§ 2. Класифікація принципів права

Принципи права можна класифікувати по різних підставах. Ми вже відзначали, що вихідні нормативно-керівні початки об'єктивно обумовлені реально існуючими суспільними відносинами. Тому одним з найважливіших критеріїв їхньої класифікації є та або інша сфера громадського життя, що знаходить висвітлення в змісті зазначених нормативно-правових приписань й яка піддається юридичному впливу з боку принципів права.

У самому загальному плані будь-яке цивільне суспільство включає: 1) економічну систему (певні економічні інститути, структури, відносини власності, виробництва й т.п.); 2) соціальну систему (різні соціальні верстви, групи, націй, спільності, а також зв'язки й відносини між ними); 3) політичну систему (держава, політичні партії й рухи, суспільні об'єднання й інші суб'єкти, що беруть участь у політичному житті країни, політичні відносини й т.п.); 4) систему духовного життя (насамперед науку, утворення, культуру, ідеологію, а також відносини між людьми, їхніми колективами й організаціями із приводу різноманітних духовних благ і цінностей); 5) правову систему суспільства (узяті в єдності право, правосвідомість, юридична практика й інші юридичні явища, за допомогою яких здійснюється вплив на поводження людей).

Принципи права, що регулюють економічні відносини, залежать від того, яка модель економіки в конкретному суспільстві: переважно ринкова або переважно про государствленная. Для ринкової економіки характерні наступні принципи правий: рівноправність всіх форм власності (ст. 8 Конституції Росії, ст. 4 Конституції Кыргызской Республіки й ін.), воля економічної діяльності (ст, 8 Конституції Росії, ст. 41 Конституції Італії й ін.), планування (програмування) економіки (ст. 131 Конституції Іспанії, ст. 92 Конституції Португалії, .Чакон 1946 р. про зайнятість у США й ін.).

До нормативно-керівних початків, що регулюють соціальні відносини в цивілізованих країнах, ставляться принципи неотчуждаемости загальновизнаних і природних прав людини й громадянина (ст. 17 й 55 Конституції Російської Федерації, ст. 18 Конституції Литовської Республіки й ін.), гуманізму, тобто визнання людини, його прав і воль вищою цінністю в суспільстві й державі (ст, 2 Конституції Російської Федерації, ст. 21 Конституції Республіки Бєларусь й ін.), рівноправності людей незалежно від їхньої статі, раси, національності, мови, походження, майнового й посадового положення, місця проживання, відносини до релігії й інших обставин (ст. 19 Конституції Росії, ст. 2 Конституції Франції й ін.), справедливості (ст. 2 й 25 Конституції Греції, ст. 6 КК РФ й ін.).

Всі політичні системи миру умовно можна розмежувати на дві більші групи; демократичні й недемократичні. У демократичних країнах діють, наприклад, що випливають фундаментальні юридичні положення, які регулюють політичні відносини: принципи демократизму (народовладдя й т.п.), тобто участі народу в здійсненні державної влади на всіх рівнях і у всіх областях громадського життя (ст. 3, 44 Конституції Росії, ст. 2 Конституції Франції й ін.), політичного різноманіття й багатопартійності (ст. 13 Конституції Росії, ст. 11 Конституції Болгарії, ст, 5 Конституції Молдови й ін.), волі й самоврядування політичних й інших об'єднань громадян, місцевого самоврядування й т.д. (ст. 12 Конституції Росії, ст. 6, 140, 141 Конституції Іспанії й ін.). Принцип федералізму характерний для країн, що мають федеративний державний устрій (ст. 5, 11 гл. 3 Конституції Росії, разд. II Основного закону ФРН й ін.).

До принципів права, що регулює духовне життя, у цивілізованих країнах можна віднести такі вихідні положення: ідеологічний плюралізм (ст. 13 Конституції Росії, ст. 4 Конституції Республіки Бєларусь й ін.), воля вираження думок і переконань, слова й печатки, совісті й т.п. (ст. 28, 29 й інші Конституції Росії, виправлення I до Конституції США, ст, 21 Конституції Японії й ін.), загальнодоступність і безкоштовність основного (початкового й т.п.) утворення (ст. 43 Конституції Росії, ст. 41 Конституції Литовської Республіки й ін.), воля наукової, літературної, художньої й іншої творчої діяльності (ст, 44 Конституції Росії, ст. 16 Конституції Греції, ст. 23 Конституції Японії).

Зазначені вище принципи права (нерідко їх називають не зовсім удалим терміном "загальсоціальні принципи") закріплюються, як правило, у конституціях, конституційних й інших фундаментальних законах, докладно вивчаються в першу чергу державним (конституційним) правом Росії й державним (конституційним) правом закордонних країн. Багато хто з них є об'єктом вивчення політичних й економічних наук, загальної теорії держави й права й галузевих юридичних дисциплін.

Досить різноманітні вихідні початки правової системи суспільства (їх звичайно позначають термінами "спеціально-юридичні принципи", "специфічні правові принципи" і т.д.), Вони характеризують правову систему в цілому і її елементи (право, юридичну практику й т.п.), відображають закономірності їхнього виникнення, розвитку й функціонування, специфіку правового регулювання суспільних відносин, розкривають місце й роль людей, їхніх колективів й організацій як суб'єктів права, правовідносин й юридичної практики. Деякі "загальсоціальні принципи права" (демократизм, гуманізм, справедливість і т.д.) мають у правовій системі суспільства свій специфічний зміст і форму вираження. Вони настільки значимі для правового регулювання і юридичної практики, що здобувають тут "статус" спеціально-юридичних принципів права.

