Розділ 9 державний кредит і державний борг

9.1. Суть, поняття та форми державного кредиту

В умовах розвинутих товарно-грошових відносин держава може залучати для використання, з метою вирішення певних актуальних задач вільні фінансові ресурси господарських структур і кошти населення. Головним способом їх отримання є державний кредит. Він виражає відносини між державою і численними фізичними і юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду, поряд з бюджетом, в руках держави. За своєю економічною сутністю державний кредит – це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами – з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

Основна класична форма кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів, це пов'язано з бюджетним дефіцитом, кредит є джерелом його покриття, в окремих випадках з його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.

Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам, на більш пільгових умовах порівняно з іншими кредитним ресурсами, під цільові програми або проекти.

У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит).

У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати у ролі позичальника, гаранта і кредитора.

Причини існування державного кредиту:

1) потреби у виконанні державою своїх функцій;

2) постійно зростаючі потреби держави;

3) бюджетний дефіцит.

Державний кредит має певні спільні риси з банківським кредитом:

1) поверненість;

2) строковість;

3) платність.

Відмінність банківського та державного кредиту — перший призначений для задоволення виробничих потреб суб'єктів господарювання; другий — для задоволення потреб державних органів влади та управління.

Форми державного кредиту:

1) державні позики;

2) використання частини вкладів населення в ощадних установах. Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються до бюджету. Однак, комерційні банки, як правило, діють на комерційних засадах і мобілізовані кошти формують їхні кредитні ресурси. Частина цих коштів може спрямовуватися на придбання державних цінних паперів і таким чином належати до державного кредиту;

3) грошово-речові лотереї;

4) використання коштів державного позикового фонду. Це означає заміщення грошових ресурсів кредитними. Наслідок — загострення фінансової кризи та посилення інфляції.

9.2. Класифікація державних позик

Державні позики класифікуються таким чином:

1. За правовим оформленням:

1.1. На підставі угод. Угодами оформляються кредити від інших держав, міжнародних організацій і фінансових інститутів.

1.2. Цінними паперами. З їх допомогою мобілізуються кошти на фінансовому ринку. Види цінних паперів, якими оформляються позики:

1.2.1. Облігації. Можуть бути знеусобленими — на покриття дефіциту бюджету; цільовими — під конкретні програми. Облігація має такі види оцінки:

— номінальна — зазначена сума боргу;

— курсова — ціна, за якою вона продається залежно від дохідності, надійності, ліквідності.

1.2.2. Казначейські зобов'язання. Казначейськими зобов'язан

нями оформляються, як правило, короткострокові позики. Відмінності між облігаціями та казначейськими зобов'язаннями:

— облігації випускаються з метою поповнення бюджету, цільових державних фондів, на спеціальні цілі; казначейські зобов'язання — лише на поповнення бюджету;

- за облігаціями фінансовий дохід виплачується у фіксованих відсотках, у вигляді виграшів; за казначейськими зобов'язаннями — у фіксованих відсотках; — облігації обертаються вільно або обмежено серед населення і юридичних осіб; казначейські зобов'язання — реалізовуються лише серед населення.

2. За місцем розміщення:

2.1. Внутрішні — на внутрішньому фінансовому ринку, тобто надаються юридичним особам, фізичним особам, нерезидентам.

2.2. Зовнішні — надходять ззовні від урядів, юридичних осіб, фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів.