4. Друковані видання як джерело інформації для підготовки управлінських рішень

Потужний потік найрізноманітнішої інформації окремі інди­віди й організації можуть отримувати з друкованих видань. Причо­му властивості отримуваної інформації розрізняють залежно від типу видань.

Так, витрати виробничих ресурсів на подання інформації, наприк­лад, у вигляді фактів чи коротких коментарів подій вимагають відносно небагато часу й інтелектуальних зусиль на опрацювання отри­маних первинних даних, включаючи перевірку їх достовірності. Водночас створення на підставі первинних даних якісно нової, складні­шої за своїми характеристиками аналітичної та наукової інформації вимагає значних витрат часу й інтелектуальних зусиль. Правда, створений таким чином інформаційний продукт відкриває перед його користувачем якісно нові можливості у галузі управління, яких не надавали первинні дані.

Одне з провідних місць серед друкованих джерел інформації, що використовують для підготовки управлінських рішень, перш за все стратегічного характеру, належить науковим і аналітичним видан­ням. Ознаки наукових і аналітичних видань, що виділяють з-поміж інших типів видань, такі:

1. Тематика публікацій, що мають інформаційно-оглядовий або проблемний характер, відзначається широтою та часто стосується питань, яким порівняно мало приділяють уваги інші типи ви­дань.

2. Рівень висвітлення проблеми вищий (більша глибина аналізу) у порівнянні з іншими типами видань. Характерним є застосуван­ня спеціальних мов і термінів.

3. Вищий, у порівнянні з іншими типами видань, рівень кваліфікації авторів публікацій.

Оскільки підготовка аналітичних і особливо наукових матеріалів вимагає досить багато часу, то це впливає на частоту виходу в світ відповідних періодичних видань. Наукові видання виходять раз на місяць і рідше. Причому суто наукові публікації розміщують пере­важно у фахових виданнях. Що ж до періоду публікації аналітичних матеріалів, то він складає, як правило, більше тижня. Водночас по­няття «аналітичні публікації в пресі» має не тільки широку галузь використання, а й не менш широке поле тлумачення. Одні аналітичні публікації за рівнем висвітлення проблем тяжіють до наукових. Інші публікації, що подають як аналітичні, по суті такими не є, а явля­ють собою спрощені коментарі стосовно тих чи інших подій. Остан­ню категорію публікацій розміщують, як правило, у громадсько-по­літичних виданнях.

Регулярність виходу аналітичних видань і їх сумарний тираж у певному регіоні чи країні залежить від накопиченого тут інтелектуаль­ного потенціалу, а також від попиту на ці видання. Особливо наочно це положення можна проілюструвати на прикладі ділової преси. Так, в Україні, на жаль, відсутнє щоденне ділове видання національного походження. «Бизнес», «Галицькі Контракти», «Украинская Инвестиционная Газета», «Деловой Донбас» і ряд інших видань виходять у щотижневому режимі. У Росії видають такі щоденні ділові видання, як «Коммерсант» і «Ведомости». Останнє, до речі, є спільним виданням з компаніями Financial Times і Dow Jones. I нарешті, найавторитетніша щоденна британська ділова газе­та Financial Times — широковідома в усьому світі. У цьому ж на­прямі, по лінії Київ — Москва — Лондон, зростає інтелектуальний потенціал і пропозиція висококваліфікованої робочої сили й обсяги попиту на бізнес-інформацію у макрорегіонах, звідки походять пере­раховані ділові видання, не кажучи вже про різні історичні традиції.

Що ж стосується щоденної преси, то вона всюди подана перш за все громадсько-політичними газетами, більша частина обся­гу яких заповнена повідомленням фактів, а значно менша — аналі­зом подій. При цьому не треба плутати аналіз фактів і коментарі подій. У першому випадку розглядають причинно-наслідкові зв’яз­ки та на цій підставі здійснюють оцінку та прогноз явищ і про­цесів. У другому випадку мають справу переважно з судженнями про події, включаючи емоційне ставлення автора до них. У цілому до основних переваг від використання друкованих ви­дань порівняно з іншими джерелами інформації належать такі:

• широта змістовної (тематичної) різноманітності повідомлень;

• подання великих обсягів повідомлень;

• можливість повторного (багаторазового) використання повідом­лень адресатом;

• хороша доступність великих масивів друкованої інформації, у тому числі завдяки наявності розвинутої мережі різноманітних посеред­ників (продавців періодичних і неперіодичних видань, публічних бібліотек тощо);

• можливість швидкого копіювання значних обсягів інформації;

• відносна дешевизна.

