8.2. Основні форми надання міжнародних банківських послуг

Порядок надання міжнародних банківських послуг базується на традиційних механізмах, проте асортимент банківських продуктів різноманітний, усі процедури й розрахунки стандартизовані та базуються на використанні сучасних інформаційних технологій. Швидкість і якість передачі інформації — неодмінна умова ефективного функціонування фінансової системи. Банки використовують найсучасніші засоби зв'язку, переміщуючи ресурси між окремими сегментами ринку і країнами. Водночас прогрес науки і техніки постійно вимагає від світової фінансової системи дедалі витонченіших способів мобілізації грошових ресурсів для реалізації проектів великої вартості.

Міжнародні банківські послуги можуть надаватися в таких формах:

1. Акредитив - це доручення однієї кредитної установи іншій здійснити оплату товарно-транспортних документів за рахунок зарезервованих коштів. У розрахунках за зовнішньоторгівельними операціями використовують документарні акредитиви, платежі за якими здійснюються після подання до банку комерційних документів: рахунку фактури, транспортних і страхових документів, сертифікатів тощо. Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується "Уніфікованими правилами та звичаями акредитивів" (Uniform Customs and Practice for Documentary Credit - UCPDC), розробленими Міжнародною торговельною палатою, до яких приєднались понад 160 країн світу.

2. Інкасо - це форма розрахунку за зовнішньоторговельною угодою, яка полягає в тому, що експортер доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти при передачі останньому відповідних товарних документів. Використання інкасо регулюється "Уніфікованими правилами з інкасо", розробленими Міжнародною торговельною палатою. Розрізняють чисте та документарне інкасо. Чисте інкасо здійснюється на основі чеків, платіжних розписок та інших видів документів, що використовуються для одержання платежу. Документарне інкасо - це інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

3. Банківський переказ є розрахунковою банківською послугою, яка здійснюється через подання телеграфного, поштового або електронного доручення одного банку іншому. Здійснення банківського переказу містить такі операції:

1) передача експортером необхідних документів імпортеру;

2) виставлення імпортером платіжного доручення в банк, що його обслуговує (банк-імпортера);

3) списання коштів з рахунку покупця і зарахування їх на рахунок Лоро-ІІ банку експортера;

4) повідомлення банку експортера або здійснення розрахункової операції;

5) списання коштів з рахунку Лоро-І банку імпортера та зарахування їх на рахунок експортера;

6) повідомлення експортера про зарахування на його рахунок відповідної суми коштів.

Технічно переважна більшість платежів за банківськими переказами здійснюється через систему SWIFT (Society for Worldvide Intesbank Financial Telecommunications), яка організована у 1973 р. і об'єднує приблизно 1800 банків світу на правах членів і майже 1500 банків на правах асоційованих членів у 88 країнах світу.

4. Авансові розрахунки - це форма розрахунку, за якою оплата товарів імпортером здійснюється до відвантаження, а інколи навіть до виробництва товару. Вона найвигідніша для експортера.

5. Розрахунки з відкритим рахунком зводяться до періодичних платежів імпортера експортеру після одержання товару. Застосовуються за регулярних поставок при довготривалих торговельних зв'язках. Ці розрахунки вигідні для імпортера і невигідні для експортера (уповільнюють оборот капіталу, збільшують ризик).

6. Валютний кліринг - це угода між керівництвом двох і більше країн про обов'язковий взаємний залік міжнародних вимог і зобов'язань. Ця форма міжнародних розрахунків використовується для зменшення потреби в грошових коштах і для спрощення процесу обміну платіжними повідомленнями. При наявності клірингової угоди між країнами експортери та імпортери не мають права ухилятися від розрахунків по клірингу.

Цілі валютного клірингу різні в залежності від валютно-економічного стану країни: вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалютних резервів; отримання пільгового кредиту від контрагента, що має активний платіжний баланс; безповоротного фінансування країною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балансом. Клірингові трансакції переважно здійснюються в розрахункових клірингових палатах, організованих банківськими центрами або державними установами.

Найбільшу перевагу серед міжнародних послуг має кліринг оскільки він найбільш зручний і надійний. В Україні даний вид розрахунку немає широкого застосування, але багато фірм, які працюють на міжнародному ринку, використовують даний вид розрахунків.

На сучасному етапі розвитку світового господарства функціонування міжнародного ринку банківських послуг не можливе без інтенсивного розвитку банківських інформаційних технологій. Впровадження новітніх технологій допомагає банкам знайти нові шляхи отримання прибутку, скоротити витрати на інфраструктуру, персонал, покращити якість обслуговування, що сприяє підвищенню ефективності діяльності банків. Пріоритетним напрямком розвитку банківських технологій стало формування віртуальних фінансових послуг (інтернет - банкінг). В Європі переважна більшість банківських установ вже опанували та ввели його у свою діяльність.

В Україні виконання міжнародних розрахунків здійснюється банками-учасниками міжнародних платіжних систем за чинними міжнародними стандартами та уніфікованими міжнародними правилами обробки платіжних документів з урахуванням нормативних актів НБУ. Закодована, зашифрована криптографічними програмно-технічними засобами платіжна інформація передається через систему електронних платежів СЕП до Центральної розрахункової палати (ЦРП) НБУ із подальшим переведенням її у міжнародні платіжні системи SWIFT, TARGET та ін.. СЕП НБУ - це загальнодержавна платіжна система, яка забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на території України із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації. Основним нормативно-правовим актом НБУ, що визначає загальні вимоги до функціонування СЕП, є Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 за № 320 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.09.2006 за № 1035/12909. За даними НБУ, станом на 1 січня 2009 року учасниками СЕП були 1550 установи, з них: 182 - банки України; 1304 - філії банків України; 28 - органи Державного казначейства України; 36 - установи Національного банку України.