують над стрілкою по її середині (стрілка повинна бути довшою, ніж підключка) з відбивкою від стрілки на 2—4 п. (з урахуванням заплечиків стрілки).

О

♦с *н,о »н,о *н,о 11

CaCO, CaC CaC,—^ СН₂ — С

Н

Крім цього, досить часто під позначеннями з’єднань дають їхню назву. Такі підключки також набирають нонпареллю, розміщають під формулою з’єднання точно по її середині, з відбивкою від формули на 2—4 п. (однаково для всіх назв у одній формулі).

(СН₃СОО)₂Са + (НСОО)₂Са = 2СаСО, + 2СН,СОН

оцтово-кальцієва сіль мурашино- оцтовий

кдльїжва сіль ангідрид

Якщо назва ширша, ніж формула, у самій формулі збільшують відбивки між позначеннями з’єднань і знаками реакції. Якщо окремі назви необхідно набрати в два рядки, інші назви виключають по серед­ній лінії найбільшого рядка.

Прості формули, що набирають знаками одного кегля, у тому числі й індексами, рекомендується набирати на формат видання,

з дотриманням всіх правил застосування шрифтів і відбивок знаків.

Набір формул із замкнутими контурами, у тому числі з рамками, що відділяють певні частини формули, завжди починають з набору контурів, до яких потім під’єднують бокові знаки зв’язків і під­ключають символи. Але зараз є формульні редактори для набору математичних (Equation, MathType) і хімічних формул (ChemDrow), які полегшують набір будь-яких формул.

НАБІР ТАБЛИЦЬ ТА ФОРМ ДОКУМЕНТАЦІЙ

НАБІР КНИЖКОВО-ЖУРНАЛЬНИХ ТАБЛИЦЬ

У наукових, довідкових, виробничо-технічних, навчальних та інших виданнях часто є цифровий і текстовий матеріал, згрупований колон­ками визначеного формату, які розділені між собою лінійками. Такого виду матеріал називають табличним.

Таблиця є одним із важливих технічних засобів систематизації фактів і цифр, що дозволяють читачу в стиснутому вигляді отримати різні дані про розрахунки, досліди, порівняння тощо. Відповідно до способу поліграфічного оформлення табличного матеріалу розрізня­ють виводи, книжково-журнальні, канцелярські таблиці та проформи.

Книжково-журнальними таблицями називають цифровий, тексто­вий або змішаний матеріал зведений у колонки (графи), які розділяють лінійками. Колонки мають заголовні дані і відділені лінійками по вертикалі.

Таблиця складається з декількох частин (рис. 5): надзаголовної, заголовної (головки) і хвостової (хвіст) частин. Кожна з них поділяється на ряд елементів:

• нумераційний заголовок;

• тематичний заголовок;

• заголовна частина (головка);

• горизонтальні рядки граф;

Вид набору	Кегль шрифту, п.
	6	8	10	12
Ручний	0,60	0,92	1,50	1,98
Лінотипний	0,58	0,90	1,46	1,91
Комп’ютерний	0,64	0,859	1,42	1,84

Вага 1000 знаків набору в кг

Боковик

Графа

Прографка Рис. 5. Книжково-журнальна таблиця

(Нумерацій­ний заголовок

Тематичний заголовок

Заголовки граф

Рядок

Ндхягалов- ні рядки (шапка)

Заголовна

частина

(головка)

Хвостова

частина

(хвіст)

• вертикальні графи (прографка);

• боковик.

У поліграфічній практиці весь табличний набір прийнято розділяти на дві великі групи. Таблицями називають тільки цей набір, в якому графи розділені лінійками. Такий же набір з розділенням граф пробілом називають виводом (рис. 6).

					Нумерацій ний
				Вивід .	заголовок
Вага 1000 знаків набору в кг					, Тематичний
					заголовок
		Кегль шрифту, п.
Вид набору	6	8	10	12	Заголовки граф
Ручний	0,60	0,92	1,50	1,98
Лінотипний	0,58	0,90	1,46	1,91	Рядок
Комп’ютерний	0,64	0,859	1,42	1,84 ■
Боковик			Графа

Надааг олов- ні рядки (шапка)

Заголовна

частина

(головка)

Хвостова

частина

(хвіст)

Прографка

Рис. 6. Вивід

Виводи поділяють на прості (без заголовків граф), з нескладними заголовками і складні виводи з багатоярусними заголовками чи складним боковиком.

ВИДИ ТА РОЗМІЩЕННЯ КНИЖКОВО-ЖУРНАЛЬНИХ ТАБЛИЦЬ

Залежно від розміру і розташування на полосі таблиці поділяють на клаптикові, полосні і розгорнуті.

Клаптикові таблиці займають частину полоси видання. Завер­стують їх в оборку чи в розріз до тексту.

Полосні таблиці повністю розташовані на всій площі полоси. Вони можуть бути розташовані повздовж і поперек полоси.

Розгорнуті таблиці починаються на лівій і закінчуються на правій полосі розвороту книги. їх розташовують як вздовж, так і поперек полос.

Розміри і розташування таблиць на полосі видання залежать від кількості тексту в таблицях і від типу їх оформлення. Залежно від розташування полосні таблиці можуть бути повздовжніми, попереч­ними, повздовжньо-розгорнутими і поперечно-розгорнутими.

Книжково-журнальні таблиці поділяються за: змістом, розмі­щенням на полосі та зовнішнім оформленням.

За змістом книжково-журнальні таблиці бувають:

• текстові (рис. 7), в яких всі графи вміщують тільки текстові рядки чи окремі слова (боковик і прографка текстові);

ТаблицяЗ

Порівняльна характеристика друкарського обладнання

Спосіб друку	Тип машини	Побудова	Задрукований матеріал	Застосування
Офсетний плоский	Аркушева	Секційна лінійна	Папір та картон з покриттям чи без покриття	Паперове та кар­тонне паковання, етикетка, бирка, книжково-жур­нальна продукція
	Рулонна	Секційна л інійна	Папір та картон а покриттям чи без покриття, деякі види пакувальних полімерних плівок	Самоклеїльна ети­кетка, паковання, книжково-жур­нальна продукція

Рис. 7. Текстова книжково-журнальна таблиця

• цифрові (рис. 8), в яких всі графи, в тому числі і боковик, складаються із цифр;

Таблиця 4

Сигнатури і колонцифри друкарських аркушів у ■/ мастку аркуша

Аркуш	Колон­ цифра	Аркуш	Колон­ цифра	Аркуш	Колон­ цифра
1	1-16	7	97-112	13	193-208
2	17-12	8	113-128	14	209-224
3	33—48	9	129-144	15	225-240
4	49-64	10	145-160	1 6	241-256
5	65-80	1 і	161-176	1 7	257-272
6	8 1-96	12	177-192	1 8	273-188

Рис. 8. Цифрова книжково-журнальна таблиця

• змішані (рис. 9), які складаються із цифрових колонок і тек­стових рядків у боковику.

Таблиця 5

Жінки у складі наукових працівників

(на кінець року)

	2004	2005	2006	2007
Всього жінок — науко­вих працівників У тому числі:	3825	5238	6005	6798
докторів наук	55	78	98	110
кандидатів наук	945	1125	1530	1595

Рис. 9. Змішана книжково-журнальна таблиця

В таблицю можуть бути вміщені тексти, формули і рисунки.

За розміщенням на полосі таблиці бувають (рис. 10):

• повздовжні, які займають цілу полосу, і їх заголовки розміщені горизонтально (рис. 10, а);

• поперечні, коли рядки таблиці читаються при повертанні книги на 90° за годинниковою стрілкою (рис. 10, б);

• повздовжньо-розгорнуті, які займають дві суміжні сторінки і заголовок розміщений горизонтально на обох сторінках з виступом надзаголовних лінійок у корінець на 12 п. (рис. 10, в);

• поперечно-розгорнуті, в яких заголовок розміщений на парній сторінці (вертикально), а таблиця займає дві суміжні сторінки без повторення заголовка на наступній сторінці (рис. 10, <));

• клаптикові таблиці, що займають частину полоси і можуть мати оборку текстом;

• таблиці вклейки, які займають довільний формат, по ширині значно більший чим дві сторінки на розвороті. По висоті вони дорів­нюють полосним повздовжнім таблицям. Таблиці вклейки після дру­кування приклеюють до корінця в середині книги у відповідні місця і складають «гармошкою».

За зовнішнім оформленням таблиці поділяються на:

• таблиці, оформлені за принципом поєднання з основним текстом видання, в яких застосовуються світлі лінійки, або подвійні світлі у здвоєних таблицях;

• таблиці оформлені за принципом контрастного виділення, в яких застосовуються, в основному, напівжирні лінійки. Такі таблиці розглядаються як контрастний матеріал;

г

Рис. 10 Розташування полосних таблиць на книжковій полосі: а — повздовжня; 6—поперечна; »— повідоажньо-роігориута; t — поперечно-рочгориута

• відкриті таблиці, без обрамлювальних лінійок;

• закриті таблиці, які обрамлені лінійками з чотирьох сторін;

• напівзакриті таблиці, які обрамлені з трьох сторін без ниж­ньої лінійки.

Лінійки для книжково-журнальних таблиць використовують переважно світлі, рідше жирні, пунктирні та рантові.

Формат книжково-журнальних таблиць залежить від формату видання і величини таблиці, яка може займати один з переліче­них видів.

Невеликі клаптикові таблиці по ширині можуть мати формат не менше 2 кв. (36 мм), які обираються текстом. Величина оборки не може бути меншою як 2 Ч₂ кв. (39,5 мм) основного тексту +12 п. (4,5 мм) на відбивку від тексту (44 мм).

