- •1. Організація навчальної діяльності.
- •II.Перевірка домашнього завдання.
- •III.Актуалізація опорних знань.
- •IV.Вивчення нового матеріалу.
- •1. Особливості суспільно-політичного життя Наддніпрянської України на початку XX ст.
- •2. Формування соціалістичної течії в українському напрямку.
- •3. Формування ліберально-демократичної течії в українському русі.
- •4. Формування націоналістичної течії в українському русі.
- •V. Закріплення нових знань учнів.
- •VI. Підсумки уроку.
- •VII. Домашнє завдання.
- •Утворення українських партій Галичини
- •Політичні партії Наддніпрянщини Виникло 2 течії : автономісти (в складі Рос імп.) та самостійники (незалежність укр.) Працювали у підпіллі
- •1900 Р. – 1905 р. - радикально налаштована молодь під керівництвом Дмитра Антоновича проголосила створення і політичної партії Наддніпрянщини
- •1. Процес політизації українського суспільства та визвольного руху.
- •2. Революційна українська партія.
- •3. Самостійна та автономістська течії в українському русі.
- •4. В. Липинський та український консерватизм.
- •5. Політичні партії Західної України
5. Політичні партії Західної України
На межі 20 ст. у Західній Україні також склалася своя партійна система, яка включала близько 100 політичних партій. У цій частині українських земель усі політичні партії функціонували за легальних умов і орієнтувалися на парламентську боротьбу. Гасла місцевих партій були поміркованими і переважно не виходили за конституційні межі. У переважній більшості партії Галичини об’єднувалися за національними ознаками, і їх можна класифікувати на такі групи:
1) партії лівого спрямування (Українська радикальна партія, Українське селянське об’єднання; Комуністична партія Західної України; Партія народної волі, Селянсько-робітнича українська партія);
2) центристські партії (Українська республіканська партія, Партія соціал-революціонерів Волині, Українське соціалістичне об’єднання "Соціалістичний Союз", Українська національна партія);
3) праві партії (Християнсько-суспільна партія, Партія української народної обнови (згодом — Українська католицька народна партія), Фронт національної єдності та деякі інші).
Отже, є підстави стверджувати, що багатопартійність в Україні на межі 19—20 ст. відіграла як прогресивну, так і негативну роль у політичному процесі державотворення. Прогресивна роль — це залучення широких верств населення України до державотворення, волевиявлення яких було сконцентроване в політичних програмах різних партій. Негативна роль — це розбіжність поглядів, ідей і програм, що призвело до кризової ситуації в Україні, спричинило гетьманський переворот, падіння УНР і встановлення більшовицької влади, безроздільне панування якої тривало понад сім десятиліть.