Філософія Нового часу: головні ідеї і напрями

Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI—XVII ст., становлення експериментального природознаства. Вона утверджувала свої засадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя.

Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм.

Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб'єкта. Раціональне пізнання, розум не привносить ніякого нового змістовного знання, а лише систематизує дані чуттєво-сенситивного досвіду.

Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм вважали математику, а основними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність, суттєвість.

Засновником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон (1561-1626), який основні свої ідеї висловив у працях "Новий органон" (1620) і "Про гідність та примноження наук" (1623). Головне завдання філософії Ф.Бекон визначає як пізнання природи і оволодіння її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну і практичну діяльність людини, максимально збільшуючи її ефективність. Проте для сприйняття нового методу необхідна значна підготовча робота , яка б ліквідувала причини, що затримують пізнавальний прогрес. Новий метод може зустріти на своєму шляху багато перешкод, хибних уявлень, забобонів, які, наче примари, відволікають пізнання від істини.»

БІЛЕТ №17

Емпіризм, сенсуалізм, раціоналізм у філософії Нового часу

Наукова революція визначила два напрямки, два полюси філософії Нового часу. Розвиток дослідно-експериментального природознавства викликав до життя методологію емпіризму, а математизація наукового знання - раціоналізм.

Емпіризм (від грец. емресб - досвід) - напрямок у теорії пізнання, який визнає почуттєвий досвід єдиним джерелом знання і вважає, що зміст знання може бути представлений або як опис цього досвіду, або зведено до нього. Бекон, Гоббс, Локк, Конділ'як виступали з позицій матеріалістичного емпіризму, стверджуючи, що почуття відбивають у пізнанні об'єктивно існуючі речі. На противагу цієї позиції суб'єктивно-ідеалістичний емпіризм (Беріслі, Юм) визнавав єдиною реальністю суб'єктивний досвід.

Близький до емпіризму сенсуалізм (від лат. sensus - почуття, відчуття) - напрямок у теорії пізнання, відповідно до якого чуттєві враження є достовірним джерелом пізнання (знання).

Емпіризм Нового часу виник із критики середньовічної схоластики, безплідності її методу, заснованому на некритичному звертанні до авторитету, догматизмі, умоглядності, відсутності систематичного спостереження і експерименту. Кредо матеріалістів-філософів і натуралістів Нового часу - не "наука для науки", а збільшення влади людини над природою, удосконалювання, зростання сили, здоров'я, краси людини. Відомий девіз Френсіса Бекона: "scientia est potentia" - Знання сила! Бекон стверджував, що лише та наука здатна перемагати природу і панувати над нею, яка сама "кориться" природі, тобто керується пізнанням її законів. Знання людини розширює не пасивне споглядання, а експеримент, тобто навмисне, активне випробування природи. Бекон всі знання ділить на: 1) плодоносні досвіди, що приносять безпосередню користь людині і 2) світлоносні досвіди, ціль яких небезпосередня користь, а пізнання законів природи.

Раціоналізм (від лат. ratio - розум) - філософський напрямок, який визнає розум основою пізнання і поводження людей.

На противагу релігійному догматизму раціоналісти Нового часу (Декарт, Спіноза, Мальбранш, Лейбніц) виходили з ідеї природного порядку - нескінченної причинної мети, що пронизує увесь світ. В XVII-XVIII століттях культ розуму став одним з філософських джерел ідеології Просвітництва.

У раціоналізмі розум є одночасно джерелом і критерієм істинності знання. Наприклад, до основної тези сенсуалізму: "Немає нічого в розумі, чого колись не було б у почуттях" раціоналіст Лейбніц зробив додавання: "Крім самого розуму". Розум долає обмеженість почуттів, здатних осягнути лише часткове, випадкове, очевидне, і пізнає загальне і необхідне. Обґрунтовуючи безумовну вірогідність наукових принципів і положень математики і природознавства, раціоналісти намагалися вирішити питання: як знання набувають об'єктивний, загальний і необхідний характер. Вирішуючи цю проблему, Декарт зробив висновок про існування вроджених ідей, до яких відносив ідеї бога як істоти найдосконалішої, ідеї чисел і фігур, а також деякі загальні поняття і аксіоми.

Раціоналізм опирається на дедуктивний і аксіоматичний методи пізнання світу, об'являючи математику взірцем строгого і точного знання, якому повинна наслідувати і філософія. Декарт, наприклад, висунув грандіозний проект перебудови "універсальної математики". Сучасну йому науку Декарт порівнював із древнім містом, для якого характерна хаотичність, різноплановість забудови. Науку майбутнього філософ бачить як велике гарне місто, забудоване за єдиним планом. Центральною організуючою ланкою в цьому плані є метод. Раціональний метод здатний звільнити пізнання від випадків, суб'єктивних помилок, перетворити наукове знання з кустарного промислу в промисловість, з випадкового виявлення істин - у систематичне і планомірне їх виробництво.

БІЛЕТ №18