Повздовжні таблиці, які не поміщаються у формат полоси по довжині, можуть бути частково перенесені на наступну полосу з повторенням заголовка і слів продовження табл.

Поперечно-розгорнуті таблиці повинні мати формат більший на 24 п. (9 мм) ніж формат полоси, тому, що горизонтальні лінійки в таблиці на обох сторінках мають заходити в корінець видання на

12. п. (4,5 мм).

Книжково-журнальні таблиці, як правило, набирають шрифтом тієї самої гарнітури, що й основний текст, але на кегль менше. При основному кеглі 12 п., таблиці набирають шрифтами 10-8 п. При основному— 10 п., таблиці набирають кеглем 8 п., а в компактних виданнях — 6 п. При основному — 8 п., таблиці набирають кеглем 8 або 6 п.

За накресленням шрифти підбирають світлі. Для нумераційного заголовка — світлий у розрядку чи курсив. Для тематичного заго­ловка — напівжирний рядковий, рідше прописний.

Оригінал для набору таблиць має надходити у видавництво у виг­ляді дублікатів до основного текстового матеріалу. Дублікати таблиць мають бути розмічені технічним редактором, де вказують формат таблиці і всіх її елементів, кегль шрифту, гарнітуру, рисунок лінійок, спосіб обрамлення. При розміщенні на полосі декількох таблиць вказують їх взаємне розташування і формат кожної з них. Всі словесні пояснення в оригіналі мають бути зроблені темним чорнилом і обве­дені кружечком.

РОЗРАХУНОК КНИЖКОВО-ЖУРНАЛЬНИХ ТАБЛИЦЬ

При розрахунку таблиць потрібно:

• рядки заголовка розташовувати горизонтально і тільки як виня­ток — вертикально;

• ширину однорідних граф задають однакового формату;

• при розрахунку граф необхідно залишити місце на відбивку цифр з правого та лівого боків від лінійок не менше як 2 п. (0,75 лш);

• ширину граф таблиці розраховують залежно від тексту заго­ловка, та від кількості цифр у графі;

• заголовок по висоті розраховують, починаючи з нижніх ярусів, враховуючи пробіл для відбивки рядків від горизонтальних лінійок;

• ширину боковика розраховують після розрахунку цифрових граф.

При розрахунку цифрових граф потрібно враховувати, що ширина

цифр дорівнює півкегельній, тобто при наборі шрифтом кегля 10 п. —

5. п., 8 п. — 4 п.

Розраховувати книжково-журнальні таблиці по ширині починають справа наліво, тобто спочатку розраховують ширину граф у заголовку над цифровою прографкою, з врахуванням найбільшого числа, в під­сумку і кількості тексту в заголовку графи. Потім визначають ширину боковика, тому, що ширина боковика може бути зменшена чи збіль­шена за рахунок крапок.

При розрахунку таблиць, ширину граф слід задавати на: 12,16,18, 20, 24, 30, 36,42,48 п. і більше.

Коли ширина граф і боковика розраховані, визначають висоту таблиці. Висота головки залежить від числа ярусів, а ярус від обсягу тексту (кількості рядків) в заголовках граф і кегля шрифту. Розміри висоти ярусів мають бути кратними цицеро і становити: 12,18,24,36 п. Лінійки, які відділяють один ярус від іншого входять у розмір висоти верхнього яруса.

ТЕХНІЧНІ ПРАВИЛА НАБОРУ КНИЖКОВО-ЖУРНАЛЬНИХ ТАБЛИЦЬ

У надзаголовній частині таблиці розташовують нумераційний і тематичний заголовки. Якщо в тексті більше як одна таблиця, усі таблиці мають бути нумеровані наскрізною нумерацією в межах книжки або статті (при великому обсязі книги, допускається нумерація таблиць по розділах).

Нумераційний заголовок зазвичай набирають світлим прямим рядковим шрифтом (на 2 п. меншим за основний текст) у розрядку чи курсивом і виключають у правий край. Якщо в тексті тільки одна таблиця, нумераційний заголовок до неї не додається.

Бажано, щоб усі таблиці мали тематичний заголовок. Тільки у нау­кових працях і вузькоспеціальних виданнях, де є можливість завер­стати їх безпосередньо в місці посилання, таблиці можна подавати без тематичних заголовків. Не допускається подавати одні таблиці з заголовками, другі без заголовків.

Заголовки треба робити чіткими, стислими, точними, без повторень. Якщо у тематичний заголовок входить слово «таблиця», заголовок слід переробити. У заголовках скорочення слів (крім загально-прийнятих, а також одиниць виміру) не допускаються. Тематичні заголовки набирають з великої літери напівжирним рядковим шрифтом того ж кегля, що й таблицю, який виключають посередині формату без крапки в кінці.

Шрифтові виділення для нумераційних і тематичних заголовків мають бути однаковими у всьому виданні.

Якщо таблицю переносять на другу сторінку, її тематичний заголовок не повторюють, а набирають слова: «Продовження табл.» і нумераційний заголовок (номер табл.), при цьому слово «таблиця» скорочується і шрифтом не виділяється. Однотипні таблиці в одному виданні мають бути побудовані однаково.

НАБІР ЗАГОЛОВКА (ГОЛОВКИ) ТАБЛИЦЬ

Усі графи таблиці повинні мати заголовки. Пропуски заголовків у головці не допускають.

Головку таблиці слід компонувати так, щоб кожний заголовок, розташований вище по вертикалі, підпорядковував собі заголовки, розташовані нижче.

Багатоярусну головку слід спрощувати, бо через складність головки трудніше користуватись таблицею і важче її набирати.

• назву в головці, що відноситься до всіх чи більшості граф таблиці, слід виносити у тематичний заголовок;

• слід уникати повторень у тематичних заголовках та назвах граф;

• якщо таблиця має більше як два поверхи (яруси), причому назва вищих поверхів тематично не підпорядковують собі назви нижчих повер­хів, назви вищих поверхів можна переносити в примітку під таблицею.

У науково-технічній літературі назви граф і боковика можна заміняти стандартними або прийнятими в тексті символами та умовними скороченнями.

Одиниці виміру набирають тільки скорочено і виносять у тематич­ний заголовок (коли у всій таблиці величина дана в одних одиницях, чи у назву графи, якщо всі рядки даної графи містять однакові розмірності).

Між назвою розмірності й одиницею виміру потрібно ставити кому, прийменник у або дужки ставити не рекомендується. Змішані роз­мірності величин кутів, довготи і широти (градуси, мінуси, секунди), часу (години, хвилини, секунди) в назви граф не виносять.

Заголовки граф у таблиці переважно набирають горизонтально і виключають посередині формату.

При великій кількості граф чи при багаторядковому тексті заголовка допускається розміщувати рядки вертикально. Якщо більша частина однотипних заголовків у таблиці набрана вертикально, то й іншу частину подібних заголовків набирають вертикально. Вертикальні рядки в заголовку граф набирають без абзацного відступу і вирівнюють по нижній горизонтальній лінії. Кожний рядок заголовка відбивають від нижньої горизонтальної лінії на півкегельну основного шрифту (рис 11).

Таблиця 5

Аркуш	Колон­ цифра	Аркуш	Колон­ цифра	Аркуш	Колон~ цифра	Э >і м о. <	Колон­ цифра	Аркуш	Колон­ цифра	Аркуш	Колон­ цифра
1	1-16	7	97-112	1 3	193-208	1	1-16	7	97-112	13	193-208
2	17-12	8	113-128	14	209-224	2	17-12	8	1 13-12*	14	209-224
3	33—48	9	129-144	15	225-240	3	33—48	9	129-14Л	1 5	225-240
4	49-64	10	145-160	16	241-256	4	49-64	10	145-161	16	241-256
5	65-80	1 1	161-176	1 7	257-272	5	65-80	І 1	161-176	17	257-272
6	8 1-96	12	177-192	18	273-188	6	8 1-96	12	177-192	1 8	273-188

Сигнатури і колонцифри друкарських аркушів у Ч_м частку аркуша

Таблиця 5 тури і колонцифри друкарських аркушів у */_и частку аркуша

Рис. 11. Розташування заголовків граф горизонтально і вертикально

Не допускається набір рядків заголовка прописним шрифтом і врозрядку. Рядки заголовка мають бути відбиті від лінійок з усіх боків.

При наборі тексту заголовків слід у всіх випадках уникати перено­сів та не залишати в кінці рядків прийменники і сполучники.

В одноярусній частині таблиці всі заголовки граф набирають з прописної літери. У багатоярусних заголовках текст нижніх ярусів починають з рядкової, якщо він прямо пов’язаний з текстом верхнього яруса. Якщо текст кожного яруса самостійний, то кожний заголовок у нижньому ярусі починають з прописної літери.

Висота заголовків граф залежить від числа ярусів і кількості тексту в них.

НАБІР ЦИФРОВИХ КОЛОНОК

Цифрові дані в графах таблиці мають бути розміщені точно нав­проти відповідних рядків боковика:

• при багаторядковому тексті після останнього рядка (якщо боковик набраний з крапками);

• після першого рядка, якщо боковик набраний без крапок (коли він цифровий);

• після першого рядка, якщо його елементи вміщують багато рядків, або після рядків немає місця для крапок.

Числа, які виражають однорідні одиниці виміру (з найбільшим числом знаків), а також десяткові дроби виключають посередині графи так, щоб вирівняти класи чисел по вертикалі: одиниці — під одиницями, десятки — під десятками, сотні — під сотнями.

Коли колонка складається з числових даних, що є границями величин (тобто коли в рядку графи стоять два числа розділені знаком тире), числа рівняють по тире, а тире виключають на середину графи.

