50. Мислення як родова здатність людини

   Поняттям "мислення" позначається одне з фундаментальних і лише значимих в людини психологічних здібностей. Фундаментальною ця здатність в силу те, що в мисленні людина проявляється як родове істота, розум є його відмінністю. Віддзеркалення цього факту у свідомості кожної людини обумовлює соціальну і особистісну значимість мислення.

   Психологія вивчає мислення конкретної людини у його реальному житті і забезпечення діяльності. Психологічний дослідження природи мислення виходить із розрізнення почуттєвого і раціонального пізнання, відмінності мислення від сприйняття.

   Сприйняття відбиває навколишній світ у образах, предмети світу постають в сприйнятті з боку своїх зовнішніх, почуттєво достовірних властивостей. У сприйнятті речі й явища, їх властивості дано у своїх одиничних проявах, які "з'єднані, але з пов'язані".

   Для орієнтації людини у природному і соціальний світ недостатньо лише почуттєвого сприйняття. По-перше, сутність предметів і явищ безпосередньо не збігається з їхніми зовнішнім виглядом, доступним сприйняттю. По-друге, складні явища природного та високого соціального світу недоступні сприйняттю, де вони виражені в наочних властивості. По-третє, сприйняття обмежена відбитком предметів і явищ в останній момент їхньої особистої на органи чуття людини. Але з допомогою сприйняття неможливо пізнати минуле (що вони сталося) і передбачити майбутнє (чого ще немає).

   Мислення розкриває те, що у сприйнятті просто немає; воно відбиває світ у його істотних зв'язках, і відносинах, у його різноманітних опосредованиях. Основне завдання мислення у тому, щоб виявити суттєві, необхідні зв'язку, засновані на реальних залежностях, відмежувавши їхнього капіталу від випадкових збігів в часі та у просторі.

   У процесі мислення здійснюється перехід від випадкового до необхідного, від одиничного до спільного. Істотні зв'язки й з необхідністю є спільними при різноманітних змінах несуттєвих обставин. Тому мислення визначають як узагальнену відбиток дійсності. Будь-яке мислення відбувається в узагальненнях. "Мислення, - підкреслював С.Л.Рубинштейн, - рух думки, що розкриває зв'язок, які ведуть від окремого до спільного і від спільного до окремому".

   У процесі мислення суб'єкт використовує різноманітних кошти, вироблювані людством з єдиною метою проникнення суттєві зв'язку й відносини предметного і "соціального світу: практичні дії, образи і її уявлення, моделі, схеми, символи, знаки, мову. Покладання культурні кошти, гармати пізнання характеризує цю властивість мислення, як він опосредствованность.

   Традиційні визначення мислення, які можна натрапити у більшості підручників із психології, зазвичай фіксують два його ознаки: узагальненість і опосредствованность. Мислення є процес узагальненого опосередкованої відображення неминучого у її істотних зв'язках, і відносинах.

   Мислення дає можливість пізнати глибинну сутність об'єктивного світу, закони його існування; лише мисленні можливо пізнання стає, мінливого, що розвивається світу; мислення дозволяє передбачити майбутнє, оперувати з потенційно можливим, планувати практичну діяльність.

   Для психологічного аналізу мислення важливо вказати ще на дві її особливості, що характеризують специфічні якості людського мислення, - зв'язок мислення з дією і промовою. "Людина пізнає дійсність, впливаючи її у, розуміє світ, змінюючи його. Мислення непросто супроводжується дією чи дію - мисленням; дію - це первинна форма існування мислення".

   Людське мислення - це мовленнєвий мислення. Мислення нерозривно пов'язане з промовою; його становлення проходить у процесі спілкування людей друг з одним. Формування специфічно людського мислення в онтогенезі можливе лише спільної прикладної діяльності дорослого уяву і дитини. Зв'язок мислення та промови найбільш виражена в значеннях чи поняттях.

   Поняття є основний зміст мислення, форму його існування й одночасно спосіб дії з певною реальністю. Поняття - це опосередковане і узагальнену знання про об'єкт, заснований на розкритті істотних зв'язків і стосунків об'єктивного світу, способу її виникнення та розвитку.

