Тема 10. Народна іграшка як засіб різнобічного розвитку та виховання дітей

Народна дитяча іграшка як витвір педагогічної мудрості і майстерності народу. Виховне призначення народної дитячої іграшки.

Пізнавальне-інформативна, естетична та ігрова функції дитячої іграшки. Селянська іграшка – основа народної іграшки в Україні. Змістовно-образні витоки народної іграшки. Спільне та відмінне в іграшках, створених ремісничо-кустарним способом, батьками та самими дітьми.

Традиційні центри по виготовленню дитячої іграшки в Україні (Яворів, Опішня, Брустури, Дибенці, Гавареччина тощо).

Відображення навколишнього світу, побуту та занять в народній іграшці (домашнє начиння, транспорт, тварини, знаряддя праці, ляльки тощо). Природний матеріал у виготовленні дитячої іграшки (іграшки з дерева, глини, тканини, сиру, тіста тощо). Народна дитяча іграшка сьогодні.

Тема 11. Фольклор як засіб розвитку, навчання і виховання дітей та молоді

Дитячий фольклор як складова частина народної творчості. Жанри дитячого фольклору, їх значення в народній педагогіці, в родинному та громадському вихованні.

Колискова пісня – своєрідна форма спілкування матері з немовлям, ознайомлення його з навколишнім світом, прищеплення норм народної моралі, задоволення його сенсорних потреб. Тематика колискових пісень.

Поезія пестування. Зміст і форма виконання пестушок і утішок. Педагогічне призначення забавлянок. Заклички та промовки в житті дитини.

Прозивалка як форма самовираження, як вияв дитячої реакції в момент суперечки.

Роль скоромовок, прислів’їв і приказок у формуванні мовного апарату дитини, в оволодінні рідною мовою.

Виховний зміст епічних жанрів фольклору (казок, легенд, переказів, переказів, оповідань). Історичні думи та пісні у вихованні патріотичних почуттів молодого покоління та в передачі героїчної минувшини народу.

Роль колядок, щедрівок, веснянок, русальних пісень у формуванні світогляду молодого покоління та прилученні його до народної культури.

Тема 12. Традиції естетичного виховання у народній педагогіці

Традиційний погляд народу на красу, її значення в життєдіяльності людини. Органічна єдність естетичного розвитку з фізичним, моральним, розумовим, з трудовою підготовкою в народній системі виховання.

Культ краси в житті народу. Гармонійний зв'язок народної естетики й моралі. Джерела прекрасного в житті народу: природа, материнське слово, вільна праця, людина і міжлюдські стосунки, мистецтво, національні звичаї традиції, свята й обряди.

Естетика побуту селянської родини – основний чинник естетичних смаків дитини. Природа як джерело прекрасного в народній естетиці. Участь дітей і молоді в календарній обрядовості як засіб їх естетичного розвитку. Іграшка, гра, народний мелос, хореографія, словесний фольклор в художньому розвитку дітей г молоді.

Висока естетика народного життя, трудової діяльності, побуту, дозвілля. Традиції виховання в дітей естетичних смаків, уподобань, поглядів та ідеалів. Роль дитячого малюнка, вишивки, музики й пісні в родинному колі.

Народна педагогіка про виховання благородної поведінки, стилю життя, умінь красиво одягатися, прикрашати житло, посуд, інші предмети побуту і праці. Дитячі ігри й іграшки як засоби естетичного впливу. Оспівування в народному фольклорі дівочої і юнацької краси та її критеріїв.

Естетика народних свят, обрядових дійств. Особливості прикрашання оселі, подвір'я на свята (Новий рік і Різдво, Зелена неділя тощо).

Осуд народом вульгарності, грубості, лихослів'я як перешкод на шляху утвердження краси в житті.

Роль церкви у культивуванні духовної пісні, хорового співу в Україні.

Система естетичного виховання і засоби естетичного впливу на особистість

У центрі уваги народної педагогіки завжди були естетичні почуття, естетичні смаки, естетичні потреби, вчинки та дії. Народна педагогіка розглядає естетичне почуття як вище почуття духовної насолоди, яке містить у собі переживання, судження і оцінку, відповідність чи невідповідність об'єкту естетичного виховання загальноприйнятим нормам прекрасного.

Естетичний смак - це здатність оцінювати предмети, явища, ситуації з погляду їх естетичних якостей. Він виражає загальні принципи, художні ідеали, погляди людини.

