Висновки

1. Постмодерна спрямованість в українському письменстві означилася після катастрофи на Чорнобильській АЕС (1986 р.), яка неначе пробудила і митців старшого покоління, і «шістдесятників», і породила нову генерацію письменників постчорнобильської епохи. Ця літературна хвиля прагнула «зруйнувати Карфаген української провінційності» (Ю.Шевельов), скориставшись зняттям цензури, прагнула вивести мистецтво слова поза межі політики.

2. Постмодерна література в Україні до кінця 1990-х залишалася аналогом мистецького самвидаву: тією ж мірою марґінальна, малотиражна, але з високою інтелектуальною напругою. Перебуваючи в стані внутрішньої опозиційності, вона вимагала свого читача й водночас не дбала про нього.

3. Конфлікт між старим і новим загладився в нашій постмодерній літературі їх симулякром (копіюванням): радянська культура відмирала, зате публікувала все краще, не допущене раніше цензурою (тема голодомору, репресій тощо). Канон епохи соцреалізму втратив сфери впливу, але нова література і особливо нова критика, уникаючи старих рольових очікувань, не спромоглася витворити якісно іншої культурної свідомості.

4. Поняття “постмодернізм” розвивалося в нашій культурології нелінійно. У тривіальному значенні воно увібрало і значення фактичного зламу в національній літературі та інших мистецтвах, і поняття надуманого, штучно роздмуханого явища.

5. Критичний прояв як певна фаза у розвитку самої літератури, що переходить у стан спостереження другого ступеня: письменник спостерігає за собою як письменником у момент письма. Таке іронічне «підглядання» стає визначальним способом рефлексії. Постісторична нарація в українському варіанті є різновидом особливого критичного дискурсу.

6. На відміну від багатьох європейських, український постмодернізм включив модерністські опозиції у власну матрицю і дав їм ряд багатозначних тлумачень.

7. Попри всі різночитання впадає в око, що поетика літератури українського постмодернізму найбільше завдячує бароковій стилесвідомості (вірші І.Іова, В.Мацька, В.Неборака, К.Мордатенка). Минуле й майбутнє – ніби дзеркальні стінки довкола теперішнього – з кожною визначною подією змінюється їх цілість, яку проймає новий смисловий візерунок, інший дух часу. Національна культура захищена цілістю, сучасний її стан не може не узгоджуватись з минулим.

8. Новий стиль – це антираціоналізм. Постмодернізм у своєму суперечливому, іноді хибно спрямованому та розмаїтому розгортанні постійно кидає виклик нашому розумінню єдності, суб’єктивності, епістемології (знання), естетики, історії та політики.

9. Про постмодернізм в українській літературі заговорили на початку 1990-х, хоча з’являється він раніше, ще в середині 1980-х. Зароджувалася нова література з іронічним, видовищним підтекстом, котра пародіювала ідеологічні кліше, відроджувала форми барокової гри, озвучувала новий маскарад персонажів і ролей.

10. Постмодернізм – цілісний, багатозначний, динамічний, залежний від соціального та національного середовища комплекс мистецьких, філософських, епістемологічних науково-теоретичних уявлень, дистанційованих від класичної та некласичної (модерністської) традиції, що склався в західній культурній постметафізичній самосвідомості за останні десятиліття ХХ століття (Ю.Ковалів). У науковому дослідженні означено постмодернізм (художній напрям у літературі) як теоретичну рефлексію на це явище, тобто специфічну літературознавчу методологію. Хоча власне в постмодерністському ключі, на мою думку, художня практика може зливатися з методологічними постулатами.

12. Постмодернізм – це реакція на радикальну зміну поглядів щодо місця культури в житті сучасного суспільства. Постмодерністська інтенція виникає як результат порушення чистоти такого феномену як мистецтво. В його основі лежить індивідуалізм, оригінальна творча інтенція.