§ 3. Коротка характеристика основних власне-юридичних функцій права

У системі функцій права чільне, визначальне місце займає регулятивна функція. Чи виражається право у формі нормативних або правозастосовних актів, здійснюється в загальних або конкретних правовідносинах, чи встановлює правовий статус, правосуб'єктність громадян, чи визначає компетенцію державних органів й юридичних осіб - у всіх цих формах проявляється його основне призначення - регулювати суспільні відносини.

Особливості цієї функції укладаються насамперед у встановленні позитивних правил поведінки, в організації суспільних відносин, у координації соціальних взаємозв'язків.

У рамках регулятивної функції виділяють дві подфункции: регулятивну статичну й регулятивну динамічну¹.

Регулятивна статична функція виражається у впливі права на суспільні відносини шляхом їхнього закріплення в тих або інших правових інститутах. У цьому складається одне із завдань (призначень) правового регулювання. Право насамперед юридично закріплює, зводить у розряд чітко врегульованих ті суспільні відносини, які являють собою основу нормального, стабільного існування суспільства, відповідають інтересам його більшості або чинностей, що коштують у влади.

Вирішальне значення в проведенні статичної функції належить інститутам права власності, юридична суть яких у тім і складається, щоб закріплювати економічні основи суспільного устрою. Статична функція чітко виражена й у ряді інших інститутів (у тому числі в інститутах політичних прав й обов'язків громадян, виборчому, авторському й винахідницькому праві).

Регулятивна динамічна функція виражається у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їхнього руху (динаміки). Вона втілена, наприклад, в інститутах цивільного, адміністративного, трудового права, опосредующих процеси в економіці й інших сферах громадського життя.

Характеристика регулятивної функції права припускає з'ясування найважливіших шляхів її здійснення, оскільки кожної з них відіграє значну роль у всьому регулятивному процесі, охоплюваному правовою системою.

Найбільш характерними шляхами (елементами) здійснення регулятивної функції права є:

визначення за допомогою норм права праводееспособности (правосуб'єктності) громадян;

закріплення й зміна правового статусу громадян;

визначення компетенції державних органів, у тому числі й компетенції (повноважень) посадових осіб;

установлення правового статусу юридичних осіб;

визначення (передбачення) юридичних фактів, спрямованих на виникнення, зміну й припинення правовідносин;

установлення конкретного правового зв'язку між суб'єктами права (регулятивні правовідносини);

визначення оптимального типу правового регулювання (общедозволительного, дозвільного) стосовно до конкретних суспільних відносин.

З обліком сказаного, регулятивну функцію права можна визначити як обумовлене його соціальним призначенням напрямок правового впливу, що виражається у встановленні позитивних правил поведінки, наданні суб'єктивних прав і покладанні юридичних обов'язків на суб'єктів права.

Варто підкреслити й важливість іншої власне-юридичної функції права - охоронної.

Необхідність в охороні суспільних відносин існувала завжди й буде існувати доти, поки буде існувати суспільство. Право, як відомо, було не завжди, але з того моменту, як пні з'являється, воно стає одним з найважливіших коштів охорони суспільних відносин. Даний прояв правового впливу і являє собою охоронну функцію.

Охоронна функція права - це обумовлене соціальним призначенням напрямок правового впливу, націлене на охорону загальнозначущих, найбільш важливих економічних, політичних, національних, особистих відносин, витиснення явищ, далеких даному суспільству.

Із запропонованого визначення випливає, що право як охороняє загальновизнані, фундаментальні суспільні відносини, так і націлено на витиснення далеких конкретному суспільству відносин. Чому на це варто звернути увагу? Справа от у чому: ряд учених думають, що головна мета охоронної функції права - витиснення явищ, далеких суспільству.

Викорінювання небажаних явищ із життя суспільства - уже вторинний результат дії права, що спочатку виступають як кошти охорони тих відносин, які в такій охороні бідують, А охороняючи ці відносини, право припиняє, забороняє, карає дії, що порушують умови нормального розвитку, що суперечать інтересам суспільства, держави й громадян, і тим самим витісняє їх.

Не слід розуміти охоронну функцію так, начебто вона проявляється лише тоді, коли відбувається правопорушення. Основне призначення даної функції укладається насамперед у превентивній охороні суспільних відносин, запобіганні порушень норм права. Ефективність охоронної функції тим вище, чим більше суб'єктів права підкорилися приписанню норм права, виконали вимога заборони. Сам факт установлення заборони або санкції впливає на деяких осіб, спонукує їх утримуватися від здійснення карного вчинку. А це означає, що досягається одна із цілей впливу права - охороняється певні суспільні відносини.

Охоронну функцію не слід протиставляти регулятивної в тому розумінні, що одна з них - негативна (оскільки містить у собі заборони, санкції, відповідальність), а друга - позитивна, тому що спрямовано на координацію позитивної діяльності суб'єктів права. Обидві ці функції, але кожна по-своєму, виконують важливе завдання закріплення й охорони прав особистості, сприяння розвитку й зміцненню суспільних відносин.

Специфіка охоронної функції полягає в наступному:

По-перше, вона характеризує право як особливий спосіб впливу на поводження людей, що виражається у впливі на їхню волю погрозою санкції, установленням заборон і реалізацією юридичної відповідальності.

По-друге, вона служить інформатором для суб'єктів суспільних відносин про те, які соціальні цінності взяті під охорону за допомогою правових приписань.

По-третє, вона є показником політичного й культурного рівня суспільства, гуманних початків, що втримуються в праві. Спосіб охорони дуже часто залежить від цивільної розвиненості суспільства, від його політичної сутності.

Характерні риси охоронної функції права простежуються більш чітко, якщо неї зрівняти із правоохоронною діяльністю держави. Загальне призначення правоохоронної діяльності держави зводиться до того, щоб забезпечити неухильне виконання суб'єктами права вимог закону, тобто забезпечити дотримання режиму законності. Досягається це виявленням правопорушень, їхнім розслідуванням, залученням до відповідальності винних, захистом прав громадян.

Тяким образом, якщо охоронна функція права - дія самого права, те правоохоронна діяльність держави, по-перше, є матеріальною гарантією дотримання вимог права, оскільки це дії спеціальних органів й установ (МВС, прокуратури, суду) по охороні права; по-друге, це дії не самого права, а зовнішнього стосовно нього фактору - держави.

Найбільш характерними й очевидними формами здійснення охоронної функції права є: наявність у праві заборон робити небажані дії, наявність санкцій за зроблені протиправні дії, визначення видів злочинів й інших правопорушень, охоронні правовідносини, юридична відповідальність. У держави ж форми реалізації ' го функцій інші.