МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

галузі знань 0306 «Менеджмент і адміністрування»

(усіх форм навчання)

Рекомендовано до видання

навчально-методичною

радою Дон ДУУ

протокол № .. від ....2014

Донецьк – 2014

УДК 930.85 (477)

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….....4

Мета та завдання навчальної дисципліни…………………………………….…6

Форми самостійної роботи……………………………………………………….7

Орієнтовний перелік завдань для самостійного опрацювання джерел………10

Завдання для самостійної роботи студентів…………………………………...10

Індивідуальне навчально-дослідне завдання…………………………………..27

Тематика індивідуальних навчально-дослідних завдань……………………...30

Засоби діагностики знань студентів…………………………….……………...34

Критерії оцінювання знань студентів за видами діяльності………………….47

Шкала оцінювання: національна та ECTS……………………………………..48

Список рекомендованої літератури для вивчення навчальної дисципліни….48

ВСТУП

Матеріальна і духовна культура кожного народу має універсальні риси, властиві всім культурам світу, та неповторні специфічні риси, які сформувались у певних кліматичних й історичних умовах. Національна культура є спільним творінням і набутком незліченних поколінь. Вона перебуває у постійному русі та самоутвердженні, несе у собі відгомін давно минулих епох і готує ґрунт для існування власного носія в майбутньому. Будучи зосередженням історичного досвіду, культура дає лад суспільству, упорядковує стосунки між людьми, визначає особливості їх менталітету.

Органічною складовою культури людства є українська культура. Її специфіка проявляється у світогляді українців, їх національній самосвідомості і вдачі, своєрідності осмислення свого буття, в уявленнях про сенс життя і призначення людини, в етичних й естетичних орієнтаціях, релігійних віруваннях, правових нормах та інституціях, смаках і уподобаннях, наукових і художніх звершеннях тощо; в органічно притаманних народові чуттєво-емоційних сприйняттях, міфологічних і художніх образах, логічних поняттях, закріплених у національній мові та інших знакових системах. Для розуміння національної культури треба усвідомити закони її розвитку, постійної зміни культурних форм, а й отже – вивчати не просто культуру народу, а історію його культури.

Вивчення студентами в курсі «Історії української культури» історичних типів національної культури передбачає оволодіння певними знаннями, вміннями та навичками, а саме:

• формування поняття про українську культуру як систему культурних феноменів;

• виявлення ментального змісту вітчизняної культури;

• розуміння проблем соціокультурної динаміки;

• аналізу, узагальнення, систематизації, порівняння й пояснювання явищ української культури на основі альтернативних поглядів на проблеми та здобуті знання;

• аргументованого обстоювання власних поглядів на ту чи іншу проблему, толерантного ставлення до протилежних думок, критичного сприйняття тенденційної інформації;

• самостійного здобування знань за допомогою використання різних джерел (документів, науково-популярної літератури, періодичної преси тощо);

• володіння понятійним апаратом, правильного вживання й тлумачення історичної термінології;

• складання конспекту, тез, списку літератури з теми; підготовки реферату, доповіді.

Одним із засобів вивчення студентами «Історія української культури» виступає самостійна робота, що здійснюється згідно з навчальними планами й програмою. Самостійна робота підвищує загальноосвітній та культурний рівень особистості, формує навички роботи з науковими джерелами, розвиває творче мислення, сприяє плідному вивченню навчальної дисципліни.

За часом самостійна робота студентів (СРС) поділяється на аудиторну й позааудиторну; за формами – на обов’язкову (передбачену навчальним планом), вибіркову (наукова й дослідницька робота) та добровільну (участь в олімпіадах, вікторинах, конкурсах). Складовими СРС є самостійна робота під час лекцій, підготовка до семінарів, вивчення тем, що винесені на самостійне опрацювання, написання рефератів, есе, наукової роботи, самостійні наукові дослідження тощо. Контроль за якістю СРС здійснюється на семінарських, індивідуально-консультативних заняттях та екзамені. Форми контролю СРС, що застосовуються при вивченні «Історії української культури», передбачають усне опитування, співбесіди, тестування, модульні контрольні роботи, індивідуальні пошукові завдання, реферативні виступи тощо.

Методологічною основою самостійної навчальної діяльності студентів є лекція, успішність якої залежить не тільки від мистецтва лектора, але й від уміння студента сприймати її. Завдання студента – уважно слухати викладача, який націлює на концептуально-проблемне бачення головних проблем теми, активно й творчо усвідомлювати отриману інформацію та записувати основний її зміст. Конспект лекцій акумулює необхідний навчальний матеріал і служить в подальшому базою для самостійної роботи студента та економить час на повторення перед екзаменом.

Крім того, у курсі «Історія української культури» є проблеми, які авторами висвітлюються з різних, навіть протилежних точок зору. Ці питання розглядаються викладачем на лекції, і якщо студент не буде вести записів, то він швидко забуде пояснення лектора.

