Завдання для самостійного вивчення

Ознайомтеся зі зразками текстів києворуської літератури ХІ-ХІІІ століть і спробуйте відповісти на такі запитання:

•Хто, де і з якою метою міг написати подібні твори, які жанрові, стильові особливості Ви спостерегли в цих текстах і чим це можна пояснити?

•Якими були геополітичні уявлення руської людини в добу Середньовіччя, загалом, що Ви можете сказати про інтелектуальний рівень авторів?

•Яка роль Святого Письма у формуванні вітчизняної літератури, чи можна сказати, що автори були добре знайомі з Біблією те іншими релігійними творами.

Слово про Закон і Благодать митрополита Іларіона Київського (Фрагмент «Похвала Володимиру»)

(Переклад В.Яременка)

«Хвалить же похвальними голосами Римська земля Петра й Павла, від яких увірували в Ісуса Христа, сина Божого; Азія і Ефес і Патм — Івана Богослова; Індія — Фому; Єгипет — Марка. Всі землі, і міста, і люди шанують і прославляють свого вчителя, що навчив їх православної віри.

Похвалімо ж і ми, по силі нашій, учителя нашого і наставника, що сотворив великі і дивні діла, великого кагана землі нашої — Володимира, внука старого Ігоря, сина ж славного Святослава, що в часи, коли владарювали, мужністю і хоробрістю прославилися в багатьох країнах, а перемоги їхні і силу згадують донині і славлять. Не в убогій-бо й невідомій землі владарювали, а в Руській, яку знають і до якої прислухаються по всіх чотирьох кінцях землі.

(...)

Подібниче великого Костянтина! Рівний розумом, рівний христолюбністю! Рівний розумом, рівний пошануванням до служителів Його! Костянтин зі святими отцями Нікейського Собору закон людям встановив, а ти з новими нашими отцями-єпископами, збираючись часто, з великим смиренням радився, як для людей сих, котрі щойно пізнали Господа, закон утвердити. Костянтин серед еллінів і римлян царство Боже сотворив, ти ж — у Русі. Тепер і в них, і у нас Христос царем визнається. Костянтин з матір’ю своєю, Єленою, хрест із Єрусалима приніс і серед людей своїх прославив, прославивши, віру встановив. Ти ж із своєю бабою, Ольгою, принесли хрест від нового Єрусалима (...)» (Джерело: http://litopys.org.ua/biletso/bilo01.htm).

Літопис руський (Повість врем’яних літ»)

(Переклад Л.Махновця)

«Як ото говорили, коли Андрій учив у Синопі і прийшов у [город] Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захотів він піти в Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням божим прийшов і став під горами на березі.

А на другий день, уставши, сказав він ученикам своїм, які були з ним: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне бог». І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ, і рушив по Дніпру вгору» (Джерело: http://litopys.org.ua/biletso/bilo01.htm).

Києво-Печерський патерик Касіяніська редакція 1462 р. Переклад і.Жиленко Слово 30. Про преподобного Мойсея Угрина

«Відомо про цього блаженного Мойсея Угрина, що був [він] улюбленцем святого Бориса. Був бо за походженням угорець, брат Георгія, на якого святий Борис одягнув гривну золоту, і якого убили зі святим Борисом на Альті й голову його відрізали задля [тої] золотої гривни. Цей бо Мойсей, один бувши вибавлений від гіркої смерті й гіркого заколення уникнувши, прийшов до Предслави, сестри Ярославової, і перебував тут. І в ТІ дні не можна було піти нікуди, і молився той, міцний душею, доки прийшов благочестивий князь наш Ярослав, не стерпівши тепла душевного до братів своїх, на беззаконного, і переміг безбожного, гордого і окаянного Святополка. Цей бо втік у Ляхи та прийшов назад із Болеславом, і вигнав Ярослава, а сам сів у Києві. І Болеслав, повертаючись до Ляхів, взяв із собою обох сестер Ярославових, і забрав же й бояр його, [а] з ними ж - і цього блаженного Мойсея повів, закованого по руках і ногах кайданами тяжкими, [і] його добре стерегли, бо був сильний тілом і гарний з обличчя.

