2.4. Аналіз перспективної платоспроможності

2.4.1. Оцінка рівня фінансової стійкості

Перспективну платоспроможність, в першу чергу, визначає фiнансова стійкість пiдприємства, яка характеризує рівень залежності його від зовнішніх джерел фінансування. Чим бiльша частка активiв є власнiстю пiдприємства, тим кращi можливостi погашення поточних зобов'язань. I навпаки, збiльшення частки запозиченого капiталу пiдвищує ризик втрати платоспроможності у майбутньому.Єдиного загальновизнаного підходу до розв’язання задачі кількісного визначення фінансової стійкості та побудови відповідних алгоритмів оцінки немає. Стосовно методів розв'язання цієї задачі існують два основні підходи:

1. Для оцінки фінансового стану підприємства необхідно орієнтуватися виключно на дані про джерела фінансування ресурсів, тобто на капітал. У цьому разі оцінка фінансової стійкості підприємства проводиться тільки на підставі даних пасиву балансу.

2. Для оцінки фінансової стійкості підприємства необхідно аналізувати взаємозв'язок між активом і пасивом балансу, тобто простежувати напрямки використання коштів.

Безумовно, коефіцієнти, розраховані за даними пасиву балансу, є основними в аналізі фінансової стійкості. Однак, такий аналіз не буде повним, адже важливим є не тільки те, звідки залучено кошти, а й куди їх вкладено, якою є структура вкладень. Тому, другий підхід є більш повним і з економічного погляду більш виправданим.

Тож для аналізу фінансової стiйкостi доцільно скористатися показниками які можна поділити на дві групи:

1. коефіцієнти капіталізації, які характеризують фінансову стійкість підприємства з позицій структури джерел утворення ресурсів;

2. коефіцієнти покриття, що характеризують фінансову стійкість із позицій витрат, пов’язаних з обслуговуванням зовнішніх джерел утворення ресурсів.

Серед коефіцієнтів капіталізації доцільно звернути увагу на такі із них: коефіцієнт фінансової автономії, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт фінансового левериджу, коефіцієнт маневреності власного капіталу, коефіцієнт концентрації позикового капіталу, коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів, коефіцієнт структури позикового капіталу (табл. 2.5).

Охарактеризуємо ці коефіцієнти. Так, чим вище значення коефіцієнта фінансової автономії, тим більш фінансово стійким та незалежним від зовнішніх кредиторів підприємство.

Коефіцієнтом, зворотним до коефіцієнта фінансової автономії, є коефіцієнт фінансової залежності. Добуток цих коефіцієнтів дорівнює одиниці. Зростання даного коефіцієнта в динаміці свідчить про збільшення частки залучених коштів у фінансуванні підприємства і як результат, втрату фінансової незалежності.

Коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансового ризику) показує співвідношення залучених коштів і власного капіталу. Підприємства, що мають значну частку запозиченого капіталу, називаються підприємствами з високим рівнем фінансового левериджу.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу має бути досить високим, щоб забезпечити гнучкість у використанні власних коштів підприємства. Збільшення значення цього показника позитивно характеризує зміни у фінансовому стані підприємства, оскільки свідчить про збільшення можливості вільно маневрувати власними коштами.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу є доповненням до коефіцієнта автономії – їх сума дорівнює 1. Чим нижчий цей показник, тим менша заборгованість підприємства, тим стійкіший його стан. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника, в динаміці – негативна тенденція, яка вказує на те, що підприємство все сильніше залежить від зовнішніх інвесторів.

Фінансову стійкість підприємства визначає також політика фінансування (покриття) активів, а саме, необоротних активів та запасів. Якщо використовуються гарантовані джерела (власні та запозичені у вигляді кредитів), то фінансових проблем із поповненням запасів підприємство не матиме. Якщо ж використовується безкоштовне спонтанне фінансування (кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, поточні зобов’язання за розрахунками), то виникає ризик неотримання запасів на умовах наступної оплати або термін відстрочки платежу буде меншим за термін оплати продукції, робіт, послуг. В обох випадках можлива фінансова нестабільність у покритті потреб основної діяльності.

Таблиця 2.5