68. Функції мовлення(комунікативна, засобу мислення, сігніфікативна, номінативна, індикативна)

Мовлення виконує такі функції:

• комунікативнаполягає в передачі людьми одне одному певних думок, суджень, почуттів, тим самим здійснюючивзаємовплив;

• засобу мислення - засіб творення самої думки;

• сігніфікативна, тобто функція позначення. Вона ставиться безпосередньо до головного призначення слова в його вживанні - позначити: предмет, явище, бажання, відношення;

• номінативна,яка полягає у найменуванніпредметів;

• індикативна, тобто мовлення є засобом ідентифікації (у часовому і просторовому вимірі) мовців вияву належності їх до одної спільноти, певного ототожнення.

мислення, моральніпочуття, свідомість у цілому.

69. Форми мовлення (зовнішнє, внутрішнє): різновиди зовнішнього мовлення: усне (діалогічне, монологічне), письмове.

У психології розрізняють дві форми мовлення: зовнішнє й внутрішнє.

Зовнішнє мовлення підрозділяється на такі види: усне (монологічне й діалогічне) і письмове.

А залежно від того, який аналізатор при цьому є ведучим, зовнішнє мовлення може бути: діалогічним і монологічним.

Всі ці види й підвиди мовлення мають свої особливості.

Монологічне мовлення — у формі доповіді, оповідання, виступу, зв'язне, граматично коректне, підкоряється певному ритму й темпу. Її головна місія - бути зрозумілою аудиторією. Монологічне мовлення вимагає спеціального розвитку й підготовки.

Діалогічне мовлення - найдавніший вид мовлення. Це обмін репліками. Тому діалогічне мовлення контекстне (тобто ситуативно обумовлене), доповнюється жестами, мімікою. У ній висока роль інтонації, експресії. Тематично певний діалог називається бесідою. Оволодіння бесідою - особливе мистецтво, як і володіння монологічним мовленням, у той час якзвичайний діалог не пред'являє яких-небудь особливих вимог до учасників, хіба що дотримання взаємної ввічливості.

Письмове мовлення - формується набагато пізніше усного. Писемність в історії людства пройшло кілька етапів: піктографічний (коли інформацію передавали малюнком, IV тис. до н.е.); ідеографічний (коли знаком передавалося ціле повідомлення, II тис. до н.е.); клинописом (коли окремим значимим знаком стало не зображення, а риски, И-1 тис. до н.е.) і ієрогліфами (коли подібність із предметами втрачено, але ієрогліфи все-таки зображують цілі предмети або думки, И-1 тис. до н.е.).

Потім виникалфавіт. У цьому виді писемності один знак позначає не предмет, як в ідеографічному, а графему, тобто букву. Буква позначає звуки. А комплекс звуків (слово) позначається сукупністю букв. Тому що кількість язикових звуків (фонем) у мові обмежено, а сполучення графем безмежно, те невеликою кількістю букв можна відобразити будь-яке слово й виразити будь-яку думку.

Письмо виробило зовсім нові психофізіологічні механізми мовлення. Тут слова сприймаються оком, а виробляються рукою. Письмове мовлення не має додаткових засобів впливу, крім самого слова й розділових знаків.

Саме писемність є справжнім хоронителем людської культури, скарбницею й джерелом культурного розвитку людини й людства.

Внутрішнє мовлення - вид мовленння, що людина використає для спілкування із самим собою: для мислення, для самонаказу, для самоаналізу.

Внутрішнє мовлення - це мовлення про себе. Вона відрізняється згорнутістю й стислістю. З нею не звертаються до інших людей. Вона беззвучна й мимовільна. Внутрішнє мовлення органічно бере участь у всіх розумових і саморегуляторних процесах.