2.7 Принцип зв'язку навчання з життям, теорії з практикою

Цей принцип ґрунтується на багатьох філософських, педагогічних і психологічних положеннях, що відіграють роль закономірних начал: ефективність і якість навчання перевіряється, підтверджується й спрямовується практикою; практика – критерій істини, джерело пізнавальної діяльності і сфери використання результатів навчання; ефективність зв’язку навчання з життям, теорії з практикою залежить від змісту освіти, організації навчального процесу, використовуваних форм і методів навчання; чим більше набутті учнями знання в своїх вузлових моментах взаємодіють з життям, використовуються на практиці для перетворення навколишніх процесів і явищ, ти вища свідомість навчання й інтерес до нього.

Правила реалізації принципу зв'язку навчання з життям:

• необхідно розкривати учням практичну значущість теоретичного матері­алу, пояснювати, для вирішення яких життєвих проблем застосовуються ті чи інші знання;

• по можливості спиратися в процесі пояснення нового матеріалу на жит­тєвий досвід і спостереження учнів;

• переконуйте школярів, що поштовхом до наукових відкриттів є життєві потреби;

• поєднуйте розумову діяльність з практичною, яка якнайкраще сприяє засвоєнню знань, формуванню умінь і навичок;

• застосовуйте у навчанні досліди, експериментальні методи перевірки істинності теоретичних положень;

• широко використовувати екскурсії на природу і на виробництво;

• пов’язуйте навчання з перспективами соціально-економічного розвитку свого міста, села, області, держави;

• сприяти тому, щоб засвоєні учнями знання застосовувалися ними на практиці шляхом розв’язування задач і виконання вправ.

2.8 Принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей уч­нів (індивідуального підходу в навчанні)

Вимагає щоб в умовах колективної навчальної роботи забезпечити можливість кожному учневі йти до оволодіння навчальним матеріалом своїм шляхом.

Існують значні вікові особливості розвитку пам’яті, мислення, уяви, ува­ги. Так, показники продуктивності пам’яті істотно змінюються з віком, у дітей молодшого шкільного віку вона нижча, ніж у старших школярів. До того ж молодші школярі швидко стомлюються, тому не слід перевантажува­ти їх матеріалом для запам'ятовування, треба використовувати повторення. Учні молодших класів ще не володіють прийомами опрацювання матеріалу, їм важко знаходити асоціації для запам'ятовування.

Поряд з віковими слід враховувати індивідуальні особливості дітей. Не­обхідно уважно вивчати кожного учня, особливості його пам'яті і мислення, уяви і уваги. Одні легко запам'ятовують образний матеріал, інші - емоцій­ний, треті - вербальний, четверті - рухи. Ці відмінності виявляються у на­вчальній діяльності і повинні враховуватися вчителем.

Сутність принципу індивідуального підходу в навчанні полягає у вивчені і врахуванні в навчальному процесі індивідуальних і вікових особливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпечення на цій основі підвищення якості його пізнавальної діяльності, всебічного розвитку.

Реалізація принципу здійснюється в таких напрямах : 1) психологічному – врахування психічних особливостей індивіда, які впливають на навчально-пізнавальну діяльність, що обумовлює наслідки навчання; 2) дидактичному – організація такої взаємодії вчителя і учнів, яка б максимально задовольняла потреби та інтереси кожного учня, визначення адекватної системи прийомів впливу на особистість школяра.