§ 3. Основні елементи й стадії правозастосовного процесу

Правозастосовний процес є особливий різновид юридичного процесу, під яким прийняте розуміти систему логічно взаємозалежних дій й операцій, що виражають державну діяльність по виданню правових актів, здійсненню юридично значимих учинків. Процес — форма руху, розвитку юридичної діяльності. Поняття правозастосовного процесу виражає організаційну сторону правозастосування, його елементи й основні стадії здійснення владної реалізації правових норм. Це заснована на нормах процесуального права, що розвивається в часі практика правозастосовної діяльності. Процес організаційно оформляє й диференціює основні способи застосування права. Головними елементами правозастосовного процесу є: правозастосовне виробництво, правозастосовний режим і стадії, регламентовані процесуальними нормами.

Правозастосовне виробництво являє собою якісно однорідну групу процедурно-процесуальних дій по владній реалізації яких-небудь відособлених матеріально-правових норм. Такі дії поєднуються єдністю кінцевої мети, потребами професійної спеціалізації праці правоприменителей, міркуваннями про підвищення ефективності правового регулювання. Як приклад можна привести позовне виробництво в цивільному процесі, виробництво по справах неповнолітніх і по застосуванню мер медичного характеру в карному судочинстві, реєстраційні дії й дозвіл адміністративних суперечок в адміністративному праві

Правозастосовний режим як різновид правового режиму виражається в складному на основі процесуальних норм порядку здійснення правозастосовної діяльності, обумовленому сполученням і взаємодією заборонних, зобов'язуючих й управомочивающих норм права. Це своєрідна внутрішня атмосфера правозастосування, що розкривається у використовуваних методах і способах правового регулювання. Як підкреслює З, С. Алексєєв, це порядок регулювання, виражений у комплексі правових коштів, дозволів, заборон, а також позитивних зв'язувань і создающий особливий різновид регулювання¹, Режим формує й підкреслює своєрідність окремих правозастосовних виробництв.

Следующим елементом правозастосовного процесу є його стадії. Стадії являють собою взаємозалежні й послідовно, що розвиваються етапи, правозастосовної діяльності або, як відзначає С. С. Алексєєв, відносно відособлені групи правозастосовних дій (операцій), що виражають розгортання змісту правозастосовної діяльності². Поняття стадийности відображає внутрішню логіку правозастосування, проходження певних щаблів юридичного процесу й здійснення при цьому необхідних організаційних, інтелектуальних, вольових й інших дій.

Питання про число стадій правозастосовної діяльності і їхньому найменуванні в літературі дискусійний. Так, Ю. Г. Ткаченко виділяє п'ять основних стадій: 1) аналіз фактичних обставин справи; 2) вибір норми й посвідчення правильності її тексту; 3) з'ясування змісту й змісту юридичної норми; 4) роз'яснення! юридичної норми компетентними органами, якщо після з'ясування! даної норми її зміст вимагає спеціального розкриття; 5) ухвалення рішення³. Шість стадій у процесі застосування права називає Я. С. Михаляк: 1) аналіз фактичних обставин розглянутого випадку, до якого варто застосувати норму права; 2) вибір правової норми, що підлягає застосуванню до розглянутого випадку; 3) з'ясування змісту обраної норми права, тобто тлумачення стосовно до розглянутого випадку; 4) видання акту застосування обраної норми права до розглянутого випадку; 5) здійснення фактичних дій по забезпеченню реалізації виданого акту застосування; 6) перевірка й контроль за фактичним виконанням акту застосування¹. Ці дві точки зору наведені як приклади подібної деталізації тих дій й умов, які супроводжують процес одиничного правозастосування й входять у його зміст, на думку даних авторів. Позитивний момент такого розуміння стадій правозастосовної діяльності укладений у подробиці аналізу пізнавальних й організаційно-технічних завдань, які вирішує правоприменитель. Однак у подібних поглядах спостерігається змішання основних стадій з не основними, факультативними, а також надмірне ототожнення застосування права з управлінським циклом взагалі. Більше того, виділення як стадії правозастосовної діяльності таких моментів, як з'ясування змісту й змісту юридичної норми, роз'яснення юридичної норми (Ю. Г. Ткаченко); здійснення фактичних дій по забезпеченню реалізації виданого акту застосування права; перевірка й контроль за фактичним виконанням акту застосування (Я. С. Михаляк) означають постановку в один ряд дійсно вузлових моментів правозастосування, що виражають його внутрішню логікові, із загальними умовами забезпечення правильного застосування права. Тому більше краща, на наш погляд, позиція розгляду правозастосовного процесу через призму трьох основних стадій: а) установлення фактичних обставин справи; 6} вибір правової норми і її аналіз; в) ухвалення правозастосовного рішення і його документальне оформлення.

