Повноту, комплексність та новизну інформації характеризують як:

• достатньо повні відомості з проблеми, отримані вперше, що уможливлюють прийняття конкретних рішень та не потребують додаткової інформації;

• неповні відомості з проблеми, отримані вперше та уможливлюють прийняття конкретних рішень після незначних доповнень;

• відомості та матеріали, що доповнюють наявну інформацію, чи такі, що містять дані, достатні для постановки конкретного завдання, розкриття теми та вироблення прогнозу.

 За відповідністю завданню, заявці аналітичну інформацію поділяють на таку, що:

• відповідає терміновому завданню, заявці державних інстанцій, підприємств, організацій;

• відповідає довгочасному завданню інстанції, заявці міністерства, відомства, державної організації, підприємства оборонної та військово-прикладної галузі діяльності;

• відповідає завданню, заявці міністерства, відомства, державної організації та підприємства цивільної галузі діяльності;

• відповідає завданню недержавної організації чи підприємства, що бере участь у реалізації державних програм;

• без заявки, але відповідає завданню.

 За аналітичним рівнем інформацію поділяють на таку, що:

• містить обґрунтовані прогнози з висвітленої проблеми;

• містить обґрунтовані висновки з висвітленої проблеми;

• включає в себе ініціативні пропозиції;

• пояснює та коментує відомі події.

2. Проблеми інформаційної діяльності

Діяльність суб’єктів інформаційних відносин у пострадянських країнах має багато спільного. Це й обумовлює доцільність її узагальнення й аналізу. З метою формулювання проблем, притаманних інформаційній галузі України та пошуку шляхів їх розвитку. Проблеми розвитку ІД в пострадянських країнах можна розподілити на такі взаємопов’язані групи.

Соціально-політичні проблеми (позбавлення інформаційної галузі функцій трансформації фінансового капіталу в політичну владу; інформаційні аспекти національної безпеки). Виконання інформаційною галуззю функцій трансформації фінансового капіталу в політичну владу повною мірою зачіпає як галузь обігу масової (побутової) інформації, так і професійної інформації в Україні й інших пострадянських країнах. Це, в свою чергу, веде до порушення нормальної ІД як основи ефективного управління в суспільстві, негативно відбивається на стані національної безпеки. Адже за таких умов країна нерідко стає ареною внутрішніх інформаційно-психологічних операцій і війн між різними фінансово-політичними групами, протистояння значної частини населення та влади.

Організаційно-правові проблеми (розвиток законодавства про інформацію; розширення галузі дії правових відносин при радикальному скороченні поля дії нелегітимних стосунків в інформаційному просторі) розвитку ІД в Україні знаходяться під потужним впливом соціально-політичних факторів. З одного боку, фінансово-політичні, підприємницькі групи намагаються лобіювати свої інтереси шляхом впливу на процес формування правової системи держави. З іншого боку, будь-які організаційно-правові новації у галузі державного та місцевого управління оцінюють зацікавлені сторони в контексті можливого використання адміністративно-правових важелів для реалізації певних бізнесових і політичних інтересів. Так, створення Державного департаменту фінансового моніторингу при Міністерстві фінансів або реорганізація структури Державної податкової адміністрації оцінюють деякими експертами з позицій їх можливого застосування для реалізації тих чи інших групових економіко-політичних цілей використання відповідної службової інформації.

На думку експертів, до переліку проблем корпоративного управління, що потребують першочергового правового врегулювання, входять і такі, що безпосередньо пов’язані з інформаційними відносинами, а саме: розкриття інформації про власників великих пакетів акцій акціонерних товариств взагалі, вдосконалення процедури прийняття рішень на загальних зборах тощо. Досі в Україні не розв’язано весь комплекс інформаційно-правових питань, пов’язаних з функціонуванням інституту комерційної таємниці. Сюди ж можна віднести і розроблення юридичних важелів запобігання протиправному використанню інсайдерської інформації (тобто ексклюзивних відомостей із джерел, недоступних конкурентам). Причому ця проблема є загально пострадянською. Її існування пов’язане з використанням владних (політичних) важелів для розподілення та перерозподілення власності.

Фінансово-економічні (вдосконалення економічного механізму функціонування інформаційної галузі суспільства, оптимізація джерел фінансування різних видів ІД для якнайкращого задоволення потреб суспільства в інформації). Для ЗМІ – це перш за все встановлення надійних каналів їх фінансування. Потенційно можуть існувати такі канали: населення, рекламодавці, замовники PR-заходів, інвестори та спонсори. Найбільшу незалежність ЗМІ забезпечують надходження від продажу інформації населенню, яке, в свою чергу, вимагає об’єктивної інформації. Але у пострадянських умовах потужність цього каналу мала. За даними російського аналітичного журналу «Експерт», на прибутки від реалізації видання (передплата та роздріб) у багатотиражній щоденній газеті припадало 35 % від сукупної виручки, а 65 % - на надходження від реклами та PR-діяльності, у повноколірного щотижневика аналогічні показники складали 20 і 80%, а у щомісячного журналу з високою якістю поліграфічного виконання (так званого глянцевого) – уже 10 і 90%.