Коли числові дані в колонці мішані, числа без тире виключають на середину (по одній вертикалі з тире).

Якщо в графі є числа, що вміщують більше 4 знаків цілого числа, то їх розбивають на розряди.

Відбивка цифр від вертикальних лінійок має бути не менше 2 п. з кожного боку. Тільки в дуже щільних таблицях допускається наби­рати цифри впритул до лінійок. Якщо технічно неможливо зробити відбивку з обох боків однаковою, то збільшують відбивку зліва.

Десяткові дроби вирівнюють по комі.

Пропуски чисел у графах треба заповняти словами з великої букви («Немає даних», «Не виявл.» тощо). Коли явище не спостерігалося — в графі ставлять тире.

НАБІР БОКОВИКІВ

Боковик набирають за цими ж правилами, що і суцільний текст.

Якщо текст боковика складає два чи більше рядки, його можна набирати двома способами:

• перший рядок кожного абзацу — без відступу, наступні — з втяжки на кегельну;

• перший рядок кожного абзацу — з відступом, наступні рядки — на повний формат.

Всі рядки боковика мають закінчуватися на одній вертикалі з відбивкою від лінійок на півкегельну.

Неповні кінцеві рядки боковика доповнюють до вертикальної лінійки крапками (ряди крапок мають бути вирівняні по вертикалі).

Якщо пробіл між останньою буквою і першою крапкою менший ніж кегельна, то ставлять нерозривний пробіл.

Боковики без назв не допускаються. Назва боковика має підпо­рядковувати собі всі рядки боковика. У назву виносять слова, які уза­гальнюють поняття, перераховані нижче у рядках.

Невизначені назви боковика недопустимі. Якщо не можна дати загальної назви боковика, яка б підпорядковувала усі його рядки, то це означає, що в таблиці зібрані дані, які не зіставляються між собою, отже, не можуть бути зібрані в таблицю. Такі дані слід подати в тексті чи згрупувати у вигляді виводу.

Не дозволяється заголовок боковика відносити до заголовків граф (і набирати через діагональну лінійку). Цю назву слід перенести або в головку, або у тематичний заголовок таблиці.

Рядки боковика набирають від лівого краю без відступу. У про­стому текстовому боковику перше слово кожної назви рядка наби­рають з великої літери.

У складному текстовому боковику головний заголовок наби­рають з великої літери, а підпорядкований — з відступом праворуч (втяжкою) з малої літери. Не рекомендуються в текстах боковиків слова («у тому числі», «зокрема», «а саме» тощо), бо підпорядкова­ність заголовків позначається втяжкою і малою літерою. Якщо назви рядків у боковику повторюються, їх можна замінити лапками або словами «Те ж саме».

Розмірності, спільні для всіх рядків боковика, виносять у голов­ку (заголовок) таблиці.

Якщо більшість назв у боковику має розмірності, причому неод­накові, доцільно виділяти ці розмірності в окрему графу.

При обрамленні таблиць боковик відбивають від лінійки зліва на кегль основного шрифту.

Якщо в боковику є довгі рядки окремих елементів, то їх наби­рають з втяжкою на кегль шрифту, а коли всі інші елементи боковика насичені текстом (мають багато рядків), то перший рядок набирають з абзацу, а наступний та інші — на повний формат.

Перший рядок боковика відбивають від підзаголовної лінійки і боковик від нижньої обрамлювальної лінійки, якщо вона є в таблиці, не більше чим на кегельну шрифту. Якщо в таблиці немає нижньої обрамлювальної лінійки, то вертикальні лінійки мають виступати за лінію нижнього рядка боковика на 4-8 п. Якщо боковик складається з декількох рядків, частина яких має порядкову нумерацію, то вирів­нюють розряди цифр.

Підзаголовки в боковику відбивають у межах одного рядка тексту, зверху 6 п. (2,25 мм), знизу 2 п (0,752 мм) і виключають посередині свого формату. Підзаголовки виділяють напівжирним шрифтом, рідше курсивом або в розрядку шрифтом своєї гарнітури.

Слова «Разом» або «Всього» в боковику набирають основним шрифтом з 3-5 крапками, і виключають у правий край. Над словом «Разом» ставлять світлу підсумкову лінійку, яка має виступати за нього на 12 п. (4,5 мм). У вузькому боковику підсумкова лінійка може бути на рівні слова «Разом», щоб вона не з’єднувалась з обрам- лювальною лінійкою. Зверху підсумкову лінійку відбивають від тексту на 2 п. (0,752 мм), а зліва на 4-8 п. (1,5-3 мм) (рис. 12).

3002

370

7802

Всього

Рис. 12. Виключка підсумкового рядка по висоті

По висоті підсумковий рядок виключають на 16 п. (6 мм) при малому форматі таблиці, а при більшому може бути на 24 п. (9 мм).

Якщо в таблиці є декілька проміжних підсумків, то для загального підсумку зі словом «Всього» застосовують напівжирну лінійку. Також напівжирну лінійку застосовують, коли таблиця обрамлена жирними або рантовими лінійками.

Набір приміток до таблиць. Примітки до таблиць оформляють у вигляді виносок, які помішають безпосередньо під таблицею, а для закритих таблиць — навіть у середині рамки. Якщо примітка відноситься лише до окремих даних таблиці, то в середині таблиці ставлять знак виноски (зірочку), який повторюють перед приміткою.

Примітки, які відносяться до всієї таблиці, набирають зі словом «Примітка» з дотриманням правил приміток у тексті. Набирають шрифтом кегля 6-7 п.

Фігурні дужки (парантез) в таблицях застосовують у тих випадках, коли дані одної або декількох граф відносяться одночасно до декількох рядків інших граф таблиці (рис. 13).

Газети і
Журнали > Книги )	275	379	440

Рис. 13. Фігурна дужка у таблиці

Фігурні дужки ставлять у графі, яка вміщує найменшу кількість рядків. Відкрита частина парантеза має охоплювати відповідні рядки повністю, а вістря парантеза має бути розташоване посередині рядка чи групи рядків до якої вона відноситься. Фігурні дужки мають обхопити текст, а не міжрядкові пробіли.

РОЗРАХУНОК І НАБІР ТЕКСТОВИХ ТАБЛИЦЬ

При розрахунку текстових таблиць, потрібно уважно переглянути оригінал і порівняти кількість тексту одних граф з іншими, щоб одні не були перевантажені текстом, а інші не мали пустих місць (рис. 14).

Ширину усіх текстових граф установлюють на розмір, кратний «цицеро». При розрахунку всієї таблиці по ширині враховують вертикальні лінійки між графами і відбивку тексту від лінійок на 4-6 п. Тільки у щільних таблицях допускається мінімальний проміжок між текстом і лінійками 2 п. Текст кожного елемента графи набирають з прописної букви. У середині тексту елемента, ставлять розділові знаки як у звичайному тексті, але в кінці тексту крапок не ставлять. Рядки тексту в графах можна виключати трьома способами:

• весь текст посередині графи, що практично означає виключ- ку посередині тільки останього неповного рядка кожного елемента;

ннннн	ннннн	ннннн	ннннн	ннннн	ннннн	ннннн	ннннн
1. ннннннн	нннннн	ннн	ннн ннн	1. ннн	нннннн н	ннн н	ннн ннн
ннн ннннн	ннннннн	н ннн	нннн ннн	I11H1U	нннннн нн	ннн ннн	нннн ннн
ннннннннн	ннн ннн	н ннн	ннн ннн	1НН№	нннн ннн н	ннн нн	ннннннн
ннн ннн	ннн нн	нннн	ннн ннн	ннн нн	н нн нн	н н нн н	нн ннн нн
	нннн	н ннн	нн нн нн	нннннн		ннн	нн нн
		н ннн
				2. ннн	І1ІМ111И	нннннн	нннннн
2. нннннн	нннннн	ннн	ннн ннн	нннннн	ннн нннн н	нннннн	ннннннн
ннн ннннн	нннннн	нннн	ннннннн	ІШИМ	нн нннннн	нннн нн	нннннннн
нннннн	ннннннн	нннн	нннннннн	нннн	нн ннннн н	ннннн	нннн ннн
	нннннннн	нншн	нннн ннн		нннннннн
	нннн нн	нннн			нннн нннн
	ннн ннн	ннн
	ннн ннн
	нннн

Рис. 14. Вибір ширини граф текстової таблиці:

а— ширина граф не пропорційна до кількості тексту; б— ширина граф пропорційна до кількості тексту

• перші рядки з абзацу не менше кегля основного шрифту, а решту на повний формат;

• перші рядки вкрай, а решту з втяжкою на кегль основного шрифту.

Коли тексту в елементах граф багато, то їх краще набирати

з абзацу. Коли основна маса елементів у графах має 2 рядки, то їх краще набирати з втяжкою других рядків, а коли має по одному рядку і різної довжини, то їх виключають посередині графи (крім боковика).

Перші рядки всіх елементів граф мають рівнятися по горизонталі по верхньому рядку боковика. Перший рядок має бути відбитий від підзаголовної лінійки на кегль шрифту, яким набирають таблицю.

У таблицях, що мають боковик і цифрову прографку, рядки цифр мають бути розташовані точно навпроти кінцевих рядків кожного елемента боковика, які зазвичай закінчуються точкуванням. У текстових таблицях з багаторядковими елементами тексту в графах елементи вирівнюють по верхніх рядках, точкування при цьому не застосовують.

Найменша відбивка по горизонталі між групами тексту має дорівнювати кеглю шрифту. Для текстових таблиць, лінійки у середині застосовують світлі, а для обрамлення можуть бути світлі чи напівжирні. Текст у графах заверстують по найбільшій групі рядків, вирівнюючи всі групи, за лінією верхніх рядків. Текст таблиці може бути розділений на групи горизонтальними лінійками, які мають бути суцільними, а по вертикалі в межах висоти тільки з відбивкою до кратного «цицеро».

