19. Інформація як основна категорія інформаційного (комунікативного) менеджменту та ресурс управління.

Інформація і комунікація у житті суспільства. Сучасна інформаційна концепція («інформаційне суспільство», «постінформаційне суспільство») та розвиток інформаційної індустрії у сфері управління. Специфіка трудової діяльності в постіндустріальному та інформаційному суспільствах.Роль інформаційно-комунікативного чинника у формуванні і реалізації діяльності сучасної організації.Предмет і завдання курсу. Терміни і поняття. Зв’язок курсу з іншими дисциплінами. Розвиток галузей менеджменту та наук інформаційно-комунікаційного циклу. Розширення предметної галузі менеджменту. Характеристика функціональної галузі менеджменту. Зв’язок менеджменту з науками інформаційно-комунікаційного циклу. Сучасні напрямки розвитку  інформатики. Інформаційний підхід до управління виробничою діяльністю.Соціально-психологічні особливості ІУД. Характеристика соціально-психологічного простору управління в організації. Соціально-психологічні аспекти інформаційного і комунікативного управління. Технологічний аспект психологічної поведінки користувача інформації в системі управління. Завдання діяльності інформаційного менеджера з управління інформаційним середовищем.ІКМ як вид менеджменту: визначення, призначення, цілі та завдання. Роль ІКМ в інформаційному забезпеченні управління (ІЗУ) та прийнятті обґрунтованих управлінських рішень.Історичний аспект становлення і розвитку ІКМ. Інформаційний (комунікативний) менеджмент як система управління через інформацію і комунікацію в сучасних умовах соціально-економічного розвитку.Складові ІКМ: організація інформаційної діяльності (ОІД); інформаційні ресурси (ІР); інформаційні технології (ІТ); інформаційні системи (ІС).Комунікативний характер складових ІКМ.Концептуальні підходи до ІКМ як невід’ємної частини процесу управління організацією: економічний, аналітичний, організаційний, системний, технологічний.

20. Процес комунікацій та ефективність управління.

Відповідно до досліджень керівник від 50 до 90% всієї витрачає на комунікації. Це видається неймовірним, але стає зрозуміло, з урахуванням, що керівник робить це, аби реалізовувати ролі в міжособистісні стосунки, інформаційному обміні і процесах прийняття рішень, що вже казати про управлінських функціях планування, організації, мотивації і функцію контролю. Саме оскільки обміну інформацією вмонтований в усі основні види управлінської діяльності, ми називаємо комунікації сполучною процесом.

 Бо достойник виконує три ролі та здійснює чотири основних функції, аби сформулювати мети організації та досягти їх, якість обміну може прямо проводити ступінь реалізації цілей. Це означає, що з успіху індивідів і закупівельних організацій необхідні ефективні комунікації.

 Хоча загальновизнано, що комунікації величезне значення для успіху організацій, опитування показали, що 73% американських, 63% англійських і 85% японських керівників вважають комунікації головною перешкодою по дорозі досягнення ефективності їх організаціями. Відповідно до одному опитування приблизно 250 тис. працівників 2000 найрізноманітніших компаній, обміну інформацією представляє однією з найбільш складних негараздів у організаціях. Ці опитування свідчать, що неефективні комунікації - одне з головних сфер виникнення проблем. Глибоко осмислюючи комунікації лише на рівні особи і організації, ми мають навчатися знижувати частоту випадків неефективних комунікацій і ставати найкращими, ефективнішими менеджерами. Ефективно працюючі керівники - це, хто ефективні в комунікаціях. Вони уявляють суть комунікаційного процесу, мають добре розвиненим умінням усного та письмової спілкування, і розуміють, як середовище впливає обміну інформацією. Почати з аналізу комунікаційного процесу у організаціях. Розмірковуючи про обмін інформацією у створенні, зазвичай дбають про людях, що кажуть у процесі особистого спілкування чи групах зборах, розмовляють телефоном чи читають i становлять записки, листи і звіти. Хоча для цієї випадки доводиться переважна більшість комунікацій у створенні, комунікації є всепроникаючий і складного процесу. Почати з виявлення того де поза і усередині організації потрібні ефективні комунікації.

Комунікації між організацією і її середовищем.

На діяльність організації впливають чинники зовнішньої Среды (політичні, соціокультурні тощо.) Від цих факторів залежать комунікаційні потреби організації. Якби потрібно було проаналізувати, що ж кажуть, пишуть і читають насправді в організації, основну увагу довелося б зосередити на питаннях, пов'язані до потреб інформаційного взаємодії з зовнішнім оточенням, яка впливає або вона буде проводити організацію.

 Організації користуються різноманітними коштів комунікацій з складовими свого зовнішнього оточення. З наявними і стали потенційними споживачами вони повідомляються з допомогою реклами й інших програм просування товарів ринку. У сфері відносин із громадськістю першорядне увагу приділяється створенню певного образу, «іміджу» організації на місцевому, загальнонаціональному чи міжнародному. Организациям доводиться підпорядковуватися державного регулювання і заповнювати у зв'язку розлогі письмові звіти. У межах своїх щорічних звітах будь-яка компанія повідомляє інформацію з фінансів і маркетингу, і навіть наводить довідки про свого розміщення, можливостях кар'єри, пільги тощо. Використовуючи лобістів і роблячи внесок у користь різних політичних груп, комітетів, організація намагається проводити зміст майбутніх законів і постанов. Організація, де є профспілка, повинна підтримувати зв'язку з законними представниками осіб, працюють за наймом. Якщо профспілка у цій організації відсутня, вони можуть спілкуватися зі своїми працівниками через те, щоб профспілка не з'явився. Це лише окремі приклади з усього розмаїття способів реагування організації на події та чинники зовнішнього оточення. Укотре підкреслимо, що обговорення, зборів, телефонні переговори, службові записки, відеострічки, звіти тощо., що обертаються всередині організації, найчастіше є реакцією спроможності чи проблеми, створювані зовнішнім оточенням.