2. Антагонізм - це одночасна дія двох чи більше лікарських засобів у протилежних напрямах, що призводить до послаблення кінцевого фармакологічного ефекту.

Розрізняють фізичний, хімічний та функціональний антагонізм.

- фізичним антагонізмом - обмеження дії лікарських засобів чи отрут, в основі якого лежать фізичні явища.

прикладом його є застосування адсорбентів (активованого вугілля, білої глини) для нейтралізації дії ендотоксинів та отрут.

- хімічний антагонізм - втратою фармакологічної чи токсичної активності за рахунок утворення нових неактивних сполук.

- фізіологічний антагонізм - протилежна дія лікарських засобів на органи та системи, що призводить до послаблення фармакологічної активності.

3. Несумісність - як і антагонізм, може бути фізична, хімічна та фізіологічна.

Враховуючи особливості дії лікарських засобів при комбінованому застосуванні, виникла потреба у такому понятті, як несумісність, що обов'язково відмічено у фармакопеї та в настановах по застосуванню кожного препарату. Несумісність, як і антагонізм, може бути фізична, хімічна та фізіологічна. Але, на відміну від антагонізму, несумісними вважаються також засоби, які при комбінованому застосуванні можуть викликати отруєння або негативну побічну дію. Наприклад, заборонено одночасно застосовувати ртуті монохлорид (каломель) та препарати йоду, або препарати кальцію можуть легко викликати отруєння препаратами наперстянки, оскільки іони кальцію спричиняють сенсибілізацію міокарда до глікозидів наперстянки.

Біотрансформація. Багато лікарських речовин є жиророзчинними, слабкими електролітами, тому швидко реарсорбуються у ниркових канальцях. Виділяючись швидше, вони можуть трансформуватися у більш полярні компоненти. Як більш іонізовані і менше жиророзчинні метаболіти стають менш здатними депонуватися в жирах, зв'язуватися з білками плазми й тканин, у меншій кількості проникати через клітинні мембрани. Такий тип біотрансформації називають інактивацією лікарських речовин. Хімічні реакції, які стосуються біотрансформації, можна поділити на несинтетичні та синтетичні.

Перші включають окислення, відновлення, гідроліз. Вони можуть призвести до активації, зміни активності або інактивації початкової структури. Синтетичні реакції, які ще називають кон'югацією, включають поєднання лікарської речовини або її метаболітів із ендогенними структурами, такими як вуглеводи, амінокислоти та їх деривати. Біотрансформація ліків відбувається головним чином у печінці, але має місце також у плазмі крові, нирках та інших тканинах.

Окислення забезпечується переважно окислювальними ферментами, що локалізуються в мікросомах гепатоцитів.

Відновлення здійснюється мікросомальними ферментами печінки, які каталізують відновлення нітрогруп та розщеплення і відновлення азосполук. Реакції каталізуються флавопротеїдами, що використовують НАДФ-Н, як донатор водню.

Гідроліз. Ці реакції включають розпад ефірних зв'язків за допомогою естераз, що локалізуються в плазмі, мікросомах печінки та інших тканин, а також деамінування за допомогою ферментів печінки.

Кон’югація. включає різні синтетичні реакції, спрямовані на інактивацію лікарських речовин. При цьому вони зв'язуються з глюкороновою кислотою, гліцином, меркаптуровою кислотою, сульфатом, різними амінокислотами до неактивних форм, які стають високоіонізованими, жиророзчинними, що забезпечує швидке виділення з сечею. Ці реакції ендотермічні, використовують переважно АТФ.

Виділення лікарських речовин з організму. Лікарські речовини та продукти їх біохімічних перетворень виділяються з організму різними шляхами: нирками із сечею, печінкою із жовчю, слизовою оболонкою кишок із фекаліями, молочними, сльозовими, слинними, потовими та бронхіальними залозами, легенями, шкірою.

Ниркова секреція ліків з сечею включає три процеси: пасивну клубочкову фільтрацію, активну трубочкову секрецію та пасивну трубочкову дифузію. Кількість речовин, яка виділяється в фільтр, залежить від рівня фільтрації та ступеня зв'язку з білками плазми крові.

Багато метаболітів лікарських речовин утворюється у печінці і виділяється в кишковий канал із жовчю, а потім з фекаліями, але більша частина, як правило, знову всмоктується у кров і виводиться з сечею.

Екскреція лікарських речовин із потом та слиною відбувається за допомогою подібних механізмів, але у цьому процесі є обмеження, залежить від дифузії неіонізованих жиророзчинних форм через епітелій відповідних залоз, у той час як іонізовані форми виділяються дуже повільно. Такий же принцип виділення лікарських речовин з молоком, оскільки воно кисліше плазми крові й лужні компоненти можуть концентруватися у ньому. І навпаки, концентрація кислих компонентів у молоці дещо нижча, як у плазмі, тому неелектроліти такі, як алкоголь, сечовина, антипірин, швидше надходять у молоко, а концентрація залежить від величини його рН.

Дихальними шляхами виділяються переважно леткі речовини, такі як етиловий ефір, хлороформ, етиловий спирт, ефірні олії та деякі ін.