§ 4, Види тлумачення по суб'єктах

Як суб'єкт тлумачення може виступати будь-яка особа, однак юридичне значення тлумачення, його обов'язковість для правоприменителей при цьому будуть неоднакові. Вони залежать від правового положення суб'єкта, що тлумачить норму права. По суб'єктах тлумачення підрозділяється на офіційне й неофіційне.

Офіційне тлумачення здійснюється органами, уповноваженими на це державою. Воно є обов'язковим для інших суб'єктів.

Офіційне тлумачення підрозділяється на автентичне й делеговане.

Автентичне тлумачення дається органом, що видав толкуемый нормативний акт. Спеціального повноваження на автентичне тлумачення не потрібно. Воно випливає із правотворческого повноваження органа. Якщо відповідний державний орган наділений правом видавати нормативні акти, то звідси треба, що він вправі давати роз'яснення цим актам.

Делеговане тлумачення ґрунтується на законі. У цьому випадку закон наділяє той або інший орган правом давати тлумачення актам, виданим іншими органами.

Офіційне тлумачення, як автентичне, так і легальне, може бути казуальним або нормативним.

Казуальне тлумачення дається стосовно до окремого випадку (казусу). Воно формально обов'язково тільки для конкретної справи. Наприклад, Президія Верховного Суду Російської Федерації, розглянувши яку-небудь справу в порядку нагляду, скасовує рішення нижчестоящого суду й у своєму визначенні дає тлумачення стосовно до даної справи. Однак дійсне значення актів казуального тлумачення, що дає вищими інстанціями, набагато ширше. Ці акти виступають для органів нижчого підпорядкування як зразки розуміння й застосування закону. Нижчестоящі інстанції завжди орієнтуються на практику тлумачення й застосування нормативних актів вищими органами й звичайно випливають їй.

Іноді в літературі принципові положення, що втримуються в рішеннях вищих судових інстанцій по конкретних справах, називають прецедентами. Але такий прецедент є лише прикладом для наслідування, для правильного розуміння й застосування нормативного акту. Формальної обов'язковості для інших справ він не має й не є прецедентом у змісті джерела права, як це має місце в англосаксонських правових системах,

Нормативне тлумачення дається стосовно до всіх справ певної категорії, що дозволяють на відповідних норм. Тлумачення називається нормативним пс тому, що це тлумачення норм. Будь-яке тлумачення є тлумачення норм. Нормативним воно є в чинність того, що носить загальний характер, формально обов'язково при розгляді всіх справ, що дозволяють на основі витлумаченої норми. Як уже відзначено, воно нормативно тому, що результат такого тлумачення виражений у вигляді інтерпретаційних, обов'язкових для інших суб'єктів норм. ЦЕ норми про норми. У них пропонується, як варто розуміти й застосовувати інші правові норми.

Нормативне тлумачення законів дається звичайно в постановах Пленумів Верховного Суду Російської Федерації, Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації по певній категорії справ. Правом тлумачення Конституції Російської Федерації, прийнятої шляхом референдуму, наділений Конституційний Суд Російської Федерації.

Із приводу правової природи актів судового нормативного тлумачення у вітчизняній юридичній літературі немає єдності поглядів, Одні автори розглядають їх як джерела права, інші не визнають за ними такої якості.

Відзначимо, що акти судового нормативного тлумачення - по-перше, акти нормативні (містять норми в нормах), по-друге, вони формально обов'язкові для суб'єктів, що застосовують дані норми. Цим вони нагадують інші нормативні акти як акти правотворчества. Але на відміну від останніх вони не повинні мати нормативної новизни, не повинні містити нічого, чого б не було в толкуемых актах. Це як би джерела (квазиисточники) права. Самі по собі вони не діють і не можуть бути покладені в основу вироків або рішень судів. Вони служать лише аргументом, підставою на користь того або іншого розуміння й застосування норми права.

Варто мати на увазі, що механізм правової держави будується на принципі поділу влади. Судова влада не може займатися правотворчеством. Її функція — здійснення правосуддя. Це знаходить закріплення в Конституції Російської Федерації (ст. 10, 118, 120 й ін.). Постанови пленумів верховних судових інстанцій ґрунтуються на аналізі й оцінках правозастосовної практики нижчестоящих судів. Вони приймаються, як указується звичайно в самих постановах, з метою правильного й однакового розуміння й застосування нормативних актів, але не з метою їхніх виправлень і доповнень. Приводами прийняття цих постанов є звичайно узагальнення судової практики по певній категорії справ і розкриті при цьому помилки; або ж вони видаються у зв'язку із прийняттям нових нормативних актів, що викликають утруднення при їхньому застосуванні, у зв'язку з виникненням у судів питань, що вимагають дозволи, і т.п.

Особливе місце в ряді постанов вищих судових інстанцій займають рішення Конституційного Суду Російської Федерації, пов'язані із тлумаченням Конституції Росії й перевіркою конституционности тих або інших нормативних актів. Конституційний Суд не може давати тлумачення Конституції за власною ініціативою. Тлумачення дається тільки по письмовому запиті суб'єктів, прямо перерахованих у ч. 5 ст. 125 Конституції (Президент Російської Федерації, Рада Федерації, Державна Дума, Уряд Російської Федерації, органи законодавчої влади суб'єктів Федерації), у пленарному засіданні рішення приймається кваліфікованою більшістю голосів членів Суду, тлумачення носить нормативний характер, воно обов'язково для всіх суб'єктів.

