§ 9. Юридичні факти й соціальні ситуації

З погляду свого соціального змісту юридичний факт повинен насамперед адекватно відображати соціальну ситуацію. Стосовно соціальної ситуації юридичні факти виконують двояку роль. По-перше, ідентифікаційну, оскільки вони покликані точно позначити соціальну ситуацію, забезпечити її фіксацію в правовому регулюванні. У цій якості юридичні факти виступають у ролі "індексів", що свідчать про наявність соціально-юридичної ситуації. По-друге, розмежувальну, що складається в тім, що юридичні факти окреслюють рамки ситуації, дозволяють відмежувати неї від подібних випадків, Практика свідчить про те, що юридичні факти не завжди з достатньою повнотою здійснюють ці функції. Можливо кілька варіантів співвідношення між соціальною ситуацією і юридичними фактами:

Позначення:

1. - соціальна ситуація (вид соціальних ситуацій);

2. - юридичні факти.

В 1 варіанті юридичні факти гранично точно відображають регульовану групу соціальних ситуацій, тобто закріплені в нормі права юридичні факти властиві тим і тільки тим ситуаціям, які становлять у цьому випадку об'єкт регулювання. У варіанті 2 юридичні факти "ширше", вони захоплюють й інші ситуації. У варіанті 3, навпроти, юридичні факти фіксують лише частина ситуацій, що підлягають правовому регулюванню. Варіант 4 являє собою випадок, коли юридичні факти, з одного боку, не охоплюють всіх необхідних ситуацій, а з іншого боку, втягують в орбіту регулювання "сторонні" ситуації. Нарешті, у варіанті 5 закріплені в нормі юридичні факти взагалі "не захоплюють" ситуацій, що підлягають правовому регулюванню. В історії законодавства є чимало прикладів, які ілюструють зазначені види співвідношення соціальної ситуації і юридичних фактів. Проблема укладається в тім, що чотири варіанти з п'яти можливих (2-5} - результат неточного вибору й закріплення в юридичній нормі юридичних фактів.

Як юридичні факти повинні виступати постійні стабільні ознаки соціально-юридичної ситуації, що відображають її соціальну сутність. При цьому в регулюванні однотипних ситуацій повинне дотримуватися відома однаковість. Наприклад, Закон Російської Федерації від 27 грудня 1991 р. "Про податок на прибуток підприємств й організацій" (абз. 1 ч. 6 ст, 2) відносить суми, отримані у вигляді санкцій й у відшкодування збитків, до числа доходів від позареалізаційних операцій. Однак якщо зазначені суми внесені в бюджет, то Закон їхньою витратою від позареалізаційних операцій не вважає. Очевидно, що в цьому випадку в оцінці юридичних фактів допускається "подвійний стандарт", що залежить від того, у чий доход надійшли суми, отримані від позареалізаційних операцій.

Важливою вимогою до юридичного факту є його юридична надійність, Це така характеристика факту, що відображає, з одного боку, сталість зв'язку факту із соціальною ситуацією, а з іншого боку - стабільність його соціального змісту. Нестійкі, схильні до внутрішніх змін обставини не повинні, як правило, використатися як юридичні факти. Недостатньо стійким, наприклад, виявився такий юридичний факт, як середній бал по атестаті зрілості, що враховувався у свій час при надходженні у вуз. Після введення цього показника рік у рік спостерігався ріст середніх балів в атестатах, які, однак, далеко не завжди відображали дійсна якість знань. Подібні "плаваючі" юридичні факти вимагають обережного відношення. Їхнє використання може істотно спотворити соціальний ефект правового регулювання. Питання про причини ненадійності юридичних фактів заслуговує окремого самостійного розгляду. Відзначимо лише, що вона може бути викликана невдалою конструкцією правового регулювання, відсутністю юридичних гарантій, зокрема, відповідальності за фальсифікацію юридичних фактів, недоліками в роботі органів, що факто-фиксируют, і іншими обставинами.

Юридичний факт, далі, повинен мати адаптивність, здатністю у відомому змісті "пристосовуватися" до мінливих умов. Може здатися, що даний принцип суперечить вимозі надійності, але це не так. Наприклад, незабаром після початку в Росії радикальної економічної реформи всі абсолютні суми мит, штрафів, неустойок у рублях були замінені в законодавстві на відносні, кратні "мінімальній заробітній платі". Використання подібного "" показника, щоадаптується, дозволило уникнути частих змін законодавства в стрімко мінливій економічній ситуації.

Однак через деякий час виявилися негативні сторони такого підходу. Надмірна "зав'язка" на мінімальний розмір оплати праці (МРОТ) соціальних, пенсійних, страхових й інших правовідносин привела до того, що навіть найменша зміна МРОТ тягло лавинообразные зміни в десятках і сотнях тисяч правовідносин. У підсумку, законодавець був змушений піти на істотне скорочення використання цього показника в правовому регулюванні відносин.

Варто чітко усвідомлювати, що в мінливому світі немає й не може бути абсолютно незмінних фактичних обставин. Із часом юридичне значення фактів може істотно модифікуватися, їм може даватися принципово інша (часом протилежна) соціальна й правова оцінка. Тому надмірна "твердість" юридичних фактів настільки ж небажана, як і необґрунтована "плинність". Адаптивність, таким чином, не суперечить надійності юридичних фактів, а, навпроти, доповнює її, виступає як один з аспектів юридичної надійності.

Важливе значення при виборі юридичних фактів мають соціальні, психологічні, інформаційні й інші фактори, що визначають структуру й динаміку соціальної ситуації. У цьому випадку з особливою виразністю проявляється та обставина, що правове регулювання - різновид соціального керування й повинне підкорятися загальним його ознакам. Юридичні факти, як і все соціальне керування, необхідно зв'язувати з корінними соціальними інтересами, кінцевими результатами діяльності. Неточно обрані показники (наприклад, у процесі приватизації) стають причиною появи помилкових інтересів, замість стимулів до правомірного й соціально корисному поводженню правове регулювання створює різного роду "антистимули".