Текст таблиці набирають на 2 п. менше за ооновний текст.

НАБІР КАНЦЕЛЯРСЬКИХ (БЛАНКОВИХ) ТАБЛИЦЬ

Канцелярська таблиця (рис. 15) складається з наступних елемен­тів: титулу, заголовків граф і прографки. Прографка вміщує боковик і графи чи тільки графи.

Організація

_200 р.

НАКЛАДНА №_

»

База №

Титул

(шапка)

Склад №

Найменування вантажу	Вид тари (упаковки)	Число місць	Одиниця виміру	Кількість вантажу

Заголовок

таблиці

Прографка

(хвостова

частина)

Звідки (адреса)_ _ Кому (адреса)

Вантаж відправив_ М. п. Вантаж отримав_

СПЛм Лмо» Зім. 355-1000. 2010 р.

Підписи, місце для печатки

Вмхідні

дані

друкарні

підпис

Рис. 15. Канцелярська таблиця та її елементи

Заголовки граф і боковики у канцелярських таблицях набирають, дотримуючись правил набору книжкових таблиць, тільки графи залишають пустими для наступних записів від руки чи на друкарсь­кій машинці.

Канцелярські таблиці бувають різних форматів: А1, А2, АЗ, А4, А5, А6, А7, А8. Формат канцелярських таблиць вибирають з таким розрахунком, щоб вони були зручні для заповнення (табл. 4).

Ширину граф визначають залежно від кількості інформації, що потрібно записати в них. Розрахунок елементів таблиці проводять окремо за шириною і висотою.

Таблиця 4

Формат набору канцелярських таблиць

Формат бланку	Частка паперового аркуша	Формат набору, кв., мм
А1	7|	3072 x 4 1 72 * (550 x 750)
А2	%	203Л х 30 * (375 х 540)
АЗ	'І4	1474 х 207: « (266 х 369)
А4		10'Ах 15 =(185 x270)
А5		7 х 1074 = (126 х 185)
А6		47<х7я(8»х 126)
А7	Чб,	3 х 43Л я (54 х 86)
А8	'/121	2 х 374 я (36 х 59)

Для кожного знака, що буде вписуватись від руки чи на машинці, потрібно передбачати у середньому 8 п. (З мм).

Мінімальна ширина граф — 12-16 п., оскільки у вузькі графи незручно вписувати дані. Ширина граф залежить ще й від кількості тексту в заголовку відповідних граф.

Висоту заголовної і хвостової частин розраховують окремо. При розрахунку потрібно враховувати, що відстань між горизонталь­ними лінійками (передбачена для записів від руки) має бути 16-18 п.

Розрахунок канцелярської таблиці такий самий як і книжково- журнальної.

Висота заголовка (головки) таблиці залежить від кількості ярусів

і кількості тексту в заголовках граф, а також від кегля шрифту для набору заголовків. Висота яруса залежить від кількості рядків у ньому. Якщо в ярусі один рядок, то висота його 12 п., якщо два рядки, то відповідно — 24 п. Підярусні лінійки входять у формат яруса.

Для набору канцелярських таблиць використовують світлі

і напівжирні лінійки (рис. 16). Надзаголовні і підзаголовні лінійки мають бути напівжирними. Напівжирні лінійки утворюють основні графи, світлі — графи всередині розділів, а в заголовку граф — яруси по горизонталі. Горизонтальні лінійки у прографці, що поділяють таблицю на розділи, а також підсумкова лінійка мають бути напів­жирними.

І розділ
II розділ
III розділ
Всього. . .

Рис. 16. Розташування лінійок у бланковій таблиці

НАБІР ПРОФОРМ

В інструкціях та інших виданнях часто вміщують спеціальні таб­лиці — зразки бланків чи таблиці для набору форм обліку і звіту. Там же подають пояснення про порядок їх заповнення. Ці таблиці назива­ють проформами.

Ширина граф проформ залежить від кількості тексту в заго­ловку граф і формату полоси. Якщо немає текстового боковика, проформу набирають у вигляді головки таблиці не на всю ширину полоси (рис. 17).

Прізвище, ім’я, по батькові	Розряд працівника	Освіта	Стаж роботи за даною професією

Рис. 17. Проформа з невеликою кількістю граф і рядків заголовка

Якщо граф у таблиці багато, прографка може бути набрана на повний формат (рис. 18). Якщо проформа має боковик, він може бути набраний максимально стиснуто. У цьому випадку горизонтальні ліній­ки у прографці не ставлять (рис. 19).

2

О

£

Отримано із фальц, відділення

Зкомплек-

товано

книжкових

блоків

Здано на дільницю шитва книж­кових блоків

о

ь

2

2

Зшито

ушивкою

Покрито

паперовою

обкладинкою

Рис. 18. Проформа набрана на всю ширину полоси

Підприємство

Основні показники техпромфінплану підприємства на 20 рік

Показники	Одиниця виміру	Звіт за попередній рік	У тому числі по кварталах				План. % до звіту за попередній рік
І. Об’см продукції Валова продукція в оптових цінах (всього) у тому числі: товари культурно- побутового призначення Товарна продукція в оптових цінах під­приємства (всього) II. Виробництво про­дукції в натураль­ному виразі 1. Книжково-журнальна продукція (всього) у тому числі: книги в палітурках брошури журнали календарі альбоми	тис. грн тис. грн » тис. грн тис. грн » » » »

Рис. 19. Проформа з боковиком 131

НАБІР ФОРМ ДОКУМЕНТАЦІЙ

Форми документацій бувають декількох видів: анкети, квитанції, типові договори, довідки, обліково-статистичні форми та ін. Основна особливість форм документацій — наявність місця для відповіді на запитання. При нестачі місця зробити запис буде важко, а то й неможливо.

Довідки зазвичай вміщують кутовий штамп. Відстань між ліній­ками має бути достатнім (16—18 п.), щоб можна було вписати від руки чи вдрукувати на комп’ютері необхідний текст.

Анкети, типові договори і подібні до них форми документів відрізняються тим, що в друкованому тексті залишають місце для заповнення від руки чи вдруковування на машинці. В наборі на тих місцях підключають лінійки по нижній лінії шрифту. Якщо лінійка підключена до незакінченого слова, а у кінці потрібно зробити запис від руки, лінійку підключають впритул до слова. Якщо лінійку підключають до закінченого слова, її відбивають на півкегельну.

НАБІР АНКЕТ

Анкета — це опитувальний лист. Анкети бувають трьох видів: впідбір, порядкова, вклітку.

Набір анкет впідбір починають з абзацу, після кожного запитання ставлять лінійку, яку підключають впритул до слова, до якого вона відноситься. Від наступного запитання лінійку відбивають на кегельну. Якщо у кінці рядка, тобто після запитання, для лінійки залишилось замало місця, то додається ще одна лінійка. Відстань між лінійками має бути всюди однаковою (рис. 20).

Облікова картка

1. Прізвище

Ім’я По батькові

2. Стать 3. Рік і місяць народження

4. Місце народження

. село, район, місто

4. Національність 6. Професія

Рис. 20. Набір анкет впідбір

До порядкових анкет відносяться акти, угоди, медичні дослі­дження. При наборі порядкових анкет абзацний відступ не ставлять, запитання нумерують. Якщо запитання довге, то перенесену частину рядка вирівнюють по тексту попереднього рядка, залишаючи цифру висячою. Коли потрібно перенести лінійку, то переносять на весь формат, включаючи цифри. Якщо крім пунктів у анкеті є підпункти, то їх нумерують рядковими буквами з дужкою чи тире і відбивають на півкегельну. Текст підпункту набирають з рядкових літер (рис. 21).

Облікова картка

1. Прізвище

Ім’я По батькові

2. Стать

3. Рік і місяць народження

4. Місце народження

ссло, район, місто

5. Національність

6. Професія

Рис. 21. Набір анкет порядкових

Набір анкет вклітку. У цих анкетах всі запитання і відповіді розміщені у клітинках. При наборі потрібно більше місця залишати для відповіді так як відповіді будуть заповнюватись від руки. Шрифти для набору підбирають світлі — 8, 10, 12 кг — залежно від формату анкети (рис. 22).

Облікова картка

Прізвище
Ім’я
По батькові
Стать
Рік і місяць народження
Місце народження
Національність
Професія

Рис. 22. Набір анкет вклітку

Якщо під лінійками підключають рядки, що пояснюють дане запи­тання, то їх набирають меншим кеглем, беруть у дужки чи без них і вик­лючають по центру лінійки, до якої відносяться.

У всіх видах анкет підписи розміщають внизу. Якщо до підпису є пояснювальне слово (підпис) то підключають лінійку. А загалом їх набирають без лінійки з втяжкою видільними шрифтами.

Директор Директор

(підпис)

місце

для

фото

Лінійка для числа займає 24 п. (10 мм), а для місяця — 2 кв. (35 мм). « » 200 р.

Якщо в оригіналі є місце для фото, то його беруть у рамку, залежно від величини фотографії.

Місце для печатки зазвичай у рамки не беруть. Набирають меншим кеглем, перші літери прописними з крапками. М. П.

НАБІР КВИТАНЦІЙ

Квитанціями називають документи, що видають у підтвер­дження отримання грошей, товарів. Квитанції бувають — одинарні чи подвійні, скомплектовані в книжку під копірку, розгорнуті.

Одинарна квитанція (рис. 23) заповнюється в одному примірнику, може мати корінець квитанції, з яким вона друкується на одному аркуші,

в який вписують дані окремо. В цих квитанціях «Квитанція № »

і «Корінець квитанції № » виключають посередині ширини бланка.

