Змістовий модуль 3. Джерела інформації для інформаційно-аналітичної діяльності

Тема 5. Джерела інформації та інформаційні посередники

1. Джерела інформації в системі суб’єктно-об’єктних відносин ід

Для задоволення своїх інформаційних потреб суб’єкти ІД використовують певні джерела інформації. А оскільки поняття «джерело інформації» використовують надзвичайно широко, то, щоб уникнути ускладнень у роботі, аналітику треба доб­ре розуміти, яке змістове навантаження несе цей термін у кожному конкретному випадку. Згідно з Законом України «Про інформацію» «джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи й інші носії інформації, які являють собою матеріальні об’єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлен­ня ЗМІ, публічні виступи». У свою чергу, «до­кумент — це передбачена Законом матеріальна форма отримання, зберігання, використання та поширення інформації шляхом фіксування її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві» (Закон України «Про інформацію»). З поняттями «джерело інфор­мації» та «документ» пов’язаний термін «носій інформації (даних)», який у науковій літературі визначають як матеріальний об’єкт, при­значений для зберігання даних. Наведені визначення дже­рел інформації та документів мають ключове значення у випадках, пов’язаних з вирішенням правових аспектів інформаційних відносин. Адже можливість контролю та перевірки змісту повідомлень завдяки їх фіксуванню на матеріальних носіях або публічності виступів, коли існує ряд свідків, які можуть висловитись з приводу змісту повідом­лень, створює необхідні передумови для розв’язання у судовому по­рядку спірних питань, пов’язаних з обігом інформації.

Але в ЗМІ, у практиці професійної ІД, у повсякденному житті можна натрапити на формулювання на кшталт: «наше джерело інформації у (назва орга­нізації, професійної групи тощо), що побажало залишитись невідо­мим (неназваним), повідомило...» і далі йде зміст самого повідомлен­ня. На практиці в поняття «джерела інформації» входять об’єкти не передбачені Законом України «Про інформацію». Наприклад, чутки, різні приватні повідомлення, незафіксовані на якихось матеріальних носіях, або повідомлення з використанням не передбачених законом носіїв тощо. До того ж ці не передбачені законом, але фактично функціонуючі джерела інформації можуть суттєво впливати на ту чи іншу конкретну ситуацію. Історія, у тому числі і новітня українська, знає досить багато прикладів, коли чутки мали значний вплив на перебіг подій в економіці й політиці.

Нерідко джерело інформації асоціюють з відправником інфор­мації. Часто в поняття «джерело інформації» де-факто включають канал зв’язку. Фактичне значення цього терміна значно ширше, ніж юридичне. Таким чином, у системі суб’єктно-об’єктних відносин ІД джерелом інформації є будь-який об’єкт, де накопичуюють повідомлення, дані, що в подальшому використо­вують суб’єкти інформаційних відносин (державні організа­ції, посадові і юридичні особи, громадяни), вплива­ють на їхню поведінку.

Якщо проаналізувати значення, в якому на практиці використовують термін «джерело інформації», то дійдемо висновку, що його тлума­чення ближче до того, що подано у Законі «Про інформацію», тоді як канал надходження інформації до користувача (канал зв’язку) не впливає на зміст повідомлення, що несе в собі це джерело інформації. Для прикладу можна назвати поширення преси за передплатою або через мережу роздрібної торгівлі, коли зміст повідомлення не за­лежить від каналу зв’язку.

На практиці ж джерело інформації часто розглядають як єдине ціле з відправником інформації і каналом зв’язку. Для прикладу роз­глянемо чутки й так звані компрометуючі матеріали (компромат). Чутки передають у приватному порядку і, залежно від змісту чуток, до їх сприйняття схильна та чи інша аудиторія. Що ж стосується ком­промату, то він надходить від відправника до отримувача (користувача) інформації каналом зв’язку, недоступному для третіх осіб. Тобто існування цього виду джерел інформації пов’язане з нерозривною єдністю двох компонентів моделі комунікації — відправника інфор­мації та каналу зв’язку. Фактично подібне об’єднання під поняттям «джерело інформації» означених компонентів моделі комунікації ха­рактерне для будь-якої індивідуально (тобто персонально для конкретного користувача) поширюваної інформації. Врахування різниці в трактуванні терміна «джерело інформації» необхідне не лише при ви­рішенні юридичних питань, на чому наголошувалось вище, а й у практиці інформаційно-аналітичної роботи для коректного сприй­няття одного й того ж повідомлення різними фахівцями.

