4.Які ознаки передбачає спілкування?

 Педагогічна ефективність мовлення вчителя залежить від рівня володіння мовою, правильного добору мовних засобів, тобто від культури мови.

   Культура мови — галузь знань, яка вивчає нормативність мови, її відповідність суспільним вимогам; індивідуальна здатність особи вільно володіти різними функціональними стилями.

   Поняттям “культура мовлення” послуговуються для означення певного рівня втілення мовних засобів у повсякденному усному і писемному спілкуванні. За смисловим навантаженням воно відрізняється від поняття “ культура мови ”.

   Культура мовлення — упорядкована сукупність нормативних, мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування.

Спілкування є однією з центральних проблем, через призму якої вивчаються питання сприймання і розуміння людьми одне одного, лідерство і керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин.

Інтерес до спілкування виявляють представники різних наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом. Філософи, наприклад, аналізують спілкування як спосіб реалізації суспільних відносин, розглядають його як вид діяльності, де фіксуються суб’єкт-суб’єктні відносини, досліджують вплив спілкування на формування особистості. Саме вони зробили наголос на необхідності усвідомлення значущості Іншого і цінності звернення до нього як до рівноправного та відповідального суб’єкта. Дослідження проблеми спілкування в загальнофілософському плані є методологічною основою, на якій базується вивчення цього феномену в інших наукових дисциплінах, наприклад, в етиці, психології, соціології, медицині, педагогіці. Із розуміння ролі й значення механізмів спілкування виник менеджмент як функція керівництва людьми і галузь людського знання, що допомагає здійснити цю функцію. Спілкування стало основою маркетингу і його головним методом. Спеціалісти з маркетингу повинні знати запити та бажання споживачів тільки з перших рук, зустрічатися особисто з клієнтами, кожен з яких має риси характеру, темперамент, звички тощо.Головне гасло маркетингу: «Споживачі вимагають від виробників спілкування. Вони хочуть, щоб з Вами було легко спілкуватись».

10. Назвіть основні сфери комунікативного менеджменту.

ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ — це система управління інформаційно-комунікативною сферою суспільства на основі використання форм, методів і технологій правового, економічного, соціального, гуманітарного і політичного менеджменту і маркетингу. Ґрунтуючись на цих засадах, слід розглядати І.-к.м. через призму міжособистісних, групових і масових комунікацій у контексті діяльності інформаційно-комунікативних (пресових) служб, технологій паблік рилейшнз і реклами. І.-к.м. використовує такі технології та інструменти: 1) зв’язки з громадськістю (public relations); 2) зв’язки з акціонерами, інвесторами і партнерами (investor relations); 3) брендинг; 4) формування іміджу й управління репутацією; 5) зв’язки із засобами масової інформації (media relations); 6) програму просування (promotion plan). Загалом І.-к.м. потрібно розглядати в контексті дослідження типології комунікативного менеджменту в аспектах: 1) ієрархічно-­територіального рівня та простору управління; 2) базових сфер суспільства (державно-правової, економічної, соціальної, духовної); 3) галузево-функціональних видів менеджменту; 4) ієрархічно-регулятивного рівня управління; 5) часового простору управління. Відповідно до ієрархічно-територіальних рівнів управління виокремлюють: 1) глобальний комунікативний менеджмент (планетарний рівень управління); 2) цивілізаційно-територіальний комунікативний менеджмент (рівень управління сукупністю держав-­націй, об’єднаних спільними цивілізаційними ознаками — західна, православна, ісламська, конфуціанська, індуїстська, буддистська, африканська, латиноамериканська, японська цивілізації); 3) державно-національний комунікативний менеджмент (рівень управління державою-нацією, більш поширений під назвою «державне управління» («Public Administration») та «державна політика» («Public Policy»)); 4) регіональний комунікативний менеджмент (рівень управління територіями, які мають спільні економічні, соціальні, екологічні, етнічні та інші інтереси, кордони яких можуть не збігатися з державними кордонами); 5) локальний комунікативний менеджмент (рівень місцевого управління та самоврядування міста, селищної, сільської ради тощо). Роль І.-к.м. полягає, насамперед, в інформаційному забезпеченні здійснення всіх видів і форм менеджменту, оскільки основним ресурсом менеджменту є інформація, а основною технологією — комунікація.