35. Антропологічні теорії про природу людини.

Проблема людини є центральною для філософії. Вона не просто вінчає всю філософську теорію, а й надає їй людиновимірювального сенсу, зумовлює світоглядно-ціннісне значення філософської культури.

Антропологія - сукупність наукових дисциплін, які вивчають людину (людство) на всіх історичних етапах розвитку. Сучасна антропологія охоплює все людинознавство - сукупність наукових дисциплін (їх зараз нараховують понад 100), що комплексно вивчають людину (людство) на всіх історичних етапах її розвитку.

Сучасна філософія і наука широко використовують такі терміни, як "антропоцентризм", "антропний підхід", "людський вимір", "людський фактор" тощо. Однак, попри досягнення людинознавства, і на сьогодні зберігає свою актуальність міркування російського філософа М. Бердяєва про те, що людина - "загадка в світі і най велич ніша, мабуть, загадка". Одним із складових цієї загадки є питання про походження людини: як і коли виникає людина; як виникає те, що істотно відрізняє людину від інших істот, - свідомість. Понад 2,5 тис. років вчені шукають відповіді на це питання. Деякі з них (наприклад, Е. Раймон-Дюбуа) вважають неможливим здобуття достовірних знань про генезу людства. На думку англійського професора Д. Роуленда, "поява життя із неживого, виникнення свідомості із середовища, якому вона не притаманна, виокремлення з нелюдського світу людських істот і всі інші загадки, подібні цій, є проблемами, з якими наука намагається взагалі не мати справи, тому що вони перебувають поза її межами". Такий погляд, однак, не є основним. У філософському знанні помітне місце займає гіпотеза, за якою властивість "життя" притаманна природі. У людині ця властивість розвинена найпомітніше.

За натуралістичною версією походження людини (крім неї, відомі також еволюційна, релігійна, космологічна та ін.), яка ґрунтується на даних антропології та археології, сучасний тип людини утворився в процесі тривалої еволюції людиноподібних істот - рамепітеків, які з'явилися приблизно 14-15 млн років тому. У процесі природного відбору, дії закону спадковості рамапітек розвивався послідовно у австралопітека, пітекантропа, синантропа, неандертальця, кроманьйонця, а приблизно 40-35 тис. років тому завершив свою еволюцію "людиною розумною" (homo sapiens). Основними ознаками, що виокремили людину з проміжних видів, є насамперед наявність розуму, свідомості і мови (другої сигнальної системи), здатність до цілеспрямованої діяльності, а також інші символоутворювальні можливості, завдяки яким люди не тільки почали обмінюватися доцільною інформацією, а й передавати своїм нащадкам здобутий досвід, знання, звички. Важливим чинником культивування людського роду став соціальний характер життя перших людських істот. Розумність, мова, соціальність, цілеспрямована діяльність, насамперед трудова, - основні якісні характеристики людини. Сучасна антропологія критично ставиться до тези, відповідно до якої саме трудова діяльність стала вирішальною умовою становлення homo - "праця утворила людину". Виявлено, що "людина вміла" (homo habilis), яка ще істотно не відрізнялася від приматів, вже виготовляла примітивні знаряддя праці з допомогою інших предметів, які також слугували їй за знаряддя. Інстинктивна трудова діяльність цих істот ще не супроводжувалася чітко вираженою свідомістю, наявністю мови. Стверджується також, що головною умовою виникнення людського роду був поступовий перехід від первісних (стадних) до спільних (соціальних) форм організації життя.

З розвитком філософської антропології збагачувався її понятійний апарат і концептуальний зміст. Філософи античності сприймали людину як "малий космос", середньовічні мислителі трактували її як істоту, що поєднує в собі три частини - тіло, душу, дух. У Новий час найхарактернішими особливостями людини вважали її розум, здатність раціонально мислити, логічно і послідовно діяти. Філософи-фройдисти і їх послідовники-неофройдисти переконували, що природу людини зумовлюють її пристрасті та інстинкти, серед яких особливу роль відіграють статеві, еротичні потяги. Існують також марксистська (діалекти-ко-матеріалістична, природно-еволюційна), феноменологічна (фіксує фактичність, предметність людського буття), екзистенціальна (досліджує проблеми існування людини), герменевтична (займається переважно поясненням, інтерпретацією, тлумаченням поняття людини та її природи), аналітична (комплектно-предметна), постмодерністська (наголошує на необхідності розуміння цієї проблеми як "тексту") інтерпретації природи людини.

Така різноманітність поглядів на людську природу цілком зрозуміла, адже людина - це відкрита до змін природно-соціальна істота, здатна до свідомої саморегуляції, що робить її суб'єктом суспільно-історичної діяльності і культури. Людина - амбівалентна (двояка за своєю сутністю) істота з великою кількістю можливостей, які вона не здатна сповна реалізувати в силу швидкоплинності свого життя.

Тому в сучасній філософії заперечується можливість створення остаточної цілісної картини людини. Замість цього пропонується "принцип відкритого запитання", готовність до "нових неочікуваних відповідей" стосовно людини.