МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Бердянський державний педагогічний університет

Соціально-гуманітарний факультет

Кафедра педагогіки вищої школи

та управління освітніми закладами

ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ

”ОРГАНІЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИМ ПРОЦЕСОМ У ВНЗ ”

для магістрантів

зі спеціальності 8.000009 – Управління навчальним закладом

Затверджено радою

соціально-гуманітарного факультету

протокол № від 2007 р.

Бердянськ

2007

Упорядник:

Нємченко С.Г., старший викладач, кандидат педагогічних наук.

Рецензенти:

Крижко В.В., кандидат педагогічних наук, професор;

Кашкарьов Г.В., кандидат педагогічних наук, доцент.

Схвалено методичною радою

Бердянського державного педагогічного університету

Протокол від 2007 р. №

Пояснювальна записка

Управління школою за сучасних умов потребує від керівників високої наукової компетентності, великої майстерності і постійного вдосконален­ня. Ефективність виконання функціональних обов'язків керівником за­гальноосвітнього навчального закладу перебуває у прямій залежності від рівня його компетентності.

Перебуваючи у постійно змінюваному оточенні, заклади загальної се­редньої освіти потребують відповідного гнучкого управління. Таке управ­ління можливе за умови посилення цілеспрямованості за­гальноосвітніх навчальних закладів до мінливості зовнішнього і внутріш­нього середовищ.

Отже, керівники шкіл мають не тільки володіти високим рівнем про­фесійної підготовки з питань управління, а й постійно оволодівати та ви­користовувати інноваційний простір щодо розвитку професійних умінь із загального й шкільного управління.

До недавнього часу в нашій країні не здійснювалася професійна підго­товка керівника. З 2000 року Міністерством освіти і науки України було розроблене освітньо-кваліфікаційну характеристику магістра за спеціаль­ністю 8.000009 — «Управління навчальним закладом», що відповідає Дер­жавному стандарту вищої освіти і входить до її галузевої складової.

Для підготовки магістрів і підвищення кваліфікації керівників навчаль­них закладів викладачами Центрального інституту післядипломної пе­дагогічної освіти (ЦІППО) АПН України було розроблено відповідні програми.

Тема 1. Теорія управління.

Теорія управління. Діяльність. Структура людської діяльності . Основні поняття, що входять у визначення ”управління”. Система. Зв’язки між елементами структури системи. Соціальні системи.

Загальні ознаки соціальної системи. Системний підхід. Переваги системного підходу. Система управління. Суб’єкт управління. Об’єкт управління. Мета. Задача. Системні правила управління. Види управління.

Управління  це:

• Процес впливу на систему з метою переведення її в новий стан або для підтримки її в якомусь установленому режимі;

• Цілеспрямована діяльність усіх суб’єктів, спрямована на забезпечення становлення, стабілізації, оптимального функціонування і розвитку навчального закладу;

• Цілеспрямована й чітко скоординована робота викладачів і колегіальних органів вищого навчального закладу, підприємств, установ і громадськості, що являють собою керівну систему з комплексного створення всіх умов, необхідних для досягнення кінцевої мети виховання і навчання студентів.

Управління  це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації; це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізовану юрбу в елективну цілеспрямовану і продуктивну групу ( Пітер Ф. Друкер).

Управління як процес являє собою спосіб, технологію, методику, механізм здійснення плану в часі, це хід управління, послідовна зміна стадій, етапів розвитку, сукупність дій керівника для досягнення результатів.

Процес  сукупність послідовних дій для досягнення певних результатів; що логічно зв’язуються одна з одною для того, щоб забезпечити досягнення поставленої мети; це діяльність, перетворить ”вхід” у ”вихід”.

Задача науки управління навчальним закладом  виявлення й наукове обґрунтування найбільш раціональних шляхів підвищення ефективності й результативності роботи колективу.

Теорія управління  система знань про закономірності, принципи і правила управління.

Закон  необхідний, стійкий, істотний, взаємозв’язок, що повторюється між явищами в природі й суспільстві, у мислені.