Побачила його жона одна з-поміж знатних, красива та юна, що мала вдосталь багатства й велику владу. І та, взявши до серця вроду побаченого [бранця], була вражена в серце жагою, бо захотіла цього преподобного. І почала спокусливими словами умовляти його, мовлячи: "О, чоловіче! Дарма такі муки приймаєш. Маючи розум, ним би можна звільнитися від цих кайданів та страждань". Каже до неї Мойсей: "Бог так зволив". Жона ж до нього: "Якщо мені покоришся, я тебе вибавлю й знатним зроблю в усій Ляській землі, і пануватимеш наді мною й усією землею моєю". Зрозумів же блаженний бажання її гидотне, та й каже до неї: "То який муж, взявши жону й покорившись їй, добре зробив? Адам, коли першоствореній жоні покорився, із раю вигнаний був. Самсон, силою усіх переважаючи, і воїнів перемігши, наостанок жоною був відданий Іноплеменним. І Соломон, премудрості глибину взнавши, жоні підкорившись, ідолам поклонився. Й Ірод, великі перемоги здійснивши, пізніше рабом став [жінки], [та] Іоану Предтечі голову відсік. То як я, вільним бувши, зроблю себе рабом жінки, якої від народження не спізнав?" Вона ж каже: "Я тебе викуплю й знатним зроблю, і паном всього дому мого зроблю, і за чоловіка тебе мати собі хочу, лиш [і] ти волю мою вдовольни й жагу душі моєї втіш. І дай мені добро'тами твоїми насолодитися. Вдовольнюся, бездумно згублена, твоєю любов'ю, аби сердечне полум'я, яке палить мене, вгасло - не можу [бо] стерпіти краси твоєї. Я ж радість отримаю від [утілення] бажань моїх, і спочину від пристрасті, й ти насолодишся моїм добром, і паном усього майна мого будеш, та спадкоємцем моєї влади, і зверхником боярам [станеш]". Блаженний же Мойсей каже до неї: "Добре знаєш, що не сотворю волі твоєї, ні влади твоєї, ні багатства не хочу, але ліпшою від усього цього є чистота душевна, а ще більше - тілесна. Не тяжко мені було погубити 5 років, які мені Господь дарував терпіти у путах цих. Задля цих моїх невинних мук надіюся бути вибавленим од вічних мук". Тоді жона, бачачи, що втратила таку красу, отримала іншу раду від диявола, подумавши так: "Якщо викуплю його, якось і неволею покориться мені". Посилає ж до хазяїна його, аби взяв у неї скільки хоче, а Мойсея віддав їй. Той же, бачачи добрий час для набуття багатства, взяв у неї аж до 1000, Мойсея ж віддав їй. І великою неволею безсоромно потягли його на недобре діло. Коли ж [та полька] волю набула над ним - повеліла йому бути при собі й звільнила його від кайданів, і в багатоцінні ризи його одягла, і смачною їжею його годувала, і силувала любити її, до своєї хтивості змушуючи. Цей же преподобний, бачивши шаленство жони тої, [ще] більше навернувся до молитви й посту, ївши [пісне] в неспанні, і зволивши краще сухий хліб [вживати] Бога ради й воду з чистотою, ніж багатоцінний харч та вино зі скверною. І не лише зняв із себе нижню сорочку, як Йосиф, але й увесь одяг [ошатний - ?] із себе зняв, і уникнув гріха, і нізащо мав життя світу цього. І таку лють [цим] викликав у жони, що [захотіла] вморити його голодом. Бог же, [Який] не лишає рабів своїх, котрі вірять Йому, одного з рабів жони тої до милосердя навернув, і [той] таємно подавав йому їжу. Інші ж, його умовляючи, говорили: «Брате Мойсею! Що не дає тобі женитися? Ще бо юним є, а вона - вдова; була з мужем один рік. І вродливіша від інших жінок, багатство має незліченне й владу велику в Ляхах. І коли б вона захотіла за якогось князя, то [і той] би нею не погребував. Ти ж полоненим є та невільником жони цієї, а паном її не хочеш бути? Якщо ж говориш: "Не можу переступити Заповіді Христові", то чи не каже Христос у Євангелії: "Задля цього залишить чоловік батька свого і матір та приліпиться до жони своєї, і будуть обоє єдиною плоттю, уже бо не є двома, але плоттю єдиною. Апостол же: "раніше [належить] женитися, ніж народжуватися", вдовицям же велить до другого шлюбу йти . Ти ж, не маючи обіту чернечого, але вільний від того, для чого жорстоким і гірким мукам себе піддаєш, чи чого стережешся? Якщо ж тобі доведеться померти в біді сій, то яку похвалу матимеш? Хто ж від перших [людей] і до сьогодні цурається жінок, крім чернеців? Авраам чи Ісак, чи Іаков? Йосиф же, в малому перемігши, однак жоною переможений був, Ти ж нині, якщо життя [не] втратиш, однак жоні належатимеш. І хто не посміється твоєму безумству? Краще тобі покоритися жоні цій і вільним стати, й паном бути над усім». Він же говорить їм: "Гей, брати і добрі мої друзі, добро мені радите! Розумію, що краще від шептання зміїного, котре в Раю Єва [чула], пропонуєте мені. Радите мені покоритися жоні цій, але ніяк вашої ради не прийму. Якщо мені доведеться і померти в неволі цій та в гірких муках - всіляку надіюсь від Бога милість набути. Хоча всі праведники спаслися з жонами, я ж один грішник є - не можу з жоною спасатися. Але якби Йосиф покорився жоні Петерфіїній, то не царствував би по тому: бачив бо Бог терпіння його й дарував йому царство. Тому в усіх родах хвалений є, як цнотливий, хоча й дітей прижив. Я ж не Єгипетського царства хочу набути й мати владу, чи великим бути в Ляхах, і з честю з'явитися в Руській землі, - але заради Вищого Царства цього не роблю. Якщо ж живим звільнюсь із рук жони цієї, то чернецем буду. Що ж бо в Євангелії Христос каже: "Кожен, хто залишить батька свого, і матір, і жону, і дітей, і дім, той є моїм учнем". Христа ж більше слухати чи вас? Апостол говорить: "Хто оженився - піклується, як вгодити жоні, а хто не женився - піклується, як угодити Богу" . Питаю ж вас: кому належить більше рабом бути - Христу чи жоні? Пишеться бо: "Раби, слухайте панів своїх у благому, а не у поганому" . Зрозумійте ж ви, які володієте мною, шо ніколи не спокусить мене краса жіноча, ні відлучить мене від любові Христової!"