Процесс застосування права починається (перша стадія) з дослідження фактичних обставин справи, підметів урегулюванню за допомогою правозастосування, з'ясування потреби в цьому або необхідності. Відомо, що одні правозастосовні виробництва можуть збуджуватися тільки за бажанням конкретних осіб (позовне виробництво), інші — починатися в чинність певного законом юридичного факту (розслідування й розгляд кримінальної справи). Остаточне ж рішення про порушення правозастосовного процесу, що ставиться до компетенції посадової особи, приймається після вивчення фактичних обставин справи. Це не означає, однак, що на даній стадії має місце чисто фактична, а не юридична діяльність. Навпаки, фактичний й юридичний змісти в дослідженні обставин справи переплітаються й перебувають у нерозривній єдності. Від фактів життя до норм і від права знову до фактичних обставин розвивається пізнання правоприменителя. "На практиці застосування права являє собою безперервний, усе більше углубляющийся процес юридичного пізнання, у ході якого відбувається обіг те до фактів, то до юридичних норм: на основі аналізу норм виникає необхідність більш глибоко досліджувати фактичні обставини; аналіз же фактичних обставин змушує знову звернутися до норм, уточнити окремі юридичні питання й т.д. "¹.

Основними питаннями, що підлягають з'ясуванню й дозволу на першій стадії, є наступні.

1. Установлюються можливість віднесення розглянутих суспільних відносин до соціально-правового середовища, урегульованість їхнім правом. Пізнаються юридична значимість досліджуваних обставин і конкретне місце в предметі регулювання відповідної галузі права,

2. З'ясовується особистісний аспект підмета врегулюванню суспільних відносин. Провадиться у зв'язку із цим збір даних про особистості суб'єктів, до яких застосовується правова норма.

3. Проводиться робота зі збору, аналізу й процесуальному закріпленню доказів, що визначають юридичну основу розглянутої справи.

4. Здійснюється юридична оцінка зібраних доказів й, таким чином, установлюється об'єктивна істина в справі. Всі перераховані питання дозволяються взаємозалежно, у комплексі й, у свою чергу, складаються з безлічі диктуемых обставинами справи й вимогами процесуальної форми приватних ситуацій. Якщо вибір, аналіз норми права й ухвалення рішення в справі є в більшій мері внутрішнім інтелектуально-вольовим процесом, то з'ясування фактичних обставин перебуває як би "на поверхні" усього процесу правозастосування, наділяється у форму фактичних й організаційно-правових відносин. Це означає, що багато питань вибору й розробки оптимальної процесуальної форми правозастосування ставляться вже до першої стадії правозастосовної діяльності.

Вибір й аналіз підлягаючому застосуванню норми права становить другу стадію правозастосовного процесу. Пошук необхідного нормативного матеріалу здійснюється правоприменителем одночасно дослідженням фактичних обставин справи в міру розвитку процесу правової кваліфікації. Така нерозривність процесів пізнання фактичної і юридичної природи розглянутої справи якоюсь мірою дає підставу навіть для об'єднання цих двох стадій правозастосовної діяльності в одну, котру можна було б назвати стадією дослідження фактичних й юридичних обставин справи. Однак доцільно все-таки розрізняти два об'єкти юридичного пізнання: факти життя й норми права. Юридичні норми — це те, що застосовується {тоді як обставини справи — це те, до чого застосовується, тобто, власне кажучи, об'єкт застосування)¹, Відмінності у функціональному призначенні цих двох сторін юридичного пізнання й діяльності дозволяють виділяти й відповідні функціональні стадії правозастосовного процесу.