Контроль над ЗМІ забезпечує можливість через маніпулювання масовою інформацією, у тому числі за рахунок її тенденційної або неповного передавання, певним чином впливати на поведінку значних контингентів населення. Вплив же соціально-політичних чинників на формування інформаційних потоків у галузі прийняття професійних управлінських рішень складніший, ніж у галузях обігу побутової інформації, і виявляється в таких напрямах:

• лобіювання певних рішень в органах законодавчої та виконавчої влади, у тому числі з проведенням інформаційно-психологічних заходів у підконтрольних ЗМІ;

• вплив на формування настанов і стереотипів менеджерів різних рівнів у галузі державного, підприємницького та громадського управління в контексті застосування суджень та інтуїції для прийняття рішень;

• вплив на масову свідомість і поведінку дрібних підприємців за рахунок маніпулювання якісними та кількісними параметрами повідомлень у ЗМІ;

• формування ланцюга «масова свідомість — масова поведінка (покупців, виборців тощо) – інформація для прийняття професійних рішень»;

• превалювання в контент-структурі повідомлень ЗМІ тематики, що відображає групові коротко- та середньотермінові інтереси над тематикою загальнонаціонального значення, створює гостру нестачу ідей, необхідних для стратегічного розвитку суспільства.

Зазначені моменти найтісніше пов’язані з формуванням інформаційної складової національної безпеки. Так, Україна регулярно є об’єктом масштабних іноземних інформаційно-психологічних операцій, спрямованих на обмеження її присутності на світовому ринку озброєнь. Поряд з цим навіть через 10 років на державному рівні існують суттєві недоліки в організації інформаційної підтримки зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств.

Протягом останнього десятиліття в Україні відбувався досить інтенсивний процес становлення системи охорони інтелектуальної власності. Наприкінці 2001 р. її регулювало близько 40 законів і понад 100 підзаконних актів. Однак ефективність системи знижує цілий комплекс проблем, які вимагають невідкладного розв’язання. На думку експертів, створенню в Україні ефективної системи охорони інтелектуальної власності перешкоджають передусім недоліки правової системи країни. Значну роль відіграє і пануюча в суспільстві зневага до охорони прав інтелектуальної власності, відсутність належного ІЗ діяльності в галузі охорони інтелектуальної власності. Низький рівень захищеності інтелектуальної власності в Україні значною мірою визнається браком кваліфікованих фахівців у цій галузі.

Водночас до найгостріших проблем охорони інтелектуальної власності в Україні експерти відносять напрями, пов’язані з захистом прав на комп’ютерні програми та бази даних, прав виробників аудіовізуальної продукції, прав на фірмові найменування, винаходи та корисні моделі, захистом від недоброякісної конкуренції, комерційної таємниці та ноу-хау тощо. Відчувається необхідність додаткових правових норм, які узгодили б українське законодавство в питаннях охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності та механізму їхньої реалізації з міжнародними нормами. В Україні немає навіть переліку цих винаходів, не кажучи вже про їх описи. Аналогічна ситуація і з таємними авторськими свідоцтвами колишнього СРСР (також близько 500 тис.). Деякі з них уже перетворено на патенти Російської Федерації.

Технологічні (вдосконалення інструментів ІД в контексті своєчасного забезпечення користувачів достовірною та повною інформацією).

Перераховані групи проблем взаємопов’язані. Але в конкретній ситуації на перший план може виходити якась одна з них. Причому в контексті не розглядають суто технічні питання (робота комп’ютерних мереж, програмування баз даних). За оцінками підприємств, попит на комплексні масштабні проекти у галузі ІКТ та консалтінгу на українському ринку значно випереджає пропозиції. Тому саме на цю перспективну «нішу» комплектування проектів, які поєднують послуги з реструктуризації бізнесу, підвищення ефективності управління і впровадження конкретних систем і технологій, зорієнтувала свою діяльність російська компанія «Інформаційні бізнес-системи».

Водночас розроблення та впровадження інструментів і техніки ІД обмежується політичними, правовими та економічними чинниками. Так, міжнародна практика прозорої інформації стосовно власників великих пакетів не діє у пострадянських країнах через досить високу ймовірність застосування владних важелів для перерозподілу власності. Це, в свою чергу, негативно позначається не лише на економічно-правових механізмах функціонування інформаційних відносин у пострадянських державах, а й на розробленні та впровадженні у практику необхідних методик та аналітичних інструментів. Поряд з тим є випадки складання рейтингів «на замовлення». Особливо коли ці рейтинги формують на основі різноманітного опитування, не провівши достатньої перевірки часом.