Класифікація політичних партій

Соціалістичні партії

• Іспанська соціалістична робітнича партія.

• Іспанська соціалістична партія молоді.

• Партія соціалістичної дії.

Ліві партії

• Народна партія.

• Об’єднані ліві.

• Комуністична партія Іспанії.

• Революційна робітнича партія.

• Демократична партія нових лівих.

• Ліві республіканці.

Партії ліберально-демократичного напряму

• Гуманістична партія Іспанії.

• Партія незалежності.

• Партія зелених.

• Курс активної демократії.

• Партія згоди та єдності.

Партії правового напряму

• Націоналістична партія басків.

• Націоналістичний блок Валенсії.

• Націоналістичний блок Галісії.

• Націоналістична партія Валенсії.

Регіональні

• Демократична єдність Каталонії.

• Ліві республіканці Каталонії.

• Союз Майорки.

• Союз Валенсії.

• Законодавча ініціатива Каталонії.

• Канарська коаліція.

• Демократичний союз Каталонії.

• Гуманістична партія Каталонії.

Джерело: Лісничий В.В. Політичні та адміністративні системи зарубіжних країн. Навчальний посібник. – К.: Професіонал, 2004 – С. 72-73.

Додаток Г

Карл V Габсбург (ісп. Carlos I (V))(1500-1558)., король Іспанії (Кастилії й Арагону) з 23 січня 1516 року (під ім’ям Карла I)

Захист цінностей старого феодального світу був об’єктивно головним змістом політики Карла V (І) (1500-1558). Під владою Габсбургів в наслідок різноманітних комбінацій опинилися Нідерланди та Іспанія з її американськими колоніями. У ті часи говорили, що у володіннях самого відомого у ті часи імператора Карла V ніколи не заходить сонце.

В політиці Карла V габсбургська ідея створення європейської і в певному сенсі світової імперії проявилися більш за все. Саме тому його особистість та політика викликала і викликає значний інтерес і у істориків, і у письменників, політиків, філософів.

Імператор мав елементарні людські слабкості. Наприклад, дуже любив вишукані гострі страви, в наслідок чого мав шлункові захворювання. Відомо, що в нього було декілька позашлюбних дітей, з яких увійшов до історії Дон Хуан Австрійський, відомий військовий діяч, мав безліч перемог над ворогами і головним чином у морській битві у Лепанто 7 жовтня 1671 р., де іспано-папсько-венеціанський флот нанесе нищівну поразку турецькому флоту.

В той же час слід відзначити пристрасть імператора до живопису та музики. Карл зі значною повагою відносився до художників. Одного разу, коли імператор позував у майстерні Тіціана, живописець випадково зронив пензель. Карл V поквапився підняти пензель та шанобливо повернув його Тіціану.

За переконаннями він був космополітом. Його не можливо було назвати людиною, яка мала одну національність: йому було однаково легко знаходитись і серед фламандців, німців, французів, італійців, іспанців. На тому, звичайно, позначилося виховання Карла в Брюсселі, при космополітичному дворі його тітки Маргарити, яка правила Нідерландами, куди він потрапив після того як його батько Філіп Красивий розбився впавши з коня, а мати Хуана, яка була при цьому, втратила глузд.

У всякому разі, Карл V кругом був своїм, і ця якість його характеру відповідала загальному напрямку – ідеї католицької імперії, яку він наполегливо відтворював протягом кількох десятиліть.

Карл V був людиною стриманою та терплячою і достатньо розсудливою. Наприклад, отримавши інформацію щодо поглядів та діяльності засновника Реформації у Німеччині Мартіна Лютера, він відмовився виганяти його за межі імперії, розуміючи що це може загострити ситуацію. Своїм підлеглим він імператор промовив: “Людина не може бути засудженою до того, поки не отримає можливість зняти з себе провину. Питання про Лютера буде обговорюватись у рейхстазі” (мався на увазі рейхстаг у Вормсі 1521 р.). Коли ж 16 квітня 1521 р. йому повідомили, що голова єретиків приїхав до Вормсу, він зовсім стримано витримав це повідомлення.

Його не можна було назвати і релігійним фанатиком. Вихований серед гуманістів, він поважав їх, а особливо Еразма Ротердамського, та погоджувався з критикою інтелектуального рівня теологів та організаційних структур католицької церкви і її претензій на втручання у справи світських королів.

Взята ним на себе справа захисту католицької віри перш за все слугувала інтересам імперської політики, причому саме католицькій церкві у цій політиці відводилося другорядне підпорядковане місце.

В оцінках політики Карла V присутні національні мотиви. Наприклад, багато німецьких істориків, в першу чергу консервативних, вбачали в ній втілення німецьких інтересів, а іспанські — продовження політики Фердинанда Арагонського и Ізабелли Кастільської, перших іспанських монархів після об’єднання Кастилії та Арагону, і ставили Іспанію у центр держави Карла V.

Особливо апологетичними були оцінки Карла V у працях німецьких консервативних істориків 30-х рр. нашого століття. Його політика розглядалась як імперська і раціоналістична, розхвалювалася її антифранцузська направленість. Після другої світової війни, паралельно з ідеями інтеграції Західної Європи, у політиці Карла V стали вбачати ідею європейської інтеграції, а самого імператора оцінювали як “батька Європи”. Якщо раніше імператора називали останнім імператором середньовіччя, то тепер нерідко називають предтечею сучасного феодалізму.

Широко рекламується також роль Карла V як захисника християнської віри у боротьбі проти турків. Карл V нерідко називають останнім імператором у світовій історії і останнім католицьким імператором (дійсно, він став останнім монархом, котрому поклав на голову імператорську корону римський папа), а також він символізував єдність Іспанії і католицької церкви, бо його ідеалом була духовна єдність християнського світу.

Джерело: Ивонин Ю.Е. Імператори, королі, міністри. Політичні портрети XVI століття: Історичні нариси. — Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994. — 240 с. — Рос. мовою. – С. 8-12.

Додаток Д