Естетична потреба пов'язана з духовними запитами особистості. З нею пов'язані розуміння суті і змісту прекрасного, уміння його оцінити, перетворити естетичні знання в переконання, а переконання - у відповідні вчинки, дії, поведінку.

Народна педагогіка мобілізує всі можливі засоби, методи залучення дітей до прекрасного. Процес цей розпочинається з маминої колискової пісні, в який опоетизовується природа, любов і ніжність, людяність і добро, усе красиве.

Значний вплив на формування естетичних уподобань дітей мають іграшки, особливо ті, що відзначаються художньою досконалістю. Цього прагнули народні умільці, виготовляючи їх гарними й привабливими. Не випадково у розмові, коли хтось хоче підкреслити особливу красу, то каже: «гарна, як лялька», «одягнулась, як лялька», «чепурненька, як іграшка».

Дуже важливим засобом естетичного виховання народна педагогіка вважає слово, мовленнєвий етикет. Це ознака людської краси. Народна педагогіка розглядає усталені норми мовленнєвого спілкування, дає цінні поради щодо мовленнєвого етикету: «Що маєш казати, то наперед обміркуй», «Дав слово - виконай його», «Слухай тисячу разів — а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше».

Основна вимога мовленнєвого етикету - ввічливість, статечність, пристойність, уважність і чемність співрозмовників.

Українська народна педагогіка не припускає вживання дітьми грубих і лайливих слів: «Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається». Усі лайливі слова потворні і шкідливі. І серед них особливо бридка «матірщина», сороміцькі слова. А.С. Макаренко застерігав: «Не всі розуміють таку просту, абсолютно очевидну річ, що матірне слово є неприкраше- не, дрібне, бідне й дешеве паскудство, ознака найдикішої, найпер- віснішої культури, - цинічне, соромітницьке, хуліганське заперечення і нашої пошани до жінки, і нашого шляху до глибокої і справді людської краси».

У мовленнєвому спілкуванні красивим є тільки те, що вкладається в рамки пристойних відносин. А тому негарно мовчати, коли треба говорити, і говорити, коли треба мовчати. Про мовчунів кажуть: «Мовчить, як пень», «Мовчить, як води в рот набрав», «За язик не витягнеш». Схвалюючи дітей, які добре володіють мовою («За словом у кишеню не полізе»), народна педагогіка засуджує порожню балаканину, зайве фальшиве прикрашення мови («Красно говорить, а слухати нічого», «Язиком сяк і так, а ділом ніяк», «Бесіди багато, а розуму мало»).

Засобами прилучення до прекрасного є природа і праця. Естетика народу виявлялась у його любові до природи, в умінні насолоджуватись її красою.

У центр уваги дітей народ ставить красу лісу, садка, лугу, поля, квітів, рослин, тварин, життєдайну силу сонця, жита, що половіє, золотисту пшеницю, бджолу-трудівницю, красу людини, красу її вчинків та поведінки, красу неба, красу пір року.

Чинником естетичного виховання народна педагогіка вважає красу побуту, гармонію речей і предметів в оселі, чистоту й охайність, які милують око («Хата, хоч і бідненька, але чиста й чепурненька, а тому й гарна та веселенька»), зелені насадження й чарівні квіти в хаті та біля хати, упорядковану земельну ділянку. Шанобливе ставлення до землі, до природи діти спостерігали під час роботи дорослих: «Дай же, Боже, час добрий, щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась (примовляють за першою розсадиною, на Івана Головатого, 25 травня), щоб моя капусточка була із кореня коренистая і із листу головистая (голову собі обіймаючи), щоб не росла високо, а росла широко (присідаючи), щоб була туга, як коліно (посадивши і придавивши коліном), щоб була тверда, як камінець, головата як горщик, а біла, як платок (посадивши розсаду, накривали горшком, на горшок клали камінці, накривали зверху білою хусткою)».

Народ-педагог ставив на службу естетичного виховання здобутки народної архітектури — естетично привабливі дерев'яні будови з філігранними піддашками, різьбленими сволоками, кронштейнами; настінні розписи та інші різнокольорові прикраси, створені людським розумом і трудовими руками.

