Тема 2. Українська література доби романтизму. Лекція 3. Формування романтичної парадигми в українській літературі: від і.Котляревського до т.Шевченка

Огляд літератури. Часові межі. Історичні, суспільно-політичні обставини формування нової української літератури. Освітні центри та періодична преса в Україні перших десятиліть ХІХ ст. Перші збірки фольклору, дослідження з історії України. Котляревський і «котляревщина». Харківські романтики. «Руська трійця». Кирило-Мефодіївське братство. Творчість Т.Шевченка.

Матеріали до теми Думка літературознавця

Пантелеймон Куліш у статті «Переднє слові до громади. Погляд на українську словесность» (Хата. – С.-Пбг, 1860) із властивим йому пафосом образно схарактеризував особливості українського літературного процесу першої половини ХІХ ст.:

«(...) Україна на свою самостайню словесность почувається. Охотнійше почали наші хлоп’ята слухати бурлацьке юродство Котляревського, аніж чепуркувату карамзинщину. Як же появив Квітка на світ свою Марусю, то вже хіба щирі паненята – такі, що й няньки в них були німкені, – од неї одвертались. Що вже там ні друковано по столицях нічим там нашому брату не догоджено. Те ми читали смакуючи, а Марусю – плачучи; так тут уже хоть і не кажи, що нам ріднійше. Найбільш ми вподобали з сусідньої словесності Пушкіна, і таки – нігде правди діти – повпивались були його поезією, наче тим старосвітським медом (...). А тут іще й земляк наш Гоголь почастував нашу громаду гарним, да ще й заправленим по-нашому, спотикачем; то здавалось нам, що вже й додому з того бенкету не втрапимо. Як же гукнув свою пісню Шевченко, да вивів нас у степ, да провів скрізь понад Дніпром аж до Лиману, то де той і Хміль у нас подівся! Протверезив нас рідний кобзар, наче в вишневому садку по росі покачав, і вже з того часу іншим смаком нам у словесності запахло. (...) Побенкетувавши на тому пишному чужоземному бенкеті (Пушкіна, Байрона, Шіллера, Міцкевича. – Ю.М.), рвемося ми тепер, мов із неволі, у рідні села, степи й луги. Там нам любо, там нам здорово і на серденьку легко!».

Термінологічний словничок

Романтизм (від фр.«romantisme», – щось таємне, дивне, нереальне) – напрям у мистецтві, який виник у країнах Західної Європи наприкінці XVIII - поч. XIX ст. Характерні риси:

ідеалізм у філософії,

вільна побудова творів,

зображення ідеальних героїв і почуттів (апологія особистгості),

відчуття хиткості світу,

незвичайні герої у незвичних обставинах,

захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів,

інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо.

Р. виник як опозиція класицизму. На противагу класицистичній апології античності романтики творили в дусі Середньовіччя, нові картини життя, відкидали суворі канони й правила і понад усе цінували натхнення; просвітницькому ідеалу розуму був протиставлений культ почуттів; зосередження на людських переживаннях, які виражали неповторну індивідуальність.

Український романтизм охоплює період 20—60-х років XIX століття. Виникнення цього літературного напряму в Україні пов'язане з публікацією в 1827—28 pp. творів П. Гулака-Артемовського «Твардовський» і «Рибалка», з появою «Малоросійських пісень» М. Максимовича в 1827р., а також створенням літературного гуртка І. Срезневського в Харківському університеті наприкінці 20-х pp. Українські романтики мали кілька своїх осередків: у Харкові діяли Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров; у Львові — М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький («Руська трійця»), М. Устиянович; у Києві — кирило-мефодіївці М. Костомаров (яким переїздить з Харкова), Т. Шевченко, П. Куліш.

Зверніть увагу!

Учені помітили цікаву опозицію: Україна в Шевченка – рай, країна вічного літа, натомість Росія, зокрема Петербург, – пекло. Наприклад у поемі «Сон», з одного боку –

«...Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Меж ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади ріясні похилились,

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все то те,вся країна,

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою,

Споконвіку вмивається,

Сонце зустрічає...»;

А з іншого –

«...Далі гляну:

У долині, мов у ямі,

На багнищі город мріє;

Над ним хмарою чорніє

Туман тяжкий...»

У поемі «Варнак» –

«...Дивлюся,

Мов на небі висить

Святий Київ наш великий.

Святим дивом сяють

Храми Божі, ніби з Самим

Богом розмовляють»

Зверніть увагу

Перший відомий вірш Т.Шевченка балада «Причинна, написана 1837 р. та баладу Л.Боровиковського «Молодиця», надруковану 1828 р.

«Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідний місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто нігде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

В таку добу під горою,

Біля того гаю,

Що чорніє над водою,

Щось біле блукає.

Може, вийшла русалонька

Матері шукати,

А може, жде козаченька,

Щоб залоскотати.

Не русалонька блукає:

То дівчина ходить,

Й сама не зна (бо причинна),

Що такеє робить.

Так ворожка поробила,

Щоб менше скучала,

Щоб, бач, ходя опівночі,

Спала й виглядала

Козаченька молодого,

Що торік покинув.

(...)

Ото ж тая дівчинонька,

Що сонна блудила:

Отаку-то їй причину

Ворожка зробила!

На самий верх на гіллячці

Стала... В серце коле!

Подивилась на всі боки

Та й лізе додолу.

Кругом дуба русалоньки

Мовчки дожидали;

Взяли її, сердешную,

Та й залоскотали.

Довго, довго дивовались

На її уроду...

Треті півні: кукуріку! —

Шелеснули в воду».

Л.Боровиковський. Молодиця.

«Ватагами ходили хмари;

Між ними молодик блукав;

Вітри в очеретах бурхали,

І Псьол стогнав і клеткотав

Шуміли верби... рвалось листя;

Гули вітри попід мостом...

На пні сиділа молодиця,

Підперши щоку кулаком:

"Повій, вітре, повій, буйний,

Повій з того краю,

Де живе моє серденько,

Де милий витає

(...)

Розступись вода - в тобі я

Погубою все горе...

Ох, мій милий, ох, мій милий!..

Доле моя, доле!.."

Вода реве, вона блідніє;

Волосся дибом піднялось;

Псьол гоготить, вихрить, дуріє...

"Прощай!.. ти мій..." -і вниз шубовсть! (...)»