2. Формування писемного мовлення на основі побудови цілісних текстів.

Оскільки писемне монологічне мовлення є специфічною формою мови, з своїми завданнями і функціями, і початковою її одиницею для навчання є текст, то в школі для глухих розвитку письмової мови приділяється особлива увага. Доцільно із самого початку формувати її шляхом побудови цілісного тексту. Перед побудовою тексту в школі для глухих проводяться словникова робота з теми і лексичні і граматичні вправи з використанням мовного матеріалу теми.

3. Засвоєння писемного мовлення в контексті реальної діяльності учнів.

Писемне мовлення нормально і повно функціонує тільки у взаємозв'язку з іншими видами діяльності, які складають для неї функціональний контекст. У початкових класах школи для глухих таким контекстом є наступні види діяльності: епістолярна (написання листів, листівок, записок), словесна творчість (складання розповідей, творів), масова комунікація (написання заміток в стінгазету).

4. Використання на уроках розвитку мовлення різних організаційних форм, що забезпечують співпрацю учнів з вчителем і один з одним.

Різні форми організації роботи учнів дозволяють вчителеві залучити до участі в ній кожного учня, підвищити темп їх роботи на уроці, розумову і мовленнєву активність, створити у класі атмосферу творчості і співпраці.

5. Диференційований підхід до учнів з метою активізації мовленнєвої і мисленнєвої діяльності кожного з них.

У зв'язку з цим всіх учнів класу за рівнем розвитку мовлення можна поділити на чотири групи.

До першої групи відносяться учні з низькою мовленнєвою активністю і відсутністю самостійних висловлювань як в усному, так і в писемному мовленні.

До другої групи входять учні з недостатньою мовленнєвою активністю і низьким відсотком самостійних грамотних висловлювань в усній і писемній формі.

Школярі третьої групи характеризуються високою мовленнєвою активністю в усній роботі, але низьким відсотком самостійності грамотних висловлювань в усному і писемному мовленні.

До четвертої групи відносяться школярі з високою мовленнєвою активністю і значною кількістю самостійних висловлювань в усному і писемному мовленні.

При розділенні школярів на групи педагог визначає найближчі педагогічні завдання в роботі з кожною з них.

6. Складання планів роботи по розвитку зв'язної мовлення на тривалий період (рік, півріччя) з включенням всіх доступних дітям даного віку і рекомендованих програмою видів робіт.

Таке планування здійснюється з урахуванням розкритої вище класифікації творів і сприяє різносторонньому розвитку мислення учнів, оскільки кожен вид роботи стимулює виконання певних розумових операцій.

2. Словникова робота на уроках читання в школі для дітей з вадами слуху.

Одним із напрямків роботи на уроках читання є словникова робота. Словникова робота спрямована на розв’язання наступних завдань:

• усвідомлення учнями сюжетної та ідейно-художньої сторін прочитаних творів через розкриття значень слів, виразів, фраз, а звідси підсилення впливу прочитаного на особистість учня;

• систематичне накопичення та збагачення словникового запасу у мовленні учнів через організацію широкої мовленнєвої діяльності;

• розвиток розмовного і зв’язного описово-розповідного мовлення в усній та письмовій формі для свідомого самостійного читання і вільного спілкування з оточуючими людьми.

Вимоги до проведення словникової роботи:

1. Словникову роботу необхідно планувати при підготовці до вивчення теми і до окремого уроку. Це означає відбирати лексичний мінімум, який потребує роз’яснення, визначати місце та призначення словникової роботи на різних етапах вивчення тексту, прийоми пояснення і закріплення словника.

2. Словникова робота органічно включається у всі види діяльності учнів з текстом. В одних видах діяльності словник роз’яснюється, в інших – закріплюється і активізується. Словникова робота знаходить місце при підготовці до читання, в процесі читання і роботи над текстом, при відтворенні та узагальненні прочитаного.

3. При проведенні словникової роботи необхідно стимулювати пізнавальну активність учнів, залучати їх до усвідомленні слів у контексті, до інших прийомів пояснення.

4. Цілеспрямоване збагачення і розширення лексичного запасу учнів досягається організацією спеціального закріплення певного мінімуму активного словника в їх мовленнєвій практиці. В цей мінімум входять слова і вирази, без яких неможливо розкрити основний фактичний та ідейний зміст прочитаного тексту, слова, які найчастіше використовуються у розмовному і є загально вживаними у літературному мовленні.