нива сргїнпаиїї

Корінець квитанції №

Отримано від _ за

Корілець квитанції №_

Отримано від

за

_грн коп)

_грн коп)

20. р.

Підпис

Підпис

Рис. 23. Набір одинарних квитанцій

Квитанції набирають різними форматами, але для зшивання їх у книжку формат набору зменшують на 24 п. (10 мм).

Квитанції набирають з штампами, тобто з назвою організації, що видає квитанцію. Штампи можуть бути кутові чи поперечні.

Кутовий штамп розташовують у лівому куті на 'Л — ‘/₃ формату квитанції. Рядки набирають переважно прописними літерами, за винятком адреси і телефонів, кеглями — 6—12 п., виключають рядки

по центру штампу. До № підключають лінійку на 1 кв. (№ )■

Поперечний штамп набирають по центру на весь формат і від­бивають лінійкою чи довгою кінцівкою. Під лінійкою вправо набира­ють дату, нижче — головний рядок. Квитанції інколи мають вигляд табличок. Підписи набирають курсивом внизу з розрахунку, щоб залишилось місце для розписування.

У скомплектованих у книжку квитанціях записи проводять під копірку. Для цього виготовляють три абсолютно однакових набори

(копії), в яких (№ ), довжина лінійок і пробіли між ними мають

точно збігатись. Це необхідно для того, щоб записи олівцем чи ручкою накладались точно на своє місце. Головні рядки виключають по

центру, з вирівнюванням по вертикалі на № . Вирівнювання

проводять по найдовшому рядку (рис. 24).

назва організації

Квитанція №

« » 20 р.

назва організації

Копія квитанції №

20 р

назва організації Корінець квитанції № _

20

Отримано від _

Отримано від _

Адреса

Для оплати_ Сума

Адреса

Для оплати_ Сума

Адреса

Для оплати_ Сума

Підпис

Підпис

Підпис

Рис. 24. Набір квитанцій під копірку

На розгорнутих квитанціях під копірку не пишуть, а тому частини квитанцій розташовують поряд, справа наліво. Особливість набору полягає в тому, що між частинами квитанції вставляють контрольний рядок виключений вертикально (90°) з короткою назвою підприємства, що видає квитанцію. Цим рядком частини квитанції відділяють одну від другої. Контрольний рядок набирають прописним світлим шрифтом кешем 8-14 п., залежно від формату. Зазвичай контрольний рядок набирають вузьким шрифтом. Рядок відділяють від частин квитанції з обох боків напівжирними лінійками з відбивкою від рядка.

НАБІР ОРГАНІЗАЦІЙНО-РОЗПОРЯДЧОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ

Згідно ДСТУ 4163-2003 введено новий стандарт системи органі­заційно-розпорядчої документації (ОРД). Цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи — постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи, створювані в резуль­таті діяльності:

• органів державної влади України, органів місцевого самовря­дування;

• підприємств, установ, організацій та їх об’єднань усіх форм власносні (далі — організацій).

Документи, які входять у систему ОРД, можна розділити на три групи: організаційні (положення, устави, інструкції, правила), роз­порядчі (постанови, розпорядження, накази, рішення), довідково- інформаційні (листи, доповідні записки, довідки, протоколи, акти).

Готуючи та оформлюючи документи використовують такі реквізити:

1. — зображення Державного герба України;

2. — зображення емблеми організації або товарного знака;

3. — зображення нагород;

04—код організації;

5. — код форми документа;

6. — назва організації вищого рівня;

7. — назва організації;

8. — назва структурного підрозділу організації;

09—довідкові дані про організацію;

10. — назва виду документа;

11. — дата документа;

12. — реєстраційний індекс документа;

13. — посилання на реєстраційний індекс і дату документа, на який дають відповідь;

14. — місце складання або видання документа;

15. — гриф обмеження доступу документа;

16. — адресат;

17. — гриф затвердження документа;

18. — резолюція;

19. — заголовок до тексту документа;

20. — відмітка про контроль;

21. — текст документа;

22. — відмітка про наявність додатків;

23. — підпис;

24. — гриф погодження документа;

25. — візи документа;

26. — відбиток печатки;

27. — відмітка про засвідчення копії;

28. — прізвище виконавця і номер його телефону;

29. — відмітка про виконання документа і направлення його до справи;

30. — відмітка про наявність документа в електронній формі;

31. — відмітка про надійдення документа до організації;

32. — запис про державну реєстрацію.

Встановлюються два види бланків:

• загальний бланк (для оформлення розпорядчих документів, протоколів, актів тощо);

• бланки для листів (фірмові бланки).

Бланки кожного виду можуть виготовлятись на основі як попе­речного (рис. 25), так і кутового (рис. 26) розташування реквізитів.

Виготовляючи бланки документів, використовують такі реквізити:

1. 02, 03, 04, 05, 06, 07, 08, 09, 10, а також можливі відмітки для розташування реквізитів: 11,12,13,14,16,19,20,21.

Документи, що їх складають в організації, повинні мати такі обо­в’язкові реквізити: назва організації (07), назва виду документа (10) (не зазначають на листах), дата (11), реєстраційний індекс документа (12), заголовок до тексту документа (19), текст документа (21), підпис (23). Останні реквізити є додатковими.

Оформлюючи різні види документи відповідно до нормативних документів, крім зазначених обов’язкових реквізитів, використовують такі: 01,02,03,04,05,06,08,09,13,14,15,16,17,18,22,24,25,26,27, 28,29,30,31,32.

У документах, що їх оформлюють на двох і більше сторінках, реквізити 22—28 проставляють після тексту (21), а 29—31—на нижньому полі першої сторінки документа.

Допускається виготовлення бланків для окремих видів доку­ментів на основі загального бланка, який доповнюється реквізитами 12і 16.

Зображення Державного герба України розміщують на бланках документів відповідно до Постанови Верховної ради України «Про

Державний герб України»; герба Автономної Республіки Крим — відповідно до нормативно-правових актів Автономної Республіки Крим.

Зображення Державного герба України, герба Автономної Республіки Крим на бланках із кутовим розміщенням реквізитів розташовують на верхньому полі бланка над серединою рядків з назвою організації, а на бланках із поперечним розміщенням—у центрі верхнього поля. Розмір зображення: ширина—12 мм, висота — 17лш.

Зображення емблеми організації або товарного знака (знака обслу­говування) відповідно до статуту (положення про організацію) розміщують з лівого боку від назви організації. Зображення емблеми реєструють згідно з установленим порядком. Емблему не відтворюють на бланку, якщо на ньому розміщено зображення Державного герба України.

На бланках документів недержавних організацій дозволено розташовувати зображення емблеми на верхньому полі документа, де на бланках документів державних організацій розміщують зображення Державного герба.

Зображення нагород відтворюють на бланках документів згідно

із законодавством і розміщують на лівому полі бланка на рівні рекві­зитів 07 і 08.

Код організації проставляють за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) (15) після реквізиту довідкові дані про організацію (09).

Назва організації, що є упорядником документа, повинна повністю відповідати назві, вказаній у статуті, положенні чи іншому норматив­ному акті. Вказують повну і скорочену назву організації.

Назву філії, територіального відділення, структурного підрозділу організації зазначають тоді, коли вони — автори документа, і розмі­щують нижче реквізиту 07.

Довідкові дані про організацію містять: поштову адресу та інші відомості (номери телефонів, факсів, телексів, рахунків у банку, адресу електронної пошти тощо). їх розміщують нижче назви організації або структурногопідрозділу.

Назва документа (акт, наказ, протокол, довідка) має відповідати змісту документованої управлінської дії, а також табелю документів, що застосовуються в даній організації. Назва вказується тільки при підготовці документів на загальному бланку підприємства.

Заголовок тексту — короткий виклад змісту документа, що точно передає зміст тексту. Об’єм заголовка не повинен перевищувати п’яти

рядків машинописного тексту, довжиною 28 символів. Заголовки до тексту таких документів як акт, інструкція, правила, протокол, устав повинні поєднуватися у відмінку з назвою документа.

Дата — один з реквізитів, що забезпечує юридичну силу документа. Всі дати в документі приводяться в цифровому вигляді, у тому числі і ті, які використовуються в тексті. Елементи дати розташовують в одному рядку в наступній послідовності: день, місяць, рік. Рік позначається чотирма чи двома цифрами, місяць і день — двома (08.03.2006; 08.03.06 чи 08/03/06). Дата є обов’язковим реквізитом документів усіх видів.

& проставляє особа, що підписує, затверджує чи реєструє документ.

Індекс документа включає порядковий реєстраційний номер і умовні позначення, що вказують місце складання і зберігання документа.

Текст — це основна, інформативна частина документа і най­важливіший реквізит. Він повинен бути логічним, чітким, переконливим, аргументованим, до того ж аргументація і висновки мають бути об’єктивними. Текст може складатись із декількох частин. Більшість документів доцільно ділити на дві частини. У першій частині бажано викладати мету і причини створення документа, наводити факти, прізвища осіб та іншу інформацію, що аргументує необхідність прийняття рішень чи виконання дій. Друга частина має вміщувати висновки, пропозиції, прохання, рекомендації, рішення, розпорядження, накази.

Віза ставиться за необхідністю внутрішнього погодження доку­мента. Віза складається з особистого підпису візуючого і дати. У деяких випадках вказують посаду візуючого і розшифровують його підпис. Візи при погодженні внутрішніх документів ставлять на останній сторінці першого примірника документа нижче реквізита «Підпис».