Конституційний Суд розглядає, крім того, справи про конституционности федеральних законів, нормативних актів Президента, палат Федеральних Зборів, Уряду, конституцій й інших актів суб'єктів Федерації, договорів федеральних органів влади РФ й органів влади суб'єктів Федерації, що не вступили в чинність міжнародних договорів Росії, а також по скаргах на порушення конституційних прав і воль громадян і по запитах судів, Генерального прокурора, Уповноваженого по правах людини; перевіряє конституционность закону, застосованого або підмета застосуванню в конкретній справі. Визнання не конституционности того або іншого акту супроводжується тлумаченням як Конституції Російської Федерації, так і відповідного закону і їхнім зіставленням. Визнаний неконституційним акт губить юридичну чинність, перестає бути обов'язковим. Якщо врахувати, що правотворчество - це не тільки видання нових норм права, їх .зміна й доповнення, але і їхнє скасування, то можна прийти до висновку, що Конституційний Суд Російської Федерації в цій своїй якості виступає своєрідним правотворческим органом з негативної (отменительной) функцією, і його постанови про визнання нормативних юридичних актів неконституційними є джерелами права.

Крім верховних судових інстанцій офіційне тлумачення законів можуть давати й виконавчі органи, але в межах своєї компетенції й тільки тих законів, які вони покликані здійснювати. Наприклад, ні Президент, ні Уряд не можуть тлумачити Конституцію Російської Федерації, Карні, Цивільні, Карно-процесуальні, Сімейний кодекси. Це компетенція судів, Але в порядку виконання законів вони видають підзаконні акти з метою їхньої конкретизації й визначення порядку виконання, У цих актах можуть утримуватися "й истолковательные, роз'яснювальні положення, але, повторимо, тільки тих законів, у виконання яких вони видані. Спеціальних актів тлумачення законів вони, як правило, не видають. Але очевидно, що можуть давати автентичне тлумачення своїм власним актам.

Те ж саме ставиться й до підлеглих Уряду Російської Федерації міністерствам, комітетам і службам. Вони видають у межах своєї компетенції постанови, накази й інструкції у виконання законів, указів Президента й постанов Уряду. У цих актах теж можуть утримуватися положення истолковательного характеру. Міністерства, відомства, їхні керування й відділи розсилають на місця документи инструкционно-разъяснительного характеру, зокрема, інформаційні листи, вказівки, у яких можуть утримуватися роз'яснення нормативних актів, вказівки про порядок їхнього застосування. Вищестоящі судові органи розсилають нижчестоящим огляди практики з аналізом недоліків тлумачення й застосування законів. Подібного роду документи мають скоріше інформативний, а не що строго пропонує характер, характер рад, рекомендацій про те, як варто тлумачити й застосовувати відповідні нормативні акти. Оскільки ці документи виходять від вищих органів, то вони мають достатній ступінь авторитету й направляють діяльність нижчестоящих інстанцій у потрібне русло.

Необхідно відзначити, що на території Російської Федерації продовжують діяти закони СРСР остільки, оскільки в Росії відсутні відповідні закони, діють і відповідні роз'яснення, дані органами Союзу РСР (зокрема, Верховним Судом СРСР і Державним Арбітражем СРСР). Вищий Арбітражний Суд Російської Федерації 15 квітня 1992 р. по цьому питанню прийняв спеціальну постанову № 7.

Офіційне тлумачення нормативних актів суб'єктів Федерації визначається їхніми законами. Тут існують різні варіанти. Наприклад, конституції республік й устави інших суб'єктів Федерації тлумачаться їх конституційними або статутними судами або самим законодавчим органом.

Неофіційне тлумачення здійснюється суб'єктами, діяльність яких у цій області не є офіційною. Ними можуть бути наукові установи, учені, адвокати, юрисконсульти й т.д. Неофіційне тлумачення необов'язково для інших суб'єктів. Чинність і значення такого тлумачення залежать від особистого авторитету інтерпретатора, від обґрунтованості й аргументированности його й толковательных висновків.

Різновидом неофіційного тлумачення є доктринальне (від слова "доктрина" - наука), що робиться вченими-юристами в монографіях, статтях, коментарях до закону й т.д.

Доктринальне тлумачення як наукове не можна протиставляти офіційному як ненауковому. Офіційне тлумачення не в меншій мері науково, чим доктринальне. Наприклад, офіційне тлумачення, що дає вищими судовими інстанціями, ґрунтується на всебічному науковому обговоренні практики застосування тлумачення актів у науково-консультаційних радах при цих інстанціях. У них беруть участь найбільші вчені-юристи країни. Достоїнство доктринального тлумачення укладається в тім, що на користь того або іншого истолковательного висновку, скажемо, у монографії, статті, приводяться розгорнута аргументація й міркування автора. В актах же офіційного тлумачення фіксуються тільки висновки, положення, що розкривають зміст норми права, а аргументація висновків відсутній.

192