Історичні закономірності взаємодії природи і суспільства

Суспільство (соціосфера) є складовою частиною ландшафтної оболонки. Суспільство — це сукупність конкретних людей. Людина — частина природи. Фізичне і духовне життя людини нерозривно пов'язане з природою. Природа — це середовище, в якому людина живе. Саме воно забезпечує її найперші потреби. Життя людини можливе тільки у взаємодії з природою. Ця взаємодія проявляється в різних формах, насамперед в обміні речовин і енергії.

Суспільство і природа не тільки являють собою двоєдність, а й знаходяться у тісній взаємодії, яка зумовлює особливі закономірності, що відрізняються від природних і суспільних. Взаємодія між суспільством і природою полягає у складних відносинах, що повторюються, а також у тісних зв'язках між властивостями природи і властивостями суспільства як складовими елементами системи «суспільство — природа». Серед зазначених відносин і зв'язків, безумовно, можна виділити найсуттєвіші і найстійкіші. тобто закономірні. Їх слід називати закономірностями взаємодії суспільства і природи. Вони зв'язані з закономірностями природи і закономірностями суспільства, базуються на них. проте не укладаються в них, не вичерпуються ними, оскільки оперують зразу суспільними і природними явищами. Є підстави стверджувати, що ландшафтна оболонка розвивається під впливом трьох груп закономірностей — природних, суспільних та закономірностей взаємодії суспільства і природи. Необхідність пізнання таких закономірностей диктується потребами практики, пов'язана з різнобічним впливом антропогенних чинників на природу.

Одна з важливих закономірностей взаємодії суспільства і природи — це обмеженість самовідновлення природи, саморегулювання її змін під впливом суспільства. Вплив суспільства на природу до певних меж не створює загрози її руйнування, порушення умов життя людей, бо природа сама підновлює внутрішню рівновагу, розвиваючись за своїми законами. По-силення впливу господарської діяльності на природу зменшує її здатність до відновлення своїх властивостей, важливих для функціонування як окремої людини, так і суспільства в цілому. У зв'язку з цим суспільство змушене розвивати сферу діяльності, зв'язану з охороною природи. Забруднення не повинне перевищувати того рівня, після якого природні системи втрачають можливості до самовідновлення. Отже. виникає проблема екологічного нормування.

Другу закономірність взаємодії суспільства і природи можна сформулювати як закономірність взаємозумовлених ланцюгових змін компонентів природи під впливом антропогенної діяльності. Вплив суспільства на окремі компоненти природи і окремі види ресурсів (наприклад, водні, лісові тощо) не обмежується змінами тільки в них. Зміна навіть одного з компонентів природи порушує рівновагу всього природного комплексу. Знищення лісів, наприклад, посилює ерозію грунтів, негативно позначається на кліматі, розвитку тваринного світу, гідрологічному режимі. Забруднення водойм змінює умови життя їх фауни і флори.

Ще одна закономірність взаємодії суспільства і природи, дія якої підтверджується численними фактами, — це закономірність поєднання суспільних і природних елементів, утворення цілісностей. Вона спричиняє формування виробничо-територіальних, водогосподарських, рекреаційних та інших видів комплексів. Формування таких цілісностей у вигляді різних комплексів і систем відзначено багатьма вченими — фізико-гео-графами і економістами.

Людство у своєму науково-технічному розвиткові уже підійшло до такої стадії, коли цілком здатне вирішувати свої конфлікти з природою, не допускаючи їх переростання в потенційно небезпечні для існування цивілізації. Гармонійна взаємодія суспільства і природи повинна стати однією з найважливіших цілей загального соціально-економічного прогресу.

БІЛЕТ №49