Добре засвоєння студентом змісту лекції означає, що він чітко знає основні проблеми теми, вміє виділити в ній головні положення, розуміє її місце у даному курсі, уявляє можливість практичного застосування набутих знань.

Послідовність навчального процесу виражається в тому, що лекція є першим його ступенем, за яким іде самостійна робота студента, консультація викладача, а завершує вивчення проблем, порушених у лекції, семінарське заняття.

Організація самостійної роботи передбачає системність і послідовність засвоєння матеріалу дисципліни. Тому на початку вивчення дисципліни до відома студентів доводиться графік проведення поточного й модульного контролю знань. Індивідуальні особливості кожного студента, рівень його знань і здібностей та необхідна методична допомога щодо оволодіння технологіями засвоєння навчального матеріалу викладач визначає під час проведення консультацій, де він обумовлює напрямки самостійної діяльності студента.

Мета та завдання навчальної дисципліни

Навчальна дисципліна «Історія української культури» має на меті дати цілісну картину розвитку різних сфер культури українського народу в їх комплексі і взаємозв’язку; розкрити характер української культури, її життєздатність та місце у світі, її роль в утвердженні національного буття й державності українського народу.

Предмет вивчення: процес розвитку української культури у загальнолюдському вимірі.

Завдання:

– дати студентам необхідний мінімум теоретичних знань про українську культуру як систему потенційних та актуальних цінностей, їх зміст і функціонально-рольове призначення у системі суспільних відносин;

– допомогти гармонійному поєднанню спеціальних і гуманітарних знань, сприяти формуванню професійної етики і моральності;

– виробити здатність до творчого, критичного, свідомого сприйняття різноманітних напрямів та течій в українській культурі;

– виробити свідоме сприйняття соціально-перетворюючих функцій культури;

– сприяти підвищенню національного виховання у студентської молоді.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен

знати:

– предмет, об’єкт, структуру історії української культури;

– досягнення українського народу на кожному історичному етапі з часів первісної доби і до наших днів;

– специфіку української культури як складової частини світового культурного процесу;

– закономірності розвитку вітчизняної культури, ураховуючи у своїй діяльності сучасні проблеми збереження та ефективного використання культурної спадщини;

– досягнення провідних наукових концепцій українських культурологів, оскільки цим характеризуються етапи розвитку національної історії;

– різноманітність художніх течій;

– надбання української культури.

вміти:

– вільно орієнтуватися в процесах розвитку української культури як оригінальної гілки слов’янської та світової культури;

– орієнтуватися в культурному середовищі сучасного українського суспільства;

– розвивати свої творчі здібності на основі духовних цінностей національної культури;

• орієнтуватися в художньо-естетичній і моральній проблематиці, вміти застосовувати їх у своїй практичній діяльності.

– збагачувати власну духовну культуру через самоосвіту.

Форми самостійної роботи

Першою формою самостійної роботи студента є знайомство з рекомендованою до теми літературою. Це забезпечить подальшу плідну працю на семінарах, значно поліпшить засвоєння лекційного матеріалу; без такої підготовки важко досягти високого результату у написанні контрольної роботи, реферату, підготовці доповіді, виконанні тестів, а також скласти іспит.

Вивчення літератури пов’язано з пошуком і конспектуванням – дійовим засобом активізації пізнавальної діяльності. Конспект – це короткий письмовий виклад змісту навчальної літератури. Він містить основні теоретичні положення та факти. Щоб правильно законспектувати будь-яке джерело, необхідно зрозуміти його суть. Потім уявно скласти план: вичленувати основні питання, перерахувати їх у логічній послідовності й сформулювати головні положення та ідеї у вигляді тез, доповнюючи їх фактами, цитатами, яскравими прикладами. Потрібно також зробити висновки з прочитаного.

Література для вивчення навчального курсу поділяється умовно на основну (навчальну) та додаткову (спеціальну). Основна література (підручники, посібники, хрестоматії) є обов’язковою для вивчення. Проте студентам слід мати на увазі, що для більш глибокого вивчення історії української культури необхідно звертатися ще й до спеціальної літератури з кожної окремої теми, опрацьовувати оригінальні твори діячів тієї чи іншої культурної епохи.

Другою формою самостійної роботи є підготовка до семінарських занять.

Це самостійна підготовка необхідних матеріалів на певну тему за заданим планом, виконання навчальних нотаток, творчих завдань. Самостійна робота є обов’язковою при підготовці до семінарських занять. Її можна поділити на такі етапи:

1. Організаційно-методична робота в бібліотеці.

2. Опанування підручників, навчальних посібників, монографій, статей, першоджерел, конспектів лекцій.

3. Конспектування вказаної літератури відповідно до плану даної теми.

4. Написання навчальних нотаток та доповідей, рефератів.

5. Виступи на семінарах та наукових конференціях.

6. Відповіді на контрольні, тестові та залікові запитання.