Все різноманіття зазначених принципів можна класифікувати на певні види. Залежно від того, яку основу системи права в цілому або її нормативно-правових общностей (інститутів права, галузей права й т.п.) становлять принципи права, ми підрозділяємо їх на наступні групи:

а) вихідні принципи, що відображають природу інститутів права (наприклад, Федеральний закон від 31 липня 1995 р. "Про основи державної служби Російської Федерації" закріплює принципи рівного доступу до державної служби, професіоналізму й компетентності державних службовців, поза партійністю державної служби й ін.);

б) меж-інституційні принципи; вони характерні для двох і більше інститутів права (наприклад, принцип гарантированности оплати праці діє в основному в інститутах заробітної плати, трудового договору й матеріальної відповідальності в трудовому праві Росії), але не досягли ще рівня галузевих принципів права;

в) принципи подотраслей права (наприклад, в основі виборчого права, що є подотраслью державного права, у багатьох країнах лежать принципи загального, рівного й прямого виборчого права при вільному волевиявленні й таємному голосуванні);

г) галузеві принципи права (наприклад, регулювання сімейних відносин у Росії здійснюється відповідно до принципів добровільності шлюбного союзу чоловіка й жінки, рівності прав чоловіка й жінки в родині й інших фундаментальних початках, передбаченими ст. 1 СК РФ);

д) міжгалузеві принципи, що виражають загальні фундаментальні положення двох і більше галузей права (наприклад, принципи змагальності й рівноправності сторін характерні для конституційного (державного), цивільної, адміністративної й карно-процесуальної галузей права);

е) загальні для кожної національної системи права (французької, китайської й т.п.) принципи права, які діють у переважній більшості галузей права й поширюють свою юридичну чинність на основні різновиди юридичної практики (правотворчество, тлумачення, реалізацію права, судову практику й т.п.) Докладніше вони будуть розглянуті в наступному параграфі;

ж) принципи, що відображають особливості тієї або іншої правової родини (феодальної або буржуазної, романо-германской або англосаксонської, мусульманської або інший). Наприклад, у країнах, де діє мусульманська правова родина, характерні принципи верховенства шаріату, рівності тільки правовірних й ін.;

з) принципи міжнародного права. Вони у свою чергу розмежовуються на принципи інститутів і галузей права, міжгалузеві й загальні принципи міжнародного права, До останнього можна віднести, наприклад, принципи незастосування чинності або погрози чинністю, співробітництва, невтручання у внутрішні справи, сумлінного виконання зобов'язань.

У системі фундаментальних положень, що регулюють міжнародні відносини, як самостійна група, очевидно, можна виділити принципи окремих співтовариств. Зокрема, у Європейському Союзі діють такі загальні принципи правий, як верховенство права співтовариства над національним правом, юридична безпека (визначеність), рівність, субсидиарность й ін. ¹

Істотну роль у життєдіяльності всіх країн повинні грати загальні принципи права, визнані переважною більшістю держав, - загальновизнані принципи права. Їх можна віднести до загальних, універсальних, вихідних нормативно-керівних початків, що мають глобальний вплив на всі сфери громадського життя багатьох країн миру. Вони закріплені в Загальній декларації прав людини 1948 р., Європейської Конвенції про захист прав людини й основних воль 1950 р., Міжнародному пакті про цивільні й політичні права 1966 р., інших міжнародних нормативно-правових актах і договорах, а також у конституціях й інших фундаментальних законах більшості держав.

По сфері дії всі нормативно-керівні початки правової системи суспільства розділяються на принципи юридичної практики, правового статусу особистості, юридичної відповідальності й т.п. Наприклад, до принципів юридичної практики ставляться такі загальнообов'язкові вимоги, які забезпечують її високу якість й ефективність у суспільстві. Виділяються, наприклад, принципи правотворческой, інтерпретаційного, правозастосовного, судового й іншого різновидів юридичної практики. Той або інший тип (вид, підвид) юридичної практики, безумовно, накладає певний "відбиток" на характер вимог (імперативів), форм їхнього вираження, спрямованість приписань по адресатах й інші їхні якісні характеристики².

Врє принципи права можна класифікувати залежно від способів їхнього зовнішнього вираження в тих або інших формально-юридичних джерелах. Як уже було відзначено, вони закріплюються в міжнародних нормативно-правових актах і договорах, конституціях і конституційних законах, звичайних законах і навіть підзаконних актах.

Можливо, видимо, виділення й інші принципи права, що характеризують ту або іншу предметну сферу громадського життя або особливості правового регулювання суспільних відносин. У висновку даного параграфа важливо лише підкреслити, що існують певні координаційні й субординационные зв'язку між принципами права й інших нормативно-правових приписань. Так, фундаментальні положення, закріплені в конституціях, мають більшу юридичну чинність, чим принципи права, виражені у звичайних законах і підзаконних нормативних актах. Загальновизнані принципи міжнародного права, а також загальні принципи Європейського Союзу мають, наприклад, пріоритет над принципами національного права. На жаль, даний аспект проблеми ще слабко досліджений у юриспруденції.