3.Укладення Ніццького договору 2001 р. Мета, предмет і зміст Ніццького договору. Прийняття Хартії Європейського Союзу про основні права 2000 р.

Після остаточного оформлення структури ЄС та редагування установчих документів найбільш актуальним стало питання про подальше розширення Союзу. Ще на Люксембургському саміті Ради ЄС у грудні 1997 р. було прийнято рішення про те, що найближчим час право на вступ до Європейського союзу отримають 12 країн. До грудня 2000 р. переговори між країнами-кандидатами та ЄС набули конструктивний характер, що гостро поставило питання про реформування інституційної структури у світлі прийдешнього розширення. У грудні 2000 р. на саміті Ради ЄС в Ніцці були визначені майбутні тенденція розвитку Європейського союзу: позначені чіткі терміни першої хвилі розширення (не пізніше 2004 р.), вирішено питання про склад Європейської комісії, про представництво країн-членів у Європейському парламенті, перерозподілені голоси в Раді. Таким чином, головні завдання саміту з підготовки інститутів ЄС до розширення були вирішені.

26 лютого 2001 міністри закордонних справ 15 держав - членів ЄС зібрались в Ніцці для того, щоб підписати остаточно погоджений текст Ніццького договору. Мета укладення Договору Ніцци прописана в його преамбулі: «... завершити розпочатий Амстердамським договором процес, який покликаний підготувати інститути Європейського союзу до функціонування в розширеному Союзі ». Ніццький договір передбачав низку принципових нововведень: - розширення застосування принципу кваліфікованої більшості при голосуванні в Раді (відтепер право вето не буде застосовуватися вже в 35 законодавчих областях). У питаннях оподаткування і соціального забезпечення відповідні документи будуть і надалі прийматися одноголосно; - перерозподіл голосів у Раді після розширення ЄС (з 2005 р. для того, щоб рішення вважалося прийнятим, необхідно, щоб «за» було подано 255 голосів з 345 можливих); - встановлення на період до 2010 р. верхньої межі в 26 чоловік для загального числа членів Комісії (у цей період в Комісії повинно бути по одному члену від кожного держави-учасника, після цього передбачається перейти до принципу ротації на рівних для всіх держав-учасниць підставах); - зміна сфери компетенції Європейського суду і компетенції трибуналу першої інстанції для поліпшення їх функціонування і скорочення термінів проведення процесів; - полегшення інституційних умов для «просунутого співробітництва» обмеженого числа членів ЄС, які в конкретних питаннях, що відносяться до загальної зовнішній політиці безпеки ЄС та співпраці у сфері внутрішніх справ та правопорядку, були готові йти далі і швидше від інших і ін Для вступу Ніццького договору в силу він повинен був бути ратифікований на національні парламенти всіх країн - членів ЄС. Влітку 2001 р. на референдумі в Ірландії більшість громадян виступили проти договору, проте після повторного референдуму в жовтні 2002 р. Ірландія останньої ратифікувала Договір Ніцци. Відразу після вступу в силу 1 лютого 2003 р. Новий договір породив чимало критики. Невдоволення викликали ускладнити процедуру прийняття рішень у Раді міністрів, недостатньо радикальний характер запропонованих реформ, збереження незначною ролі Європейського парламенту (єдиного інституту, напряму представляє інтереси громадян ЄС). Євроскептики вважали, що нові умови розприділення голосів і нові процедури наділяють перевагами великі країни ЄС, насторожували зміни в процедурі формування Європейської Комісії та посилення ролі її президента, в Ніццький договір бачилися також загрози національному суверенітету країн-членів.

Ніцький договір - міжнар.-правовий документ, прийнятий главами держав та урядів Австрії, Бельгії, Великобританії, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, Португалії, Фінляндії, Франції, Швеції на Міжурядовій конференції у м. Ніцці (Франція) 26.ІІ 2001. Повна його назва — «Ніццький договір про внесення змін та доповнень до Договору про Європейський Союз, договорів про заснування Європейських співтовариств та деяких пов'язаних з ним актів». Складається з

2 частин: «Суттєві доповнення» і «Перехідні та заключні умови», а також з низки протоколів і декларацій, ухвалених конференцією. Зміни і доповнення стосуються порядку утворення, повноважень і діяльності органів ЄС та Європ. співтовариства (Європейського парламенту, Європейської комісії, Ради ЄС), Європ. суду з прав людини і Європ. суду аудиторів тощо.

Сторони схвалили також Протокол Європ. суду з прав людини як додаток до Договору про ЄС (див. Маастрихтський договір 1992), Договору про заснування Європ. співтовариства і Договору про заснування Європ. товариства по атомній енергії. Цей Протокол по суті є актом, яким визначається прав, статус Європ. суду з прав людини. Він складається

3 преамбули і наст, розділів: І. Судді; II. Організація; III. Процедура; IV. Суд першої інстанції ЄС; V. Заключні положення.

Н. д. 2001 передбачено, що він набуде чинності першого дня другого місяця після того, як ост. д-ва, яка підписала Договір, передасть депозитарію свою ратифікац. грамоту. Депозитарієм по Договору є уряд Італії. Н. д. 2001 — важлива стадія процесу розширення ЄС шляхом прийняття у члени Союзу країн Центр, і Сх. Європи, Середземномор'я і Прибалтики.

Ніццький договір був спрямований насамперед на реформування інституційного механізму Євросоюзу у зв'язку з майбутнім розширенням цієї організації, коли до неї повинні приєднатися нові європейські країни. Реформи стосувалися чисельного складу Комісії, розподілу голосів між членами Ради Євросоюзу, визначення сфер, в яких постанови приймаються більшістю голосів, тощо.

Ніццький договір визначав 29 сфер, в яких постанови приймалися кваліфікованою більшістю голосів.

Були розширені склад та компетенція Суду першої інстанції. Він став автономною судовою установою, і кількість його членів збільшилася. Цей Суд міг створювати палати для вирішення окремих спорів, а також гранд-палату для вирішення основних категорій справ. До компетенції Суду першої інстанції було віднесено розгляд питань про законність актів, ухвалених інститутами ЄС, розгляд звернень держав-членів та інститутів Європейського співтовариства про бездіяльність інших інститутів об'єднання, вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків у випадку позадоговірної відповідальності Європейського співтовариства, а також винесення преюдиціальних рішень.

Договір закріпив додаткові можливості для більш тісної співпраці окремих країн-членів Євросоюзу, які були започатковані Амстердамським договором.

Таким чином, Ніццький договір з'явився в більшому ступені інституційної реформою Європейського союзу, що позначила нові механізми функціонування і правила організації влади всередині організації. Між тим, новий договір не спростив політичну систему ЄС у світлі прийдешнього широкомасштабного розширення, не зробив ЄС більш зрозумілим для громадян. Усвідомлюючи, що розширення ЄС і глобалізація вимагають радикальної трансформації Союзу, яка не може бути вирішена за допомогою простої інституційної реформи, незабаром була скликана Міжурядова конференція для розробки Конституції ЄС.