Це почувши, жона, думку лукаву в серці своєму придумавши, садить його на коня, і з багатьма слугами велить водити його по містах та селах, які належать їй, говорячи йому: "Це все - твоє є, якщо забажаєш. Твори, що хочеш, із цим". Говорить же і до людей: "Це - пан ваш, а мій чоловік, тож усі стрічні кланяйтеся йому". Було бо багато служило їй рабів та рабинь. Посміявся блаженний безумству жони й каже їй: "Дарма трудишся - не можеш бо мене спокусити тлінними речами світу цього, ні применшити мого духовного багатства. Зрозумій [це] і не трудися даремно". Жона ж каже йому: "Чи не знаєш, що проданий мені є? І хто звільнить тебе від рук моїх? Живого тебе ніколи не відпущу: по багатьох муках умертвлю тебе". Він же без страху відповідає їй: "Не боюся сказаного мені, але той, хто продав мене тобі, більший гріх має. Я ж від сьогодні, за Божим повелінням, буду мнихом".

(...)» (Джерело: http://litopys.org.ua/)

Прочитайте уривок з «Віршів нищенських, утішних» імовірного автора Петра Поповича-Гученського (ХVІІ ст.), в якому Ви побачите яскравий зразок популярної в ХVІІ-ХVІІІ ст.) серед народу зразок гумористичної поезії. Спробуйте відповісти на запитання:

•до якого соціального середовища належав автор?

•які мовні, стильові, змістові відмінності ви помітили (порівняно з попередніми уривками)?

•чи можна сказати, що саме на такому ґрунті зростав талант автора «Енеїди» Івана Котляревського? Аргументуйте свою думку.

«(...)

От тепер же із вами буду розмовляти,

Із святом тим хвалебним всіх поздоровляти.

Але вперше школьную скажу вам пригоду.

Волю кому носити хоч решетом воду,

Ніжли в школі клепати таковую біду,

Бо-м і нині слушного не їв-єм обіду.

А также-м ся готував, як іншії люде,

І мовив-єм до себе, гаразд уже буде.

Зготував-єм був собі в юшці по блощиці

І поставив-єм страву тую на полиці.

Гдесь ся вош от як курка великая взяла

І, лізучи лапами, юшку мні пролляла.

І м'ясо все у смітті барзо поваляла,

А сама от як заяць на двор поскакала.

Я за нею, а она на порозі стала

І на мене зубами, як вовк, заклацала.

Я до кия, она там чудо учинила,

Бо ворону на сміттю зараз ухватила

І почала лабами з пір'я оскубати,

А мене страх великий почав ізнімати.

Витну її киїськом, хтів-єм, щоб застила,

А вош зараз ворону із зубов пустила

А мені так до очей скочила потужне,

Же-м ся мусив против неї поставити мужнє.

Але-м пляцу той воші щире не дотримав,

Бо мене так вдарила, аж-єм із ног упав.