Велике педагогічне значення має участь дітей у вирощуванні квітів, садівництві. До прекрасного молодь прилучалась через народне декоративно-прикладне мистецтво, яке впліталось у повсякденне життя української родини. Батьки намагалися передати в спадок своїм дітям технологію різьблення, прикрашання одягу, виготовлення художніх виробів з глини, килимарства, ткацтва, вишивання, кераміки, настінного розпису, художньої обробки дерева, скла і металу.

У системі естетичного виховання народна педагогіка чільне місце відводить музиці; народним пісням - ліричним, сімейно- побутовим, трудовим, обрядовим; музично-пісенному фольклору; пісенно-танцювальним діалогам; гаївкам; веснянкам; хороводам; колядкам; щедрівкам; малюванню; художнім картинам; народному театру; іграм; святам; традиціям і обрядам; самій людській красі. Народні закони краси і красивого знайшли відображення в численних прислів'ях, приказках, афоризмах, казках, описах, легендах, міфах, усній народній поезії: «Краса до вечора, а доброта до смерті», «Краса обличчя - в красі характеру», «Спочатку помилуйся зовнішністю, а потім зрозумій характер», «На красивому обличчі хліб не колоситься», «Видом богиня, а серцем відьма» , «З красою в ліс за дровами не ходять», «Краса людських рук серед людей мандрує».

Фізичне виховання і його завдання в українській народній педагогіці

Народна педагогіка розглядає естетичне виховання у взаємозв'язку з іншими засобами формування особистості («Здоров'я, розум і сопілка - мудра спілка», «Як музика іскриста, то й душа чиста»).

Однією з найдавніших і найважливіших складових цілеспрямованого впливу на особистість є фізичне виховання. Гострий розум народу швидко збагнув, що фізичне виховання зміцнює здоров'я, сприяє подовженню працездатності, довголіттю, виробленню позитивних вольових і моральних якостей людини: «Здоров'я — всьому голова», «Доки здоров'я служить, то людина не тужить», «Коли б голова здорова, то будуть воли і корови».

Народ постійно стверджував, що «дві речі знаходять свою цінність після їх втрати - це молодість і здоров'я».

Мета фізичного виховання диктується реальною потребою кожної людини бути здоровою, сильною, загартованою, спритною, витривалою («Де сила, там і міць», «Коли нема сили, то й світ немилий»). Усе це завжди було предметом постійного піклування народу. У народних прислів'ях, приказках, епосах, казках оспівується ідеал фізично загартованого, сміливого і сильного героя, людини-богатиря. У народній педагогіці чітко визначено мету фізичного виховання:

1) зміцнення здоров'я і сприяння правильному фізичному розвитку;

2) підготовка людини до фізичної праці та захисту Вітчизни;

3) виховання таких вкрай необхідних життєвих якостей, як сила, витривалість, спритність, швидкість тощо.

Емпіричним шляхом народна педагогіка дійшла висновку, що нормальний фізичний розвиток дитини сприяє виробленню таких важливих рис, як наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, колективізм, здатність до переборення труднощів,

Усе красиве починається доторканням ніжної душі дитини до прекрасного. Значний вплив на формування естетичних уподобань дітей мають народні іграшки, особливо ті, що відзначаються художньою досконалістю. Цього прагнули народні умільці, виготовляючи їх гарними й привабливими. Не випадково у розмові, коли хтось хоче підкреслити особливу красу, то каже: «гарна, як лялька», «одягнулась, як лялька», «чепурненька, як іграшка».

Дуже важливим засобом естетичного виховання народна педагогіка вважає слово, мовленнєвий етикет. Це ознака людської краси. Народна педагогіка розглядає усталені норми мовленнєвого спілкування, дає цінні поради щодо мовленнєвого етикету: «Що маєш казати, то наперед обміркуй», «Дав слово — виконай його», «Слухай тисячу разів — а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше».

Основна вимога мовленнєвого етикету – ввічливість, статечність, пристойність, уважність і чемність співрозмовників.

У родині слідкували, щоб діти і дорослі не вживали грубих і лайливих слів, сквернослів'я: «Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається». У мовленнєвому спілкуванні красивим є тільки те, що вкладається в рамки пристойних відносин. А тому негарно мовчати, коли треба говорити, і говорити, коли треба мовчати. Про мовчунів кажуть: «Мовчить, як води в рот набрав», «За язик не витягнеш». Схвалюючи дітей, які добре володіють словом («За словом у кишеню не полізе»), народна педагогіка засуджує порожню балаканину пустослів'я, зайве фальшиве прикрашення мови («Красно говорить, а слухати нічого», «Язиком сяк і так, а ділом ніяк», «Бесіди багато, а розуму мало»).

