4.5. Міжбанківські розрахунки

В Україні відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» можуть створюватися системи міжбанківських розрахунків, які призначені для переказу грошей у межах України між банківськими установами для виконання зобов'язань їх клієнтів, а також власних зобов'язань цих банківських установ.

Форми міжбанківських розрахункових документів, їх реквізити та порядок оформлення мають відповідати вимогам до розрахункових документів, які визначені нормативно-правовим актом Національного банку про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Банківські установи здійснюють міжбанківський переказ за міжбанківськими електронними розрахунковими документами, що формуються ними на підставі:

- паперових розрахункових документів клієнтів та банківської установи;

- електронних розрахункових документів, отриманих засобами автоматизованих систем від клієнта - ініціатора переказу та отриманих засобами внутрішньобанківської платіжної системи (ВПС) від філії банку;

- електронних розрахункових документів, автоматично сформованих системою автоматизації банку (САБ) за умовами договорів або згідно з потребою банківської установи;

- електронних розрахункових документів, отриманих засобами інших платіжних систем, телекомунікаційних систем, інших засобів зв'язку за умови забезпечення цілісності та конфіденційності інформації тощо.

Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися такими способами:

- засобами системи електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ);

- засобами власної внутрішньобанківської платіжної системи (ВПС);

- міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад, SWIFT;

- двосторонні прямі кореспондентські відносини.

Система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) розбудована на державному рівні, оскільки її ініціатором і організатором був НБУ. Через неї здійснюється переважна частина міжбанківських розрахунків в Україні, вона спроможна задовольнити потреби в розрахунках усіх банків. У структурній побудові СЕП чітко вимальовуються три рівні:

- на верхньому рівні функціонують операційне управління НБУ, Центральна розрахункова палата (ЦРП) разом із програмно-технічним комплексом АРМ-1, засобами захисту інформації та електронної пошти;

- середній рівень — це територіальні управління НБУ, Територіальні розрахункові палати (ТРП) разом із програмно-технічним комплексом АРМ-2, засобами захисту інформації та електронної пошти;

- на нижньому рівні перебувають комерційні банки, їх філії — учасники СЕП разом із власною електронною системою автоматизації (САБ), програмно-технічним комплексом АРМ-3, засобами захисту інформації та електронної пошти.

Кореспондентський рахунок — це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку. Останній банк за дорученням і за рахунок першого здійснює різні платежі: банку, в якому рахунок відкритий, іншому банку, небанківським структурам.

Кореспондентські відносини — це договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов'язаних із розрахунками між клієнтами та з власними відносинами.

В українській практиці використовують коррахунки таких видів:

— відкриті на взаємній основі, коли два банки (філії банків) відкривають їх один для одного;

— відкриті в односторонньому порядку, коли один банк відкриває тільки собі рахунок у другому банку. Такі рахунки відкривають, як правило, українські банки в іноземних або малі банки у великих банках-резидентах;

— відкриті банками другого рівня в регіональних управліннях НБУ. В практиці міжбанківських розрахунків через СЕП їх називають реальними коррахунками;

— технічні коррахунки, відкриті банкам — учасникам СЕП у регіональних розрахункових палатах;

— клірингові рахунки, що є різновидом коррахунків і відкриваються в клірингових центрах (розрахункових банках) для проведення заліку взаємних вимог між банками.

Діяльність ВПС забезпечує головний розрахунковий центр (ГРЦ) банку. Він веде субкореспондентські рахунки для кожної філії банку, за якими самостійно здійснює міжфілійні платежі всередині банку, а також відображає платіжні обіги філій з іншими банками, що здійснюються через СЕП. ГРЦ приймає всі початкові платіжні документи від філій банку, сортує їх на внутрішньобанківські, які оплачує перерахуванням коштів із субрахунку філії-платника на рахунок філії-одержувача, і на позабанківські, які включає в загальний пакет початкових платежів головного банку і направляє через АРМ-3 у СЕП для оплати через консолідований коррахунок банку. Після надходження від СЕП оплачених документів ГРЦ сортує їх за філіями та заносить суми документів на їхні субкоррахунки.

Створення ВПС потребує значних витрат на забезпечення філій програмно-технічними засобами та підтримки технологічного процесу. Тому такі системи доцільно створювати у великих банках, що мають багато філій і добрий фінансовий стан.

Товариство міжнародних міжбанківських фінансових телекомунікацій SWIFT (абревіатура утворена першими літерами англійської назви Society for WordWide Interbank Financial Telecommunikations), засноване у травні 1973 p. у Брюсселі відповідно до бельгійського законодавства. Система SWIFT (СВІФТ) — одна з найвідоміших комп'ютерних мереж, які було створено з ініціативи фінансових організацій.

Недоліком системи SWIFT є надзвичайно висока сума витрат для вступу до мережі, що створює проблеми для середніх та малих банків.

Членами SWIFT можуть бути країни та їхні банківські установи, які уповноважені виконувати міжнародні банківські операції й перебувають у країні, яка має регіональний процесинговий центр SWIFT.

Усі платіжні інструкції та інші повідомлення в SWIFT провадяться у стандартизованому форматі, що спрощує автоматизовану обробку документів і дає змогу уникнути помилок і розбіжностей у традиціях щодо оформлення в різних країнах.

Завдання для самоконтролю

1. Прокоментуйте структуру грошового обігу країни.

2. Яким чином здійснюється емісія грошей?

3. Які готівкові операції можуть проводитися комерційними банками?

4. Охарактеризуйте основні види банківських рахунків.

5. Яким чином проводяться міжбанківські розрахунки?