Підпис є одним з основних способів засвідчення документа. Доку­мент підписує керівник організації чи заступник, що має право підпису, встановлене відповідним правовим актом. Примірники документів, що залишаються у справах установи, у тому числі додатки, мають містити справжні підписи посадових осіб і візи погодження.

Декілька підписів ставлять у тому випадку, якщо за зміст доку­мента відповідальні декілька посадових осіб. Фінансові документи, що слугують основою для отримання чи видачі грошей, товарно- матеріальні та інші цінності підписують керівник організації і головний бухгалтер (бухгалтер). Спільні документи декількох організацій під­писують керівники цих організацій.

До складу реквізиту «Підпис» входять назва посади особи, що підписує документ, її особистий підпис і її розшифрування. Підписи декількох посадових осіб на документі розташовують один під одним відповідно до займаних посад. Якщо документ підписують декілька осіб, які займають однакові посади, їх підписи розташовують на одному рівні. При підписанні на документі вказується дата кожного підпису. Розшифру­вання підписів у реквізитах «Підпис», Гриф затвердження і Гриф погоджен­ня повинні складатись з ініціалів і прізвища особи, що підписує документ.

Печатку ставлять на документах, що потребують особливого засвід­чення дійсності (юридичної сили). Використовують гербові і прості печатки.

НАБІР БЛАНКІВ ДЛЯ ЛИСТІВ

Для виготовляння бланків організаційно-розпорядчих документів як основні треба викоритстовувати два формати паперу згідно з ГОСТ 9327 — А4 (210 х 297 мм) і А5 (210 х 148 мм). Дозволено використовувати бланки АЗ (297 х 420 мм) і А6 (105 х 148 мм).

Бланки документів виготовляють на білому папері високої якості, друкують фарбами темних насичених кольорів. Дозволено виготовляти бланки за допомогою комп’ютерної техніки.

Бланки документів повинні мати такі поля, мм: верхнє — 20, ліве — 30, праве— 10, нижнє — 20 для формату А4, для А5 — 16мм.

Бланки для листів (фірмові бланки) — це папери для офіційної переписки з так званим штампом, виконаним набором. Штампи бувають кутові (рис. 27), розташовані у верхньому лівому куті аркуша з відступом ніцкрао на³/₄-1 кв.(13,5-18лш)чи поперечні (рис. 28) — у верхній частині аркуша на весь формат. Бланки виготовляють двох форматів А4, А5.

Бланки з кутовим штампом є найраціональнішими, так як справа від штампу на вільній площі розміщують реквізит (адресат), а кількість документів, яка вміщує цей реквізит, складає близько 85 % від всієї ОРД.

Якщо реквізити, які друкують на двох мовах, можна розмістити у межах площі, що відводиться для кутового штампу, то таким органі­заціям рекомендується виготовляти бланки з кутовим штампом.

Розміри шрифтів необхідно вибирати залежно від кількості дру- кувальних знаків у реквізиті. Вони не повинні значно відрізнятись один від одного. Допускається виділяти більшим шрифтом назву організацій і назву видів документів. Рекомендується застосовувати шрифти рубаної та медієвальної гарнітур, кеглів 7-20 п. Не рекомендується змішувати в одному штампі різні гарнітури.

При наборі фірмових бланків потрібно дотримуватись всіх техніч­них правил набору заголовків:

• розбивка рядків за змістом;

• при розділені реквізитів на рядки переноси не допускаються;

• не залишати в кінці рядка прийменники і сполучники;

• між рядками набраними прописними буквами необхідно зробити відбивку на 2 п. (можна відбити на 1 мм).

Загалом всі рядки в бланках набирають з виключкою на сере­дину. Головні рядки — назву підприємства чи організації—набирають прописними літерами, частіше з виділенням напівжирним шрифтом кегля 12-20 п. залежно від величини назви.

Другорядні рядки — назву міністерства чи відомства, а також структурного підрозділу — набирають світлими прописними шриф­тами кегля 6-12 п.

Адресу, номер телефону, номер рахунку в банку, дата набирають рядковими літерами прямого шрифту кг 6-11 п.

Формат набору для бланка A4 — 11 х 14'/₄ кв. (198 х 257 мм) або 94₂ х 14^і/, кв. (162 x257 мм), А5—11 х 6,6 п. (198 х 110 мм) або 9Ч_г х 6,6 кв. (162 х 110 мм).

На рис. 25—26 подані схеми набору бланків для листів з попереч­ним та кутовим штампами, де вказано місця розташування та розміри реквізитів. Для полегшення набору розміри подані у міліметрах.

Реквізити герб, емблему або зображення урядової нагороди роз­міщують у верхньому полі, вони у формат набору не входять.

Назву міністерства чи відомства, організації і структурного під­розділу по висоті набирають на 25 мм. Індекс підприємства зв’язку, телеграфну адресу, номер телефону, номер рахунку в банку, адресу набирають по висоті на 13 мм.

Дату, індекс набирають висотою 10 мм. Посилання на індекс і дату вхідного документу також набирають на 10 мм.

Рамку — відмітку про контроль — набирають по ширині на 25 мм, а висотою на 18 мм. Відбивають від обмежувальних кутиків на 2 мм.

Кутовий штамп по ширині набирають на 74 мм, а поперечний — на 170 мм.

У бланку з поперечними штампом обмежувальні кугики (адресат, резолюція) встановлюють на 76 мм, а для (відмітка про кількість додатків) на 74 мм. Внизу обмежувальні кутики встановлюються на 167 мм. Відстань між верхніми кутиками становить 10 мм.

Рис. 25. Розташування реквізитів у бланках для листів з поперечним штампом

>•

I^я

З

а

і

»

І

аг®

@і ©

0 О ©

74 мм

(і)

86 мм

гшг

I о р 9- О

[®|

“5!

У

о

® і

І І Л^ПіщХ

І І

01

01

0

■ *

I

і

©

.0.3. 0 © й

170 мм

У

в

лк.

Рис. 26. Розташування реквізитів у бланках для листів з кутовим штампом

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

г п

УПРАВЛІННЯ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ, КООРДИНАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ вищих НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ТА НАУКИ

СТАВРОПІГІЙСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ N. Львова

79008, Ы. Лілія, вул. І в. Федорова, 9. Тел.: 274-42-23, 272-98-11, 252-51-87.

Р/рая. № 35218003000275 \ДК у Львівській обл. МФО 825014 ЭКПО 05537093 Спсцрссстраційний рахунок 35221001000275

№

г п

Рис. 27. Бланк для листів з кутовим штампом

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УПРАВЛІННЯ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ, КООРДИНАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ТА НАУКИ

СТАВРОПІГІЙСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ м. Львова

79008, М. Львів, вул. Ів. Федорова, 9. Тел.: 274-42-23, 272-98-11, 252-51-87. Р/рах. № 35218003000275 удк у Львівській обл. Мфо 825014 зкпо 05537093 Спеиресстраційний рахунок 35221001000275

На №

г

J

Рис. 28. Бланк для листів з поперечним штампом 145

НАБІР АКЦИДЕНТНИХ РОБІТ

Акциденція — слово латинського походження, означає випадкове.

Акцидентні роботи — дрібні набірні друкарські роботи: полігра­фічне відтворення бланків, анкет, запрошень, об’яв, афіш тощо.

В поліграфії це слово з’явилося давно, коли в топографії виконували виключно книгодрукувальні роботи.

Акцидентні роботи мають особливе місце в наборному (дизайнер­ському) виробництві. Вони відрізняються від інших видів особливим оформленням, мета якого з допомогою шрифтів, лінійок, прикрас, ілюстрацій та інших матеріалів зробити текст виразнішим.

При наборі будь-якого оригіналу дизайнер (акциденщик) повинен:

• осмислити зміст оригіналу;

• знайти центральне, найголовніше місце в оригіналі;

• виділити його одним із графічних способів;

• підпорядкувати йому, попередньо розділивши, решту тексту оригіналу;

• вміло поєднати між собою всі групи тексту.

У розпорядженні дизайнера є декілька способів виділювання цент­рального слова чи фрази:

• кегль шрифту;

• накреслення шрифту;

• гарнітура шрифту;

• колір фарби;

• факсимільне (точне відтворення) виділення;

• негативне (інверсне) виділення.

Чим більша форма, тим різкіше має бути зроблено виділення кеглем. У малих формах різке збільшення кегля виділеного слова допускається у цьому випадку, якщо виділяється одне чи два слова, а решта є текстовий набір.

Якщо виділення кеглем не дає ефекту, то можна застосувати інші накреслення шрифту цієї гарнітури в такому порядку: курсив світлий, напівжирний прямий, курсив напівжирний, жирний прямий, курсив жирний. Одночасно необхідно враховувати і ширину шрифту, тому що вузькі шрифти, які різко виділяються серед шрифтів нормальної ширини, погано сприймаються; широкі шрифти читаються добре.

У тих випадках, коли акцидентний набір друкують у дві і більше фарби, необхідно враховувати силу виділення кольором і відповідно підбирати кегль і накреслення шрифту.

Поділяють акциденцію на:

• малу;

• рекламну і довідкову;

• афішно-плакатну;

• видавничу.

Художня композиція різної акцидентної роботи — це поєднання шрифтових, декоративних і образотворчих елементів у цілу закінчену форму. Створення композиції—творчий процес і тому він суто індивідуальний. Направленість і виразність композиції залежить від задуму оформлювана (дизайнера), як він розуміє зміст акцидентної роботи. Завдання композиції— надати роботі окрему художню форму, яка може бути різноманітною. Дизайнер вирішує в якому співвідношенні мають знаходитися шрифтові, декоративні й ілюстративні елемента. Виходячи зі спільного композиційного задуму змісту акцидентної роботи, дизайнер вибирає те або інше розташування рядків на полосі (асиметричне, симетричне чи блочне).