Недоліки пов’язані з оперативністю подання інформації, яка у дру­кованих виданнях нижча, ніж, у електронних ЗМІ, і з одно­канальним (аудіо) сприйняттям повідомлень адресатом. Але пози­тивні сторони друкованих видань суттєво переважають їх недоліки, що робить ці видання провідними джерелами інформації для підго­товки управлінських рішень. Причому, як свідчить практика, пере­раховані переваги та недоліки друкованих джерел використовують відправники й отримувачі інформації. З позиції отримувача інформації аналіз друкованих видань у про­цесі організації його ІД доцільно здійснювати за такою схемою:

1. Цільова функція джерела інформації.

2. Інтереси відправника інформації, його інформаційна політика.

3. Головні інформаційні функції, які виконує цей тип джерела інформації.

4. Імовірні механізми та ступінь викривлення інформації.

5. Механізми оцінювання достовірності інформації.

6. Оцінювання якісних характеристик цього типу джерела інформації.

7. Головні недоліки, притаманні цьому типу джерела інформації.

Для ілюстрації охарактеризуємо відповідно до запропонованої логічної схеми неперіодичні наукові й аналітичні видання (моно­графії, брошури тощо) та періодичні ділові видання.

Цільова функція неперіодичних наукових і аналітичних видань полягає в об’єктивному поданні інформації про стан і ймовірні зміни певного об’єкта. Відповідно інтереси відправника інформації, суть його інформаційної політики передбачають якомога об’єктив­ніше подання інформації відповідно до наявного у нього ресурсного забезпечення. Головні інформаційні функції цього типу видань — дослідницька та стимулююча, що органічно пов’язані з завданням об’єктивного подання інформації. Ймовірні механізми та ступінь вик­ривлення інформації пов’язані з впливом наукових шкіл, до яких фактично належить чи тяжіє відправник інформації, панівними для даного суспільства чи якоїсь його соціальної групи настановами та стереотипами, індивідуальними характеристиками автора, випадковими похибками тощо. Важливо зазначити, що у наукових і аналітичних виданнях ймовірні механізми викривлення інформації мають ненавмисний характер. Відповідно і ступінь такого викрив­лення, як правило, значно менший, ніж у інших типах видань. Оцін­ка достовірності поданих повідомлень здійснюється на основі законів логіки, методології даної галузі наукових знань і, якщо це уможливлює подати матеріал, з застосуванням математич­ного апарату. Стосовно якісних характеристик неперіодичних науко­вих і аналітичних видань, то треба відзначити їхню високу точність, достовірність, коректність і порівняно невисоку оперативність. При­чому аналітичні видання, як правило, мають більшу практичну спря­мованість порівняно з типово науковими виданнями, хоча часто присвячені макрополітичним і макроекономічним проблемам. Останні є новими для українського суспільства. Тому аналітичні ви­дання оперативніші, ніж типово наукові, але водночас часто характеризують меншою точністю, достовірністю та коректністю. Се­ред головних недоліків, з якими стикається користувач цих видань, уже згадувана відносно невисока оперативність, а іноді й недостат­ня практична спрямованість. Останнє часто пов’язане з суто теоре­тичним характером деяких видань.

Часом під виглядом аналітичних видають різноманітні публі­кації, що за змістом і характером подання інформації виконують, по суті, PR-функції. Від дійсно аналітичних публікацій такий замаско­ваний під аналітику PR відрізняється:

• змістовною незбалансованістю, коли акцент роблять на одних питаннях, а інші свідомо замовчують (спіраль мовчання);

• підвищеною часткою емоційних висловів, що відображають осо­бисте ставлення автора до питань, які розглядають;

• експлуатацією стереотипу авторитету, коли посилання на титули й інші подібні ознаки респондентів превалюють над логікою ар­гументів;

• надмірною апеляцією до емоційних механізмів сприйняття інформації читачем тощо.