Діяльність  це специфічна форма свідомого, цілеспрямованого, активного ставлення до навколишньої дійсності з метою її доцільної зміни і перетворення.

Структура людської діяльності складається з:

• потреб;

• мотивів;

• цілей;

• задач;

• дій;

• операцій.

Аналіз конкретної діяльності можна здійснити тільки в тому випадку, якщо будуть визначені потреба, мотив цієї діяльності й умови досягнення мети.

Основні поняття, що входять у визначення ”управління”:

• система;

• суб’єкт;

• об’єкт;

• мета.

Система:

• стійка-сукупність взаємозалежних елементів, що утворюють єдине ціле, яке володіє властивостями, що відсутні у складових елементів;

• ціле, що складається з об’єктів, взаємозв’язок і взаємодія яких породжує нові (системні) якості, не властиві жодному об’єкту окремо чи іхній арифметичній сумі. Об’єкти, що входять у систему називаються елементами.

Система зберігає цілісність доти, поки між її елементами сильніші, тісніші за їхні зв’язки з навколишнім середовищем, із системою більш високого рівня. Як тільки внутрішні зв’язки даного об’єкта почнуть слабнути, вона перестає існувати як ціле і розпадається на окремі частини.

Зв’язки між елементами визначають її структуру.

Соціальні системи , що об’єднують людей. Головна їх особливість умови такого об’єднання або системоутворюючі фактори. Взаємозв’язок між об’єктами заснований на дії законів існування і руху матерії, відображення реальної дійсності, наявність усвідомлених загальних цілей або однакових та інтересів, що мають вирішальне значення для спільних дій людей. Спільність конкретних цілей та інтересів  причина створення соціальної системи й умова її нормального існування.

Загальні ознаки соціальної системи:

• конкретна загальна мета всієї сукупності елементів;

• підпорядкування задач кожному елемента загальної мети ситеми;

• усвідомленість кожним елементом своїх задач і розуміння загальної мети;

• виконання кожним елементом функцій, що випливають з поставленої задачі;

• конкретність відносин між елементами системи;

• наявність органу управління;

• обов’язковий зворотній зв’язок.

Переваги системного підходу.

Уміння керівника бачити безліч реально існуючих структур навчального як системи і об’єкти управління дозволяє:

• ”висвітлити” недорозвинені структури, слабку місця, ліквідація яких підвищує ефективність функціональних систем;

• бачити навчальний заклад комплексно, а тому усвідомлено підвищувати рівень цілісної системи;

• пізнавати ВНЗ як систему з позицій усіх нових аспектів, а отже, розширювати й поглиблювати знання про неї.

Складній системі (ВНЗ) притаманні:

• наявність визначених частин, кожній яких властиві свої особливості;

• взаємозв’язок і взаємозалежність частин між собою;

• наявність внутрішньої організації;

• наявність субординації підпорядкованості і співпідпорядкованості частин, елементів, яскраво виражена ієрархічність;

• існування в якомусь зовнішньому середовищі, з яким вона утворює певну єдність;

• наявність цілеспрямованості у функціонуванні;

• прагнення до виконання мети;

• розвиток у часі, тобто динамічність;

• здатність зберігати стійкий стан;

• суперечливість за своєю природою;

• можливість оперативної й активної участі науково-педагогічного колективу у керівництві.

Система управління складається з двох основних взаємозалежних систем елементів (підсистем): керівної  суб’єкта управління і керованої  об’єкта управління.

Суб’єкт управління  той хто виконує управлінські функції і приймає рішення, організує їхню реалізацію, здійснює контроль за їх виконанням.

Об’єкт управління  те, що піддається впливу. З –поміж об’єктів управління розрізняють істот і неістот.

Блок суб’єкта управління  містить цілепокладання, структуру і комунікативні зв’язки, вхід зворотного зв’язку, вихід сигналу, що впливає , і банк інформації.

Блок об’єкта управління  включає потреби, що формуються, визначний рівень недостатності інформації і нерозвиненість діяльності.

