Тема 3. Українська література доби реалізму Лекція 4. Український реалізм.

Література. Історичні межі. Суспільно-політичні обставини формування нової художньої свідомості. Характерні риси реалізму. Соціальний детермінізм. Народництво. Провідні постаті (М.Вовчок, А.Свидницький, І.Нечуй-Левицький, П.Мирний, Б.Грінченко, І.Карпенко-Карий, М.Старицький).

Термінологічний словничок

Реалізм (лат. realis – речовий, дійсний) – напрям у літературі і мистецтві, який полягає у правдивому, об'єктивному і всебічному відображенні. Ідеологічною основою Р. став раціоналізм, раціоцентрична теорія Просвітництва. Провідним принципом реалізму є вірність реальній дійсності, конкретно-історичний підхід до неї, погляд на історію як на постійний поступ, прагнення відтворювати життя, змальовувати його таким, яким воно є у внутрішньому світі людини без ідеалізації і сатиричної карикатурності. У 20-х роках XIX ст. французькі критики називали реалізмом «нову школу» в літературі, яка відрізнялася від «літератури ідей» (класицизму) і літератури образів (романтизму). Естетика реалізму міметична в своїй основі, тобто пов'язана з розумінням мистецтва як форми наслідування дійсності. Якщо романтики показували виняткових героїв у виняткових обставинах, то реалісти звичайну «маленької» людини в звичайних обставинах. Мова романтизму — поетична, у реалістів звичайна розмовн з діалектами і жаргоном. Однак реалісти не відмовляються від романтичного пафосу і тих прийомів зображення, які використовували романтики. Однак реалісти не відмовляються від романтичного пафосу і тих прийомів зображення, які використовували романтики. Елементи романтизму є у творах Бальзака, Діккснса, Флобера, Достоєвського, Шевченка, Франка. Реалізм взяв і від класицизму: раціоналізм, композиційну стрункість твору, логічність викладу матеріалу, окремі прийоми зображення персонажів (увага до інтелектуального життя людини, вірність обов'язку, суперечність між обов'язком і особистими інтересами). І романтики, і реалісти звернулися до конфлікту людини і суспільства.

Новаторство реалізму в структурі характеру, його розвитку, у зв'язку з типовими обставинами. Характери реалістичних творів – багатогранні, умотивовані, розвиваються у логічній послідовності. Герої діють у конкретних суспільно-історичних умовах, які мотивують їх вчинки. Реалізм визнає не лише детермінованість поведінки людини, але й здатність піднятися над обставинами, протистояти їм Реалісти відображають дйсність, сповнену гострими суперечностями, конфліктами. Вони дотримуються принципу соціальності й історизму. Поведінка героїв реалістичних творів зумовлена об'єктивними соціально-історичними умовами. Для реаліста людина — істота соціальна. Принцип історизму полягає у відтворенні колориту часу і місця, в розумінні історії як процесу якісних змін, які характеризують національно-історичну своєрідність того чи іншого етапу в кожній країні. Історизм і соціальність взаємозв'язані. Історизм конкретизує принцип соціальності, сприяє розкриттю розвитку соціальних умов. Вчинки героя випливають із особливостей характеру і психології, а характер і психологія зумовлені життєвими обставинами і соціальним середовищем. Зміна обставин життя позначається на долі генроїв.

В українській літературі реазізм утвердився в першій половині XIX ст., цей реалізм має назву просвітительський. У творчості І. Котляревського поєдналися риси класицизму, просвітительського реалізму й сентименталізму. У творчості Г. Квітки-Основ'яненка (в бурлескно-травестійних віршах, одах, поемах, байках) просвітительський реалізм поєднується з классицизмом. У 40-60-х рр. ХІХ ст. реалізм співіснував з романтизмом. Такий синтез романтичного і реалістичного начал є у творчості Т. Шевченка. У творах просвітительського реалізму піддавалися критиці окремі недоліки суспільного ладу, реалісти другої половини XIX ст. критикують усю самодержавно кріпосницьку систему. У реалізмі 40—60-х років формуються етнографічно-побутова, соціально-побутова і соціально-психологічна течії. Розвиток р. в українській літературі пов'язане з творчістю Т. Шевченка, Марка Вовчка, І.С. Нечуя-Левицького, А. Свидницького, Панаса Мирного, Івана Карпенка-Карого, М. Кропивницького, Ганни Барвінок. Література збагатилася у жанровому відношенні. Набули популярності суспільно-політична елегійна лірика, сатира. Урізноманітнилася проза, з'явилися соціально-побутові, етнографічно-побутові, психологічно-побутові оповідання, соціально-психологічна новела, соціально-побутова, історична повість, соціально-психологічний роман, роман-хроніка. Збагачується проблематика літератури. Окрім селянської, письменники порушують тему духовенства, міщанства, інтелігенції (Джерело: http://pidruchniki.ws/18210712/literatura/realizm).