Лекція 3-4. Фондова, експозиційна та науково-дослідницька діяльність музеїв
План.
Фондова робота.
Експозиційна діяльність.
Науково-дослідницька діяльність.
1. Фондова робота
Основні напрямки фондової роботи музею – комплектування, облік, збереження, вивчення предметів, проведення консультацій. Відповідальність за організацію фондової роботи покладена на головного зберігача фондів. У великих музеях головний зберігач фондів одночасно є завідуючим відділом фондів, куди входять зберігачі окремих груп та сектор обліку фондів.
До основних форм комплектування музейних фондів належать: а) польові дослідження (експедиції, репортажний збір – збирання документів, свідчень, предметів у момент події і невдовзі після); б) поточне комплектування (закупівля, подарунки).
Серед польових досліджень віділяють: а) археологічні – розкопки поселень, поховань і т.ін.; б) етнографічні – опитування населення за розробленою анкетою. В ході таких досліджень відбувається збирання предметів для поповнення музейних колекцій. Закупівля речей, копій у колекціонерів, замовлення картин, муляжей відбувається в музеї для поповнення музейної експозиції, підготовки виставок. Дарування книг, картин, меморіальних предметів можливе меценатами, родичами видатних людей, національними товариствами.
Музейний облік складається з двох стадій: первинної реєстрації і наукової інвентаризації:
а) реєстрація первинна – перша стадія обліку музейних фондів, під час якої фіксуються основні відмінні ознаки предметів музейного значення в книзі надходжень (КН) основного або науково-допоміжного фонду на підставі результатів його попереднього вивчення;
б) інвентаризація наукова – друга стадія обліку основного фонду, коли фіксуються результати вивчення музейних предметів з метою юридичного закріплення предмета за відповідною музейною збіркою і охорони наукових даних про нього.
Під час первинної реєстрації фондово-закупівельна комісія музею колегіально вирішує, що брати в основний фонд, а що в допоміжний. За підсумками засідання складається протокол. Рішення про прийняття предметів у музей приймається колегіально на засіданні фондово-закупівельної комісії із складанням протоколу. На основі цього протоколу складається акт прийому експонатів. Впродовж місяця після засідання фондово-закупівельної комісії всі придбані предмети повинні бути вписані у акти та книги надходжень.
Облікова документація – система документів, яка складається з документів первинної реєстрації (акти про прийом і видачу) та інвентарних книг – книг надходжень основного фонду, надходжень науково-допоміжного фонду, тимчасових надходжень, обліку сировинних наукових матеріалів, реєстрації актів і документів наукової інвентаризації, котрій підлягають музейні предмети основного фонду, що надійшли на постійне зберігання. До облікової документації належать також книги реєстрації самих облікових документів.
Акти та книги надходжень – юридичні документи вічного зберігання. Перед заповненням книги вступу прошнуровуються, пронумеровуються і на останній сторінці скріплюються печатками вищепоставлених організацій для того, щоб з книги не виривали листів. До актів долучаються всі супровідні документи.
Кожному предмету надається шифр – порядковий номер надходження із абревіатурою музею. В книзі вступу обов'язково вказується шифр, номер, назва речі, опис, розміри, матеріал, стан збереження, джерело надходження і дата, якщо закуплений – вартість.
Структура музейних фондів – система організації музейного зібрання, яка залишається незмінною при можливих змінах складу фондів. Структура музейних фондів включає три основні складові: основний фонд, науково-допоміжний і фонд тимчасового зберігання. Як основний так і науково-допоміжний фонд можуть поділятися на профільний, непрофільний та дублетний фонди.
Фонд основний – частина музейного зібрання, яка складається з музейних предметів різних типів. У складі фонду музейні предмети об’єднують в окремі колекції. Предмети, які мають найбільшу музейну цінність і представлені в одному примірнику, складають особливо цінну частину основного фонду.
Фонд науково-допоміжний – частина музейного зібрання, що складається з різних науково-допоміжних матеріалів, зібраних або створених музеєм для постійної експозиції, або різних виставок. Структура фонду визначається музеєм, залежно від складу фондового зібрання.
Шифр – скорочена назва музею, в якому зберігається музейний предмет або науково-допоміжний матеріал. Шифр є складовою частиною облікового призначення і наноситься на кожну одиницю музейних предметів.