   Зміст поняття не можна наочно уявити, але можна осмислити, воно розкривається опосередковано й виходить поза межі образною наочності. Можна сказати, що з поняття існує особливий "наочність" - опосередкована: модельна, схематичная, знакова тощо.

   Для описи проявів мислення психологія використовує визначення мислення у сенсі: це активна пізнавальна діяльність суб'єкта, необхідна щодо його повноцінної орієнтації в навколишній світ. Для вивчення конкретних психологічних механізмів мислення в психології говорять про мисленні у вузькому значенні як процесі вирішення завдань.

   Вивчення і опис мислення у сенсі передбачає визначення її різних видів.

   Види мислення. Опис різних видів тварин і типів мислення будується на передумові, що немає мислення взагалі, мислення неоднорідне, існують його різновиди. Вони різняться зі свого функціональному призначенню, генезу, будовою, що використовуються засобам, пізнавальним можливостям. Психологія виділяє три виду мислення: наглядно-действенное, наочно-образне, словесно-логічне.

   Основна характеристика наглядно-действенного мислення визначається можливістю спостерігати реальні об'єкти і пізнавати відносини з-поміж них у реальному перетворення ситуації. Практичні пізнавальні предметні дії є основою будь-яких пізніших форм мислення.

   При наглядно-образном мисленні ситуація перетворюється на плані образу, або уявлення. Суб'єкт оперує наочними зображеннями об'єктів через їх образні уявлення. У цьому образ предмета дозволяє об'єднати набір різнорідних практичних операцій на цілісну картину. Опанування наглядно-образными уявленнями розширює сферу дії практичного мислення.

   На наступному рівні, оперуючи логічними поняттями, суб'єкт може пізнавати суттєві закономірності і ненаблюдаемые взаємозв'язку досліджуваної реальності. Розвиток словесно-логічного мислення перебудовує і впорядковує світ образних уявлень, і практичних дій.

   Наглядно-действенное, наочно-образне, словесно-логічне мислення утворюють етапи розвитку мислення в філогенезі й у онтогенезі. Нині в психології переконливо показано, що це три виду мислення співіснують в дорослої людини і функціонують під час вирішення різних завдань. Тому описані види мислення не можна оцінювати як більше більш-менш цінні. Словесно-логическое мислення може бути "ідеалом" мислення взагалі, кінцевою точкою якого інтелектуального розвитку. Подальше вдосконалення мислення пов'язується в психології з розширенням і конкретизацією сфер докладання засвоєних розумових і технік.

   Один із традиційних различений мислення за типами грунтується на змісті використовуваних коштів - наочних чи вербальних. Встановлено, що з повноцінної мисленнєвої роботи одних людей треба бачити чи представляти предмети; інші воліють оперувати відверненими знаковими структурами. У психології вважають, що наочний і вербальний типи мислення є "антагоністами": носіям першого бувають важкодоступні навіть прості завдання, представлені у знаковою формі; носіям другого нелегко даються завдання, потребують оперування наочними образами.

   Розрізняють теоретичне і практичне мислення на кшталт розв'язуваних завдань і належних звідси структурних і динамічних особливостей. Теоретичне мислення - це пізнання законів і керував. Основне завдання практичного мислення - розробка коштів практичного перетворення дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми. Важливою особливістю практичного мислення і те, що його розгортається за умов жорсткого дефіциту часу й актуального ризику. У практичних ситуаціях дуже обмежені змогу перевірки гіпотез. Усе це робить практичне мислення у сенсі складнішим, ніж мислення теоретичне. Мислення юриста з цієї класифікації належить до розряду практичного мислення.

   Є також інтуїтивне і аналітичне мислення. Зазвичай використовують три критерію їхнього розрізнення: тимчасової (час перебігу процесу), структурний (членування на етапи), рівень усвідомленості. Аналитическое мислення розгорнуто у часі, має чітко виражені етапи, представлено у свідомості самого мислячого людини. Інтуїтивне мислення характеризується швидкістю перебігу, відсутністю чітко виражених етапів, є мінімально усвідомленим.