22. Вібраційні відчуття. Механізм вібраційних відчуттів.

Вібраційні відчуття відображають коливання повітряного середовища. За своєю природою та місцем розташування рецепторів, вібраційні відчуття близькі до слухових. Але, за даними Б.Г. Ананьєва, при нормальному слуху слухові відчуття пригнічують механізм вібраційних і тому людина не відчуває коливання тіл в просторі. У людини з нормальним слухом і зором ці відчуття не розвинені, але можуть бути удосконалені внаслідок цілеспрямованої діяльності (водій автомобіля, льотчик відчувають зміни вібрації двигуна).

Роль вібраційних відчуттів підвищується при різних фізичних аномаліях (сліпота, глухота). При сліпоті вібраційні відчуття допомагають в просторовій орієнтації. Вважається, що так зване “відчуття перешкоди” у сліпих базується на основі вібраційних відчуттів, про що йтиме далі.

Вібраційні відчуття виникають у результаті відображення коливань від 15 до 1500 Гц у пружному середовищі. Ці коливання відбиваються всіма частинами тіла. Вібраційна чутливість підвищується в людей, що втратили зір. Для людини вкрай стомлюючі і навіть хворобливі вібрації порядку 5 Гц.

23. Тактильна чутливість. Адаптація до дотику. Сенсибілізація пасивного дотику. Взаємодія зору та дотику.

Дотик, aбo тактильна чутливість, зумовлений функціонуванням механочутливих аферентних систем шкірного аналізатора. Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику і тиску. Тактильні рецептори численні та різноманітні за формою.

Дотикові відчуття. Шкіра реагує на фізичні властивості об'єктів і поверхонь. Через неї людина отримує інформацію про те, з чим вона безпосередньо контактує, - властивості об'єктів і поверхонь, яких торкається і які торкаються її. Вона відчуває тепло, холод, а також маслянистість, тягучість, вологість, шорсткість, гладкість, лоскіт, сверблячку, вібрацію тощо. Торкаючись різних об'єктів, розпізнає їх об'ємні (тривимірні) характеристики, приймає рішення на основі тілесних відчуттів - тактильної (отриманої шкірою) і кінесте­тичної (отриманої від м'язів, сухожиль, суглобів пальців і кистей рук) інформації.

Найрозвиненіші дотикові відчуття на кінчиках пальців, губах і язиці. Вони виникають через подразнення нервових клітин Мейснера (тільки у формі диска) і Пучіні (тільки у формі цибулин), що є у шкірі. Одні з них подразнюються тиском, інші - дотиком. Збудження у цих клітинах передається через спинний мозок у задню частину центральної борозни тім'яної ділянки кори головного мозку. Дотикові відчуття пов'язані з руховими, тільки за єдності настає відчуття поверхні предмета. Важливу роль вони відіграють у трудовій діяльності.

Рецептори шкірного відчуття не зосереджені в одній, чітко окресленій сенсорній структурі (сітківка - для зору, вушна раковина - для слуху). Вони розміщені майже по всьому шкірному покриву і не тільки сприймають відчуття, а й виконують інші функції. Втрата шкірної чутливості спричинює втрату здатності рухатися (не відчуваючи поверхні, неможливо зробити найпростіші рухи), розмовляти (анестезія язика, рота, губ) тощо.

Сприймання шкірою інформації відбувається внаслідок безпосередньої механічної стимуляції поверхні тіла або термічної стимуляції її джерелом теплової енергії. Така інформація сприймається через шкіру, волосся і нігті.

Тривалий монотонний тиск або дотик призводить до зниження, навіть втрати шкірної чутливості: настає адаптація до дотику. Наприклад, потрібно небагато часу, щоб не відчувати тиску ремінця від годинника на зап'ясті.

Сенсибілізація. Підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів і вправи називається сенсибілізацією.

Фізіологічних механізмів взаємодії відчуттів є процеси іррадіації і концентрації збудження в корі головного мозку, де представлені центральні відділи аналізаторів. За І. П. Павлова, слабкий подразник викликає в корі великих півкуль процес збудження, який легко поширюється. У результаті іррадіації процесу збудження підвищується чутливість іншого аналізатора. При дії сильного подразника виникає процес збудження, що має, навпаки, тенденцію до концентрації. За законом взаємної індукції це призводить до гальмування в центральних відділах інших аналізаторів і зниження чутливості останніх.

Зміна чутливості аналізаторів може бути викликано впливом второсігнальних подразників. Так, отримані факти зміни електричної чутливості очей і мови у відповідь на пред'явлення випробуваним слів «кислий, як лимон». Ці зміни були аналогічні тим, які спостерігалися при дійсному роздратуванні мови лимонним соком.

Знаючи закономірності зміни чутливості органів почуттів, можна шляхом застосування спеціальним чином підібраних побічних подразників сенсибілізовані той або інший рецептор, тобто підвищувати його чутливість.

Сенсибілізація може бути досягнута і в результаті вправ. Відомо, наприклад, як розвивається звуковисотний слух у дітей, які займаються музикою.

Синестезія. Взаємодія відчуттів виявляється ще в одному роді явищ, званому синестезією. Синестезія - це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора. Синестезія спостерігається в самих різних видах відчуттів. Найчастіше зустрічаються зорово-слухові синестезії, коли при дії звукових подразників у суб'єкта виникають зорові образи. У різних людей немає збігу в цих синестезія, однак вони досить постійні для кожної окремої особи. Відомо, що здатністю кольорового слуху мали деякі композитори (М. А. Римський-Корсаков, А. Н. Скрябін та ін.) Яскраве прояв подібного роду синестезії ми знаходимо у творчості литовського художника М.К. Чюрльоніса - в його симфоніях фарб.

На явищі синестезії засновано створення в останні роки кольоромузичних апаратів, що перетворюють звукові образи в кольорові, і інтенсивне дослідження світломузику. Рідше зустрічаються випадки виникнення слухових відчуттів при дії зорових роздратуванні, смакових - у відповідь на слухові подразники і т.п. Синестезією володіють далеко не всі люди, хоча вона досить широко поширена. Ні в кого не викликає сумнівів можливість вживання таких виразів, як «гострий смак», «кричущий колір», «солодкі звуки» і т.п. Явище синестезії - ще одне свідчення постійної взаємозв'язку аналізаторних систем людського організму, цілісності почуттєвого відображення об'єктивного світу.

Чутливість і вправа. Сенсибілізація органів чуття можлива не тільки шляхом застосування побічних подразників, але і шляхом вправи. Можливості тренування органів чуття та їх вдосконалення дуже великі. Можна виділити дві сфери, що визначають підвищення чутливості органів чуття: 1) сенсибілізація, до якої стихійно призводить необхідність компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота) і 2) сенсибілізація, викликана діяльністю, специфічними вимогами професії суб'єкта.

Втрата зору або слуху певною мірою компенсується розвитком інших видів чутливості.

Відомі випадки, коли люди, позбавлені зору, займаються скульптурою, у них високо розвинене дотик.