На стадії вибору й аналізу норми права вирішуються наступні основні питання:

1. вибір норми матеріального права, що підлягає застосуванню;

2. вибір норм процесуального права, що обслуговують застосування даної матеріально-правової норми;

3. перевірка дійсності і юридичної значимості обраних правових норм;

4. перевірка правильності тексту відповідних норм права;

5. належне тлумачення обраних правових норм для їхнього правильного застосування.

Всі зазначені питання, розв'язувані на стадії вибору й аналізу норми права, мають на меті забезпечення правильної юридичної кваліфікації. Відбувається постійно, що розвивається процес, приурочування матеріальних і процесуальних правових приписань до фактичних обставин справи й виникаючих завдань правового регулювання. Тут же дозволяються виявлені утруднені, нетипові ситуації правозастосовного процесу. Усуваються перешкоди до винесення рішення матеріально-правового характеру.

Перші дві стадії правозастосовного процесу підготовляють всі необхідні умови для центрального моменту правозастосування — ухвалення остаточного рішення в справі і його документальному оформленні (третя стадія). Якість правозастосовного рішення цілком залежить від ступеня підготовленості зовнішніх і внутрішніх умов інтелектуально-вольової творчості. Зовнішні умови правозастосовної творчості складаються із сукупності факторів, які утворять конкретну обстановку розгляду й дозволу даної юридичної справи. Сюди ставляться: наявність інформації про фактичні і юридичні обставини справи, якість даної інформації й ступінь її підготовленості для ухвалення рішення, можлива протидія зацікавлених осіб, рівень технічного обслуговування правозастосовної діяльності й т.д. Внутрішні умови ухвалення правозастосовного рішення характеризуються станом свідомості й волі правоприменителя, ступенем його підготовленості до здійснення роботи із застосування права.

Стадія ухвалення рішення і його документального оформлення має кілька аспектів пізнання; як формально-юридична, нормативно-кваліфікаційна проблема; як психологічна проблема правозастосовної творчості; як державно-владна, управлінська діяльність¹; як проблема юридично правильного документального оформлення результатів правозастосування. Перераховані підходи показують найбільше соціально і юридично значимі блоки діяльності, який закінчується правозастосовний процес.

Правозастосовний процес закінчується винесенням акту застосування права. Це своєрідний соціальний й юридичний підсумок всієї попередньої діяльності по пізнанню фактичної й правової основи розглянутої справи й кваліфікації суспільних відносин. У ньому знаходить вираження державно-владна констатація й міри суб'єктивних прав й юридичних обов'язків суб'єктів, до яких застосована правова норма, Правозастосовний акт концентрує в собі соціальні і юридичні особливості застосування, що відбулося, права. Тому навряд чи що обґрунтовано зустрічається іноді в літературі думка про фактичне проведення в життя ухваленого рішення .як особливої стадії правозастосовного процесу, що наступає після винесення правозастосовного акту. Справа в тому, що реалізація ухваленого рішення, при всій безсумнівній і винятковій важливості, виходить за межі проблеми застосування права. Вона, як правило, протікає в нових виконавчо-розпорядницьких відносинах, може здійснюватися іншими суб'єктами й в інших процедурних формах. Виконання ухваленого рішення, на наш погляд, виступає як складена частина правоохоронної, а не правозастосовної діяльності. Ето означає, що акт застосування права як продукт і підсумок усього процесу владної реалізації правових приписань має особливу соціальну цінність, що проявляється в здатності служити безпосередньою юридичною основою індивідуального регулювання суспільних відносин.