Таким чином, підсумовуючи все наведене, слід зазначити, що дже­рело інформації, орієнтоване на масового або принаймні численого користувача, еквівалентне повідомленню. Досить типовою в цьому випадку є модель комунікації, якій притаманні один відправ­ник повідомлень, багатотиражне джерело інформації, розгалужений або мережевий канал зв’язку та масовий користувач інформації. Джерела інформації, призначені принаймні на початковому етапі сво­го функціонування для окремого користувача або вузького кола осіб, складають єдине ціле з таких елементів моделі комунікації, як відправник повідомлення, саме повідомлення та канал зв’язку. До того ж усі ці елементи подані поодинці. Проте варто зазначи­ти, що механізми управління поширенням масової та індивідуально орієнтованої інформації різні, що, в свою чергу, впливає на механіз­ми функціонування джерел інформації і певною мірою — на зміст по­відомлень.

Відправника повідомлень розглядають як першоджерело інформації, а отримувача повідомлень – як її кінцевого користувача. Як принципова схема, подібна модель заперечень не викликає. Але в реальному житті, і це знайшло своє відображення при розгляді місця джерел інформації в системі суб’єктно-об’єктних відносин ІД, ко­мунікативні зв’язки між початковим виробником повідомлення і його кінцевим користувачем опосередковані зусиллями цілої низки суб’єктів-ретрансляторів, так званих інформаційних посередників.

Для конкретного користувача такі посередники можуть відігравати роль відправника повідомлень, слугувати джерелом інформації. Таке ставлення користувача цілком закономірне, оскільки нерідко інформа­ційний посередник виступає непростим ретранслятором повідом­лень, надаючи, таким чином, користувачу певні інформаційні послу­ги. Дуже часто інформаційний посередник опрацьовує зібрані ним повідомлення, виробляючи з них для користувача якісно новий інфор­маційний продукт. Ступінь такого опрацювання може коливатись у досить широких межах: від порівняно простого компонування повідом­лень інформаційних агентств у друкованих або електронних ЗМІ до глибокого аналізу та синтезу різноманітних матеріалів у процесі надання клієнтові консультаційних послуг і підготовки професійними консультантами підсумкового звіту щодо виконуваної ними роботі. Безумовно, вклад інформаційних посередників у створення ново­го інформаційного продукту, а також вплив посередників на можли­ву трансформацію змісту первинного повідомлення в цих випадках буде коливатись у досить широких межах. Але в будь-якому разі суть і функції інформаційного посередницт­ва залишатимуться незмінними. Його можна розглядати і як інституціональну форму організації джерел інформації. Адже для отримання зовнішньої інформації користувач дуже часто вдається до послуг тих чи інших інституцій, які, збираючи і опрацьовуючи повідомлення, пода­ють їх у формі різних джерел інформації: періодичних видань, теле­візійних новин, консультаційних послуг тощо. Тому цілком законо­мірно, що аналіз різних джерел інформації доцільно здійснювати, вра­ховуючи механізми функціонування відповідних інформаційних посередників.

До того ж аналіз джерел інформації доцільно здійснювати як з позицій відправника (адресанта), так і отримувача інформації (адре­сата). Адже мета та підходи до використання джерел інформації як повідомлення та (або) каналу зв’язку протилежними учасниками ко­мунікаційного процесу можуть помітно різнитись між собою. Існують зовнішні джерела інформації, тобто такі, що несуть суб’єкту (організації) інформацію ззовні. У процесі її опрацювання суб’єкт (організація) створює нову, вже внутрішню інформацію, яка призначена як для суто власного використання, і навіть може бути таємною, так і для товарно-грошового, інформаційного та іншого обміну з партнерами організації.