Глава XVIII правові відносини

§ 1. Поняття "відношення" і його основні значення

Термін "відношення" використається різними науками. А тому доцільно окреслити це поняття, оскільки у вітчизняній науці можна зустріти всілякі його значення. Досить часто даним терміном позначається позиція людини із приводу якогось явища навколишньої його дійсності, у тому числі із приводу інших людей. Наприклад, у людини зложилося певне думка-відношення до картини художника, про яке він звичайно не поспішає повідати кожному або взагалі утрудняється це зробити. Часто ми формуємо те або інше відношення до іншої людини, про яке нікому не говоримо, носимо його в собі, принаймні, не виражаємо його. Це відносини психологічні, внутрішні. Їхня особливість полягає в тому, що вони часто не субъектно-субъектные, а субъектно-объектные. Інакше кажучи, для таких відносин необов'язкова наявність двох сторін, досить однієї й об'єкта, до якого ця сторона й проявляє своє відношення. До правового відношення таке значення поняття відносини має вкрай незначний стосунок й обмежується областю правосвідомості.

Існують математичні трактування відносини, але й це значення не становить основного змісту соціальних, у тому числі правових, суспільних відносин.

Безпосередній інтерес представляє поняття відносини як суспільних відносин¹. Таким поняттям позначається реальну взаємодію в соціальному просторі людей, наділених певними свідомістю й волею, що переслідують певні цілі. Взаємодія сторін такого відношення завжди виражається зовні - у вчинках його учасників (саме цим суспільні відносини відрізняються від психологічн, математичного, але, як можна буде побачити нижче, не тільки цим).

Свої дії суб'єкти подібних відносин підкоряють досягненню певного результату, мети. Останні нерідко закріплюються існуючими в суспільстві нормативами. Говорячи про суспільні відносини, корисно підкреслити, що будь-який його різновид містить основні його атрибути.

Суспільні відносини, писав Г, В. Плеханов, є відносинами, установлюваними самими людьми в процесі їхньої діяльності, тому вони не можуть не існувати, не змінюватися незалежно від людської діяльності¹. Це важлива характеристика суспільних відносин, що має принципове значення для розуміння й правовий відносин.

У свою чергу, без суспільних відносин "людська діяльність не може обходитися ніде й ніколи. Вона незмінно включається в систему цих відносин, здійснюється в тісному зв'язку з ними, здобуває завдяки їм конкретно-історичний характер"². При цьому залежність суспільних відносин від діяльності не слід розуміти тільки як зв'язок причини й слідства: спочатку виникає діяльність, а потім, слідом за нею, відношення. І те, і інше не може існувати саме по собі, друг без друга³.

Представляється корисним зупинитися на деяких моментах розуміння окремо взятих суспільних відносин. Особливо важливе обговорення понять (граней) суспільного зв'язку, фактичного відношення, зрілих суспільних відносин. Специфіка даного погляду на ці поняття (і явища, ними що виражають) полягає в тому, що вони, по суті справи, відображають процес становлення, розвитку зрілого соціального відношення.

Початкова стадія - суспільний зв'язок. Її основне призначення складається саме в тім, щоб з'єднати, зв'язати в ту або іншу позицію різних суб'єктів, забезпечивши їм щонайменше дві можливості:

а) перша можливість — самостійне поводження, однак кожна зі сторін суспільного зв'язку, вільно або мимоволі, повинна якось ураховувати факт її зв'язаності з іншої (друга сторона може бути представлена одним, багатьма, всіма суб'єктами); наприклад, коли я по дорозі на роботу нікого не грабую, не ображаю, не порушую правил вуличного руху, я поводжуся цілком самостійно, але враховую при цьому зв'язок з безпосередньо оточуючими мене людьми: вони можуть дати мені відсіч, водій може мене збити й ін.;

б) друга можливість, що випливає із суспільної зв'язаності, полягає в тому, що сам факт знаходження в суспільному зв'язку відкриває перспективу її розвитку у фактичні або суспільні відносини з тими, "з ким я перебуваю в такому зв'язку; суспільний зв'язок, таким чином, є передумова відносини; наприклад, я одержую можливість установлювати фактичні або суспільні відносини з колегами по роботі завдяки тому, що виявляюся "зв'язаним" певною структурою — робітник, виробничий, науковий й який-небудь інший колектив. Саме тому можна затверджувати, що суспільний зв'язок і виникаючі на її основі фактичні або суспільні відносини соціальні.

Фактичне відношення - це наступна стадія розвитку суспільних відносин. Фактичне відношення, на відміну від зрілої стадії соціального відношення, може мати кілька специфічних ознак.