Як свідчить педагогічний досвід, семінарське заняття тільки тоді має результат, коли кожен його учасник заздалегідь ретельно до нього готується. Для цього необхідно не тільки ознайомитися з рекомендованою літературою до даної теми, але й законспектувати її згідно з планом семінарського заняття, продумати додаткові питання, звернути увагу на нові терміни, теоретичні поняття, імена діячів культури, назви творів мистецтва. Далі слід продумати логічний план виступу з кожного питання та зробити відповідні конкретні висновки.

Ефективність проведення семінару визначається рівнем самостійної підготовки студентів. Метою семінарського заняття є підведення підсумків щодо самостійного опанування студентами навчального матеріалу, літератури, першоджерел, тематичних завдань, а також закріплення знань та умінь з курсу. На семінарському занятті студенти вчаться публічно виступати, логічно, змістовно, аргументовано, переконливо висловлювати свої думки, робити правильні висновки, пов’язувати історичний і теоретичний матеріал навчального курсу із сучасним соціокультурним життям суспільства.

На семінарському занятті кожен студент має змогу в тій чи інший формі виявити свою творчу активність. Це може бути виступ (доповідь) з конкретного питання; доповнення з даного питання; його рецензування; а також постановка проблемних запитань до студента-доповідача; критичні зауваження й уточнення: історичні довідки; інформація стосовно окремих аспектів певної теми; участь у дискусії, бесіді тощо.

Кожне питання теми семінару слід законспектувати, виділяючи та підкреслюючи при цьому головні теоретичні положення, факти, події, імена тощо, зробити чіткі висновки. При конспектуванні велике значення має уміння працювати з навчальною, науковою, науково-популярною, публіцистичною літературою. Перш ніж що-небудь записати у зошит, слід чітко зрозуміти суть тексту, вирішити, що саме доцільно відібрати для розкриття питань семінару, маючи на увазі подальший самостійний виступ, тому конспект повинен бути наслідком власної творчої праці, а не механічним переписуванням абзаців чи сторінок будь-якої книжки.

Для поліпшення підготовки студентів до семінарських занять, в плани семінарів включено списки не лише основної, але й додаткової літератури. Втім, це не означає, що можуть бути використані тільки наведені джерела. Необхідно вести постійний пошук і відбір літератури у бібліотеках за допомогою каталогів, в тому числі електронних. При підготовці до семінарського заняття творча ініціатива має велике значення на всіх етапах самостійної роботи студентів.

Третьою формою самостійної роботи є виконання завдань запропонованих до самостійного опрацювання. Така форма сприяє вивченню тих тем і питань навчального курсу, які не включені до тематичного плану дисципліни.

Виконання таких навчальних завдань допомагає розвитку інтелектуальної культури студентів, формує необхідні культурні вміння та навички, посилює творчий потенціал студентів.

Навчальні завдання є ефективним засобом перевірки знань студентів при поточному та підсумковому контролі самостійної роботи студентів.

На питання навчального завдання потрібно дати ясні, письмові відповіді з застосуванням теоретичних і фактологічних знань. Виконуючи навчальне завдання, слід працювати вдумливо, з’ясувати сутність питання. Теоретичні та історико-культурологічні характеристики щодо фактів, подій, імен необхідно викладати за певною логікою, пов’язувати з провідною ідеєю теми. Важливо, щоб у процесі виконання навчального завдання у студентів склалося чітке уявлення про особливості національної культури, було продемонстровано рівень засвоєння навчального матеріалу.

Четвертою формою самостійної роботи є виконання індивідуального навчально-дослідного завдання (ІНДЗ) з історії української культури, розраховане на поглиблення культурологічних знань, удосконалення вмінь та навичок самостійної пошукової діяльності.

Уважно ознайомтесь з темами ІНДЗ, оберіть одну з них і підготуйте реферативну роботу або наукову статтю, виступ на конференції. Методичні поради та вимоги до виконання ІНДЗ подані далі.

П’ятою формою самостійної роботи є підготовка до іспиту. Ця форма роботи тісно пов’язана з попередніми. Підготовка до іспиту буде ефективною тільки тоді, коли матеріал курсу систематично, протягом усього визначеного навчальним планом періоду, вивчався, конспектувалася рекомендована література, здійснювалася підготовка до семінарських занять.

Іспит – підсумкова перевірка та оцінка знань і вмінь студентів. Враховуються результати виконання контрольних робіт, виступів та відповідей на семінарських заняттях, написання нотаток, ІНДЗ, конспектів тощо. Іспит проходить у вигляді відповідей студента на запитання викладача в письмовій формі.

Самостійна підготовка до іспиту – це насамперед повторення та закріплення матеріалу, що вивчався, за допомогою спеціальних контрольних питань. Це також з’ясування незрозумілих питань або таких, на які студент не звернув раніше уваги. Самостійна підготовка до іспиту сприяє твердому засвоєнню та запам’ятовуванню програмного матеріалу.