Цільова функція ділових видань полягає у наданні читачам фахової інформації з питань економіки та бізнесу. Що ж стосується інтересів засновників, власників видань та їхньої інформаційної полі­тики, то за умов усталеної ринкової економіки вони подані в основному комерційними цілями. Хоча у пострадянських країнах, де й зараз досить інтенсивно проходять процеси розподілення власності, причому під сильним впливом владних структур, такі видання мо­жуть виконувати певні PR-функції, до того ж часто у замаскованому вигляді. Важливою складовою інформаційної політики ділових ви­дань може бути лобіювання особистих, групових чи корпоративних інтересів їх засновників (власників). Спектр інформаційних функцій ділових видань доволі широкий. Перш за все це – оперативне поінформування, пошук даних і ознайомча функція. Меншою мірою – стимулююча. Імовірні механізми та ступінь викривлення інформації пов’язані з впливом інтересів засновників і власників видань на харак­тер висвітлення подій, зміст коментарів тощо. Як правило, в ділових виданнях цілеспрямоване викривлення інформації, коли воно має місце, здійснюється з урахуванням високого освітнього рівня та критачного способу мислення читацької аудиторії цих видань. Досить часто викривлення інформації відбувається за рахунок замовчування якихось суттєвих характеристик процесів і явищ. При цьому акцент часто роблять на інших, іноді другорядних моментах. Поширені та­кож різні форми напівблефу тощо. Водночас кваліфіковані журналі­сти та редактори ділових видань у разі потреби враховують прита­манні їхній читацькій аудиторії настанови та стереотипи. Нерідко експлуатується стереотип авторитету, коли акцент роблять на титулах автора публікації, а його висловлювання часто подають як аксіо­ми, без критичного аналізу. Застосовують і інші «тонкі» прийоми викривлення інформації.

Механізм оцінювання достовірності інформації базується на законах логіки. Специфіка ділових видань уможливлює поєднання логіки аналі­зу з методами статистики. Адже ділові періодичні видання містять статистичних даних значно більше, ніж інші видання.

Що ж стосується якісних характеристик періодичних ділових ви­дань, то вони за точністю, достовірністю і коректністю поданої інформації переважають, наприклад, періодичні громадсько-полі­тичні видання, але дещо поступаються в цьому плані науковим ви­данням. Оперативність періодичних ділових видань, як правило, менша, ніж у громадсько-політичної преси. Серед останньої значно вища частка щоденних газет, тоді як серед ділових видань, при­наймні на пострадянському просторі, включаючи Україну, найпоширенішими є щотижневики. Така ситуація пов’язана з різним ступенем опрацювання первинної інформації в означених типах видань, що вимагає, відповідно, різних витрат інтелектуальної праці. Адже в ділових виданнях, у порівнянні з громадсько-політичними, більше аналітичних і статистичних матеріалів, для підготовки та перевірки яких потрібно докласти більше зусиль. Хоча, як засвідчує світовий досвід, за умов високої концентрації інтелектуальних і фінансових ресурсів і наявності стабільного попиту на відповідну професійну інформацію з боку бізнесових і урядових кіл, публікацію солідних ділових видань можна здійснювати у щоденному режимі. Всесвітньо відомий приклад — британська ділова газета Financial Times, що де-факто виконує функції інформаційного забезпечення бізнесу в гло­бальному масштабі. До головних недоліків ділових видань треба віднести ймовірне викривлення інформації через вплив бізнесових інтересів певних соціальних груп, панівних (для деяких верств суспільства) настанов і стереотипів, а також недостатню щодо висвітлення конкретної про­блеми кваліфікацію кореспондентів. Причому багатотиражні видан­ня, що, як правило, фінансують з різних джерел, мають кращу мож­ливість протистояти сторонньому суб’єктивному впливові та водно­час повинні більше орієнтуватися на запити читачів, ринку. Адже відносно вищий інтелектуальний, професійний і освітній рівень чи­тацької аудиторії ділових видань, порівняно, наприклад, з читаць­кою аудиторією громадсько-політичної преси, обмежує можливості умисного викривлення інформації в ділових виданнях і є запорукою підвищення рівня їх об’єктивності.