По-перше, для того, щоб виникло фактичне відношення, наявність двох сторін необов'язково, хоча, очевидно, більша частина таких відносин установлюється між двома конкретними сторонами (наприклад, що згадувалася вище психологічне відношення, математичне, деякі моральні). По-друге, зміст фактичних відносин (поводження

сторін або їхня взаємодія) відрізняється від змісту як суспільного зв'язку, так і більше зрілої форми соціальних відносин - суспільних відносин. Якщо взяти (зрівняти) фактичне відношення з таким суспільним, то виходить приблизно наступна картина:

а) форма фактичного відношення, тобто процедура, порядок розгортання змісту (поводження, взаємодії сторін) завжди менш стругаючи, менш певна (у змісті чіткості, формалізації поводження). У рамках фактичного відношення навряд чи можна чекати передбачуваності результату взаємодії, поводження, визначеності в поводженні сторони (сторін), гарантированности очікувань взаємодіючих сторін, захисту від зазіхань й ін. Останнє в значній мірі обумовлюється тим, що сторони фактичного відношення, як правило, не мають змоги скористатися підказкою, тобто співвіднести свої бажання, поводження з нормативом (його просто може не бути);

б) соціальний механізм фактичного відношення діє по трохи інших правилах, ніж відносини зрілого суспільного.

Взагалі, соціальний механізм відносини можна розуміти як спосіб, прийом действования або взаємодії його сторін. Існують щонайменше два способи действования такого механізму. Перший, назвемо його методом опіки, полягає в тому, що сторонам завжди прагнуть указати, підказати або нав'язати той або інший спосіб действования. Інакше кажучи, прагнуть вести сторони по життю, опікувати їх. Однак крім турботи тут проглядається й прагнення визначати за людей, що їм- потрібно, що їм варто робити, а чого їм не потрібно й чого робити не слід. У ролі "опікуна" найчастіше й успешнее всього виступає звичайно держава, але з успіхом цю роль може грати й суспільство. Потрібно підкреслити, що фактичне відношення - невдячний "дитина", що небезуспішно вислизає від турбот. Сказане варто розуміти в тому розумінні, що фактичне відношення - не найкраща форма для патронажу. Особливо це очевидно, коли в суспільстві затверджується друга модель функціонування соціального механізму відносини. Вона має місце тоді, коли відношення ґрунтується на самостійному розсуді його сторін, автономному волевиявленні й ін. Типовим прикладом такого відношення є моральне. Як перша, так й, особливо, друга модель соціального механізму відносини нерідко забезпечують індивідуальність, неповторність, самобутність, яскравість поводження в рамках фактичного відношення. У ньому формується особистість, у всякому разі без таких відносин формування особистості навряд чи можливо. Все це, по цілком зрозумілих причинах, не завжди й не цілком улаштовує суспільство, особливе держава, що пекется про колективістські цінності, які часом уживаются з подібними відносинами. У чинність чого суспільство й держава прагнуть перевести фактичне відношення в ранг зрілого суспільного,

Суспільні відносини, якщо огрубіти проблему, - це фактичне відношення, але з більше строгою формою. Саме через упорядкування змісту фактичні відносини можуть бути розвинені в суспільні. Необхідно підкреслити, що розвивають фактичне відношення в суспільне в остаточному підсумку самі сторони, суб'єкти такого відношення. Але суспільство й держава завжди прагнуть "підштовхнути" їх до цього, у першу чергу за рахунок закріплення в нормативі порядку взаємодії в рамках відносини й способу досягнення бажаного результату, тобто шляхом установлення певної форми відносини.

Схоже, що найбільших успіхів у розвитку фактичних відносин (і суспільних зв'язків) у суспільні відносини держава домагається на ниві юридичних просторів. Саме цей вид відносин є сьогодні досить певним зразком сучасного й зрілого соціального відношення, з усіма його основними атрибутами (хоча й тут, особливо в суспільствах з низьким рівнем правового розвитку, правовий відносини страждають патологією в тому розумінні, що функціонують скоріше як фактичні, а не суспільні відносини).

