рифікації залізниць доцільніше за середньорічного споживання електрое­нергії до 750 тис. кВт χ год на 1 км в рік, за більшого споживання може стати більш ефективною система 2 χ 25 кВ.

5.2. Тягові підстанції 5.2.1. Класифікація тягових підстанцій

Тягові підстанції за родом струму поділяються на підстанції постійно­го і змінного струму. В місцях стикування дільниць, електрифікованих на різних системах живлення, розміщують підстанції постійно-змінного струму — стикові підстанції.

Підстанції постійного струму розміщують одна від одної на відстані 10-25 км, змінного струму — 40-50 км. Підстанції, як правило, розташо­вуються в районі залізничних станцій.

Номінальна напруга на шинах тягових підстанцій вища, ніж в контакт­ній мережі: на лініях змінного струму вона складає 27,5 кВ (в контактній мережі 25 кВ), на лініях постійного струму — 3,3 кВ (в контактній ме­режі — 3 кВ).

За способом підключення до лінії ЛЕП тягові підстанції бувають опорні, прохідні (транзитні), відпайні, тупикові (див. рис. 5.2). Частіше їх суміщують з підстанціями зовнішньої енергосистеми (РТП), в деяких ви­падках з черговими пунктами контактної мережі.

Тягові підстанції мають складне обладнання, яке відповідає їх кла­сифікації і системі живлення електротяги. Основним з них є розподільчі пристрої РП (російською мовою РУ), які бувають відкритого і закритого типу.

За конструктивним виконанням підстанції бувають стаціонарні і пе­ресувні. Останні використовуються при ремонті для заміни розподільчих пристроїв, перетворювачів чи всієї стаціонарної підстанції, якщо вона вийшла з ладу, або як резервні, які встановлюють між стаціонарними для підсилення системи тягового електропостачання.

За способом управління підстанції поділяються на:

• з автотелеуправлінням, в яких контроль і регулювання роботи вико­ нуються спеціальною апаратурою з диспетчерського пункту;

• з автоматичним управлінням, які працюють у заданому автоматично­ му режимі, на підстанції відсутні чергові енергодиспетчери;

• з напівавтоматичним управлінням, в яких частина операцій вико­ нується автоматично, а частина — черговим працівником (операто­ ром).

5.2.2. Принципова будова тягових підстанцій постійного струму

Тягові підстанції залізниць постійного і змінного струму значно відрізняються за будовою.

Підстанції постійного струму, звичайно,-складніші. Крім зниження напруги зовнішнього електропостачання, вони повинні ще забезпечити перетворення трифазного змінного струму в постійний. На них встанов­люються перетворювачі — агрегати, які складаються з понижуючих транс­форматорів і з'єднаних з ними послідовно випрямлячів. Як правило, на­пруга зовнішнього електропостачання знижується у два рази — спочатку до 11 кВ, а потім до 3,3 кВ (рис. 5.10). Від РП 110 (220) кВ електроенергія надходить до триобмоточного трансформатора 1, а потім від одної з його вторинних обмоток до РП 11 кВ, від другої — до РП 38,5 кВ. Через пере­творювач, який складається з трансформатора 6 і випрямляча 5, енергія від РП 11 кВ надходить до РП 3,3 кВ. До його шини «+» підключаються

Випрямлена напруга на тягових підстанціях с пульсуючою, що викли­кає завади в повітряних лініях автоблокування. Щоб їх зменшити, до шин «-» підключають згладжуючі пристрої (реактори).

На підстанціях постійного струму застосовуються шести- і дванадця-типульсові схеми випрямлення струму. Порівняно з шестипульсовою, трифазна дванадцятипульсова схема значно зменшує пульсацію і остан­нім часом широко запроваджується на електрифікованих залізницях Ук­раїни.

Як показано на рис. 5.11, дванадцятипульсова схема випрямлення складається з двох трифазних шестипульсових мостових схем випрямлен­ня, з'єднаних послідовно, у яких амплітуди випрямленого струму зміщені за фазою на кут π/6. Одна із вторинних обмоток з'єднана «зіркою», дру­га — «трикутником». За такої схеми не потрібен згладжувальний реактор.