Міфологія як духовно-практична форма освоєння світу

Міфологічний світогляд є результатом практично-духовної діяльності людини. В міфологічному світогляді людина не відділяє себе від речей природного світу, а окрема людина не відділяє себе від суспільства в цілому. В міфологічному світогляді не існує чіткої межі між мисленням та мовленням, свідомістю та реальністю, предметом та думкою про предмет. Міфологічні оповідання розповідають нам про людиноподібних істот - богів та героїв, що уособлюють різні природні начала, оскільки в міфологічному світогляді світ і людина були єдиним, нерозривним цілим. Розрив цієї єдності призвів до роздвоєння людини, втрати нею гармонії з світом, що зробило можливим теоретичне відношення до світу і виникнення таких форм світогляду як наука, релігія, філософія.

Специфіка міфологічного світогляду полягає у тому, що всі речі і явища сприймаються як взаємозв'язані одне з одним. Це значить:

- по-перше, що якості одних речей переносяться на інші;

- по-друге, відбувається "олюднення" сил природи, відображення їх у вигляді чуттєвих образів;

- по-третє, всі дії сприймаються як звичайні (Атлант, наприклад, дійсно держить небосхил, Зевс насправді породжує грім і блискавку).

Міфологічна свідомість практично поставила всі основні світоглядні питання: про походження світу і людини; про її місце та призначення в світі; про шляхи і засоби виникнення найважливіших явищ природи і суспільного життя, культури та інші.

Треба сказати, що в історії людства міфологія оцінювалась по-різному. В епоху Відродження Джамбатіста Віко порівнював міфи з дитячою психологією. Французьке Просвітництво вважало міфи продуктом неуцтва і омани (Дідро, Вольтер, Монтеск'є). Німецький філософ XVIII ст. Гердер, навпаки, називав міфи багатством і мудрістю народу. Великого значення їм надавав і французький етнограф і соціолог Леві-Строс, поставивши їх на рівень аналізу, узагальнення. Міфологія еволюціонує з розвитком виробництва, діяльності, інших форм свідомості, а потім розвивається у мистецтві. У XX ст. представники деяких напрямів літератури свідомо звертаються до міфів (Кафка, Томас Манн, Ануй). Крім того, зберігається "міфотворчість" як засіб маніпуляції масовою свідомістю, коли люди живуть в уявних обставинах, серед уявних міфічних образів.

БІЛЕТ №5

Походження філософії: соціальні та історичні передумови

Філософія – це теоретична форма світогляду, особливий рівень мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі. Найпершими історичними формами світогляду є міф та релігія. Саме вони являються джерелами виникнення філософії. Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку свідомості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л.Леві-Брюль.

Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. Можна зробити висновок про те, що історично філософія виникла шляхом виділення із первинного, синкретичного міфологічного світогляду; причиною виділення постало формування дискурсивного, тобто принципово нового - усвідомленого та послідовно розгорнутого - типу мислення.

Філософія з'явилася в VI столітті до н.е., коли фактично одночасно в різних місцях людьми з певними іменами були виконані якісь акти, які й були названі філософськими. Скажемо, слова й тексти Геракліта, Фалєєв, Парменіда або Анаксагора, Анаксімандра, Анаксімена, Платона. Але початок - в VI столітті. І аналогічні акти, зроблені Буддою, теж є філософськими, хоча це більш складно, тому що в цьому випадку домішується поява релігії. У Конфуцієві ми взнаємо філософа. Причому, поява всіх цих філософських акцій у різних місцях не була зв'язана. Можна лише сказати, що всі вони з'являються на тлі попередніх тисячоліть міфу. Саме у Древній Греції з'являється і саме слово «філософія», утворене з двох грецьких слів: «филео» — любов, «софія» — мудрість. Таким чином, філософія буквально — любов до мудрості. Однак, історично філософія розвивалася у контексті протистояння цивілізацій: східної та західної.

В одному підручнику є дуже цікавий поділ філософії на суб’єктивну та об’єктивну. Виходячи з цього, суб'єктивна історія філософії - спроба описати об'єктивну історію філософії. Суб'єктивна історія філософії як історична самосвідомість філософії зароджується пізніше філософії. Самі спроби опису об'єктивної історії філософії в хронологічній послідовності становлять об'єктивну історію суб'єктивної історії філософії. Об'єктивна історія суб'єктивної історії філософії може бути теж представлена як книжкова полиця, на якій у хронологічному порядку розставлені «історії філософії». Ця полиця може бути у свою чергу описана й проаналізована. При цьому встановлюються й класифікуються застосовувані в різних «історіях філософії» методи опису й вивчення об'єктивної історії філософії, їхні історико-філософські концепції, подання про історико-філософський процес. Так з'являються «теоретичні історіографії філософії». Їх також можна розташувати в хронологічній послідовності на третій книжковій полиці. Вона буде представляти об'єктивну історію дослідження суб'єктивних історій об'єктивної історії філософії. У свою чергу й цю полицю може бути описана й проаналізована.

Отже, філософія — не конкретна наука, не сума наукових знань. Але наука, поряд із повсякденним знанням, художнім, народним і професійним мистецтвом, усіма видами правового, політичного, морального й іншого досвіду та знань — це джерело усієї філософської проблематики. У науки з філософією спільним є також те, що вони обидві ґрунтуються на теоретичному способі аргументації, мистецтві логічного оперування поняттями. Через них і завдяки їм філософія "тримає руку на пульсі природи моральних, художніх пошуків, колізій і Буття взагалі". Тому філософію не можна ні ототожнювати з наукою, ні протиставляти їй.

БІЛЕТ №6