7. Самоспостереження як метод наукового пізнання

Інтроспекція (від латів. introspecto -- дивлюся всередину) -- метод психологічного дослідження, що полягає в спостереженні дослідника за власними почуттями, думками й т. ін.; самоспостереження.

Інше визначення: Інтроспекція -- метод поглибленого дослідження і пізнання людиною моментів власної активності: окремих думок, образів, почуттів, переживань, актів мислення тощо.

Самоспостереження в психології -- унікальний метод «проникнення» у внутрішнє психічних процесів та явищ, проте для дослідника використання цього методу пов'язане з цілим комплексом труднощів, подолання яких постає як чітка та методична організація пізнавальної роботи спостерігача (самого піддослідного): дані самоспостереження повинні даватися не в інтерпретованому, а в сутнісному вигляді; у тій послідовності, в якій вони виникають, а словесний вираз почуттів та переживань у цей момент має бути чітким та максимально спонтанним (умовно вільним від осмислюваних дій учасника дослідження). Хід і дослідницький ефект застосування методу самоспостереження багато в чому залежить від умілих та вправних дій дослідника, який організовує та забезпечує процес дослідження від початку до його логічного кінця.

Інтроспективна психологія охоплює низку напрямів. Загальним для них є те, що всі вони використовують як один метод вивчення психіки самоспостереження, тобто, спостереження людини за змістом і актами власної свідомості.

Одним із напрямків інтроспективної психології є вчення про «внутрішній досвід», з позиції якого психічні явища пізнаються принципово іншим способом, ніж матеріальні (Дж. Локк, Р. Декарт та інші). Такі думки були предметом особливої критики з боку деяких радянських психологів. Проте, цей напрям психології слід розглядати як важливий етап у її розвитку, а вироблені інтроспективною психологією методи заслуговують на увагу. Зрештою, майже всі сучасні психологи вважають, що свідомість є сукупністю феноменів, частину яких можна вивчати за допомогою самоспостереження, тобто, інтроспекції.

Асоціативна психологія бере свій початок із стародавньої філософії. У межах цього напряму психічні явища пояснювалися головне за допомогою поняття про асоціації. Цей напрям у психології існував досить довго. Пізніші дослідження спонукали відмовитись від абсолютизації цього напряму. Проте, положення представників асоціативної психології плідно використовуються в сучасній психологічній науці.

Історія методу

Вперше метод обґрунтований Рене Декартом і потім розвинутий у працях Джона Локка. Останній, зокрема, виокремив внутрішній і зовнішній досвід людини. Перший (внутрішній) досягається шляхом інтроспеції (самоспостереження, самовивчення). Другий спрямований на зовнішній світ.

Вільгельм Вундт об'єднав метод інтроспекції з інструментальними методами. Метод В.Вундта використовується у структуралізмі.

Різновиди інтроспекції: аналітичне самоспостереження, систематичне самоспостереження, феноменологічне самоспостереження, інтроспективна психологія.

Аналітична інтроспекція опрацьована в школі Е. Тітченера. Характеризується намаганням повного розчленування почуттєвого образу на складові «елементи», які не редукуються до параметрів подразника.

Систематична інтроспекція опрацьована у Вюрцбурзькій школі. Характеризується орієнтацією на відстежування основних стадій процесу мислення на основі ретроспективного звіту.

Феноменологічна інтроспекція розроблена в гештальтпсихології. Характеризується орієнтацією на опис психічних феноменів у їх безпосередності та цілісності крок за кроком слідуючи за «наївним піддослідним». Цей метод має свої витоки у методі «внутрішнього спийняття» Ф. Брентано, продуктивно застосовувався у описовій психології В. Дільтея, а потім у рамках гуманістичної психології.

Плюс методу в тому, що ніхто не знає людину краще, ніж вона сама. У цьому контексті інтроспекція пов'язана з рефлексією.

Головний недолік методу інтроспекції -- його суб'єктивізм.