5.4.2. Вимоги пте до утримання споруд і пристроїв електропостачання залізниць

Рівень напруги на струмоприймачі електрорухомого складу має бути в межах:

• на змінному струмі не менше 21 кВ і не більше 29 кВ;

• на постійному струмі не менше 2,7 кВ і не більше 4 кВ.

На окремих ділянках з дозволу Укрзалізниці допускається напруга змінного струму не менше 19 кВ, постійного струму — не менше 2,4 кВ.

Висота підвішування контактного проводу над рівнем головки рейки має бути на перегонах не нижчою 5750 мм і не більшою 6800 мм. У винят­кових випадках на існуючих лініях мінімальна відстань у межах штучних споруд на перегонах, а також на станціях, на яких не передбачається сто­янка рухомого складу, з дозволу Укрзалізниці може бути зменшена до 5675 мм за змінного струму і до 5550 мм за постійного струму.

Відстань від осі крайньої колії до внутрішнього краю опори контакт­ної мережі на перегонах і станціях має бути не менше 3100 мм. На давно електрифікованих лініях, а також в особливо важких умовах на нових лініях цю відстань дозволяється утримувати не ближче 2450 мм на станціях і 2750 мм на перегонах. У виїмках, що надмірно заносяться снігом, і на виходах з них (100 м) відстань від осі колії до внутрішнього краю опор має бути не меншою 5700 мм.

Для захисту від струмів короткого замиканням і безпеки людей мета­леві опори і елементи контактної мережі, а також всі металеві конструкції, які розташовані ближче 5 м від струмовідних елементів контактної ме­режі, мають бути заземлені або обладнані пристроями запобіжного вими­кання. У межах штучних споруд відстань від струмопровідних елементів, струмоприймача і частин контактної мережі, що перебуває під напругою, до заземлених частин споруд і рухомого складу має бути не меншою 200 мм за постійного струму і не менше 350 мм за змінного струму.

5.4.3. Електрозабезпечення систем сцб і захист підземних споруд.

5.4.1. Охорона навколишнього середовища

Існують два види провідних ліній СЦБ і зв'язку — повітряні і ка­бельні. Для забезпечення електроенергією ліній СЦБ і зв'язку, інших спо­живачів на опорах контактної мережі постійного струму підвішують спеціальну трифазну лінію електропередачі напругою 10 кВ.

На залізницях, електрифікованих на змінному струмі, застосовують тільки кабельні лінії зв'язку і СЦБ, тому що в звичайних лініях зв'язку і автоматики в результаті електромагнітного впливу можуть виникати не­безпечна напруга і серйозні завади. Підземні кабелі укладають у траншеї, тунелі і колектори кабельної каналізації, захищаючи їх від механічних по­шкоджень та індукції.

Для попередження можливості попадання людини під напругу і ураження її струмом у випадках пошкодження ізоляції або обривання проводів влаштовують захисні заземлення. Захисному заземленню підля­гають усі металеві зовнішні частини і каркаси електромеханічного облад-

нання на території тягових підстанцій, опори контактної мережі, металеві споруди на залізничних лініях (наприклад, мости, шляхопроводи, тунелі, світлофори тощо). Заземлення застосовуються штучні (із стального дро­ту) і природні (водопровідні комунікації, рейки). Конструкція пристроїв заземлення залежить від роду струму — постійний чи змінний. Заземлен­ня опор контактної мережі можуть бути індивідуальними і груповими (для декількох опор), вони виконуються із стального дроту, яким опори з'єднуються з рейкою. В найбільш відповідальних місцях (біля паса­жирських платформ, переїздів, переходів) для більшої надійності влашто­вуються подвійні заземлення.

Контактні проводи на електрифікованих залізничних лініях постійно­го струму завжди мають позитивну полярність (рис. 5.25), тому що вона є найбільш сприятливою для боротьби з блукаючими струмами. Струм від тягових підстанцій проходить контактними проводами через силові і до­поміжні ланцюги електровоза, потім через колісні пари на рейки, і рейко­вими нитками та відсмоктувальною лінією повертається на тягові підстанції. Рейки електрично майже не ізольовані від землі, тому частина струму проходить землею. Іноді такі струми при вимірюванні приладами виявляють на відстані декількох кілометрів від залізничної лінії. Зро­зуміло, чому їх називають блукаючими. Якщо вздовж залізничного полот­на прокладені трубопроводи, інші металеві споруди, то блукаючі струми проходять також і ними, а біля тягових підстанцій повертаються в рейко­во-відсмоктувальну мережу. Ті зони, де блукаючі струми переходять із землі в металеві підземні споруди, називають катодними зонами, а зони, де вони стікають із певних споруд у землю і повертаються у відсмокту­вальну лінію — анодними. Перехід струму із металевих підземних споруд у землю в анодних зонах спричиняє сильну електрокорозію — пошкод­ження і руйнування металу. Вона буває настільки інтенсивною, що стальні трубопроводи виходять з ладу уже за декілька років, ще швидше руйнуються кабелі зв'язку. Слід відзначити, що за негативної полярності контактних проводів та позитивної в рейках І землі ці руйнації були б ще більшими. Електрокорозія зосередилась би не в двох місцях, а була б по­ширена уздовж всієї залізничної лінії, І в цьому випадку важче проводити заходи щодо захисту від неї. Одночасно з боротьбою із електрокорозією металевих комунікацій запроваджуються заходи для зменшення блукаю­чих струмів і всілякого захисту від них підземних споруд.

На електрифікованих лініях змінного струму підземні споруди менше піддаються електрокорозії, ніж на лініях постійного струму. Це пояс­нюється тим, що змінний струм частоти 50 Гц змінює свій напрямок 100 раз в одну секунду. Відповідно зменшується небезпека електрокорозії.

Проте на лініях змінного струму практично неможливо захистити по­вітряні лінії зв'язку, там, як вже зазначалось раніше, влаштовують підзем­ні кабельні лінії з особливими заходами захисту від електромагнітної індукції.

В проектах електрифікації залізничних ліній на всі ці роботи і рекон­струкцію автоматики та зв'язку доводиться виділяти біля 20-25% загаль­ного кошторису електрифікації.