Симетричне — всі рядки розміщені відносно центральної осі. Це розміщення придає композиції спокійний характер. Застосовують у театральних, виставкових оголошеннях.

Асиметричне — всі рядки розміщені так, що рядок центральної осі не дотримується, а використовуються бокові осі. Графічні елементи прив’язуються до осей лівим або правим краєм або серединою і створюють декілька груп, зміщених у різні боки. Асиметричне розміщення дає багато можливостей для різних варіантів оформлення. В будь-якій акцидентній роботі можна з успіхом використати асиметричне розташування. Асиметрична побудова потребує однакової розбивки між словами.

Блочне — рядки розміщені так, щоб вони створювали прямокут­ник або іншу геометричну форму. Блочна побудова має дуже гарний вигляд, якщо в кожному рядку приблизно однакова кількість букв.

Щоб звернути увагу читача до окремих місць, використовують різноманітні прийоми виділень.

1. Шрифтове:

• курсивне;

• напівжирне;

• прописне.

2. Нешрифтове — за рахунок зміни форми набору в порівнянні з основним текстом без зміни накреслення шрифту. Сюди відносять:

• набір рядків у розрядку;

• обрамлення;

• фігурні та символічні елементи;

• ініціали;

• друкування іншою фарбою;

• різні форми побудови рядків (косі, овальні, східчасто і верти­кально розташовані рядки);

• фон;

• друкування з відтінками.

У акцидентних роботах одним із важливих прийомів є виділення набраних слів у тексті.

Діагональні (косі) рядки дають хороший ефект у тих випадках, коли необхідно особливо виділити яке-небуць слово чи групу слів. Косий рядок рекомендують набирати на повний формат, щоб не ускладнювати читання. Діагональні рядки як і вертикальні встановлюють знизу вверх.

Східчасті та вертикально-розташовані рядки. Цей вид засто­совують відповідно до композиційного задуму від змісту акцидентної форми. Для східчастих та вертикальних рядків не слід застосовувати курсивні та вузькі шрифти. їх треба виділяти від решти тексту, щоб не зливалися з ним. Рекомендується вертикальні рядки друкувати на кольоровому фоні.

Овальні рядки. За допомогою Microsoft WordArt можна ство­рити овальні та напівовальні рядки, тобто спеціальні ефекти в тексті, що покращують зовнішній вигляд документа. Можна створити незви­чайні вирівнювання, використовувати об’ємні ефекти.

Фон використовується, як видільний засіб, а також як прикраса. Текст віддрукований на кольоровому фоні є привабливішим. Фон потребує навколо себе вільного простору і тому не можна друкувати на всю полосу, а, як правило, під головними рядками та іншими компо­зиційними елементами, що потребують виділення.

Виділення іншою фарбою часто застосовується використо­вують для виділення окремих рядків тексту, лінійок, обрамлення, орнаментів та фону. Окремі слова віддруковані іншою фарбою, добре виділяються. Іншу фарбу використовують не тільки для виділення, але також як прикрасу.

Оформлення і набір акцидентних робіт можна віднести до області образотворчого мистецтва. Тому людина яка виконує акцидентну роботу має бути не просто механічним виконавцем, а висококваліфі­кованим, творчо думаючим майстром-поліграфістом.

Дизайнер повинен добре знати і вміти розрізняти графічну основу і стилістичні особливості різноманітних шрифтів, характер їх взаємо­зв’язку з іншими образотворчими і графічними елементами композиції.

Для набору малих форм документації необхідно скласти ескіз. Ескізом називають швидкий попередній начерк: поділ і розташування тексту оригіналу, приблизне позначення розміщення лінійок, орна­ментів, без точної вказівки на їх рисунок і розташування ілюстрацій.

Користуватись ескізами рекомендується всім дизайнерам незалежно від їх кваліфікації. Ескіз економить час, який буце витрачено на роботу. Один, два, а інколи і три ескізи займуть менше часу, чим переробляння і перенабір тексту друкованих виробів.

Ескіз може бути виконаний просто штрихами, що позначують рядки, без виписування слів і рядків чи з частковим позначенням перших слів груп текстів і написанням головних рядків.

Ескіз не потребує деталізації. Цінність його у тому, що він вира­жає задум загальної композиції витвору. Особливо важливо, щоб ескіз був виготовлений самим дизайнером. По чужому ескізу набирати дуже важко і час на виготовлення не тільки не скорочується, а навпаки, збільшується.

Навіть досвідченому майстру рідко вдається з першого разу досягнути поставленої мети. Зазвичай доводиться виготовляти декілька екскізів. І лише тоді можна обирати найоптимальніший варіант. Придумуючи композицію потрібно пам’ятати, що вона є формою оптимального і конкретного змісту, що прагнення до краси не самоціль, а розкриття змісту.

Якщо замовник вимагає виконання ідеї оригіналу з найбільшою точністю, то він повинен до оригіналу прикласти макет. Макет — це точне зображення набору як у композиційній побудові, так і відносно деталей, тобто точне креслення в масштабі на папері.

Композиція — не мимовільне з’єднання різних елементів в одне ціле, а їх органічний самозв’язок, коли вилучення одного якого-небудь елемента може привести до руйнування композиції у цілому.

НАБІР ФОРМ МАЛОЇ АКЦИДЕНЦІЇ

До акциденції малих форм відносять різні за своїм значенням види друкованої продукції.

1. Атестати, грамоти, свідоцтва, дипломи.

2. Меню, прейскуранти, програми.

3. Цінні папери — рахунки, облігації займів, виграшні квитки.

4. Запрошення.

5. Театральні квитки.

6. Похвальні грамоти, вітальні адреси.

6. Візитні картки.

Загальну побудову і побудову окремих частин витвору визначають за:

• змістом друкованого витвору і його призначенням;

• видом друкованого витвору;

• форматом та формою паперового аркуша;

• кольором і щільністю кольорового аркуша;

• кількістю фарб;

• наявністю ілюстрацій.

Атестати, грамоти, дипломи, свідоцтва оформляють з урахуванням:

• зберігання у папках чи вивішування на стіні в рамках;

• носіння в кишені у легкій палітурці.

Грамоти відрізняються від атестатів, дипломів, свідоцтв (окрім тексту) тим, що у титульній, заголовній частині, не завжди вміщують герб, назву організації, що видає грамоту, але часто подають заклики чи цитати. Грамоти зазвичай друкують великим тиражем, що призна­чається для різних установ і організацій. У таких випадках залишають місце для вдруковування тексту чи внесення від руки.

Дипломи, атестати, свідоцтва і патенти обов’язково мають мати бланк міністерства. У цих документах у титульній частині чи у вигляді фону під текстом поміщають герб держави.

Дипломи і свідоцтва можна розділити на дві групи: про закінчення навчального закладу; про перемогу в змаганнях. У дипломах, свідоцт­вах і атестатах першої групи, інколи і в посвідченнях про закінчення будь-яких курсів перераховуються навчальні дисципліни й оцінки успішності. У дипломах і свідоцтвах другої групи, як правило, є надру­кований текст і в них вдруковують чи вписують від руки назву закладу чи прізвище особи, що отримує диплом.

Поділяють всі ці форми на чотири частини:

• текст бланку, герб чи емблема і заклик;

• назва документа;

• текст документа;

• підписи, дата і місце для печатки.

Значення кожної із перерахованих частин у всіх формах однакове. При наборі над словами «Диплом», «Атестат», «Свідоцтво», «Патент», «Грамота» обов’язково потрібно розташовувати: герб чи емблему, заклики, назву міністерства, управління чи іншої установи, що видає документ. Основним виділенням у цих документах буде назва документа (наприклад, «Грамота»), тому його розташовують майже в оптичній середині. Таким чином для текстів, розташованих над назвою документа, відводиться менша частина полоси, а для текстів, розташованих під назвою документа, — більша частина полоси. Таке розподілення площі полоси між окремими текстами, що складають форму в цілому, вже визначає побудову цього виду акцидентних форм.

Підбір шрифтів для цих документів залежить від загального оформлення. Передусім потрібно по заданому формату аркуша паперу визначити формат набору. Набрана форма повинна мати таке ж співвідношення сторін, як формат паперу. Це значить, що якщо аркуш паперу має ширину відносно до довжини як 3 : 5, то сторони набраної форми мають також мати співвідношення, як 3 : 5, тобто площа паперу і площа набору повинні бути подібними фігурами.

Застосування фону в даних документах дещо змінює загальну побудову. Тут використовують, так би мовити, подвійні поля, фон-папір та фон-набір. Відповідно поля задають менші (розмір всіх полів має бути абсолютно однаковим), а сам текст (форму) набирають також на менший формат, що також вплине на підбір кеглів шрифту, що застосовують.

При застосуванні обрамлення орнамент має відповідати змісту документа. Якщо фон є частково окрасою, а частково відіграє захисну роль, то обрамлення є виключно оздобою. Використовуючи обрам­лення завжди потрібно погоджувати загальний формат наборної форми з форматом аркуша паперу. Поля від обрамлення до обрізування паперу мають бути дещо більшими, чим розмір від тексту до рамки. Тоді орнамент з текстом буде розглядатись як одне ціле.

Якщо текст друкують кольоровою фарбою, то при наборі шрифт підбирають жирніший і без тонких штрихів. Для орнаменту варто вибирати таку фарбу, щоб він не забивав текст, а виявляв його.

Дипломи, свідоцтва, атестати та різні посвідчення, що оформля­ють як «кишенькові» документи, набирають значно простіше. Зазвичай вони мають вигляд книжечки на декілька сторінок. На палітурці роблять тиснення: назва документа, герб і назва установи, що видає документ.