Приклад. Музей історії запорозького козацтва Національного заповідника “Хортиця” скорочується як НЗХ– Національний заповідник “Хортиця”. Музейні предмети зберігаються в окремих зібраннях за матеріалом виготовлення в основному фонді музею: дерево (Д), кераміка та скло (КС), метал (М), живопис (Ж), а також в науково-допоміжному фонді (НДФ). Частина їх знаходиться в сховищах музейних фондів, інша, найбільш атрактивна, – в постійній експозиції. На музейному предметі позначають, наприклад, фонди НЗХ: НДФ-1312.
Під час наукової інвентаризації: головний зберігач фондів (або зберігачі окремих колекцій у великих музеях) заповнює інвентарні книги окремих фондових груп, які є документами вічного зберігання і перед заповненням прошнуровуються, на останні сторінці скріплюються печатками вищепоставлених організацій для того, щоб з книги не виривали листів.
Наукова інвентаризація – це створення уніфікованого паспорту на кожний музейний предмет.
Уніфікований паспорт експоната містить 47 ознак (№ паспорта, відомство, музей, відділ, №№ за книгами надходжень та інвентарній, дата, спосіб і джерело надходження, документи, класифікація, типологія, датування, назва, матеріал, техніка, розміри, короткий опис, стан збереження).
Атрибуція музейного предмета – частина наукової інвентаризації, коли виявляються основні ознаки, що визначають назву, призначення, матеріал, розміри, техніку виконання, авторство, датування, географію створення і побутування предмета.
У процесі атрибуції розшифровуються написи, клейма, марки, відбувається пошук аналогів;
Предмети, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, до книги надходжень записуються кожний окремо. Предмети, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння та надійшли до музею у складі скарбу, матеріалів з археологічних, етнографічних, геологічних та інших експедицій або іншим шляхом, обліковуються за окремим номером, а його належність до скарбу або матеріалів експедицій зазначається у графі “Назва та стислий опис предмета”. Для зберігання дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння у сховищах установлюються металеві сейфи, що цілодобово підключені до приладу охоронної сигналізації. Підставою для занесення цих предметів у спецкниги є Акт ювелірної експертизи (здійснюють спеціалісти Інспекції пробірного нагляду), який включає дані про вагу, пробу, лігатуру, чистоту, назву каменя (вага у каратах), що записується в інвентарну книгу. Отже, коштовні речі мають три номери: по Книзі надходжень, по групі, по спецкнизі;
Правила нанесення облікових номерів (шифру)
Шифр складається із скороченої назви музею, номера в Книзі надходжень (їх зазначають у чисельнику), скороченої назви відділу, де предмет зберігається, та інвентарного номера (зазначають у знаменнику). Старі шифри або інші позначення закреслюються. Шифр пишуть тушшю або емалевою фарбою на зворотному боці предмета у певному місці. Наприклад, для картин – у лівому верхньому кутку на підрамнику; для скульптури – на торцях; на тканинах нашивають етикетку з шифром у лівому нижньому кутку і т.д.
Каталогізація потрібна в музеях для систематизації колекцій, підготовки пам'яток до експонування, для використання їх в науковій і освітній роботі. Комп'ютерний облік – це створення та використання автоматизованих каталогів музейних предметів. Для наукової роботи з колекціями самих лише даних інвентаризаційного обліку недостатньо, тому передбачено створення системи різноманітних картотек: зведені (відображають фонд у цілому); локальні (відображають частину колекції). Найпоширеніші серед картотек: а) топографічна (назва пам'ятки, її розташування (в експозиції чи у фондах); б) інвентарна (містить повні відомості про предмети, записані в Інвентарній книзі, їх фотографію або малюнок); в) систематична (опис музейних предметів і їх систематизація за певним принципом); г) предметно-тематична (відомості про музейні експонати з різних джерел, які доповнюються); д) хронологічна (систематизує предмети за датами подій в хронологічному порядку), е) іменна (складають на видатних діячів науки, культури, мистецтва, полководців, героїв та інших уславлених або визначних людей); є) географічна та ін.
Завданнями збереження фондів полягають у забезпеченності збереженості музейних цінностей, їх захисті від руйнування, псування та розкрадань, а також в створенні сприятливих умов для показу та вивчення колекцій.