Так я кгвалту закричав, аж нищії наші

Прудко з школи вибігши і горщисько кваші

Винесши, та квашею очі їй залляли,

А другії віжками прудко вош зв'язали

І почали до школи вош тую тягнути.

Шесть нас тягло — не могли воші той двигнути.

А наш Самсун-товариш, ухвативши вила,

Притисне вош за шию, як ізмогла сила.

А вош з-под вил так прудко барзо вискочила

А Самсона нашого за нос ухватила

І так його вкусила своїми зубами,

Же лікарства не знайдем і межи бабами.

Тепер пильно питаєм премудрих докторов

І довціпних шукаєм усюди лікаров,

Би наш Самсон-товариш до здоров'я пришов.

Так я йому лікарство здоровеє нашов.

Кажуть люде, якіїсь з маслом палєниці

Гарячії прикладать щодень к потилиці,

І ковбаси до зубов кажуть прикладати,

Солониною радять также нос вкладати.

Єще ж мні єдні кажуть: якоєсь порося

Печеноє к лікарству барзо би здалося,

Коли б тілько а лятво где його достати,

Обачите, як його буду утинати.

Дайте мені, для бога, із шмат солонини,

Бо ми не міли такой у школі звірини.

Ачей би-сьмо Самсона свойого влічили

І здоровим пред вами всіми поставили.

Дайте втож і ковбаси, бо чомусь вмліваєт

І невесело з огню чомусь все співаєт.

Коли б тоєй ковбаси доволі скоштовав,

То б вам «Христос вродився» весело заспівав»

(Джерело: litopys.org.ua/biletso/bilo01.htm).

Ознайомтеся з фрагментом вступної частини Літопису Самійла Величка (ХVІІІ), який становить питоме явище в історії нашої літератури ХVІІ-ХVІІІ ст. – козацьких літописів. Вони важливі ще й тим, що вони стали потужним чинником українського романтизму, згодом дали матеріал для вітчизняної історичної романістики. Зверніть увагу, як автор мотивував свою працю.

«...Отож гідні похвали подвиги наших козако-руських предків описали не наші ледачі історики, а чужоземні: грецькі, латинські, німецькі та польські. Можна прочитати там і про описану вже вмене Хотинську війну, проте ці книжки важко не тільки витлумачити й перекласти на козацьку мову, але й дістати в Малій Росії. Річ відома: як мертвої плоті ніхто, крім божої благодаті, не воскресить, так не може людина навіть суєтну сьогосвітню славу вияснити й описати без літописних свідчень. Тим-то я й не посмів писати того, про що не мав певного знаття. І це не через лінощі, а тому, що наші козацькі літописці, наслідуючи давніх ледачих письменників, через недбальство не описали славні й великі діла своїх вождів. У ті роки, коли шведські війська перебували в Польщі та Саксонії, я проходив з помічним малоросійським військом, яке було послане за монаршим, його царської пресвітлої величності, указом на допомогу полякам проти шведів, через тогобічну малоросійську Україну, що лежить на захід від Корсуня й Білої Церкви. Перейшов я Волинь та князівство Руське до Львова, Замостя, Бродів і далі, і перед моїми очима постали численні безлюдні міста й замки, порожні вали, колись висипані працею людською, як гори й горби. Всі вони правили тоді за пристановище і поселення диких звірів. Я побачив, що фортеці, які траплялися нам на шляху у військовому поході (у Чолганському, в Константинові, Бердичеві, Збаражі і Сокалі), одні стоять малолюдні, інші зовсім спорожніли — розруйновані, зарослі землею, запліснявілі, обсаджені бур’яном і повні лише червів, і зміїв, й усякого гаддя, що там гніздиться. Роздивившися, побачив я покриті мохом, очеретом і зіллям просторі тогобічні україно-малоросійські поля й розлогі долини, ліси й великі сади, красні діброви й річки, стави й занедбані озера. І це був той край, який правдиво колись, уже шкодуючи за втратою його, називали й проголошували поляки раєм світу – був він перед війною Хмельницького немовби друга обітована земля, що кипіла молоком і медом. Бачив я, окрім того, в різних місцях багато людських кісток сухих і голих — їх покривало саме тільки небо. Я питав тоді себе: «Хто вони?» Надивився я того всього, що кажу, порожнього й мертвого, повболівав серцем і душею — бо ж зробилася пусткою ця красна колись і переповнена всілякими благами земля, частка вітчизни нашої україно-малоросійської, і впали в незвідь посельці її, славні предки наші!» (Джерело: litopys.org.ua/biletso/bilo01.htm).