Засобами прилучення до прекрасного є природа і праця. Естетика народу виявлялась у його любові до природи, в умінні насолоджуватись її красою.

У центр уваги дітей народ ставить красу лісу, садка, лугу, поля, квітів, рослин, тварин, життєдайну силу сонця, жита, що половіє, золотисту пшеницю, бджолу-трудівницю, красу людини, красу її вчинків та поведінки, красу неба, красу пір року.

Чинником естетичного виховання народна педагогіка вважає красу побуту, гармонію речей і предметів в оселі, чистоту й охайність, які милують око («Хата, хоч і бідненька, але чиста й чепурненька, а тому й гарна та веселенька»), зелені насадження й чарівні квіти в хаті та біля хати, упорядковану земельну ділянку.

Велике значення у естетичному вихованні відігравав народний одяг, зокрема дитячий. Він підкреслював всю красу і самобутність нашого народу, і особливо чітко підкреслював любов до прекрасного.

Народний одяг – це яскраве й самобутнє культурне явище, яке розвивалося і удосконалювалося протягом століть. Зберігаючи ознаки різних епох, особливості костюма являють собою важливе джерело вивчення естетичних поглядів та уявлень народу. Надзвичайно великий вплив на створення народного костюму мали: насамперед, природне оточення, де проходить життя нашого народу. Народний костюм відображає пишність і багатство природи рідного краю. Цьому сприяє добрий клімат, багатство землі, краса краєвидів – гаї, сади та широчінь степових просторів, розмаїття квітів. Одяг увібрав все це сповна. Виражається це у вільному пишному покрої одягу (сорочки, корсетки). В оздобі, зокрема у вишивці на сорочці, яка прикрашала людину. Вишивка була насичена контрастними кольорами. Зображались декоративні та рослинні орнаменти. В деяких регіонах (Полтавщина) сорочка вишивалась мережкою. Сорочка була головною деталлю народного одягу, а також його оздобою.

В одязі яскраво виражались і мистецькі здібності народу. Проявлялися вони у вишивках, мережках, прикрасах жіночого одягу (корали, намиста, дукачі). Іноді намиста робили із насіння різних рослин. Жіночі прикраси теж підкреслювали прагнення жінки до прекрасного. Готуючи собі придане дівчина ткала килими, рушника, вишивала сорочки, рушники, скатерті, підтички, наволочки. На вишитих речах можна побачити дивовижні квіти, чудернацьких звірів і птахів. Вишивки придумувались багатою уявою нашого народу. Орнаменти та узори вишивок передавалися із покоління в покоління, від матері до доньки, щоб зберегти цю перлину народного мистецтва. І тепер вона дивує око своєю оригінальністю, неповторністю, пишністю і насиченістю кольорів.

Ще змалечку діти бачили красиві вишиті рушники на покуті, спостерігали як вечорами мати вишивала чи ткала. Все це мало велике значення для естетичного виховання дитини.

Естетичний смак – це здатність оцінювати предмети, явища, ситуації з погляду їх естетичних якостей. Він виражає загальні принципи, художні ідеали, погляди людини.

Естетична потреба пов'язана з духовними запитами дитини. З нею пов'язані розуміння суті і змісту прекрасного, уміння його оцінити, перетворити естетичні знання в переконання, а переконання – у відповідні вчинки, дії, поведінку.

Система естетичного виховання дітей у сім’ї та громаді у поєднанні з Богом даним талантом спонукала до високого рівня розвитку здібностей народу у співі, грі на музичних інструментах, народному танці. Співучість нашого народу вражала іноземців. Пісенна душа жінки-матері у поєднанні з її працелюбством та господарськими здібностями виливалася в чарівні вишивки та розписи, затишок білої хати з вишневим садком та квітами.

Наш народ глибоко переконаний, що тепло домашнього затишку, одруження з коханою і вірною людиною – передумови щасливої долі, успішного виховання дітей і продовження історичної долі роду.

Особливий духовний вплив батьківського дому на формування особистості відбувається завдяки щирій материнській любові, ласці і небагатослівній любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишкові і захистові, сімейній злагоді.

У сім’ї, яка закладає основні підвалини виховання і формування характерів дітей, народна мудрість бачить свій головний педагогічний осередок.