Закон єдності системи управління­  керована і керівна системи повинні складати єдину цілу систему з причинно-наслідковими зв’язками між частинами; чим вище ступінь відповідності керівної системи керованій, тим ефективніше здійснюється управління.

Кожен суб’єкт управління (індивідуальний або колективний) має своє призначення. Він створюється для конкретних цілей і тому повинен чітко знати свої функції. Для того, щоб кожен суб’єкт ефективно виконував їх, необхідно забезпечити:

• правову оформленість (хто, де, коли , на якій термін заснував, обрав, призначив або затвердив того чи іншого керівника або груповий суб’єкт);

• визначення й розподіл повноважень і прав, обов’язків і відповідальності між усіма суб’єктами і внутрішньо груповими суб’єктами;

• обсяг, масштаб, межі діяльності суб’єктів;

• необхідні для управління ресурси.

Множину об’єктів не можна розглядати як систему, якщо не виведений системоутворючий фактор, що визначає взаємну близькість, об’єднаність елементів в єдине ціле. Таким системоутворюючим факторм виступає мета.

Мета ­ ідеальний образ передбачуваного результату людських дій.

Головна мета вивчення системи виявлення тих зв’язків, що істотно впливають на властивості досліджуваних об’єкті в на кожний окремий і разом узятий.

Визначити мету  значить побудувати діяльність педагога або колективу так, щоб усі ланки працювали в ім’я досягнення цієї мети.

Задача  приватна мета. Педагогічна задача виникає кожного разу, коли потрібно прилучити студента до певного знання, сформувати в нього уміння, навичку або переробити одну систему знань, умінь, навичок в іншу.

Загальні правила формулювання цілей:

• починається з дієслова невизначеної форми в наказовому способі, що характеризує виконувану дію. Досягнення мети результат дій, тому, основу формулювання мети складає зобов’язання виконати необхідні дії;

• конкретизувати необхідний кінцевий результат;

• конкретизувати заданий термін досягнення мети;

• конкретизувати максимальну величину припустимих витрат;

• дати кількісну характеристику очікуваного результату робіт, необхідну для підтвердження факту досягнення мети;

• обговорити тільки те що” і ”коли” повинно бути зроблено, не вдаючись у деталі ”як” і ”чому” це повинне бути зроблено;

• відповідати безпосередньо цільовому призначенню і функціональним обов’язкам конкретного члена колективу або колегіального органу;

• бути реальною і досяжною, але не легкою;

• бути реалізованою в межах наявного або очікуваного обсягу ресурсів;

• виключати або робити мінімальної можливість подвійної відповідальності за результат спільної роботи;

• рахуватися з інтересами виконавців і не викликати серйозних конфліктів у навчальному закладі.

Системні правила управління :

• управління може забезпечити стабільний успіх у досягненні кінцевих цілей управлінської діяльності, коли воно здійснюється за умови взаємної відповідності обґрунтованого цілепокладання і діючих засобів ціле реалізації;

• тільки те управління може розраховувати на стабільний успіх, яке систематично приймає обґрунтовані і взаємно несуперечливі установки стосовно всіх, без винятку, елементів цілепокладання (системи цілей і критеріїв вибору ефективних способів дії;

• управління, орієнтоване на стабільний успіх, повинне у несуперечливий спосіб використовувати весь асортимент організаційних, економічних, соціальних і технологічних засобів цілереалізації при послідовному посилені економічних і соціальних форм регулювання процесів діяльності;

• управління, яке функціонує на будь-якому рівні суспільного виробництва, тільки тоді може розраховувати на стабільний успіх, коли воно послідовно узгодить установки ціле покладання і засоби ціле реалізації з інтересами й установками всіх інших рівнів при безумовному пріоритетів критеріїв кінцевої народногосподарської ефективності.