Які ж ознаки зрілих суспільних відносин? Хотілося б виділити наступні:

а) ці відносини мають дві конкретні сторони, на кожній з них може бути кілька суб'єктів;

б) суб'єктний склад таких відносин не настільки широкий, як у суспільних зв'язках або у фактичних відносинах, нерідко стороною суспільних відносин може стати тільки особа, що володіє певними ознаками, у тому числі занимающее певну соціальну позицію, що виконує соціально значимі функції; наприклад, щоб стати суб'єктом юридичного відношення, тобто мати можливість установити таке відношення, людина, як мінімум, повинен володіти право- і дієздатністю;

в) зрілі суспільні відносини являють собою устояний, "затверділий", типовий зразок взаємодії; можна говорити про певну однаковість поводження в рамках того або іншого виду суспільних відносин. М. Вебер уважав, що останнє порозумівається аж ніяк не орієнтацією людей на яку-небудь считающуюся "значимої" норму й навіть не на звичай, а просто тим фактом, що даний тип соціального поводження, власне кажучи, найбільше в середньому відповідає, за суб'єктивними оцінками індивідів, їхнім природним інтересам і що на це вони орієнтують своє повсякденне поводження¹. З таким судженням навряд чи варто сперечатися, якщо мати на увазі генетичний аспект цієї проблеми. Однак той або інший тип соціального поводження, будучи викликаний до життя природними інтересами, не може не бідувати потім у закріпленні його в нормативі. Хоча б для того, щоб утримати його на соціальній арені взаємодій і зробити цю типову форму соціальної взаємодії доступної не тільки для даного, але й для Ь майбутнього поколінь. Саме із цією обставиною можна зв'язувати наступна ознака суспільних відносин; г) це форма суспільних відносин, що формує його, не правових упорядковує, тобто встановлює певний порядок разввертывания змісту відносини (взаємодії). І в цьому змісті при характеристиці суспільних відносин помітне місце належать по праву нормативу. Але не тому, що він як би исходно пропонує, нав'язує або рекомендує певний образ действования в соціальному просторі (хоча практика знає й таке). Але тому, що в нормативі складається й утримується відповідним інтересам індивіда (суспільства, держави) тип взаємодії, що і приводить його до бажаних результатів.

Саме за формою можна класифікувати різні види суспільних відносин. Знайомство з формою відносини може підсилити переконаність у тім, що даний вид відносин перебуває в стадії фактичних або суспільних відносин. Наприклад, юридичні відносини, з погляду їхньої форми, мають яскраво виражену тенденцію до такого порядку здійснення взаємодії (його сторонами), при якому на передній план виходять наступні цінності: предвидимость результату взаємодії, передбачуваність поводження сторін такого відношення, рівність сторін у взаємодії (у тому розумінні, що жодна з них не повинна в однобічному порядку визначати, нав'язувати поводження іншої); саме форма юридичного відношення забезпечує можливість надалі доводити порушення однієї зі сторін порядку взаємодії. Специфічні за формою моральні відносини. За загальним правилом, порядок взаємодії в моральному відношенні фіксується в письмовому виді дуже рідко, не завжди передбачуваний результат взаємодії, головне ж полягає в тому, що порядок взаємодії тут заснований на добровільному підпорядкуванні поводження однієї сторони іншій стороні такого відношення.

Статьитические відносини, навіть на рівні суспільних, є формою, що досить значно відрізняється від розглянутих відносин. На перший погляд, політичні відносини схожі з моральними, у тому розумінні, що тут часто немає рівності сторін: одна сторона визначає поводження іншої. Однак друга сторона підкоряє своє поводження першої не добровільно, а в чинність положення в політичній ієрархії. Не відрізняє цю форму відносин ясність, передбачуваність; навпроти, політичні відносини за своєю формою дуже часто мрячні, идеологичны, а те й відверто демагогичны.

Отже, суспільні відносини - це спосіб стабілізації й універсалізації коштовних, значимих для людей, суспільства, держави моделей (типів) взаємодії, здатних привести до передбачуваних результатів. Ознакою саме соціальних (суспільних) відносин можна вважати й те, що вони встановлюються й реалізуються в ході взаємодії (або протидії) сторін. У суспільних відносинах люди, тобто його сторони, бідують друг у другу, залежать друг від друга й домогтися бажаного, або того, у чому вони зацікавлені, вони можуть, тільки опираючись на взаємне сприяння. При цьому нерідко одна зі сторін усвідомлює себе в якості "самости", тільки "удивляючись" в іншу сторону як у себе (бачачи себе в ній як у дзеркалі). Суспільні відносини в самому собі містить можливість контролю за поводженням сторін. У тому розумінні, що кожна зі сторін такого відношення контролює поводження другої сторони, відповідно до чого й коректує своє поводження. Нерідко в цьому їй допомагає норматив, що містить основний алгоритм поводження в рамках суспільних відносин, ведучий до досягнення бажаної мети.