§ 4. Основні соціальні функції права

Юридична наука звернула увагу на соціальне призначення права й відповідно на його соціальні функції на початку XX в.

Властиво проблема функцій права виникла спочатку як проблема соціальних функцій права.

Відомий французький юрист Леон Дюги в 1901 р. видав книгу "Держава, об'єктивне право й позитивний закон", у якій відзначав, що право, маючи суспільну природу, здійснює певні соціальні функції. Потім він видає роботи "Право соціальне, право індивідуальне й перетворення держави", 'Загальні перетворення цивільного права", у яких сформулював доктрину соціальних функцій права. Одночасно Карл Реннер в Австрії в 1905 р. видав роботу "Правові інститути приватного права і їхні соціальні функції", у якій доводив наявність у права приватної власності безлічі соціальних функцій, у тому числі економічної, організаційної, виробничої, розподільної, споживчої.

В 1907 р. у Росії вийшла книга одного із творців психологічної школи права професори Л. Петражицкого "Теорія права й держави у зв'язку з теорією моральності", у якій обґрунтовувалася наявність у права двох соціальних (суспільних) функцій: розпорядницької й організаційної.

Інший відомий російський юрист Н. М. Коркунов думав, що право здійснює головним чином поділяючу функцію, оскільки в суспільстві живуть і діють особи з різними потребами й бажаннями, урегулювати які вдається за допомогою розмежування їхнім правом.

В 20-і рр. до проблеми соціальних функцій права звернулася радянська юридична наука. Роботи того часу, присвячені функціям права, здебільшого містили положення, що випливають із солидаристской концепції Л. Дюги і його послідовника К. Реннера.

Цю концепцію підтримували видні юристи того часу: С. Раевич, Л. Гойхбарг, Д. Розенблюм, З, Аскназий й ін. Вони вважали, що заходу Радянської держави по націоналізації землі, націоналізації приватної власності, створенню державних підприємств й є практичне здійснення теорії соціальних функцій права, про які говорив Л. Дюги. Поряд із цим у роботах названих авторів проглядалася недооцінка класового характеру радянського права й здійснюваних їм функцій, що, природно, не могло не привернути увагу критиків. Дану "місію" з успіхом виконали И. Разумовский, П. И. Стучка, Е. Б. Па-шуканис й ін.

Так, И. Разумовский уважав, що законодавство, виражаючи й захищаючи інтереси пролетаріату і його союзника - трудового селянства, носить одночасно й суспільно корисний характер, що класові особливості радянського права одночасно сприяють розвитку виробничих чинностей усього суспільства в цілому, що функції його тому соціальні.

П. И. Стучка характеризував навчання про соціальні функції права як примиренське, опортуністичне. Це точка зору, писав він, чисто буржуазна, тому що являє собою лише перейменування капіталізму в соціалізм.

Не менш категорично відзначив "порок" розглянутої теорії Е. Б. Пашуканис: якщо буржуазія допускає міркування на тему про соціальні функції права власності, писав він, те це тому, що такі міркування її ні до чого серйозному не зобов'язують.

Ясно, що в тих умовах такі різкі оцінки навчання про соціальні функції права стосовно до радянського права привели до припинення їхнього дослідження взагалі.

Разом з тим зовсім очевидно, що об'єктивна необхідність в аналізі соціальних функцій права була, оскільки вони є прояв соціальної природи права, його соціального призначення. Давати оцінку соціальному характеру права, його соціальної ролі без з'ясування соціальних функцій практично неможливо.

Відомо, що соціальне призначення права визначається закономірностями суспільного розвитку, воно служить їх "-продовженням", вираженим у юридичній формі. Виходячи із закономірностей, внутрішніх причин розвитку суспільства формулюються правові положення, що закріплюють певні відносини, беруться під охорону ті цінності, які в даний історичний момент є найбільш важливими й необхідними.

Урегульованість суспільних відносин, їхнє закріплення й охорона - найважливіше соціальне завдання й призначення праве. Реалізація саме цього призначення, рішення цього найважливішого завдання надає різноманітним, часом суперечливим соціальним відносинам необхідну стабільність, створює умови для успішного, прогресивного розвитку особистості, держави й суспільства.

При цьому варто мати на увазі, що соціальне - специфічний ракурс права, де регулятивна й охоронна функції "з'єднуються" у відособленої, якісно однорідній сфері соціальних відносин - економіці, політиці» ідеології.

Таким чином, класифікація соціальних функцій деякою мірою умовна, оскільки в дійсності досить складно провести чітке розмежування правового впливу на рішення економічних, соціальних, політичних й ідеологічних (виховних) завдань. Скажемо, елементи однієї з функцій, наприклад економічної, можуть проявлятися в інших функціях, і навпаки. Обумовлено це двома причинами. По-перше, кожна з функцій діє в рамках єдиної системи функцій права й, виходячи із цього, тісно взаємодіє з іншими. По-друге, сфери громадського життя, на які впливає право, у свою чергу нерозривно взаємозалежні, оскільки самі є підсистемами стосовно суспільства в цілому. Тому виходити треба з положення, що функції права існують не изолированно друг від друга, а тісно взаємодіють між собою, взаимопроникают і взаимодополняются.

Як конкретно здійснюються основні соціальні функції й права?

Економічна функція права як одна з найважливіших його соціальних функцій мала велике значення на всіх етапах розвитку товарно-грошових відносин. Право завжди виступало найважливішим гарантом власності, волі підприємництва.

На основі правових норм в економічних відносинах виникали врегульовані правом відносини, Найважливішою правовою формою таких відносин був і залишається договір, у якому сторони мають права й обов'язки й у якому вони визначають умови настання тих або інших правових наслідків (результату).

З договору найчастіше випливають і певні санкції для сторони, що не виконує свої обов'язки. Крім того, правові санкції встановлюються за здійснення в сфері економіки навмисних злочинів (шахрайство, вимагання, розкрадання, знищення майна, лжепредпринимательство, незаконне використання товарного знаку, виготовлення або збут підроблених грошей і цінних паперів й ін.).

Таким чином, економічна функція права здійснюється як безпосередньо через регулювання правомірних дій учасників економічних відносин, так і побічно - шляхом погрози настання санкцій або їхньої реалізації за здійснення правопорушення в сфері економіки.

Політична функція права укладається, насамперед, у регулюванні відносин влади, відносин між соціальними групами й особливо в регулюванні національних відносин. Історія підтверджує положення про те, що політика - це участь у справах держави, це визначення завдань держави, це відносини між класами й націями. Роль права в регулюванні зазначених відносин з моменту виникнення держави, класів і націй була досить значної й такий залишається дотепер.

Права й волі людини - теж важливий об'єкт політичної функції права, що не губить своєї актуальності й сьогодні.

Виховна функція права являє собою результат здатності права виражати ідеологію певних класів і соціальних чинностей і його здатність впливати на думки й почуття людей. Тому однієї з найважливіших завдань виховної , функції права є виховання високої правосвідомості, формування стимулів правомірного поводження в громадян.

В праві виражаються передовим, гуманним, відповідним інтересам особистості приписання, у результаті чого воно одержує психологічну підтримку з моменту видання правової норми. Разом з тим правові вимоги, що не відображають бажань і настроїв людей, одержують їхню негативну оцінку й не знаходять підтримки в їхній свідомості. У таких випадках виховна функція права не досягає своєї мети.