Меню, прейскуранти, проспекти, каталоги, програми та інші подібні акцидентні форми складаються з одної, двох чи більше полос.

ЦАР-КАВА

ннн ^

нннн^

ІШННц

МІНЮ

•а _____ >М «

► нинннннникнлн,

ННН

НОКТЮРН

нннн

1111111*1

Лк»1»СЫС4

КАВ'ЯРНЯ

Рис. 29. Односторінкові меню Рис. ЗО. Оформлення меню в декілька сторінок

ний — 1 : 3. У верхній (титульній) частині набирають назву ресторана, кафе тощо, слово «Меню» і дата; нижче — назву блюд (чи ставлять тонкі лінійки). Справа набирають ціни чи залишають для них місце. Часто назву блюд і ціни набирають у вигляді таблиці.

У меню можна застосовувати тільки дуже легкий орнамент, так як формат не дозволяє робити великі відбивки тексту від обрамлення і задавати великі поля.

Меню можна розділити на дві групи: що виставляються на паспарту-підставці і такі, що вкладають у папку. Меню першої групи складаються з одної полоси (рис. 29), меню другої — мінімум із двох полос (рис. ЗО). Меню може бути віддруковане повністю типограф- ським способом чи назву блюд вписують від руки. Формат видовже-

НАБІР ПРОГРАМ

Програми друкують для театрів, концертів, банкетів, наукових сесій, різних святкувань. У більшості випадків програму розміщують на чотирьох полосах в ‘/ частку аркуша. Перша полоса, як правило, є титульною, на другій і третій вміщують текст програми, а на чет­вертій — вихідні дані.

Програми-лібрето відрізняються від інших програм тим, що в них надрукований короткий зміст п’єси, який займає не більше двох полос. Окрім цього, у програмі-лібрето друкують список дійових осіб і прізвища виконавців.

Звичайна театральна програма вміщує в собі: назву п’єси, кількість дій, прізвище автора п’єси, композитора, постановника, режисера, художника; перелік дійових осіб і прізвища виконавців. Майже завжди на першій полосі розташовують назву театру чи його емблему. Театральні програми зазвичай друкують одним кольором, до того ж не чорною фарбою, а синьою чи коричневою. Це дещо пожвавлює і виділяє програму із маси різних друкованих листівок.

Програми концертів, як правило, друкують на дещо видовжених форматах паперу у співвідношенні сторін 1 : 2. Концертні програми друкують у дві-три фарби й оформляють нарядніше чим театральні, їх зазвичай розташовують на чотирьох полосах. На першій полосі

ПРОГРАМА

КОНЦЕРТУ

Рис. 31. Оформлення концертних програм 153

ДНЮ МАТЕРІ

вміщують слова «Програма концерту» чи назву концерту. Зміст про­грами розташовують на другій і третій полосах. На четвертій полосі вміщують вихідні дані (рис. 31).

Програми наукових сесій, пленумів, конференцій потрібно оформлювати якнайпростіше; без всяких прикрас. Поля бажано задавати більшими чим у концертних програмах.

Проспекти бувають різних форматів, до того ж і форма проспек­тів може бути найрізноманітнішою. їх брошурують у вигляді книжки, в «гармошку», у вигляді альбомів.

Проспекти можна розділити на дві групи:

• групові, які рекламують декілька предметів;

• індивідуальні, що рекламують один предмет.

Груповий проспект зазвичай оформляють у брошуру і верстають за принципом книги чи журналу. Відрізняється проспект від програми тим, що в ньому допускається виділення окремих слів, фраз, абзаців різними прийомами — шрифтом, лінійками, відступами і композиція рядків може будуватись за різними осями.

Наявність ілюстрацій у проспектах вимагає у дизайнера вміння поєднувати з ними шрифт і ефектно розташовувати їх на розво­роті полос.

Проспекти різних видів літератури будуються за принципом побудови книжкових чи журнальних полос. Зазвичай такі проспекти урізноманітнюються застосуванням орнаментів, лінійок та інших елементів як для обрамлення кожної полоси, так і для розділення текстів. Якщо в такому проспекті застосовують обрамлення, то його треба повторювати на всіх полосах.

Індивідуальний проспект завжди менший за об’ємом і має більший простір для різних композиційних побудов. Індивідуальні проспекти розраховані на рекламування одного предмета і зазвичай займають частину паперового аркуша зброшуровану різними способами.

Посвідчення, мандати, членські квитки, паспорти, пере­пустки та інші документи можна поділити на дві групи:

• довідки (тимчасового характеру) на паперовому аркуші;

• портативні книжки, які складаються з декількох сторінок у твердій палітурці.

Всі документи, що відносяться до першої групи, є односторонніми друкованими аркушами, які заповнюють від руки відповідним

текстом. Композиційно їх розташовують так, щоб текст довідки, посвідчення тощо був розташований на аркуші паперу з урахуванням наявності бокового штампу. При наборі таких документів потрібно намагатися до точного збігу лінії шрифту з лінійками у місцях, де лінійки підклю-чаються до рядка. Відбивки потрібно регулювати так, щоб можна було вільно вписувати необхідні дані.

Перепустки, посвідчення персональні та службові для зручності роблять портативними: їх формат 8x6 см, 9 х 5,5 см і 7 х 10 см. Отже, формат набору надто обмежений. Для тривалішого терміну користування документи покривають палітуркою з якогось матеріалу чи навіть шкіри. На палітурці вдруковують (чи роблять тиснення на позолотному пресі) титульну частину документа. Об’єм цих документів — від двох сторінок (тоді їх наклеюють на палітурку як форзац) до восьми.

Одну сторінку відводять для фотографії, підпису і печатки, другу — для тексту посвідчення і підписів. Якщо посвідчення складається тільки з двох сторінок, то на другій сторінці поміщають і штамп установи, що видала посвідчення. Якщо посвідчення складається з чотирьох чи восьми сторінок, то на одній із них дають назву установи, що видала посвідчення, а на інших — фотографія, текст з підписами, а інколи і правила користування документами. Залишають місце для відмітки про продовження терміну дії документа.

Для набору таких документів потрібно підбирати шрифти достатньо чіткі, так як кеглі їх дуже малі.

Залікові книжки набирають форматом 10 х 14 см. Залікові книжки складаються із 32 полос плюс форзац. На аркуші, наклеєному на палітурку замість форзаца, друкують першу полосу; на ній розміщують фотографію, печатку, особистий підпис студента і виписку з постанов урядових органів. Другу полосу друкують у розвороті з першою і нумерують як першу сторінку. На ній вміщують штамп (назву) навчального закладу, назву документа — «Залікова книжка №...», залишають місце для заповнення даних про власника книжки (прізвище, ім’я, по батькові, факультет, фах, відділення, час вступу) і підписи. Решта полос є однотипними таблицями на кожен семестр, окрім останніх чотирьох, у яких набрані рядки з підключеними до них пунктирними лінійками для запису даних про дипломний проект і постанову державної екзаменаційної комісії.

НАБІР ЗАПРОШЕНЬ

Розповсюдженим видом акцидентної друкованої продукції є запрошення, кількість та різноманітність яких постійно збільшується. Обов’язковою є також вимога щодо їх художнього поліграфічного оформлення та друку. Кожен окремий випадок оформлення запрошень повинен бути суто індивідуальним залежно від його призначення.

Запрошення на конференції, наради, урочисто-святкові чи дитячі заходи, сімейно-побутові урочистості вимагають різного оформлення. Якщо одні з них мають бути строгими, без особливих прикрас, то інші — навпаки святковими.

Неабияку роль в оформленні запрошень відіграє вік людей, на яких розраховані заходи. Так, наприклад, квитки на дитячі ранки повинні враховувати особливості сприйняття дітей і рівень їх розвитку. Оформлення цих квитків має бути дохідливим для дітей.

Оскільки оформлення запрошень не має твердих правил, то від­криваються великі можливості, для творчої ініціативи, композицій­них пошуків.

Форма і формати запрошень можуть бути різноманітні. Розташу­вання текстів може бути як поперечне, так і повздовжнє.

В оформленні запрошень на звеселяючі заходи можна застосо­вувати різні жартівливі прийоми із сюрпризами. Загалом запрошення мають традиційне слово: «Запрошення». Це назва, його титул (рис. 32). Але запрошення може бути надруковано і без його назви. Більшість запрошень має текст, який розкриває зміст заходу, що проводиться, його програму чи розпорядок дня.

Запрошення на наукові сесії, ювілейні вшанування, відкриття виставок та інші заходи подібного характеру друкують часто великого формату. Вибір шрифту в таких запрошеннях має вирішальну роль, так як він є, по суті, єдиним графічним елементом оформлення запрошення.

Зазвичай тут потрібно застосовувати прямі світлі шрифти, а також свілі курсивні. Якщо в запрошеннях є ілюстрації, то характер рисунків визначає і рисунок шрифту. Кеглі шрифтів мають бути не менше кор­пусу (10 п.).

Великі запрошення зазвичай складаються із чотирьох сторінок. Текст розподіляють наступним чином: перша полоса — титульні тексти (дата ювілею, назва заходу, назва «Запрошення»); друга полоса — епіграф, портрет ювіляра, прізвище запрошеного, інколи

Рис. 32. Титульні сторінки запрошень

текст запрошення; третя — текст запрошення чи програма заходу; четверта — вихідні дані, рисунок-кінцівка (рис. 33).

Створення запрошень на ювілеї окремих організацій, на банкети, маскаради, сімейні святкування дає великий простір для творчості. Принципи композиційного оформлення запрошень в основному ті ж, що і для інших видів акцидентних робіт. Різниця лиш у тому, які частини тексту і зображувальні елементи вважати головними, а які другорядними.