• загальні цілі управління навчальним закладом освіти:

• становлення, створення керованої і керівної системи

• підтримка усіх властивостей системи, її упорядкування й стабілізація;

• забезпечення оптимального функціонування системи;

• розвиток системи, її переведення з існуючого у новий, якісно кращий стан;

• створення цілісної системи безперервності освіти;

• створення умов для одержання кожним суспільно необхідного рівня наукових знань, залучення до багатства світової і вітчизняної культури для розвитку здібностей і обдарувань особистості;

• максимальне повне задоволення освітніх потреб особистості;

• створення умов для розвитку особистості;

• формування цілісного науково-педагогічного колективу однодумців;

• демократизація вузівського життя і процесу управління ним на всіх рівнях;

• гуманізація відносин на всіх рівнях системи;

• створення у науково – педагогічному колективі атмосфери творчої активності, переведення його в режим постійного творчого пошуку;

• переведення науково-педагогічного колективу на нові технології навчання і виховання.

Види управління:

• реактивне або управління за відхиленнями  базується на відхиленнях, що служать підставами для прийняття рішення. Принциповою особливістю цього виду управління й одночасно його органічним недоліком є властиві йому небезпека втрати перспектив і системних взаємозв’язків з іншими видами діяльності, перетворення в самоціль того, що насправді є лише засобом досягнення цілей;

• розімкнене ­ зворотній зв’язок відсутній, або він здійснюється з великим запізненням, що призводить фактично до некерованості процесом;

• циклічне передбачає і зворотній зв’язок, і цілеспрямований вплив на хід керованого процесу. У свою чергу, цей вид управління розподіляється на два типи управління: управління за кінцевим підсумком, розвиток процесу залишається невідомим і управління у якому враховуються і характеристики самого процесу, і його проміжні результати;

• управління від досягнутого  відображене в цілях майбутнє представляється переважно, як минуле, що змінилося кількісно, а задачі, розв’язані сьогодні ,  як визначений ”приріст до досягнутого”;

• гнучке  орієнтоване на задоволення потреб, забезпечує основу для позитивного стимулювання якості роботи всіх співробітників управлінського апарату і виконавців;

• мотиваційне  передбачає цілеспрямований вплив керівника на мотиваційну сферу членів колективу не за допомогою наказів і санкцій, а за допомогою норми-зразка діяльності і соціально-психологічних умов її інтеорізації;

• випереджальне пов’язане з сукупністю обставин, які не надають керуючому відповіді, але потребують, проте, прийняття рішень. Управлінська дія починається до виникнення проблеми.

• за кінцевим результатом  системна інтеграція різних видів діяльності і відповідність їх цілям педагогічного змісту незалежно від особливостей цих видів діяльності.

Програмно - цільове управління  орієнтує на комплексний підхід у використанні ресурсів і досягненні максимальних кінцевих результатів, покликане забезпечити пріоритет першорядних цілей і задач.

Цільове управління  це стратегія в діяльності керівника, план досягнення визначеного результату в рамках обмежень, що накладаються засобами діяльності і динамічною системою внутрішніх критеріїв діяльності.

Основні етапи розробки цільових комплексних програм:

• аналіз інформації про проблему;

• виділення основної (генеральної) мети діяльності керівника на визначений період;

• розукрупнення основної мети на підпіллі;

• визначення цілей першого, другого та ін. Рівня, дотримуючись при цьому супідрядності і взаємозв’язку;

• побудова ”дерева цілей”

• логічний аналіз ”дерева цілей” щодо його повноти і несуперечності;

• визначення для кожної мети типових для даного колективу утруднень, що заважають їхньому досягненню;

• визначення системи заходів, що забезпечують досягнення цілей у зазначений термін;

• визначення виконавців, що забезпечують виконання програмних заходів;

• розробка системи контролю за реалізацією програми.

Проблема  це розрив між бажаним станом (насамперед цілям) тієї або іншої систем та її станом, що фактично спостерігається.

Алгоритм програмно – цільового управління: аналіз інформації  генеральна цільцілі другого порядкуперешкоди, що заважають досягненню ціліорганізаційна програма  контроль  контроль стану об’єктів навчально-виховного процесуконтроль стану перешкодконтроль за виконанням програми  інформація про досягнення цілей і ефективності програми.